Банківське право

Правове регулювання банківської таємниці

Банківська таємниця, як особливий вид конфіденційної інформації, полягає в додержанні та збереженні інформації, яку банки та їх службовці одержують у процесі здійснення банківської діяльності стосовно економічної, підприємницької та іншої діяльності їх клієнтів. При визначенні банківської таємниці принципового значення набуває питання правової класифікації інформації, яка є об’єктом, банківських правовідносин:

  • конфіденційна інформація
  • інформація яка може бути оприлюднена;
  • внутрішньобанківська інформація — інформація яка збирається і використовується всередині банківської системи. Згідно закону, банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю іншим банкам, в обсягах, необхідних для надання кредитів, банківських гарантій.

Банківська таємниця передбачає обов’язок банку зберігати в таємниці інформацію,яку він отримав у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Необхідність чіткого правового регулювання інституту банківської таємниці обумовлено перш за все тим, що предмет банківської діяльності передбачає одержання, збереження та використання інформації, яка має фінансово-економічну, матеріальну, особисту та іншу цінність для клієнта. При цьому,режим банківської таємниці не зводиться до виключно договірних відносин між; банком, та клієнтом Як зазначає О.М. Олейник, банківська таємниця являє собою компроміс приватних інтересів і потреб банку та клієнта, з публічною необхідністю забезпечення прозорості чи відкритості банківської діяльності. Йдеться про інформацію, яка забезпечує стабільність економічних, грошово-кредитних відносин, відносин, пов’язаних із наповненням доходної частини бюджетів тощо.

Правове забезпечення банківської таємниці знайшло своє закріплення у Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Крім того,питання про надання та використання інформації, одержаної в результаті здійснення банківської діяльності, регулюються нормативно-правовими актами Національного банку України, спільними актами центральних органів державного управління.

Необхідно зазначити, що сьогодні питання банківської таємниці, в правовому аспекті є дещо конфліктним і до кінця не узгодженим Йдеться про обов’язки банків надавати інформацію правоохоронним органам про ідентифікацію осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції тощо.

Такі положення закріплено в законах України “Про банки і банківську діяльність”; “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”; Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку про затвердження Положення про Сорок рекомендацій групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF).

Зміст банківської таємниці

Зміст банківської таємниці передбачає однозначне і чітке визначення переліку інформації, яка підлягає охороні і захисту. Не можна не враховувати того аспекту, що інститут банківської таємниці забезпечує відповідний імідж банківської системи загалом, і кожного банку зокрема.

Згідно закону, банківською таємницею,є:

1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені,ним,угоди;

3) фінансово-економічний,стан,клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта,її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності стосовно окремого банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Хто має право на одержання інформації, яка є банківською таємницею?

Клієнт банку. Згідно чинного законодавства, клієнт банку має право вільно розпоряджатися своїми коштами. Це ж право поширюється і на інформацію щодо банківських операцій,які здійснюються на рахунку клієнта. Відповідно,інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації. Слід також зазначити,що згідно ст. 56 Закону “Про банки і банківську діяльність” клієнт має право на інформацію щодо діяльності банку взагалі.

Суд, на письмову вимогу, або за рішенням, суду.

Органи, прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх. справ України — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Органи Державної податкової служби. України на їх письмову вимогу

Органи Державної податкової служби. України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи — суб´єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.

Порядок розкриття банківської таємниці.

Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна бути:

  • викладена на бланку державного органу встановленої форми;
  • надана за підписом, керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
  • містити передбачені підстави для отримання цієї інформації;
  • містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.