• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Банківське право

Напрями та методи регулювання банківської діяльності. Грошово-кредитна політика Національного банку України

Національний банк, як орган державного управління здійснює державне регулювання діяльності банків. Згідно ст. 66 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, це передбачає різні типи регулювання.

1. Адміністративне регулювання:

• реєстрація банків та ліцензування їх діяльності;
• встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
• застосування адміністративних або фінансових санкцій;
• нагляд за діяльністю банків;
• надання рекомендацій щодо діяльності банків.

2. Індикативне регулювання:

• встановлення обов’язкових економічних нормативів;
• визначення нормобов’язкових резервів;
• встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
• визначення процентної політики;
• рефінансування банків;
• кореспондентські відносини;
• управління золотовалютними резервами;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• імпорт та експорт капіталу.

Розроблення грошово-кредитної політики та її реалізація, здійснення контролю за її проведенням, передбачає з боку Національного банку вжиття комплексу заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання,стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України,вирівнювання платіжного балансу тощо. У процесі здійснення грошово-кредитної політики Національний банк використовує певний інструментарій, що охоплює визначення норм обов’язкових резервів, процентну політику, рефінансування банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання імпорту та експорту капіталу.

Національний банк України встановлює банківським та іншим фінансовим, установам, нормативи, обов’язкового, резервування, коштів. Розмір обов’язкових резервів установлюється єдиним для банків та інших фінансових установ,у процентному відношенні до загальної суми залучених коштів у національній та іноземній валютах. Нормативи обов’язкового резервування коштів встановлюють з метою підтримання на певному рівні грошової маси в обігу. Положенням про нормативи обов’язкового резервування коштів банківською системою України визначено, що недотримання, нормативів, обов’язкового, резервування, коштів, означає здійснення банком та іншою фінансово-кредитною установою несанкціонованої кредитної емісії, за яку встановлюється відповідна плата Національному банку України в розмірі облікової чи ломбардної ставки (залежно від причини недорезервування) та застосовуються заходи впливу.

Формування обов’язкових резервів здійснюється у процентному відношенні до зобов’язань в цілому,за консолідованим балансомбанку — юридичної особи та іншої фінансово-кредитної установи, включаючи їх філії, і відповідна сума коштів обов’язкових резервів у національній валюті повинна знаходитися на кореспондентському рахунку банку за певний період регулювання. При цьому вважається, що до залучених коштів належать кошти депозитних, поточних, бюджетних рахунків юридичних і фізичних осіб,а також; залучені кошти,що відображені на інших рахунках бухгалтерського обліку.

Якщо Національний банк підвищує норму обов’язкових резервів, то таким, чином, збільшується, сума, обов’язкових, резервів, і, зменшується ресурсний (кредитний) потенціал кожного банку. Ще більшою мірою знижується розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу. Якщо Національний банк зменшує норму обов’язкового резервування, то відповідно у кожного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що Національний банк визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами,які він надає банківським установам у порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо центральний банк проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. У разі протилежної політики,спрямованої на збільшення грошей в обігу, Національний банк знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює кредитну діяльність банків.

Рефінансування банків, як інструмент грошово-кредитної політики, тісно пов’язане з процентною політикою і має певні характерні риси. Під рефінансуванням, розуміється надання центральним, банком, коштів комерційним банкам шляхом укладення кредитних угод під заставу цінних паперів та інших цінностей, перелік яких встановлений Національним, банком. Цей інструмент базується на функції центрального банку як «кредитора в останній інстанції». Банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту коштів. Порядок рефінансування банків в Україні визначено Положенням про механізми рефінансування банків України,затвердженим Постановою Правління НБУ від 28.02.2002 року.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, центральний банк може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням, рівня, процентної,´ ставки, Проте,потрібно обов’язково наголосити, що відповідно до ст.42 Закону України «Про Національний банк; України», Нацбанк зобов’язаний купувати та продавати цінні папери тільки на вторинному ринку. Крім того,ст. 54 Закону України «Про Національний

Національний банк України» забороняє центральному банку надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.