Банківське право

Поняття, види та типи банків. Відмінності у правовому статусі між банками та іншими фінансовими установами

Що таке банк?

Банки — основна ланка грошово-кредитної системи. З огляду на зміст банківської діяльності та її значення, закономірно виникає питання про природу банку. Що таке банк?

Для того щоб відповісти на це питання,необхідно з’ясувати,які функції банк може виконувати. При цьому, треба аналізувати комплексно, оскільки упустивши якийсь аспект,можна зрівняти у статусі, наприклад, банки і інші фінансові установи; недооцінити значення розрахункових відносин та рух позичкового капіталу в господарському обороті тощо.

Отже,по-перше,банк — це особлива категорія підприємств — фінансових посередників. Фінансове посередництво передбачає залучення коштів від інвестора (вкладника) і інвестування (вкладення) цих коштів з метою одержання прибутку. Фінансові посередники займають позицію між інвестором та кінцевим споживачем вкладених коштів. Інвестор при фінансовому посередництві вступає у відносини виключно з посередником, а не з фірмою чи проектом, у який вкладено кошти.

Отож, чим відрізняється банк від інших видів фінансових установ,які мо;уть бути, фінансовими посередниками?

Вперше поняття фінансової установи було визначено законом “Про Національний банк України”,де такою визнавалась юридична особа,що проводить одну або кілька операцій, які можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. Законодавство про фінансові послуги характеризує це питання докладніше, і згідно ст. 1 Закону “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”,фінансова установа — це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру. До фінансових установ належать, крім, банків, кредитні спілки,ломбарди,лізингові компанії,довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Отже банки — це фінансові установи, які по суті є фінансовими посередниками, а їх виключне право на підставі ліцензії Національного банку України залучати вклади фізичних осіб є основною характерною ознакою власне банків.

По-друге,в основу визначення поняття банк,покладено перелік банківських операцій. Згідно Закону “Про банки і банківську діяльність” банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Багато інститутів здійснюють операції подібні до банківських, але це не означає, що вони є банками. Лише банки, згідно законодавства,мають виключне право здійснювати такі операції у сукупності.

По-третє, незважаючи на те, що банк є суб’єктом підприємницької діяльності, все ж таки існує певна група некомерційних стосунків банків між собою, між банком і Національним, банком, в окремих випадках — навіть між банком і клієнтом. Йдеться про необхідність зберігання всіма підприємствами і установами коштів в банках; обмеження готівкового обігу; здійснення розрахунків через банки; процентну політику НБУ; вимоги щодо резервування коштів банків тощо. Це обумовлюється провадженням грошово-кредитної політики держави через банківську систему, зокрема через банки. Тобто, інституційна організація банківської системи у сфері регулювання грошового обігу передбачає участь в ній державної влади.

Класифікаційна характеристика банків в Україні.

Залежно від, переліку здійснюваних операцій банки в Україні можуть функціонувати як:

універсальні банки — ті, які виконують весь спектр банківських операцій;
спеціалізовані банки — ті, які виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку,обслуговуючи окремі галузі економіки. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними,інвестиційними, іпотечними,розрахунковими (кліринговими). Відповідно,це може бути сфера сільськогосподарського кредиту; житлового будівництва; обслуговування малого бізнесу; операцій у зовнішньоекономічній діяльності тощо.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу:

для інвестиційного банку — емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюється за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;
для іпотечного банку — активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна;
для розрахункового (клірингового) банку — активи, що розміщені на клірингових рахунках.

Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку, у випадку, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За формою власності визначаються такі типи банків:

державні банки. Державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належить державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому, в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет" Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України щодо заснування державного банку. Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органом, контролю державного банку є ревізійна комісія, кількісний та персональний склад якої визначається наглядовою радою державного банку. Наглядова рада є вищим, органом, управління державного банку,що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою: збереження залучених у вклади грошових коштів,забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та ін. Президент України та Верховна Рада України призначають по сім. членів наглядової ради державного банку.
банки створені на основі приватної власності.

В залежності від способу формування статутного фонду банки можуть створюватись як:

акціонерні банки у формі акціонерного товариства відкритого чи закритого типу, власником, капіталу яких виступає акціонерне товариство;
пайові банки у формі товариства з обмеженою відповідальністю, або кооперативних банків, які формують свій капітал шляхом об’єднання індивідуальних капіталів (пайових внесків) засновників, при чому, кожен з них зберігає право власності на свою долю капіталу і відповідає за зобов’язаннями банку в межах свого внеску до статутного капіталу.

Можливість створення та функціонування кооперативних банків є нововведенням, чинного законодавства. Мета функціонування таких банків — сприяння розвитку кооперації та її кредитно-фінансове обслуговування. Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить Закону “Про банки і банківську діяльність”.

Кооперативні, банки, створюються, за, принципом, територіальності, і поділяються на місцеві та центральний і кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку — не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості,діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального центрального кооперативного банку належать зокрема централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також; здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків),спостережна рада банку та правління банку. Органом, контролю є ревізійна комісія банку. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Кожний учасник кооперативного банку, незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю),має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю. Клієнтами кооперативного банку можуть, бути тільки його учасники.

Із зареєстрованих в Україні 189 банків, 164 банки (86,6 %) — акціонерні товариства (115 — відкриті; 49 — закриті); 2 державні банки; 25 банків (13,2%) — товариства з обмеженою відповідальністю.

Згідно чинного законодавства, в Україні можуть створюватись і функціонувати банки з іноземним капіталом. Таким банком, вважається банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 відсотків. Станом, на початок; 2002 року,в Україні зареєстровано 29 банків за участю іноземного капіталу (14,8% від загальної кількості зареєстрованих банків),з них 6 банків (3,2%) — із 100% іноземним, капіталом.

Чинне законодавство передбачає можливість створення для банків банківських об’єднань:

банківська корпорація,
банківська холдингова група,
фінансова холдингова група.

Законодавством передбачено ряд єдиних (спільних) вимог щодо функціонування таких об’єднань:

державна реєстрація. Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом, внесення відповідного запису до Державного реєстру банків;
ліквідація банківського об’єднання не припиняє діяльності банків — його учасників. Банківське об’єднання ліквідовується за рішенням його учасників або з ініціативи Національного банку України за рішенням, суду;
банк; може бути учасником, лише одного банківського об’єднання;
учасники банківського об’єднання несуть відповідальність за зобовязаннями інших його учасників відповідно до укладеного між; ними договору.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк),засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки.

Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків, учасників, корпорації, підвищення, їх, загальної, ліквідності, та платоспроможності, а, також, забезпечення, координації, та, нагляду, за, їх діяльністю. Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають їй повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій. Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру для банків — членів корпорації і не веде безпосереднього обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім, банків та інших фінансових установ). Усі банки — члени корпорації виконують свої розрахунки та платежі виключно через свої кореспондентські рахунки, відкриті у Національному банку України або безпосередньо у банківській корпорації. Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та статутом банківської корпорації і не можуть входити до інших банківських об’єднань, крім як за згодою корпорації.

Банківська холдингова група. (Холдинг,від, англ. hold,— тримати,володіти.) До складу банківської холдингової групи входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу,або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. При цьому, дочірній банк; не має права володіти акціями материнського банку. У разі,якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку,він зобов’язаний відчужити їх у місячний термін.

Банківські холдингові групи дозволено створювати лише за умови,що угода про їх створення передбачає покладання на головний банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків — членів групи, а також створення системи управління спільною діяльністю. Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов’язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між; ними.

Фінансова холдингова група створюється на таких же принципах, але має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги. При чому,серед них має бути щонайменше один банк,і материнська компанія має бути фінансовою установою.