Порівняльне літературознавство
Короткий термінологічний словник
Автообраз (чи автоімідж, auto-image) - образ власного етнокультурного Я. Див.: Гетерообраз.
Адаптація (від лат. adapto - пристосовую) - пристосування літературного твору до потреб іншого адресата чи виду мистецтва, наприклад переробка для дитячої авдиторії літературного тексту, призначеного для дорослих, або ж його перекодування з однієї знакової системи в іншу під час інсценізації чи екранізації. Така зміна первісного адресата чи медій пов´язана з більшими чи - меншими трансформаціями стилістики, композиції та змісту оригіналу.
Адресант - відправник повідомлення: а) автор твору як учасник акту літературної комунікації; б) розповідач (наратор) як суб´єкт викладу в літературному творі.
Адресат - отримувач повідомлення: а) реальна особа, якій присвячено літературний твір; б) внутрішньотекстовий (зображений) слухач або читач (нарататор); в) сприймач (реципієнт) тексту в акті літературної комунікації.
Алюзія (лат. allusio - жарт, натяк) - риторична фігура, яка містить інтертексту- альний натяк на загальновідомий історичний факт, міфологічний сюжет чи літературний образ, відсилаючи читача до відповідного зовнішнього контексту. Наприклад, назва, епіграф, приховані та явні відсилання до Святого Письма творять важливу для розуміння «Саду Гетсиманського» Івана Багряного наскрізну алюзійну мережу, що змушує читача постійно проектувати романний сюжет на відому Євангелійну подію.
Аналіз порівняльний - на відміну від монографічного аналізу окремого літературного явища (твору, творчості письменника, стилю, періоду тощо), котрий полягає у поділі єдиного цілого на складники з метою вивчення внутрішньої його будови, генези і функціональних якостей, порівняльний аналіз має справу з бінарним, щонайменше, об´єктом, співвідносні складники якого належать до різних жанрів, стилів, національних літератур, видів мистецтв і дисциплін, а також відрізняються за етнокультурними, релігійними, Тендерними чи будь-якими іншими ознаками. Метою порівняльного аналізу є вивчення міжлітературних, інтертекстуальних, інтердисциплінарних зв´язків і відношень. Див.: Контекстуальний аналіз.
Аналогія (гр. analogia - відповідність) - відповідність між літературними явищами. Пошук аналогій має на меті встановлення подібностей (збігів) між явищами на основі схожості деяких їхніх ознак (а : А :: б : Б, тобто «а відноситься до А, як б - до Б»), Наприклад, Ю. Бойко вбачає аналогію між розгорненим образом осиротілої матері-України в «Розритій могилі» Тараса Шевченка і образом матері-Італії, колишньої могутньої владарки півсвіту, що тепер, скривавлена і зганьблена, оплакує своє горе в "Cancone all´Italia" Джа- комо Леопарді.
Антиглобалізм - громадський рух, для якого притаманне критичне ставлення до негативних наслідків економічної і культурної глобалізації, зокрема таких, як поширення соціальної нерівності та бідності, занепад традиційних культур, забруднення довкілля. Див.: Глобалізм, Культурна глобалізація, Культурний імперіалізм.
Антиесенціалізм - скептичне ставлення до запевнень про об´єктивність історіографії та дискурсів інших гуманітарних галузей, яке ґрунтується на переконанні, що предмет дослідження є не природною даністю, а продуктом нарації. Див.: Есенціалізм.
Антропологічна (етнографічна, або ж психологічна) теорія, засновниками якої були англієць Едвард Бернет Тайлор та шотландець Ендрю Ленґ, пояснювала походження подібних сюжетів у міфологіях різних народів, між якими не було контактів, полігенезою (див.).
Антропологія (гр. anthropos - людина + logos - слово, вчення) - сукупність наукових підходів до людини як істоти суспільної й культурної, заснованих на широких міжкультурних зіставленнях. Серед джерел сучасної антропології - • етнографія та дослідження первісних культур у XIX ст. (див.: Антропологічна теорія). Британський антрополог польського походження Броніслав Ма- линовський та американець Франц Боас заклали принципи докладного безпосереднього вивчення культурного середовища, релігійних і звичаєвих практик, порівняльного дослідження соціокультурних контекстів, функціонального вивчення суспільних інституцій, що задовольняють потреби особистості. Замінивши з часів К. Леві-Стросса діахронічний підхід синхронічним, сучасна культурна антропологія наголошує на відносній залежності культури від суспільного контексту, психологічної атмосфери та природного довкілля.
Архетип (гр. archetypos - праобраз, правзірець) - первинний образ, прадавній взірець. За К. Юнґом, архетипи - це успадковані фундаментальні символічні уявлення, трансісторичні і транссуб´єктйвні: відтворювані колективним несвідомим безнастанно, в кожну нову епоху і в кожній людській душі, вони мають загальнолюдський характер, крізь їх призму людина у всі часи сприймає світ.
Архетипна критика - концептуально-методологічне відгалуження міфологічної критики, що вивчає функціонування в літературі архетипних форм, міфологічних тем і мотивів. Її представники М. Бодкін і Н. Фрай перенесли в літературну царину концепцію архетипів К. Юнґа.
Архітекстуальність - за Ж. Женеттом, відношення тексту до інших текстів, зокрема до жанрового коду.
Асамбляж (франц. assemblage - з´єднання, зшивання, монтаж) - гіпертро- фований колаж, що має вигляд композиції з різних випадкових речей: заіржавілих автомобільних деталей, консервних бляшанок, порожніх пляшок тощо. У письменстві такий характер мають стильова еклектика, суміш літературної мови і жарґону, використання суржику, жанрові гібриди, компіляція сюжетів.
Асиміляція культурна - культурне уподібнення особи чи етнічної групи до іншого етносу, засвоєння його мови і звичаїв.
Білітературний - явище, що належить двом національним літературам (Ян Коллар як словацький і чеський письменник).
Бінарна опозиція (лат. binarius - подвійний, oppositio - протиставлення) - протиставлення співвідносних елементів за наявністю / відсутністю певної ознаки, як-от «романтизм (замилування екзотикою) - реалізм (увага до буденного, звичного, типового)». У системі бінарного протиставлення перший елемент, як правило, займає привілейовану позицію: означуване - означник, мовлення - письмо, чоловік - жінка, центр - периферія, метрополія - колонія. Підрив «силової ієрархії» бінарних опозицій як необхідний момент їхнього деконструювання стверджував Ж. Дерріда.
Біографічний метод - спосіб вивчення красного письменства за допомогою з´ясування його зв´язків із особою митця, його життєвим і творчим характером, світоглядом та естетичними уподобаннями.
Бриколаж (франц. bricolage - майстрування) - термін, що його запровадив К. Леві-Стросс, описуючи природу міфічного мислення первісних людей за аналогією до праці майстра (бриколера): як майстер-самоук, на відміну від інженера, виготовляє виріб у домашніх умовах за допомогою випадкових засобів, примірюючи та припасовуючи деталі одну до одної, так і міфічне мислення перетворює та пристосовує готові міфологічні уявлення до нових потреб пізнання реальної дійсності. В літературі цей термін означає текстову суміш, творену з випадкового матеріалу за специфічним ігровим принципом, який полягає в тому, що ідеї, образи, фрази, жанрові та стильові елементи, відірвані від своїх контекстів, прилаштовуються один до одного, внаслідок чого створюється не уніфіковане значення тексту, а симфонічне звучання різнорідних семантичних його складників.
Буквальний переклад - різновид перекладу, який ставить за першочергову мету точне відтворення лексичних, синтаксичних, версифікаційних особливостей оригіналу навіть ціною втрати важливих змістових нюансів. Протилежний вільному перекладу (див.).
Варіант - див.: Інваріант - варіант.
Взаємодія міжлітературна - творчий процес, змістом якого є міжлітературні контакти - зв´язки між літературами, а наслідком - збагачення і розвиток національних літератур. Див. також: Зустрічні течії, Інтертекстуальність, Комунікація.
Вільний переклад - різновид перекладу, що використовує образні засоби, не властиві першотворові, задля відтворення його духу. Протилежний буквальному перекладу (див.).
Вічні мотиви, вічні образи - див.: Традиційні сюжети та образи.
Вплив - процес і результат дії літературного явища-транслятора (окремого твору, національного письменства, образу, стилю чи будь-якого іншого елементу мистецької традиції) на інше літературне явище, яке є реципієнтом.
Впливологія - надуживання контактологічним методом, перенесення уваги з самого твору на його джерела, коли бачать лише впливи, але не помічають творчої індивідуальності митця.
Генеалогія (rp. genealogia - родовід) - метод, заснований на порівнянні подібних літературних явищ та історичному їх розгляді для з´ясування наявності / відсутності зв´язку спорідненості між ними.
Генетично-контактний (генеалогічно-контактологічний) підхід зародився в порівняльно-історичній компаративістиці XIX ст., вивчає міжлітературні зв´язки і відношення, які стосуються спадкоємності і комунікації у сфері міжлітературних і міжкультурних відносин. Предметом генетично-контактного дослідження € еволюція і взаємозалежність літературних явищ, яка ґрунтується на їхніх зв´язках у літературному просторі й часі. Див.: Генеалогія, Контактологія.
Генологія (генерика, жанрологія) (від гр. genos - рід + logos - слово) - теорія літературних родів і жанрів (видів). Термін «генологія» запровадив П. ван Тіґем у 1920-х роках.
Геноцид - див.: Етноцид.
Герменевтика (гр. hermeneutike - мистецтво тлумачення) - теорія розуміння та інтерпретації літературних текстів.
Герменевтичне коло - поняття, яким Ф.-Д.-Е. Шлейєрмахер означив діалектичний принцип інтерпретації тексту, що спирається на кантіанську антиномію цілого і частини: розуміння цілого складається з розуміння окремих його частин, а для розуміння частин необхідне попереднє розуміння цілого.
Гетерообраз (чи гетероімідж, hetero-image) - образ Іншого в літературі. Див.: Автообраз, Етноімагологія літературна.
Іїпертекст (гр. hyper - над + лат. textum - тканина, зв´язок) - система текстів, сконструйованих за взірцем словника чи енциклопедії, де кожна стаття відсилає до інших статей і читати їх можна у довільній, нелінійній послідовності. Термін запровадив у 1960-х роках американський філософ, піонер інформаційних технологій Тед Нельсон. Ж. Женетт називав гіпертекстом пізніший текст, котрий вступає в гіпертекстуальні відношення зі своїм попереднім текстом (гіпотекстом).
Глобалізація (англ. globalisation) - процеси міжнаціонального економічного та культурного обміну, протилежні ізоляціонізму й пов´язані з поширенням демократичних свобод, вільної торгівлі, нових ідей і технологій, з інтенсивні- шою інтеграцією національних культур у «світову культуру». Крім зазначених позитивних аспектів, глобалізм супроводжується низкою негативних наслідків, які піддає критиці антиглобалізм. Глобалізм не безнаціональний, тому говорять, скажімо, про американізацію - поширення політичних, економічних і культурних упливів США в інших країнах світу, а також китаїза- цію, японізацію та інші етнокультурно й політично забарвлені вектори світового впливу. Див. також: Культурна глобалізація, Культурний імперіалізм, Антиглобалізм.
Деконструкція (лат. de - префікс, що означає припинення, усунення чого-не будь + constructio - побудова) - постструктуралістична аналітико-інтерпретаційна стратегія, яку започаткував Ж. Дерріда з метою демістифікації метафізичних уявлень про стійку концептуальність тексту та демонстрації внутрішньої його конфліктності і «вільної гри значень», зумовлених міжтекстовими зв´язками і безперервним зміщенням центру й марґінесу. Постструктуралізм висунув концепцію нестійкої природи значення та про- цесуальності означування. За Деррідою, знаки є не стільки знаками, як їхніми слідами (значення - це те, що відсутнє у тексті, оскільки знак - це предмет, що вказує на інший, відсутній предмет), а текст не має визначеної мети. Жак Дерріда, Юлія Крістева, Пол де Ман виявляли в текстах риторичну, метафоричну структуру, яка свідчить про несамототожність тексту: те, що мовить текст, не збігається з тим, що він робить. Мішель Фуко стверджував, що не існує семантичного центру, лише децентрування - серія переходів од присутності до відсутності. Постструктуралізм також заперечив традиційне уявлення про автора як джерело тексту: під час інтерпретації читач стає співучасником творчої гри значень, часто ігноруючи інтенції (задум) автора.
Дивергенція (лат. divergentia - розходження) - розбіжності, що виникають у розвитку національних мов, літератур, культур, зумовлені розселенням представників колись єдиного етносу, його географічним і політичним роз´єднанням. Дивергенція спричиняє віддалення і виникнення нових культур і літератур, як-от література США, що відокремилася від англійської. Дивергенція протиставлена конвергенції (див.).
Дискурс (лат. discoursus - міркування; франц. discours - промова, виступ) - під цим терміном, уживаним у неоднакових значеннях, у лінгвістиці, літературознавстві, філософії мають, переважно, на увазі соціокультурну організацію мовлення (мовної чи літературної практики), чинниками якої, окрім коду (системи мовної чи літературної комунікації), є позамовні комунікативні фактори (інтенція мовця, компетенція сприймача, культурне середовище . з»що},> "необхідні для розуміння тексту. У наратології протиставляють «історію» (тобто викладену подію: «Король помер») і «дискурс» (виклад події з урахуванням мовця та інших чинників комунікативної ситуації, вписаних у текст: «Він повідомив їй сумну новину, що король помер»); тут дискурс - це виклад події, розповідний її образ, сюжет, наративна композиція історії (див. також: Сюжет і фабула). У суспільних науках дискурс трактують як інститу- ціоналізований спосіб мислення, соціальну межу, яка визначає те, що може бути сказане з приводу певної теми. М. Фуко запропонував соціальну концепцію дискурсу як системи розмірковувань, творену з ідей, позицій, по- ведінкових орієнтацій, переконань та їхніх практичних реалізацій і світів, про які розповідають дискурси. Він простежує роль дискурсів у широких семіотичних процесах, де вони є посередниками для влади, яка продукує суб´єкти мовлення. М. Фуко наголошує на конструюванні поточних істин: влада і знання взаємозв´язані, бо влада продукує і володіє істиною, а знання творить владу і є її творінням.
Діалогічність - важливий принцип інтертекстуального розуміння красного письменства. За М. Бахтіним, на відміну від формалістських уявлень про автономність тексту, діалогічність притаманна будь-якому висловлюванню і полягає у його здатності відповідати на попереднє висловлювання і бути адресованим іншим потенційним співрозмовникам.
Діахронія (від гр. dia - через, крізь; chronos - час) і синхронія (від гр. synchro- nos - одночасність) - два виміри літературних явищ: перший - часовий, процесуальний, історичний, який дає уявлення про еволюцію національних літератур та розвиток міжлітературних взаємин, а другий - структурний, системний, асоціативний, що полягає в одночасному співвіднесенні низки літературних явищ, виявляючи аналогії та контрасти, типологічні спільності і відмінності між ними. Терміни запровадив Ф. де Соссюр у «Курсі загальної лінгвістики» (1916).
Еквілінеарність (лат. aequus - рівний + Ііпеа - рядок) - збереження у перекладі кількості віршів і строфічної будови оригіналу.
Еквіметричність (лат. aequus + грец. metron - міра, розмір) - збереження у перекладі віршового розміру (метру) оригіналу.
Еквіритмічність (лат. aequus - рівний + грец. rhythmos - розмірність) - збереження у перекладі ритму оригіналу.
Епігонство (грец. epigonos - народжений після, нащадок) - сліпе наслідування чи механічне копіювання претексту.
Епістема (гр. episteme - знання) - поняття, що його запропонував у книжці «Слова і речі» (1966) М. Фуко на означення специфічного взаємозв´язку мови й мислення, притаманного різним дискурсивним практикам кожної великої епохи (Античність, Середньовіччя, Ренесанс, Просвітництво, Модерн). Епістема, що окреслюється системою приписів і заборон як пізнавальне поле, продукує суму наукових знань і творить певний рівень уявлень про світ. Увагу М. Фуко привертали випадкові й межові явища, епістемологічні розриви, коли перериваються спадкоємні лінії історичних традицій і втрачається зв´язок між епохами. Див. також: Континуїтет і дисконтинуїтет.
Есенціалізм (від лат. essentia - суть) - уявлення про незмінне, вроджене, «істотне», «об´єктивне» значення, що має абсолютну ідентичність і не залежить від контексту.
Етноімагологія (від гр. ethnos - народ + лат. imago - образ + гр. logos - слово, вчення) літературна - галузь літературної компаративістики, що вивчає зображення в національній літературі інших народів і країн.
Етнообраз - літературний образ, що конструює не лише індивідуальні риси, а й етнічну (національну) ідентичність зображуваних персонажів, краєвидів чи історичної минувшини, подаючи певні їхні ознаки як «типові» для відповідної країни, «характерні» для цілого народу.
Етноцид (від гр. ethnos - народ + лат caedo - вбиваю) - різновид етнонаціональної політики, спрямованої на знищення етносу через руйнування його культури (культурний геноцид), мови (лінгвоцид), відчуття належності до традиційної культури (акультурація), етнічної самосвідомості (асиміляція), на відміну від геноциду - фізичного винищення людей за етнічними, політичними, соціальними, релігійними, расовими ознаками.
Жанрова дифузія (лат. diffusio - поширення) - взаємне проникнення, змішування елементів різних родів і жанрів.
Загальне літературознавство (франц. littérature générale, англ. general literature, польськ. literaturoznawstwo powszechne) - багатозначний термін: а) синонім теорії літератури, поетики; б) синонім світової літератури (як наукової дисципліни); в) Поль ван Тіґем запропонував виділити вивчення збігів та аналогій, зокрема міжлітературних жанрових утворень, стильових напрямів і течій, в окрему наукову галузь - «загальне літературознавство» (la littérature générale), а порівняльне літературознавство (la littérature comparée) пов´язав лише з вивченням двосторонніх літературних взаємин, звівши таким чином компаративістику до вивчення контактів між двома літературами, тоді як загальне літературознавство мало б вивчати літературу багатьох країн.
Закон переживання старовини (закон традиції) - уявлення, за яким найдавніші форми народної поезії існують у сучасному фольклорі видозміненими, але, порівнюючи усну традицію з фрагментами аналогічних традицій, засвідчених у середньовічних писемних пам´ятках, можна зазирнути в ту епоху, яка є дуже близькою до первісних виявів людської творчості - тобто за наслідком можна дійти причини.
Запозичення - свідоме (на відміну від неусвідомленого впливу) перенесення у твір-реципієнт окремих елементів ориґіналу-претексту, часто із вказівкою на джерело.
Збіги типологічні - подібності, породжені не міжлітературною взаємодією, а схожими суспільно-історичними обставинами. Виявляються збіги за допомогою паралельного зіставлення, контекстуального аналізу, типологічного методу (див.).
Зв´язки і відношення міжлітературні - категорії, що відбивають історичний і системний аспекти порівняння літературних явищ. Зв´язок - це контакт, що має причиново-наслідковий характер і творить подібність на основі засвоєння успадкованого чи запозиченого набутку. Відношення - взаємна відповідність, яку виявляють у тому чи тому аспекті літературні явища, включені в загальну систему. Категорія відношення стосується не лише причиново-наслідкових, а й часових, просторових, естетичних та інших аспектів співвіднесених літературних явищ, таких їхніх зіставних параметрів, як подібність / відмінність, спільне / унікальне, універсальне / локальне, загальнолюдське / національне.
Зіставлення - пізнавальна аналітична дія, що полягає у співвіднесенні предметів з метою виявити різноманітні відношення між ними - не лише подібність, а й різнорідність і відмінність. Див.: Порівняння, Розрізнення, Протиставлення.
Зіставна компаративістика - розділ порівняльного літературознавства, що співвідносить літературні явища на синхронній площині, виявляючи їхні тематичні, образні, жанрові, стильові відмінності й подібності, встановлюючи їхні ближні й віддалені контексти з метою глибше пізнати й типологічно упорядкувати історико-літературний матеріал.
Зустрічні течії - теза А. Веселовського, що описує передумови і якісні характеристики контактних міжлітературних зв´язків, активний характер освоєння «чужого» досвіду: запозичення передбачає не «порожнє місце», а підготовлене до рецепції своєрідне культурне середовище, у якому воно викликає відповідний творчий відгук, стимулює творчі процеси в літературі- сприймачеві - «зустрічні течії, подібний напрям мислення, аналогічні образи, фантазії» («Лоренські казки», 1887).
Ідентичність (від лат. identicus - однаковий, тотожний) - відчуття / усвідомлення самототожності суб´єкта - індивідуального («хто я?») чи колективного («хто ми?»), його виділення і віднесення себе, інших або іншими до тих чи тих спільнот за певними ознаками (віковими, тендерними, соціальними, етнічними, мовними, національними, расовими, релігійними, історичними тощо). Не лише колективне Ми, а й індивідуальне Я існують як складна й рухлива взаємодія цих частково збіжних і частково розбіжних зв´язків.
Імагологія - (imagology, чи image studies, по-англійськи, imagologie по-французьки і німецьки; від лат. imago - образ + гр. logos - слово, вчення) - розгалужена система споріднених дисциплін, що вивчають історичні, культурологічні, соціологічні, психологічні, політологічні аспекти образів, за посередництвом яких учасники спілкування уявляють самі себе і партнера. Див.: Літературна етноімагологія.
Інваріант - варіант (від лат. in - не, vario - змінюю) - елементи бінарної опозиції, протиставлені як незмінний елемент і його видозміна. Інваріант - це абстрактна модель, яка виведена аналітично і служить вимірювальною одиницею для цілого класу літературних явищ, наприклад, бароко - це стильовий інваріант для парадигми національних варіантів, що мають спільні й відмінні риси; ситуація любовного трикутника є фабульним інваріантом для низки творів світової літератури; зі спільних, повторюваних рис таких романних творів, як «Люборацькі» А. Свидницького, «Сімейна хроніка» С. Аксакова, «Кайдашева сім´я» І. Нечуя-Левицького, «Будденброки» Т. Манна, «Саґа про Форсайтів» Дж. Ґолсуорсі, окреслюється жанровий інваріант «родинної хроніки».
Інтенціональність (від лат. intentio - намір) - згідно з творцем феноменології Едмундом Гуссерлем, це фундаментальна якість свідомості, яка полягає у її властивості бути свідомістю чогось, тобто у її спрямованості на певний предмет. Інтенціональність є способом буття мистецьких предметів - вони поступово являються нашій свідомості й існують завдяки інтенціональним актам спрямованої на них свідомості, нашому уявленню й мисленню про предмети, яке надає їм сенсу.
Інтердисциплінарність (від лат. inter - між + disciplina - навчання, виховання) - співпраця двох чи більше академічних дисциплін на перетині складних проблем, спільних з іншими галузями, і залучення методологічного досвіду тих галузей до вивчення літератури. Інтердисциплінарність має справу з предметом, що виходить за межі однієї дисципліни, проте її мета залишається в рамках дисциплінарного дослідження й полягає в перенесенні методів з однієї дисципліни в іншу. Інтердисциплінарними є міжмистецькі та постколоніальні студії, імагологія. Див.: Кросдисциплінарність, Мультидисциплінарність, Трансдисциплінарність.
Інтерпретаційні спільноти - поняття, що його запровадив представник школи «реакції читача» С. Фіш, аби врахувати не лише різноманітність, а й стабільність відгуків на певний текст. Інтерпретаційні спільноти складаються з тих, хто поділяє стратегії творців текстів чи певні інтерпретаційні стереотипи. Кожна група інтерпретаторів читає текст відповідно до інтерпретаційних стратегій, яких вимагає текст, а самі стратегії формуються до акту читання і, таким чином, визначають форму прочитуваного.
Інтерпретація (лат. interpretacio - пояснення, трактування) - у літературознавстві - тлумачення літературного образу; в перекладознавстві - синонім перекладу; в міжмистецькому порівнянні - перекодування образу, створеного засобами одного мистецтва, у знакову систему іншого мистецтва (наприклад, кіноінтерпретація повісті «Тіні забутих предків» у фільмі Сергія Па- раджанова).
Інтертекстуальність (від лат. inter - між + лат. textum - тканина, зв´язок) - різні види міжтекстової взаємодії (транстекстуальності). Під інтертекстуальністю переважно мають на увазі перегук твору з літературною традицією, мистецькими формами, жанровими умовностями, стильовими кодами, дискурсами, коли відбувається демонстративне відтворення, наслідування, оголення, перетворення чи руйнування усталених поетичних норм. Інтертекстуальність є аспектом структурної самоорганізації твору й означає залучення контексту літературної традиції до тексту через стилізацію, пародію, травестію, парафразу, цитату, колаж, алюзійні згадки чи натяки тощо.
«Історія ідей» (англ. - history of ideas, франц. - histoir des idées, нім. - Ideengeschichte) - міждисциплінарний напрям, котрий простежує розвиток упродовж тривалого часу філософських, релігійних, політичних та літературних концептів, таких як «людська природа», космографічні уявлення, прогрес, гармонія, краса тощо. Напрям започаткував американський дослідник А. О. Лавджой.
Канон (гр. kanön - правило, норма) - 1) текст, визнаний з-поміж інших його варіантів священним, оригінальним, найбільш довершеним чи відповідним авторській волі; 2) мистецька норма, усталений літературний взірець, сукупність обов´язкових приписів, які виконують кодову функцію, не допускають змішування різнорідних елементів та інших відступів од тих традиційних еталонів, якими є канони: строфічний (тріолет, октава, сонет), жанровий (ода, ідилія, детектив), стильовий (коди бароко, класицизму, романтизму); 3) набір уславлених і впливових творів національної і світової літератури.
Карнавалізація - поняття, яке запровадив М. Бахтін на означення народної сміхової культури, звичаїв і традицій середньовічного карнавалу, що відтак перейшли в літературу як моделі ігрового принципу творчості, її діалогічності й ^багатоголосся», бурлескної різностильовості й пародійності, переступання за межі усталених норм.
Кіч (Kitsch) - твори невибагливого поп-арту, предмети утилітарного характеру, призначення яких полягає у створенні повсякденного комфорту.
Код (франц. code, від лат. codex - звід законів) - семіотичне поняття, що означає національну мову чи будь-яку іншу знакову систему - набір комунікативних засобів і правил їх комбінації, спільних для мовця й адресата. Літературний код можна трактувати як колективно творену, багаторівневу систему традиційних мистецьких засобів (фоніки і ритміки, лексики, синтаксису, наративних та образних форм, тематики, жанрів тощо), яка протилежна мовленню - індивідуальному використанню мистецьких засобів у конкретному мовленнєвому акті (літературному тексті). Відмінні трактування поняття літературного коду запропонували У. Еко, Р. Барт, Д. В. Фоккема та інші дослідники. За Д. В. Фоккемою, з погляду літературної компаративістики варто мати на увазі такі коди: мовний (орієнтує на читання тексту як тексту англійського чи німецького), літературний (маркує текст як текст літературний, з високим ступенем взаємозв´язаності, конотативності, метафоричності), жанровий (активізує одні читацькі сподівання і притлумлює інші залежно від обраного літературного жанру), код історичного періоду чи літературної групи (вказує на мистецькі умовності періоду чи окремої семіотичної спільноти), авторський ідіолект (індивідуальні риси стилю, що вирізняються на тлі усталених літературних умовностей).
Колаж (франц. collage - наклеювання) - термін, запозичений зі словника образотворчого мистецтва на означення твору, що складений («склеєний») з різнорідних фрагментів інших текстів, справжніх або імітованих документів, а також алюзій, цитат тощо.
Компарандум (лат. comparandum) - те, що порівнюють. Компарандум зв´язаний з компаратумом (див.).
Компаративістика літературна - див.: Порівняльне літературознавство.
Компаратум (лат. comparatum) - те, з чим порівнюють. Компаратум зв´язаний з компарандумом (див.).
Комунікація (від лат. communico - спілкуюся) - спілкування, обмін інформацією; у літературній компаративістиці - міжлітературна взаємодія, яку творять вплив, запозичення, рецепція (див.).
Конвергенція (від лат. convergo - сходжусь, наближуюсь) - збіги і зближення національних мов, літератур, культур, що виникають у процесі тривалих історичних контактів між ними. Взаємна конвергенція існувала в українській і польській літературах та культурах часів Речі Посполитої, українсько-російське літературно-культурне зближення спостерігалося в царську та радянську добу нерівноправного існування колонізованої та імперської культур. Конвергенція протиставлена дивергенції (див.).
Контакт (від лат. contactas - дотик) - див.: Зв´язки і відношення міжлітературні.
Контактологія - метод, зосереджений на вивченні безпосередніх зв´язків між літературними явищами.
Контекст (від лат. contextus - з´єднання, зв´язок) - у лінгвістиці - відносно завершений уривок тексту, загальний сенс якого дає змогу встановити або уточнити значення слова / виразу, що є його складником. У компаративістиці можна розрізняти історичний та зіставний контексти. Перший - це історичне культурне довкілля, у якому зародилося й функціонує літературне явище, а другий - асоціативне поле збігів і розбіжностей, паралелей і контрастів, які виявляються під час його зіставлення з іншими літературними явищами.
Контекстуальний аналіз - багатостороннє зіставлення, яке твориться з низки паралельних зіставлень, розташовуючи навколо досліджуваного літературного явища подібні й відмінні мистецькі та позамистецькі явища, що порівнюються з ним, без огляду на те, чи існують між ними реальні відношення спорідненості й впливу.
Континуїтет і дисконтинуїтет (від лат. continuum - безперервне, суцільне) - безперервність і перервність в історичному розвитку літератур. М. Фуко та інші теоретики постмодерну схильні наголошувати на епістемологічних розривах, які призводять до нерозуміння й відчуження між епохами, а не на спадкоємності між цими самобутніми історичними світами.
Контраст (від франц. contraste - протилежність) - розбіжність між літературними явищами, яку можна виявити і продемонструвати за допомогою протиставлення, напр., «прозорість образної мови ренесансу - пишна орнаментальність бароко».
Космополітизм (від грец. kosmopolitçs - громадянин світу) - ідеологія «світового громадянства», котра загальнолюдські та індивідуальні інтереси і цінності вивищує над національними; у крайніх виявах набув форм мондіалізму (див.). Протилежність націоналізму (див.).
Кросдисциплінарність (від англ. cross - перетин, схрещення + disciplina - навчання, виховання) - метод, що виводить дослідника поза рамки окремої дисципліни, але без співробітництва (кооперації) чи об´єднання (інтеграції) з відповідними дисциплінами. Кросдисциплінарність студіює предмет за допомогою методів, запозичених із дисциплін, що не мають безпосереднього відношення до предмета, наприклад, соціологічне дослідження читача вітчизняної і зарубіжної літератури. У межах кросдисциплінарних стосунків долаються межі дисциплін, але ані методи, ані цілі не змінюються, тоді як інтердисциплінарність змішує практики і засади всіх залучених дисциплін. Див.: Інтердисциплінарність, Мультидисциплінарність, Трансдисциплінарність.
Культуральні студії (англ. cultural studies) - розлога дослідницька царина, що об´єднує методологічний інструментарій історії й теорії літератури, мистецтвознавства, культуральної антропології, соціології, психології та інших наукових галузей для дослідження широкого спектра культурних явищ, процесів і практик щоденного життя, їхніх ідеологічних, національних, етнічних, соціальних, Тендерних аспектів.
Культурна глобалізація - процеси інтенсифікації міжкультурних контактів, наслідком яких стала більша відкритість країн світу до популярних іноземних (скажімо, англо-американських, китайських чи японських) культурних і світоглядних цінностей. Позитивні аспекти культурної глобалізації - ширший доступ до культурного розмаїття через засоби масової інформації, освіту, туризм, імміграцію; впровадження політики мультикультуралізму в суспільному житті тощо. Щоправда, культурна глобалізація у такій своїй поширеній формі, як однобічне запозичення культурних цінностей, часто призводить до гібридизації, асиміляції та цілковитого витіснення місцевої культури, спричиняючи зворотні процеси: скорочення спектра культурного розмаїття; уніфікацію культурного життя, його спрощення і примітивізацію до рівня короткочасних модних віянь масової культури; обмеження культурного вибору-громадян, можливостей їхнього спілкування в середовищі рідної культури. Див.: Глобалізм, Культурний імперіалізм.
Культурний геноцид - див.: Етноцид.
Культурний імперіалізм - поняття, що його обґрунтував Е. Саїд, маючи на увазі немілітарні, дискурсивні форми витіснення й підпорядкування культурою колонізаторів колонізованої культури. Див.: Етноцид, Мондіалізм.
Культурно-історична школа - напрям, що виник у літературознавстві другої половини XIX ст. під впливом позитивізму. І. Тен, В. Шерер, М. Дашкевич, Ґ. Лансон та інші представники школи сповідували такі основні методологічні засади, як сцієнтизм (уподібнення літературознавчої методології до методів природничих наук), генетизм (з´ясування культурологічних, біографічних та літературних джерел тексту), історизм (інтерпретація літературного твору як історичної пам´ятки), еволюціонізм (висвітлення поступовості літературного розвитку), соціологізм (обстоювання критерію популярності під час вибору корпусу літературних творів) тощо.
Культурологія (від лат. cultura - догляд, освіта, розвиток + грец. logos - слово, вчення) - гуманітарна галузь, присвячена вивченню культури в широкому теоретико-філософському плані в рамках антропології (див.). Порівняльна культурологія вивчає взаємодію і типологію національних культур.
Лейтмотив (нім. Leitmotiv - провідний мотив) - наскрізний мотив, що повторюється у творі, щоразу викликаючи в пам´яті читача все те, що з ним було пов´язано. Цей термін запозичено з музикознавства, він зустрічається вже у Ґете, а в ширший обіг його запровадив Ріхард Ваґнер, композитор і автор лібрето до власних опер.
Лінгвоцид - див.: Етноцид.
Літературна доба (період, епоха) - категорія літературної хронології, що означає еволюційно цілісний етап літературного розвитку, в межах якого формуються і взаємодіють стильові напрями й течії, жанрові системи, поетикальні утворення та ідеологічні віяння.
Літературний образ - за О. Потебнею, це неповний, а тому багатозначний словесний виклад теми, який навіює читачевій уяві цілісне відчуттєве, емоційне та інтелектуальне враження, означуючи предмет за допомогою окремих промовистих або несумісних з ним ознак, що дає змогу переводити його з плану об´єктивного, реального, відчуттєвого у план суб´єктивний, духовний, містично-настроєвий. Див. також: Тема.
Локус (лат. locus - місце) - образ довкілля, що має усталений характер і символічне навантаження, служить не лише місцем чи тлом дії, а й засобом вираження певної духовної проблематики. Етноімагологію локуси цікавлять з огляду на їхню здатність творити національний колорит.
Мандрівні сюжети - див.: Традиційні сюжети та образи.
Маргінес - див.: Центр - марґінес.
Масова культура - популярна культура, поширена серед широких верств населення, що визначає його побут, розваги (спорт, поп-музика), мас-медії тощо.
Металітература - різнотипні й різножанрові висловлювання про красне письменство: від літературної критики й теорії і до творів, що ґрунтуються на автореференційних властивостях мистецтва слова, скажімо, повісті, які містять у собі трактати про повістеву техніку, поеми, що викладають правила поезії, чи драматичні твори, в яких точаться дискусії про мистецтво драми, тощо. Див.: Метатекст.
Метатекст - текст, який інтерпретує інший текст. У широкому розумінні метатекст можна трактувати як своєрідну «критику поетичним словом», коли темою поетичного висловлювання стають інтертекстуально представлені розмаїті літературні явища (відомі твори, жанри, стилі тощо).
Міжмистецьке порівняння (англ. interart comparison) - висвітлення зв´язків літератури з іншими видами мистецтва.
Міленарний (англ. millennium - тисячоліття) міф - оповідь про давноминулий «золотий вік», час миру і щастя. Слово утворилося в новій латині XVII ст. від поєднання лат. mille - тисяча і annus - рік. Міленарні міфи висловлюють віру в майбутнє відродження «золотого віку».
Міф (грец. mythos - слово, переказ, розповідь) - спресований у символічні структури історичний досвід людських спільнот, який наративно упорядковує хаотичний калейдоскоп мінливої дійсності, відповідаючи на запитання про початок і кінець світу, про походження людини, про сенс її життя, про майбутнє нашої цивілізації тощо. Сукупність космогонічних, антропогонічних, героїчних, календарних, міленарних міфів певного народу становить міфологію (грец. mytho-logîa - оповідь міфів), яка творить цілісну картину світу. Для неоміфологізму (див.) характерне творення авторських, індивідуальних міфів.
Міфема - повторюваний у різноманітних варіаціях елемент міфу. За К. Леві- Строссом, міфеми - це наративні одиниці міфічної оповіді, які мають форму коротких речень із суб´єктом та його предикатом і позначають певний фабульний епізод, як-от «Едіп убиває свого батька Лайя», «Едіп убиває Сфінкса», «Едіп одружується зі своєю матір´ю Йокастою» тощо.
Міфологічна критика (міфокритика) вивчає функціонування в літературі ар- хетипних форм, міфологічних тем і мотивів. Її концептуально-методологічні відгалуження - ритуальна (Дж. Фрейзер, Роберт Ґрейвс), архетипна (чи юнґіанська: Мод Бодкін, Нортроп Фрай), символічна (Ернест Кассірер), структуральна (Клод Леві-Стросс) та інші споріднені течії.
Мондіалізм (від франц. mondial - світовий) - універсалістична доктрина наднаціонального політичного об´єднання всіх націй на чолі зі світовим урядом.
Монтаж (франц. montage - збирання) - термін, що прийшов у літературу з кінематографічного арсеналу, означає добір і поєднання в єдиному цілому окремих сцен та епізодів, які зберігають свою фрагментарність. Цей композиційний прийом руйнує природні зв´язки між зображуваними предметами, встановлюючи натомість інтелектуальні асоціації між ними. Провідним він став у творчій практиці авангардистів, а також представників інших естетичних орієнтацій.
Мотив (франц. motif, від лат. moveo - рухаю) - 1) синонім теми або образного її втілення; 2) у традиційному визначенні німецького літературознавства мотив - загальне тематичне поняття на противагу конкретному тематичному матеріалу (Stoff), котрий є сполукою різноманітних мотивів; 3) у фольклористичній компаративістиці - елементарний, неподільний складник міфо- казкової фабули (зображеної події), «найпростіша розповідна одиниця», наприклад, «Змій викрадає царську доньку». Поєднання таких мотивів творить сюжет (фабулу, чи зображену подію, якщо дотримуватися термінології російських формалістів).
Мультидисциплінарність (від лат. multum - багато + disciplina - навчання, виховання) - співпраця, заснована на одночасному чи почерговому вивченні складної проблеми з перспектив кількох галузей знання без будь-якого взаємного засвоєння, трансформації та узгодження методологічних інструментаріїв цих дисциплін. Скажімо, в перші роки новітньої української незалежності під час вивчення «білих» і «кривавих» плям в історії національної культури паралельно працювали історики, літературознавці, мистецтвознавці, культурологи та представники інших царин гуманітарного знання. Див.: Інтердисциплінарність, Кросдисциплінарність, Трансдисциплінар- ність.
Мультикультуралізм (від лат. multum - багато + cultura - догляд, освіта, розвиток) - політика підтримки розмаїття етнічних культур у суспільстві. Мультикультуралізм протилежний таким доцентровим та уніфікаційним тенденціям, як американський «плавильний казан» (american melting pot) чи політична стратегія творення «радянського народу» в колишньому СРСР.
Наслідування - інтертекстуальний спосіб утілення творчого авторського задуму через відтворення загальних змістових чи формальних рис ориґіналу-взірця. Поверхове, нетворче наслідування перетворюється на епігонство (див.).
Наслідування теорія (теорія запозичення, або ж міграційна, чи теорія мандрівних сюжетів) - концепція, яку в середині XIX ст. сформулював німецький сходознавець і санскритолог Теодор Бенфей, пояснюючи появу подібних сюжетів у різних національних літературах унаслідок культурних контактів між народами.
Націоналізм (від лат. natio - народ) - почуття любові до батьківщини та ідеї, що наголошують на цінності нації, національної культури, національних інтересів. Націоналізм має захисну форму (патріотизм, обстоювання свободи нації) і агресивну (великодержавний шовінізм).
Негритюд (фр. negritude, від negre - негр) - ідеологічна течія, започаткована у 1930-х роках, спрямована проти асиміляції та європоцентризму, орієнтована на відродження питомих традицій африканської культури, їх прищеплення в лоні європейського мистецтва.
Неоміфологізм - характерний для літератури XX ст. спосіб творчого ставлення до міфу, для якого притаманні такі ознаки, як активне перетворення міфологічного матеріалу і творення нових міфологічних світів; використання не лише європейської міфології, а й міфів інших культурних ареалів; поява специфічних композиційно-тематичних жанрових форм: «роман-міф», «драма- міф», «поема-міф», фентезі.
Оригінал (франц. original, від лат. origo - походження) - первинний текст, що є основою наступних видань, перекладів, міжмистецьких інтерпретацій тощо.
Оригінальність (франц. originalité, від лат. originalis - первісний) - самобутність форми і змісту мистецьких творінь та інших культурних явищ, яка помітно вирізняє їх з-поміж зразків даного класу. О. - це не лише внутрішня якість, а й релятивна (відносна) риса твору, що вимагає його зіставлення з іншими творами.
Орієнталізм (від лат. orientalis - східний) - вивчення суспільств, культур, мов Близького й Далекого Сходу та інших частин Азії, а також зображення Сходу в мистецтві Заходу. У книжці Е. Саїда «Орієнталізм» (1978) продемонстровано, як західний дискурс орієнталізму, творений упродовж двох століть у науковій і масовій свідомості, поширюваний освітньою системою і закріплений державними інституціями, став інструментом пригнічення і аргументом, що виправдовував асиміляцію колонізованого населення Сходу як нижчої, нерозвиненої копії Заходу.
Палімпсест (грец. palimpseston, від раїіп - знову + psao - стираю) - рукопис із текстом, написаним на пергаменті, з якого було стерто попередній напис, котрий із часом проступав на поверхню. В переносному значенні палімпсест - це полісемантичне висловлювання з багатошаровою семантикою.
Парадигма - див.: Синтаґма і система.
Паралельне зіставлення - віднаходження аналогій і контрастів у літературних явищах.
Паратекстуальність (гр. para - біля + textum - тканина, зв´язок) - термін, що його запровадив Ж. Женетт на означення відношення тексту до свого заголовка, епіграфа, передмови, вставної новели, післямови та інших білятекстових елементів, які коментують самий текст.
Парафраза (грец. paraphrasis - опис, переказ) - переказ чужих думок своїми словами; вільна переробка тексту, котра розвиває зміст оригіналу, зберігаючи основний його сенс.
Пародія (грец. parodia- жартівлива переробка) - різновид парафрази, що виконує гумористичну чи сатиричну функції, створюючи комічний образ твору, гіперболізовану імітацію його стилю.
Пастиш (франц. pastiche, від італ. pasticcio - опера, створена з уривків інших опер; стилізація) - різновид стилізації, техніка якого ґрунтується на згущенні, конденсації та увиразненні стилістичних рис певного індивідуального стилю. Пастиш, який у класичному письменстві розглядали як літературну гру, став однією з найпопулярніших практик постмодерну, яка полягає в такому наслідуванні стилю інших митців та епох, що одночасно сприймається як пародія і самопародія.
Перекладознавство (англ. - translation studies, італ. - traduttologia, франц. - traductologie) - філологічна галузь, яка вивчає теорію й історію перекладу, займається критичним його аналізом та оцінкою.
Перформатив (англ. performative - виконувати) - висловлювання, адекватне дії, вчинкові (наприклад, оголошення війни, присяги тощо).
Підрядник - дослівний переклад, здійснений спеціально для подальшого мистецького його опрацювання, зокрема для перекладача, який не володіє мовою оригіналу.
Полігенеза - пояснення появи схожих сюжетів у різних міфологіях паралельним їх самозародженням унаслідок схожості побутових умов та психології різних народів на однакових стадіях їхнього розвитку.
Порівняльне літературознавство (літературна, чи літературознавча, компаративістика; нім. - Komparatistik / Vergleichende Literaturwissenschaft, франц. - Littérature comparée, англ. - Comparative literature) - літературознавча дисципліна, що зіставними методами вивчає генетичні і контактні зв´язки, типологічні та інтертекстуальні відношення національних літератур, а також їхні міжмистецькі й міждисциплінарні відношення.
Порівняльно-історичний підхід зіставляє літературні явища, зосереджуючись на тамнх подібностях між ними, які засновані на їхній спорідненості (тобто спадкоємності - близькості за спільністю походження) та спілкуванні (кон- ifактах). Методологічний апарат порівняльно-історичного підходу становлять генетичний (генеалогічний) і зв´язаний з ним контактологічний методи дослідження.
Порівняння (лат. comparatio) полягає в зіставленні одного літературного явища, т. зв. компарандума (лат. comparandum - те, що порівнюють), з іншим, компаратумом (лат. comparatum - те, з чим порівнюють). Порівняння націлює на виявлення подібних, схожих літературних явищ (А = Б).
Постколоніальна література - широкий спектр різностильових явищ, які привернули увагу публіки і критики новим трактуванням філософських, політичних, етичних засад сучасної цивілізації крізь призму історичного досвіду тих етнокультур, які досі були відсунуті на периферію як підпорядковані, маргінальні, дискриміновані.
Прикордоння - межова чи спільна територія для двох чи більше культур. Прикордоння є зоною високої комунікативності, у якій здійснюється взаємодія культурних систем, долається стабільність і замкнутість національних традицій, опозиція етнічних стереотипів, протилежність мистецького канону й масової культури тощо.
Протиставлення - контрастне зіставлення, яке вказує на відмінні, опозиційні (протилежні) ознаки предметів, що порівнюються (А<В).
Реалія - в перекладознавстві ті лексеми і вирази, які є носіями етнокультурної інформації, чужої для об´єктивної дійсності мови-сприймача; в імагології - етнокультурна дійсність, текст якої інтертекстуально репрезентований у суспільних стереотипах і літературних образах.
Ремінісценція (лат. reminiscentia - спогад) - неявна цитата (цитата без лапок), що відсилає до раніше прочитаного мистецького твору. Від алюзії вона відрізняється неусвідомленістю відгомону у творі автора текстів інших письменників.
Референція (від лат. refero - відносити) - відношення знака до речі (референта); предметне відношення тексту, тобто його здатність зосереджувати увагу читача на зображеному предметі.
Рецепція (від лат. receptio - прийняття) - синтетична форма генетично-контактних зв´язків, яка полягає у сприйманні ідей, мотивів, образів, сюжетів із
творів інших письменників та літератур і їхньому творчому переосмисленні в національному письменстві чи творчості митця.
Розрізнення - різновид зіставлення, який диференціює літературні явища за особливими, своєрідними, прикметними ознаками (А * Б).
Розрізнювання (différance) - неологізм Жака Дерріди, заснований на двозначності французького дієслова différer, що водночас означає «відрізнятися» і «відкладати, запізнюватися». Іменники différence (відмінність, різниця) і différance (розрізнювання) є омонімами, що мають однакову вимову, але відмінне написання та значення. За Деррідою, différance ілюструє той факт, що слова та інші знаки в мовленні ніколи не викликають того, що означують (тобто десиґнату, чи означуваного), і можуть бути з´ясовані лише за допомогою інших слів, розуміння та інтерпретація яких, своєю чергою, творить дальший нескінченний ланцюжок. Отже, слова та інші знаки завжди відрізняються від того, що означують, бо завжди затримуються, запізнюються «через відстрочку, переадресування, пролонгацію, відправку, обхід, зволікання, відкладання про запас».
Світова література - термін на означення планетарного літературного контексту; назва дисципліни, що вивчає національні літератури світу. Вперше Ґете вжив цей термін, задекларувавши 1827 p., що на перший план висувається тепер саме «світова література» (Weltliteratur). Отож поняття «світова література» може означати а) романтичний ідеал єднання літератур усього світу в міжнародному хорі (за Ґете), б) канон уславлених творів, які стали надбанням світового мистецького досвіду (Гомер, Данте, Сервантес, Шекспір, Ґете, Шевченко); в) компаративістичний орієнтир на порівняння національних літератур і міжлітературних регіональних утворень у соціокультурному контексті, що має на меті не уніфікацію їхньої своєрідності крізь категоріальну призму європоцентричного канону, а вивчення їх як чинників поліцентричного й різноголосого світового культурного полілогу; утвердилося В XIX CT.
Семіотика - теорія знаків та їх інтерпретації.
Симулякр (франц. simulacres, від simulation - імітація, вдавання) - фікційні та гіперреальні образи, копії без оригіналу, що не мають жодного відповідника в реальній дійсності, зате виштовхують і заступають її цілковито. Теорію си- мулякрів створив Ж. Бодріяр.
Синтагма і система (від грец. syntagma - разом побудоване) - за Ф. де Соссю- ром, синтагма - це комбінація елементів у мовленнєвому ланцюгу, що передбачає їх поєднання in praesentia (тобто реально) у лінійній і незворотній послідовності; аналіз синтагми полягає у її членуванні. Натомість система (грец. systéma - утворення), чи парадигма (грец. paradeigma - взірець, модель, тип), - це віртуальна серія елементів, у яку вони упорядковані in absentia (уявно) і перебувають у відношенні еквівалентності (рівноцінності, рівнозначності); аналіз системи полягає у класифікації елементів.
Синтез (від грец. synthesis - поєднання, сполука) у мистецтві - 1) жанровий синтез - творення складної структури, у якій різнорідні жанрові чи родові елементи сплавлені в єдине ціле. Синтетичними (чи симфонічними) часто називають жанри роману й епопеї з огляду на багатотематичність, панорамність зображення, психологізм, поліфонічність; 2) синтез мистецтв - поєднання елементів різних мистецтв у єдиному ансамблі. Об´єднання зусиль літератури й образотворчого мистецтва спостерігаємо в ілюстрованих літературних виданнях, літератури і музики - у вокальному жанрі, пластичних мистецтв (архітектури, скульптури, малярства) - в естетичному оформленні довкілля; 3) поєднання в літературному творі елементів інших мистецтв, що є умовою існування драматургії, а також причиною народження нових жанрів, таких як кіносценарій, кіноповість, кіноновела.
Синхронія - див .-.Діахронія.
Система - див.: Синтаґма і система.
Систематизація - упорядкування літературних явищ за подібними й відмінними ознаками.
Спорідненість - зв´язок спадкоємності між літературними явищами, їх близькість за спільністю походження.
Стиль (лат. stilus, від грец. stylos - паличка для письма) - індивідуально неповторний спосіб використання традиційної палітри поетикальних засобів, своєрідність естетичних уподобань, які зумовлюють творчий вибір митця (чи групи літераторів або літературної епохи).
Сцієнтизіи^від лат. sciencia - знання, наука) - тенденція зближення мистецтва з . наукою й уподібнення літературознавчої методології до методів природничих і точних наук.
Сюжет (франц. sujet - предмет) і фабула (лат. fabula - переказ) - взаємозв´язані поняття наратології. Зображену подію, яку ми, прочитавши твір, можемо переказати, російські формалісти називали фабулою, а спосіб її викладу - сюжетом. Уживають також синонімічні терміни, що їх запропонував Ц. Тодоров: історія (= зображена подія, фабула; франц. - histoire) і дискурс (= послідовність розповіді про подію, виклад історії; франц. - discours).
Таксономія - див.: Систематизація.
Тема (грец. thema - основа) - предмет зображення, який є незмінним, стійким, тобто повторюваним у творі чи низці творів, і тому виступає основним семантичним елементом зображеного світу. Згідно з потебнянською традицією, якщо тема - це предмет мовлення, референт («те, про що йдеться»), а образ - його означення, то ідея - це значення висловлювання, яке мало б об´єднати предмет і його визначення, але фактично відсутнє в тексті й лише домислюється читачем. Див. також: Літературний образ, Мотив.
«Тематична критика» («критика свідомості», або ж Женевська школа) - напрям, що виник у 1960-1970-х роках (Ж. Пуле, Ж. Руссе, Ж. П. Рішар, Ж. Старобінський), зорієнтований на герменевтичне вивчення «тем» як образних лейтмотивів світовідчуття і світобачення, творчої уяви автора.
Тематологія (англ. thematics, thematology; франц. la thématologie) - порівняльне дослідження тем та ідей, образів і сюжетів, символів, міфів та архетипів. Тематологія вивчає літературну тематику і в діахронічному (Stoffgeschichte - історія тематичного матеріалу), і в синхронічному (дослідження повторюваних мотивів, ситуацій, персонажів) планах.
Терціюм компараціоніс (лат. tertium comparationis - третє в порівнянні) - певна спільна основа, на якій здійснюють зіставлення.
Тип (грец. typos - відбиток, зразок) - парадигми літературних явищ, узагальнені моделі їхніх сталих і повторюваних ознак.
Типологія - метод, заснований на упорядкуванні літературних явищ за спільними й відмінними ознаками.
Топос (грец. topos - місце) - тематична категорія, що означає повторювані локуси й будь-які інші тематичні елементи. З античних часів топос відомий як готова риторична формула, схема побудови думки, стереотип метафоричного висловлювання. Топоси допомагали авторові листа чи промови відшукати для певної теми відповідні загальні поняття, готові схеми, стійкі звороти, які б служили непрямою, образною аргументацією для переконання сприймана. Скажімо, топос «усі люди смертні» передбачав абстраговані розмірковування, доречні для укладання промови з приводу чиєїсь смерті, а топос «світ - це театр» можна було використовувати для підтвердження ілюзорності й суєтності мирських цінностей. Близькими до топосів є філософеми (філософічні уявлення та міркування, втілені в літературних образах і сюжетах, висловлюваннях персонажів та авторських роздумах) і т. зв. універсали (риторичні висловлювання, зміст яких подається як такий, що має позачасовий і всюдисущий характер: «людина народжена для щастя», «красу можна відчути, але неможливо її пояснити» тощо). Топіку, тобто теорію топосів, відновив німецький компаративіст Е. Р. Курціюс у праці «Європейська література і латинське середньовіччя» (1948).
Травестія (італ. travestire - перевдягатися) - перенесення героїв і сюжетів у невластиву для них обстановку задля створення комічного ефекту.
Традиційні сюжети та образи (ТСО) - усталений сюжетно-образний матеріал, для якого характерна наявність власних спадкоємних ліній (функціонування впродовж тривалого часу, позначене повторюваністю й змінністю), маркованість (тобто пряма авторська вказівка на джерело запозичення) і впізнаваність (усвідомлення публікою стійкого семантичного інваріанта ТСО). ТСО є складними утвореннями, що виникли внаслідок генетичних і контактних зв´язків, типологічних збігів та інтертекстуальних перегуків, і тому належать водночас до сфери тематології, імагології, інтертекстуального та міфопоетикального дослідження, міжмистецьких (мистецтвознавчих) і культуральних студій.
Трансдисциплінарність (від лат. trans - крізь, через + disciplina - навчання, виховання) - методологічна засада застосування інтегрованих наукових підходів до проблем, що переходять межі усталених академічних дисциплін, як-от природне довкілля, енергія, здоров´я, культура. На відміну від мультидисциплінарності та інтердисциплінарності, мета яких завжди залишається в рамках дисциплінарного досліду, трансдисциплінарність існує одночасно між дисциплінами, крізь окремі дисципліни й поза межами окремих дисциплін, руйнує кордони між ними для досягнення єдності наших знань про світ, котрий не може повністю поміститися в рамки дисциплінарного дослідження. Див.: Ін- тердисциплінарність, Кросдисциплінарність, Мультидисциплінарність.
Трансплантація (від лат. transplanto - пересаджую) - таке запозичення, яке передбачає подальше культивування трансплантанта (жанру, стилю, ідеї, теми, сюжетної схеми, персонажа, поетикального засобу), творення нової літературної традиції в національному письменстві.
Трансформація (лат. transformatio - перетворення) - зміна запозиченого матеріалу внаслідок різноманітних способів творчого опрацювання: комбінування його із власними, автохтонними елементами, продовження запозиченого сюжету та розвиток ідейного змісту, полеміки з ним, пародіювання, травестування, стилізації, осучаснення й архаїзації тощо.
Феміністична критика (від лат. femina - жінка) - різновид сучасної критики, що аналізує літературні й культурні явища з погляду специфічного жіночого досвіду, вивчає жіночу традицію як культуру та контркультуру, деконструює цінності патріархальної культури. Провідні представники - С. де Бовуар, Л. Іріґерей, Ю. Крістева, Е. ІНовалтер, С. Ґубар.
Філософема - див.: Топос.
Хронотоп (від грец. chrönos - час + topos - місце, простір) - термін М. на означення взаємозв´язку часових і просторових відношень у міжлітературний образ часу й простору; мистецький часопростір.
Центр (лат. centrum - осереддя) - марґінес (від лат. margo - край, меж . - елементи основні / керівні і побічні / підпорядковані, які існують у бінарній системі ієрархізованих нерівноправних відносин (означуване - означник, літературна мова - діалект, Я - Інший, чоловік - жінка, білий - чорношкірий, висока література - масова культура, універсальне - унікальне, закономірність - випадок тощо). «Центр - це штучний конструкт, який може існувати, лише спершись на марґіналізацію (периферизацію) Інших» (Енциклопедія постмодернізму. - С. 470). Скажімо, метрополіальний центр дискримінаційно відсуває на периферію колонізовану культуру, трактуючи її як відсталу, недосконалу, яка має служити доповненням до культури розвинутої або ж бути виключеною.
Geistesgeschichte (нім. - історія духу) - духовно-історична школа, яку започаткував В. Дільтей наприкінці XIX ст. Школа трактувала історію як еволюційний розвиток людського духу, що виявляється у різноманітних проявах щоденного життя, різних культурних та інтелектуальних галузях певної епохи. Як міждисциплінарний напрям, заснований на зв´язках між філософією, мистецтвом, суспільною психологією та історією, Geistesgeschichte прагнула з´ясувати світоглядну й світовідчуттєву цілісність певної епохи, течії чи творчої особистості.
Stoffgeschichte (нім. Stoffgeschichte - історія тематичного матеріалу) - тематична історіографія і класифікація різноманітного тематичного матеріалу: літературних тем і мотивів, сюжетів і персонажів, міфів і архетипів.