Проблеми теорії права і конституціоналізму у працях М. В. Цвіка
Місце і значення державного права України в системі кодифікаційних робіт
Щодо місця і значення державного права в системі кодифікаційних робіт, то це саме та галузь права, яка щонайменше вимагає здійснення таких робіт. Навіть серцевина цієї галузі - Конституція (Основний Закон) України -є природним, науково систематизованим актом і як така навряд чи може бути поставлена в один ряд з іншими кодексами.
Передусім - з політичних причин, оскільки це основа всіх кодексів, усього законодавства. Крім того, з формальних причин, оскільки Конституція не є зведеним правовим актом, якими є кодекси, що приймаються на основі попередньо створених і об’єднаних в одну систему актів. Це, між іншим, підтверджується міжнародним досвідом: ряд країн взагалі обходиться без писаної конституції, а багато конституцій давно втратили своє значення. Досить своєрідна Конституція США: вона відносно невелика за обсягом, а поправки до неї подані в хронологічному, інкорпоративному порядку, а не в порядку кодифікації. Ось чому ця галузь має особливий статус.
Якщо ж говорити про акти, які можуть мати кодифікований характер у сфері державного права України, то йдеться насамперед про два такі акти: Закон про вибори, хоч прийняти його сьогодні, мабуть, досить важко чи навіть зовсім неможливо, і Регламент Верховної Ради України, який має ознаки кодифікованого акта.
Слід зауважити, що систематизація у сфері державного права має принципово важливе значення не тільки для даної галузі, але й для всієї системи національного права України. З огляду на це надзвичайно чітко окреслюється значення Конституції України, без прийняття якої повноцінна кодифікація неможлива. Безперечно, кодифікаційна робота, яка вже почалася, повинна продовжуватись, однак завершити її, довести кодекси до належного стану не можна, доки не будуть сформульовані ті принципи, які стануть основою всіх галузей права, всіх кодексів.
Державне право вирізняється (і відповідно не вимагає кодифікації) тим, що тут, по-перше, виходить на перший план ухвалення відповідних конституційних законів і, по-друге, закріплюються принципи, наскрізні для всієї правної системи. Саме вони мають втілюватись у
Конституції (Основному Законі) України, без прийняття якої завершити кодифікацію просто неможливо.
У сучасних умовах діє всім відома старих часів Конституція, яку навіть неможливо назвати не тільки кодифікованим, але й взагалі систематизованим актом. Це - конгломерат хаотичних, некодифікованих, застарілих, суперечливих, декларативних і у деяких випадках офіційно призупинених положень і навіть цілих глав. Об’єктивно ця Конституція багато в чому суперечить чинному законодавству. Виходить, що, з одного боку, ми маємо ухвалювати закони, які повинні відповідати чинній Конституції, а з другого - наші закони суперечать цій Конституції. Прикладів більш ніж достатньо, причому стосується це насамперед засадничих питань, зокрема питань власності. Так, Конституція закликає охороняти соціалістичну власність, а Закон про власність говорить про плюралізм форм власності. Інший приклад: законодавство про вибори. Положення Конституції, які формують основи та принципи виборчого права, - це вчорашній день, і сьогодні треба думати про ухвалення принципово нових положень, які будуть суперечити нині чинній Конституції. Значить, чинна Конституція не може забезпечити повноцінної кодифікації законодавства.
З огляду на це виникає безліч питань. Чи можна, наприклад, іти шляхом звичайного нагромадження законодавства? Як взагалі може виникати Конституція? Є два шляхи, або способи: перший - нагромадження чинного законодавства, другий - ухвалення єдиного акта, на основі якого ухвалюватимуться інші законодавчі акти. Другий спосіб, без сумніву, є пріоритетним і в сучасних умовах єдино можливим і виключає протиріччя в законодавстві. Які ж шляхи вирішення цієї проблеми? Я бачу три можливих способи. Перший - найкращий і найбільш бажаний. Відомо, що робоча група завершила розробку проекту нової Конституції України і він розданий депутатам Верховної Ради. Було б чудово, якби цю Конституцію було ухвалено і таким чином створилась основа для розвитку законодавства і його кодифікації. Однак це шлях нереальний, оскільки політична ситуація в цілому, політичні протистояння в парламенті не дають, на жаль, надій на те, що поданий проект отримає необхідну конституційну більшість голосів. Є й інші варіанти, які, однак, відкладають ухвалення Конституції на майбутнє. Будемо сподіватися, що це близька перспектива, тому треба пристосовувати законодавство таким чином, щоб проводити кодифікацію.
Це можна здійснити, знову ж таки, двома шляхами. Можна модернізувати чинну Конституцію, розчистити її. Чи не на кожній сторінці зустрічаються терміни «союзна республіка у складі Радянської держави», «безплатність всіх видів навчання» тощо. Треба все застаріле виключити. Це має зробити або робоча група Конституційної комісії, або спеціальна група; причому вирішити це потрібно в максимально короткі строки - протягом двох-трьох місяців. При проведенні такої роботи депутати повинні вирішити цілий ряд важливих проблем: про засади конституційного ладу, форму правління, виборчу систему тощо. Так, за необхідності обрати нову Верховну Раду доведеться формально керуватись застарілими нормами Конституції і Закону про вибори, що суперечить умовам сьогоднішньої дійсності. Тому треба терміново вирішувати проблему вдосконалення виборчої системи республіки.
Інший шлях, який, зокрема, був предметом обговорення на загальних зборах Академії правових наук, - це прийняття ряду вкрай необхідних законів. Серед них, як зазначалось раніше, - Закон про основи конституційного ладу, Закон про владу, який вирішив би питання про розмежування повноважень між окремими видами влади, тощо. До речі, у цьому відношенні вимагають вдосконалення відповідні положення проекту Конституції, де формально йдеться лише про один різновид влади - судову владу. Потрібно чітко визначитись із законодавчою і виконавчою владами. Крім того, варта уваги проблема контрольної влади, про що ми неодноразово говорили на засіданнях робочих груп.
Такі короткі зауваження про необхідність удосконалення кодифікаційних робіт у сфері державного права, основою яких мають стати оновлені положення Конституції (Основного Закону) України.