У житті України відбулася величезна історична подія - прийнята нова Конституція країни, яку є всі підстави вважати Основним Законом як держави, так і всього громадянського суспільства.

Багато хто ототожнює прийняття Конституції із завершенням конституційного процесу. Але це не так. В умовах сьогодення конче важливо, щоб процес цей був продовжений. Тут, звичайно, йдеться не про перегляд узгодженого між різними політичними силами тексту Конституції, а про доведення процесу роботи над нею до логічного кінця - забезпечення її реалізації.

Конституційний процес повинен розглядати як такий, що має безперервний характер. Він охоплює широке коло правових явищ. Ідеться як про законотворчість, так і про всі інші правові явища, пов’язані з реалізацією і розвитком конституційних положень. До них належать такі головні форми реалізації норм Конституції, як їх застосування до конкретних життєвих ситуацій як безпосередньо діючого права; передбачену самою Конституцією конкретизацію і деталізацію її норм або встановлення в діючому законодавстві форм захисту проголошених Конституцією цінностей; попереднє тлумачення положень Конституції, що підлягають реалізації; використання наданих нею прав; додержання встановлених нею обов’язків; виконання конституційних приписів щодо формування державних і самоврядних органів. Усі правові форми діяльності держави невідривно пов’язані між собою, знаходяться у логічному зв’язку, проходять у певній послідовності й становлять єдину систему творення і реалізації Конституції.

Процес створення Конституції яскраво підтвердив важливу і все зростаючу питому вагу в державному житті процедурних питань, від вирішення яких часто-густо залежить як зміст, так і якість роботи державних органів. А це, у свою чергу, обумовлює підвищення значення наукових досліджень у цій галузі.

Реалізацію норм Конституції необхідно вважати складовою частиною конституційного процесу і тому, що вона нерозривно пов’язана з вирішенням низки процедурних питань. Досить згадати про процедуру прийняття на основі Конституції законів, що дадуть їй життя; процедуру тлумачення її норм Конституційним Судом, урегульовану розд. ХІІІ Конституції, процедуру внесення до неї змін.

Як тривале безперервне явище конституційний процес складається з окремих етапів, починаючи з тих, що пов’язані з процесом творення Конституції. Цей процес спрямований на забезпечення реального і ефективного регулювання на конституційних засадах суспільних відносин, тобто не тільки на прийняття, а й на реалізацію положень Основного Закону. До того ж самі конституції, у тому числі так звані жорсткі, у процесі історичного розвитку не можуть бути незмінними. Так, порядок внесення змін у Конституцію України, передбачений її розд. ХІІІ, і є досить жорстким.

Конституційний процес з опрацювання проекту Конституції є одним із різновидів процесу законодавчого і в цій якості підкорюється загальним закономірностям законотворчості. Він включає до себе відомі стадії опрацювання проекту законодавчої ініціативи, обговорення, затвердження і публікації Конституції. У той же час він має суттєві відмінності від інших форм правотворчості, що можна спостерігати на всіх його етапах. У ході цього процесу підвищені вимоги пред’являються до забезпечення легітимності майбутньої Конституції та засобів її реалізації. Конституційний процес не є суто юридичним, він є політико-юридичним процесом. Це обумовлює підвищений ступінь його публічності - значну питому вагу в його розвитку політичних партій і течій, участь в обговореннях широких кіл громадськості, залучення до нього досвідчених вітчизняних і зарубіжних експертів. Він завжди знаходиться у полі зору вищих державних органів, засобів масової інформації і т. ін. На відміну від звичайного законодавчого процесу його суб’єктом може бути не тільки парламент, а й установчі збори та народ (у разі затвердження проекту на референдумі).

Щодо Конституції України, то процес її творення характеризується низкою особливостей на всіх його стадіях.

Стадія опрацювання проекту Конституції продовжувалась більше 5 років з перервою у 1994 р. Проект опрацьовували і розглядали дві Конституційні комісії, їх робочі групи і секції, усі постійні комісії, фракції і депутатські групи Верховної Ради, тимчасова спеціальна депутатська комісія по узгодженню проекту Конституції, Узгоджувальна Рада депутатських фракцій і груп. На обох головних етапах цієї стадії - в 1990-1993 рр. і 1994-1996 рр., опрацювання набуло вищого ступеня публічності. Наприкінці першого етапу підготовлений проект був оприлюднений у редакції від 26 жовтня 1993 р.

Якщо перший етап опрацювання Конституції був загострений на наробку норм легітимного та юридично завершеного проекту, то при аналізі другого етапу впадає в очі, що поряд із позитивними наробками головним його змістом стало узгодження, причому саме ця робота кінець кінцем вирішила долю проекту Конституції. На першому етапі превалювали риси юридичного, на другому - політичного процесу.

На другому етапі конституційного творення Конституційна комісія складалась із представників трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової. Опрацьований у робочій групі, секціях Конституційної комісії проект неоднарозово обговорювався на її засіданнях, у створеній нею підкомісії з урахування зауважень до проекту. Він пройшов численні експертизи в Україні та за її межами, попереднє суспільне обговорення, під час якого (з урахуванням наукових дискусій) було висунуто близко 5 тис. пропозицій. На остаточний текст проекту, переданий разом із численними зауваженнями до Верховної Ради, суттєво вплинули результати як обговорень та експертиз, так і, особливо, проект Конституції в редакції від 26 жовтня 1993 р. і Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України, укладений 8 червня 1995. р.

На стадії законодавчої ініціативи особливість конституційного процесу полягала в тому, що внесення проекту від імені Конституційної комісії в Верховну Раду було неможливим, бо остання в Україні не користується правом законодавчої ініціативи. Тому проект був офіційно внесений у парламент народними депутатами.

На стадії обговорення головна особливість полягала в тому, що воно супроводжувалось неодноразовою доробкою проекту, Його тривалість і ретельність були значно вищими у порівнянні із звичайними законопроектами. Проект знаходився на розгляді Верховної Ради майже 3 місяці, неодноразово розглядався постійними комісіями і фракціями, пройшов 3 читання. Вирішальну роль в справі узгодження тексту Конституції відіграла депутатська узгоджувальна комісія на чолі з М. Сиротою. Доля проекту була вирішена виключно завдяки волі більшості народних депутатів до терплячих узгоджень точок зору на шляху переговорних процесів, досягнення компромісів, взаємних поступок. Остаточне узгодження тексту Конституції проходило в надзвичайних умовах цілодобового засідання Верховної Ради 27-28 серпня.

На стадії прийняття Конституції ці надзвичайні умови обумовили особливості процесу прийняття Конституції, коли значна кількість - 11 статей неодноразово переголосувалась. Кінець кінцем кожна стаття і Конституція в цілому були прийняті конституційною більшістю в 2/3 від конституційного складу Верховної Ради. Заслуга Верховної Ради в цьому питанні полягає в тому, що вона не пішла, як дехто пропонував, шляхом створення прецеденту про обмежене тлумачення ст. 171 Конституції 1978 р. і прийняття на такій основі Конституції простою більшістю голосів. Верховна Рада стала на позицію єдиного правильного тлумачення цієї статті. Вона виходила з того, що якщо ст. 171 вимагала для внесення змін у Конституцію кваліфікованої більшості, то тим більше ця більшість потрібна для затвердження Конституції в цілому, тобто розповсюдила дію ст. 171 на прийняття Конституції. Суттєві особливості мали місце на стадії оприлюднення тексту Конституції. В її ст. 160 записано, що Конституція вступає в силу з дня її прийняття. Проте офіційна її публікація в газеті «Голос України» відбулася 13 липня.

Такий небажаннй з юридичних позицій розрив у часі між прийняттям і публікацією Основного Закону випливає з особливостей його остаточного опрацювання безпосередньо перед прийняттям. Надшвидкі темпи цієї завершальної роботи обумовили необхідність остаточного серйозного стилістичного «косметичного» редагування тексту прийнятої Конституції, яке затягнулося на півмісяця. Ми зустрічаємось тут із випадком, коли можливість реалізації Основного Закону, що вступив в дію, для одних - (низки центральних органів, народних депутатів) почалася з моменту його затвердження, а для інших (які були незнайомі з його текстом) громадян та низки центральних і місцевих державних органів - тільки після його оприлюднення.

І на кінець, особливістю конституційного процесу на цій стадії стало те, що він не містив у собі звичайної стадії промульгації. Ця стадія була згідно з Конституційним договором між Президентом і Верховною Радою замінена на узгодження тексту Конституції між учасниками цього договору.

Реалізація Конституції, що продовжує конституційний процес, повинна розвиватись кількома напрямами.

Яскравою новелою в історії українського конституціоналізму стала пряма дія норм Конституції. Це означає можливість винесення судом або іншим державним органом рішень, що спираються і посилаються безпосередньо на конституційні норми. Проголошення прямої дії цих норм не є простою декларацією, воно підкріплюється конкретними гарантіями, створенням спеціальних механізмів реалізації Конституції.

Конституція гарантує громадянам звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування і суду для захисту своїх прав і свобод безпосередньо на підставі норм Конституції; захист прав особи за допомогою Уповноваженого з прав людини; звернення за захистом порушених прав і свобод до міжнародних судових установ. Громадянину гарантується також захист своїх прав і свобод іншими, не забороненими законом, способами і оскарження незаконних дій органів влади і місцевого самоврядування до суду.

Найбільш яскраво пряма дія конституційних норм проявляється щодо блоку особистих прав і свобод людини і громадянина - в першу чергу таких, як право на недоторканність особи, житла, таємниць листування, свободи пересування тощо. Необхідно забезпечити правове врегулювання процедури реалізації цих прав. Відповідне законодавство повинно стати в майбутньому складовою частиною діючого в Україні цивільного та кримінального процесуального законодавства. Зокрема, треба визначити своє ставлення до зарубіжного досвіду залишення судом без застосування законоположень, які, на його думку, суперечать положенням Конституції, з безпосереднім посиланням на неї в акті застосування права, а також на практику застосування судом міжнародного права.

Хоча Конституція є актом безпосередньої дії, її реалізація тісно пов’язана зі станом усього масиву законодавства України. В її тексті міститься більше 50 згадок про окремі законодавчі акти, необхідність їх прийняття або врахування при застосуванні норм Конституції. Ідеться перш за все про акти, спрямовані на конкретизацію і деталізацію Конституції, встановлення умов, меж і порядку реалізації, зокрема, прав людини і громадянина.

З метою створення на ґрунті Конституції міцного, узгодженого з нею і такого, що реалізує її положення, законодавчого фундаменту першочергово повинні бути прийняті органічні закони, що встановлюють організацію і принципи діяльності державних органів. В їх числі - закони про Кабінет Міністрів України, про парламентського Уповноваженого у правах людини, про устрій різних гілок судової влади, про Регламент Верховної Ради тощо. Конче необхідним є закон про організацію і повноваження органів місцевого самоврядування.

У новій редакції повинні бути прийняті закони про Президента України, прокуратуру, Конституційний Суд, референдум. Усього для забезпечення реалізації конституційних положень необхідне першочергове затвердження близько 50 законів.

Прийняття Конституції дає поштовх і створює необхідні умови для прискореної роботи із систематизації законодавства, видання кодексів. В економічній сфері перш за все йдеться про прийняття цивільного, можливо господарського, земельного, податкового, банківського кодексів; у соціальній сфері - трудового, сімейного, пенсійного кодексів, кодифікування законодавства про освіту, здоров’я, науку, культуру. Уже розроблені і чекають на прийняття кримінальний і кримінально- процесуальний кодекси.

Політичні перетворення в Україні йдуть значно швидше, ніж економічні і соціальні. Для їх завершення необхідно забезпечити подальшу структуризацію в суспільному житті, провести на конституційній основі судову й адміністративну реформи, прийняти закони про вибори, політичні партії і, можливо, про опозицію.

Уже розпочалась безпосередня реалізація конституційних положень шляхом творення передбаченої Конституцією системи державних органів, перебудови місцевого самоврядування. Згідно з п. 5 розд. ХУ Конституції сформований новий Кабінет Міністрів. Пункт 6 того ж розділу передбачає сформування протягом трьох місяців після прийняття Конституції Конституційного Суду. Діяльність цього судового органу має виключно велике значення для реалізації Конституції, забезпечуючи її верховенство в українському суспільстві. Він сприятиме подоланню правового нігілізму, а також таких небажаних явищ, коли внаслідок відсутності належного контролю за практикою їх реалізації багато непоганих за якістю законів не спрацьовують.

В умовах сьогодення особливого значення для реалізації конституційних положень набуває тлумачення Конституції. У відповідності до п. 2 ст. 150 Конституції України її офіційне тлумачення є прерогативою Конституційного Суду. Його професійний склад свідчить про те, що у порівнянні з іншими державними органами він є найбільш пристосованим для виконання цієї функції. Це впливає й з характеру виконання ним функції нагляду за конституційністю законів та інших правових актів. Виконання цієї функції також пов’язано з обов’язковим тлумаченням як актів, конституційність яких перевіряється, так перш за все і самої Конституції. Конституційний Суд зобов’язаний давати загальне обов’язкове тлумачення Конституції.

Але це, на наш погляд, не виключає можливості так званого аутентичного тлумачення Основного Закону самою Верховною Радою. Аутентичним може бути лише тлумачення, що виходить від того ж складу законодавців (народних депутатів), які приймали Конституцію.

Аутентичне тлумачення Конституції може, на нашу думку, мати перевагу над будь-яким іншим лише протягом дії повноважень теперішнього скликання Верховної Ради. Щодо тлумачення, яке може виходити від Верховної Ради майбутніх скликань, то воно, хоча і є припустимим, але за своєю юридичною силою повинно бути поставлено нижче більш професійного тлумачення Конституційного Суду. Створюючи додаткове стримування з боку Конституційного Суду щодо Верховної Ради, це відповідатиме вимогам принципу розподілу влади. До того ж це дозволить запобігти таким випадкам тлумачення, коли воно відображає прагнення не виявити дійсну думку законодавця, а, навпаки, пристосувати букву закону до потреб задоволення чисто політичних інтересів партій або політичних рухів, які в змозі забезпечити собі парламентську більшість.

Для реалізації конституційних положень велике значення поряд з офіційним має неофіційне тлумачення. Якщо воно буде науково обґрунтованим, то здатне серйозно впливати на державно-правову практику. Саме тому доцільним є Указ Президента України від 12 вересня 1996 р. «Про першочергові заходи, що пов’язані з прийняттям Конституції України», який поряд з іншими заходами, спрямованими на реалізацію Конституції, передбачає створення її наукового коментарю.

Потреба в коментуванні Конституції існує вже сьогодні. Наприклад, з принципу «Державним органам заборонено здійснювати повноваження, не передбачені законом» випливає, що відсутність у конституції згадки про можливість делегування Верховною Радою своїх законодавчих повноважень означає заборону такого делегування. З теорії відомо також, що така заборона підвищує роль закону і відповідає конституційному принципу розподілу влади. Крім того, на користь такого тлумачення говорить те, що на відміну від порядку, який існував раніше, коли Президент України широко застосовув делеговані йому парламентом повноваження, ст. 106 передбачає видання Кабінетом Міністрів постанов і розпоряджень «в межах своєї компетенції». Разом із тим право Президента видавати укази з економічних питань, не врегульованих законом, передбачене п. 4 розд. ХУ «Перехідні положення», є тимчасовим, обмежено строком в 3 роки, а тому, безумовно, є винятком із загального правила, встановленого ст. 106. У разі потреби передачі іншим органам прав, що здійснювались раніше парламентом, треба виходити з необхідності прийняття з цього приводу конституційного закону про перерозподіл повноважень між парламентом і відповідним органом.

Природний розвиток конституційного процесу проходитиме і шляхом внесення змін у діючу Конституцію. Цей процес повинен сприяти забезпеченню стабільності суспільних відносин. Саме на це спрямована дія розд. ХІІІ Конституції «Внесення змін до Конституції України». Установлений у цьому розділі порядок цих змін є досить жорстким. Ініціатива змін повинна виходити не менш як від 1/3 конституційного складу Верховної Ради, а винесення остаточного рішення - не менш ніж 2/3 того ж складу. Особливо висока стабільність забезпечується для розділів І «Загальні засади», ІІІ «Вибори, референдум» і вже згаданого ХІІІ. Для них ініціатива змін у Конституції повинна виходити не менш як від 2/3 конституційного складу парламенту, а рішення про зміни приймається 2/3 того ж складу з наступним його затвердженням на всеукраїнському референдумі, що призначається Президентом України.

Звертає увагу, що останній жорсткий порядок не поширюється, незважаючи на його принципове значення, на центральний розділ ІІ Конституції «Права, свободи і обов’язки людини і громадянина». Це пов’язано з двома причинами. По-перше, у зв’язку з розвитком суспільних відносин і, зокрема, науки і техніки час від часу виникатиме необхідність конституційного закріплення знов виникаючих прав. Не менш важливо і те, що з плином часу і розвитком процесу реформування в Україні з’явиться можливість і необхідність поступового посилення гарантій конституційних прав і свобод.

У цілому проведений аналіз показує, що продовження конституційного процесу на стадії реалізації норм Конституції веде до розширення обсягу дії та регулятивного впливу цих норм, надання цьому впливу більшої конкретності й означеності, охоплення ним всього громадянського суспільства. Кінець кінцем це повинно привести до повного перетворення регулятивного впливу Конституції в упорядкованість суспільних відносин. Це є головним шляхом реалізації можливостей створення на конституційному фундаменті будівлі розвинутого громадського суспільства, правової і соціальної держави.