Проблеми теорії права і конституціоналізму у працях М. В. Цвіка
Про сучасний етап розвитку держави і права України
Помаранчева революція та початкові кроки діяльності нової влади суттєво вплинули на соціальне, у тому числі державно-правове буття України. Оцінка змін, що відбулися, потребує об’єктивного наукового аналізу. Мова йде про з’ясування джерел, ідеологічної бази і рушійних сил революції, напрямів розвитку соціальної основи, функцій, форми і політичного режиму держави, принципів її організації і перших підсумків діяльності, стану головних державно-правових інститутів, напрямів правового прогресу.
Події на Майдані і помаранчева революція є важливим джерелом, на якому сформувалась сучасна українська держава. У ході політичної боротьби нерідкими є спроби заперечити революційний характер цих подій. Це здійснюється з допомогою їх характеристики як державного перевороту, путчу, узурпації влади і т. ін. Однак, якщо підходити з наукових позицій, то їх революційний характер є незаперечним.
Рушійною силою революції стала достатньо широка коаліція правих, центристських і лівих партій. Вона була активно підтримана Майданом, а згодом більшістю виборців. На Майдані були широко репрезентовані малий і середній бізнес та частина молоді, які пов’язували з подіями, що відбувались, надії на лібералізацію економіки та демократичні перетворення. Революція була спрямована проти корумпованої влади, що спиралась на крупний капітал, проти її бюрократичної машини, неприпустимих методів її діяльності, незаконних обмежень демократії. Ціллю революції вважалось створення зрілого громадянського суспільства, реалізація принципу верховенства права, розбудова якісно нової європейсько орієнтованої держави. Була проголошена необхідність подальших революційних перетворень в ім’я здійснення дебюрократизації, декорупціоналізації, демократичних перетворень усередині держави і розвитку по шляху до євроінтеграції.
Основні цілі і можливі методи діяльності держави знайшли яскравий прояв у програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям». З позицій, викладених у цьому документі, можливо оцінювати як цілі, так і перші результати роботи нової влади.
Об’єктивні дані свідчать про початок оновлення української держави. Вона почала діяти на новій соціальній базі, яка створилась за рахунок підтримки значною частиною населення коаліції правлячих партій. Поряд із засудженням зрощення держави з крупним бізнесом було проголошено загальний намір відділити владу від бізнесу, що означає зміну самої її соціальної сутності. Логічним висновком з усього є необхідність становлення нового за своєю природою ліберально- демократичного режиму з властивими йому новими формами і методами здійснення влади заради забезпечення лібералізації економічних відносин і підвищення рівня демократії.
Розширення соціальної бази держави повинно тягти за собою певні зміни в її функціях. Внутрішня функція має націлюватися на неприпущення надмірної монополізації, динамічне збільшення національного продукту на основі збалансованої і вільної від зловживань економіки, перетворення України на дійсно соціальну державу й одного з аграрних лідерів світу. На міжнародній арені багатовекторна політика замінюється цілеспрямованою діяльністю держави в напрямі європейської інтеграції. Кінець кінцем це має вести до посилення впливу держави на суспільний розвиток.
Революційний характер державно-правових перетворень зобов’язує провадити їх у демократичних формах. Має бути забезпечена відкритість влади, посилення впливу населення на її діяльність, усе суспільне життя. Мова йде про структуризацію і демократизацію всієї політичної системи, розширення плюралізму при формуванні відповідаючої міжнародним стандартам системи політичних партій і суспільних організацій.
Програма уряду проголосила необхідність морального оновлення, орієнтації на загальні людські принципи гуманізму, справедливості, чесності, відкритості, патріотизму, свободи, рівності. Ці принципи повинні бути покладені в основу всіх перетворень, у тому числі докорінного оновлення апарату державної влади. Заради їх реалізації передбачається ліквідація найбільш суттєвих гальм на шляху розвитку демократії - закритість інститутів влади для громадян, відсутність офіційної опозиції, фактичної цензури засобів масової інформації.
Повинні бути докорінно перебудовані основні компоненти державного апарату - його структура, кадри і принципи діяльності. Фактично мова йде, особливо щодо силових структур, про необхідність зламу державної машини старої влади. Велике значення для розбудови державного апарату матиме прийняття Кодексу честі державного службовця. Надійне гарантування прав людини потребує демократизації всієї політичної системи, структуризації у відповідності до міжнародних стандартів системи політичних партій і суспільних організацій.
Прозорість і публічність діяльності державних структур повинна забезпечуватись широкою публікацією до відома населення офіційних матеріалів. У цілях посилення впливу населення на державу проголошується необхідність його участі в обговоренні питань загальнодержавного і місцевого значення, широкого використання права контролю за діяльністю державних структур і створення державних контрольних органів. Важливим завданням демократизації, яке повинно бути вирішене в ході політичної реформи, є ліквідація надмірної централізації влади, подолання слабкості й розширення прав самоврядування, чітке розмежування компетенції центральних і місцевих, державних і самоврядних органів.
Оцінюючи проміжні підсумки діяльності нової влади, можна констатувати ряд як позитивних результатів, так і невиконаних обіцянок і помилок. Значним надбанням революції є реальне розширення свободи слова, збільшення кількості й покращення роботи засобів масової інформації. Це створило нові можливості для розвитку політичного і суспільного плюралізму, зіставлення точок зору різних осіб, партій і суспільних утворень. Заслуговує схвалення та частина діяльності уряду в соціальній сфері, яка спрямована на підвищення народного добробуту і знайшла своє законодавче закріплення, зокрема, у бюджеті на 2005 р.
Велика робота проведена для виконання програмних положень про оновлення державного апарату в центрі і на місцях. Розгорнулась активна боротьба з корупцією і хабарництвом. Ліквідуються деякі старі та створюються нові державні структури, змінюються їх функції. Здійснені заміна керівних кадрів державного апарату, омолодження складу чиновників. Керівництво в силових структурах передано цивільним особам. Фундаментальна структурна й кадрова перебудова відбувається у так званих правоохоронних органах. У розв’язанні різноманітних конфліктів, що виникають у суспільстві, поступово 90
підвищується роль судової системи. Енергійні кроки зроблені в напрямі посилення зв’язків української держави із зарубіжжям. Велика активність проявляється при реалізації намірів по приєднанню України до Європейського Союзу.
Історично доведено, що перший післяреволюційний етап роботи державної влади неминуче пов’язаний із певними труднощами, наслідком яких стають прорахунки і помилки в її діяльності. Це положення поширюється і на сучасну Україну.
Початок роботи нової влади пов’язаний із таким надмірним наголосом на зовнішньополітичну функцію, що напрошується висновок про певну недооцінку провідних напрямів внутрішньої діяльності держави. Досі не виконана обіцянка про відділення влади від бізнесу. Втручання держави в економічну діяльність наводить на думку про недооцінку економічного саморегулювання. Мова йде про застосування в ряді випадків ручних методів управління ринковими процесами, намір здійснити деприватизацію низки підприємств. Проведенню ліберальної політики заважає відсутність активних дій держави на користь дрібного і середнього бізнесу. Це свідчить про те, що не можна вести мову про сформування в Україні ліберально-демократичного режиму.
Невиправданою є поспішна заміна майже 20 тисяч чиновників державного апарату. Такі дії держави виглядають як репресивного характеру люстрація. Знов призначені кадри не завжди відповідають вимогам забезпечення професіоналізму управлінської діяльності. Злагодженій роботі державного апарату заважає наявність у його середині ряду протиріч і конфліктів — персональних і міжпартійних, спроби подолання яких з боку Президента України багато в чому не мали успіху.
Окремо доцільно зупинися на непослідовності, що має місце у здійсненні принципу поділу влад. Ще до помаранчевої революції на сторінках преси і наукових видань критикувалась неприпустимість існування в Україні в умовах поділу влад замість одного трьох центрів виконавчої влади — Кабінету Міністрів, Президента та Президентської адміністрації. Але на цей час кількість таких конкуруючих центрів не тільки не зменшилась, а, навпаки, збільшилась до чотирьох. У суто виконавчій сфері діяльності поряд з урядом активно працюють Президент, державний Секретаріат і Рада національної безпеки. Відсутнє чітке розмежування їх компетенції, що породжує неузгодженості й дублювання в їх роботі та колізії юридичних актів, які ними видаються. Конфлікти і протистояння ще більшою мірою властиві відносинам виконавчої гілки влади із законодавчою. Усе це породжує фактичну відмову від цивілізованого розуміння поділу влад як такого принципу, що заснований не тільки на усуненні з допомогою взаємостримувань і противаг протиріч, що виникають між окремими гілками, але й на їх співробітництві.
Поділу виконавчої і законодавчої гілок влади протирічить також відкрите порушення кількома десятками народних депутатів, призначених міністрами і головами державних адміністрацій, законодавчого положення про несумісність депутатської та виконавчої діяльності. Ряд названих вище недоліків може бути ліквідовано в результаті вступу в дію затвердженого у 2004 р. Верховною Радою закону про конституційну реформу. Згідно з ним Україна змінює форму правління і перетворюється з президентсько-парламентської на парламентсько- президентську республіку. Основою конституційної реформи є наближення до європейських зразків шляхом суттєвого перерозподілу повноважень між президентською, законодавчою і виконавчою гілками влади. Передбачається зосередження більшості виконавчих повноважень у Раді Міністрів, підвищення ролі Верховної Ради як органу народного представництва. На жаль, більшість депутатів провладних партій, які свого часу проголосували за прийняття конституційної реформи, висувають нині вимоги про перегляд вже прийнятого відповідного закону. По суті це означає відмову від подальшої демократизації форм правління в Україні, на що при всіх недоліках, властиві їм, спрямована конституційна реформа.
Усі перетворення, що здійснюються у державі, повинні проводитись у правовій формі, на основі верховенства права над державою і його панування в усій системі суспільних відносин. Наріжним каменем державної правової політики повинно бути спрямування зусиль на забезпечення здійснення прав і свобод людини. Саме в цих цілях при президенті України заплановано утворити державний комітет по правах людини. Украй необхідними є інтенсифікація і покращення якості законодавчої роботи. Треба невідкладно прийняти низку вкрай важливих для суспільства законів. У тому числі в соціальній сфері, про політичні партії, про опозицію, про Кабінет Міністрів, законодавство, що регулює взаємовідносини влади і бізнесу. Заради забезпечення якості правоутворення необхідно проводити наукову експертизу кожного законодавчого акта. Потрібен ретельний аналіз діючого законодавства на предмет виявлення множини застарілих норм і усунення численних колізій. На цій основі повинні бути ліквідовані існуючі розбіжності між правом, яке має бути втіленням справедливості, і тією частиною законодавства, що перестала відповідати потребам суспільного розвитку. Так, необхідне докорінне оновлення податкового законодавства, яке, на жаль, за останній час стало ще більш громіздким і суперечливим, ніж раніше.
Неузгодженості, що виникають між правом і законодавством, повинні долатися на демократичній основі, як правило, шляхом подальшого розвитку законодавства. Певні особливості властиві праву на початку революційного періоду. У цих умовах народ як суб’єкт права користується останнім як продуктом не стільки держави, скільки суспільства. Він може бачити в ньому знаряддя свободи, що спирається не на закон, а на революційне розуміння справедливості. Наявність такої правосвідомості є основою можливості певного виходу в період загострення політичної боротьби за рамки діючого законодавства. У процесі революційної боротьби за завоювання влади відносини, що формально забороняються діючим законодавством, можуть у цьому аспекті набувати якості правомірних. Таке становище склалося, наприклад, при блокуванні учасниками подій на Майдані вищих державних установ. Однак після революційного завоювання влади і появи можливості усувати недоліки законодавства звичайним шляхом таке правило перестає діяти.
Ефективний державно-правовий розвиток повинен базуватися на досягненнях науки — соціальної і, зокрема, юридичної. Це зобов’язує владу мати чітку програму розвитку і надійно гарантувати її виконання. Відповідна робота має базуватись на науковому використанні власного і світового досвіду, урахуванні зроблених прорахунків і помилок. Соціальна база держави повинна бути розширена за рахунок формування численного середнього класу. її головні функції мають здійснюватися в адекватних правових формах. Повинен існувати розумний баланс і взаємозв’язок між внутрішніми і зовнішніми державними функціями. Завдяки максимальному розвитку обох складових ліберально-демократичного режиму — лібералізації економіки і демократизації політичного життя - має бути забезпечене зростання народного добробуту. Цьому слугує проведення реформ в економічній і соціальній сферах; конституційної, адміністративної, адміністративно- територіальної, судової, кадрової. Усе це разом має прокладати шлях для формування в Україні зрілого громадянського суспільства.