Кооперативне право

§ 5. Види і організаційні форми кооперації в зарубіжних країнах

І. Загальна класифікація кооперативних організацій. Завдяки чіткій визначеності організаційних принципів та економічного механізму функціонування усі кооперативи мають однакові риси, що ідентифікує їх як особливу форму організації бізнесу. Але це зовсім не означає, що вони обмежені якимись жорсткими організаційними рамками. Кооперативи настільки різні за своєю формою, розмірами, організаційною побудовою, функціями, спеціалізацією та динамікою, що згрупувати, класифікувати та представити їх у вигляді цілісної системи є складним завданням. В основу їх класифікації можна покласти різні фактори: функціональні, організаційно-економічні, географічні тощо.

Насамперед, кооперативи в різних країнах світу можна згрупувати залежно від характеристики їх засновників і тієї основної мети, яку вони перед собою поставили. У такому випадку кожна група кооперативів охопить певний вид кооперації. Застосовуючи такий підхід, слід виділити наступні види кооперативів:

— споживчі;

— сільськогосподарські;

— ощадні і кредитні;

— виробничі1;

— в кооперативи в окремих (малих) сферах.

Іноді уявляється проблематичним віднесення того чи іншого кооперативу до певного виду кооперації. Наприклад, коли сільськогосподарські товаровиробники утворюють кооперативне товариство для забезпечення своїх господарств електроенергією або телефонним зв´язком, то такий кооператив може належати і до споживчого, і до сільськогосподарського, і до малих сфер. Інший приклад, коли кооператив, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції, перебуває у власності працівників цього підприємства. У такому випадку кооператив може вважатися і сільськогосподарським, і виробничим.

Кооперативи можуть бути згрупованими залежно від просторової окресленості і масштабів своєї діяльності. В такому випадку застосовується назва кооперативу, яка показує, на якому рівні кооператив здійснює свою діяльність: місцевий, регіональний, міжрегіональний, галузевий, національний, міжнародний. Наприклад. Нафтопродуктова компанія м. Едгелі (штат Північна Дакота, США) — це місцевий кооператив, що організований і діє для постачання фермерів паливно-мастильними матеріалами, добривами, хімікатами та фермерським реманентом. Постачання здійснюється через чотири торговельні точки. Зона обслуговування охоплює чотири округи радіусом приблизно 40 км. Членами кооперативу є 542 місцевих фермери. У кооперативі працюють 15 найманих працівників. Статутний капітал кооперативу становить 2,44 млн.

доларів . Прикладом кооперативу національного рівня може бути шведська Асоціація споживчих кооперативів «КФ», яку утворили 2,1 млн. членів 135 місцевих споживчих товариств, яким належить 1700 магазинів роздрібної торгівлі, та 1,3 млн. членів 19 місцевих товариств власників гаражів й 600 заправних станцій. В «КФ» працюють 70 тис. найманих працівників. Статутний капітал асоціації становить понад 3 млрд. шведських крон. Це одне з найбільших підприємств у Західній Європі» .

Кооперативи можуть класифікуватися за іншими ознаками. Наприклад, залежно від типу членської організації їх поділяють на централізовані, федеративні і змішані Якщо члени-клієнти можуть контролювати свій кооператив й отримувати від нього зиск безпосередньо, то такий тип кооперативу називається централізованим. Всі місцеві кооперативи належать до централізованого типу. Деякі централізовані кооперативи обслуговують досить значну територію і можуть належати не до місцевих, а до регіональних кооперативів. їх члени також безпосередньо пов´язані зі своєю організацією, але їх оперативне обслуговування може здійснюватися через місцеві сервісні підрозділи, які по суті є виробничими філіями кооперативів. Регіональні кооперативи можуть бути також федеративного типу, коли вони створюються не фізичними особами, а первинними місцевими кооперативами. У такому випадку фізичні особи отримують вигоди і підтримують ділові контакти не безпосередньо, а через свої місцеві кооперативи. На первинному рівні відносини між федеративним кооперативом і місцевими кооперативами, що його утворили, ідентичні тим, що існують на первинному рівні, тобто між централізованим місцевим кооперативом і його клієнтами-членами. Часто великі регіональні кооперативи поєднують в собі ознаки централізованих і федеративних кооперативів. У такому випадку вони називаються змішаними. Це означає, що їх членами є і фізичні особи, і місцеві кооперативи. Наприклад, кооператив Саузен Стейтс у м. Річмонд (штат Вірджінія. США) був створений для забезпечення добривами, паливно-мастильними матеріалами, насінням, кормами та іншими матеріальними ресурсами як окремих фермерів, так і місцевих кооперативних товариств, що стали його власниками після купівлі частини його пайового капіталу.

Кваліфікаційною ознакою можуть бути також функції, які виконує кооператив. Так, відрізняють виробничі, маркетингові, постачальницькі, сервісні та деякі інші кооперативи. При поєднанні різних функцій кооперативи називають багатофункціональними. Залежно від способу обліку пайового капіталу кооперативи можуть бути акціонерними, тобто такі, що документально оформляють пайові внески членів у вигляді акцій, та неакціонерними, які не випускають акцій, а, отже, не передбачають можливості тимчасової або остаточної передачі права власності іншій особі. Кооперативи також можуть бути інкорпорованими, тобто такі, що пройшли процедуру державної реєстрації як корпоративне утворення з отриманням статусу юридичної особи, та неінкорпорованими, які здійснюють свою діяльність на партнерських засадах.

2. Характеристика основних видів кооперації. Найбільш розповсюдженими в світі є споживчі кооперативи. їх покликання полягає у забезпеченні своїх клієнтів-власників широким асортиментом товарів і послуг повсякденного попиту. На первинному рівні споживча кооперація представлена споживчими товариствами, що мають у власності роздрібні магазини для торгівлі продуктами харчування, одягом, побутовим приладдям, інструментами, іншим господарським реманентом, товарами для відпочинку тощо. Як правило, споживчим товариствам належать оптові магазини, склади, інші приміщення для зберігання та підготовки товарів для реалізації, транспорт. Споживчі кооперативи також надають такі послуги, як кредит, страхування, охорона здоров´я, організація відпочинку та подорожей, утримання гаражів та бензоколонок, будівництво та надання житла, догляд за дітьми та престарілими, ритуальні і похоронні послуги.

Весь зиск від участі в споживчому кооперативі його члени отримують через більш вигідні ціни, високу якість та надійне обслуговування. Кінцева мета споживчої кооперації — підвищення життєвого рівня своїх членів. Останнім часом деякі країни переживають нове піднесення споживчої кооперації шляхом її диверсифікації. Наприклад, у Швеції в кінці 80-х років з´явилися сотні «неокооперативів», які поряд з традиційними послугами пропонують нові форми обслуговування, такі як технічна допомога на дому, різноманітні консультації, організація політичних кафе та культурного дозвілля тощо .

Широкого розповсюдження отримала в світі сільськогосподарська кооперація, а для деяких країн, наприклад США, вона є домінуючою. Сільськогосподарські товаровиробники утворюють свої власні кооперативні організації для досягнення ефекту, який неможливий або не настільки можливий, якщо вони діятимуть поодинці. Сільське господарство - занадто складна економічна система, що не забезпечує можливості товаровиробникам одночасно приділяти достатньо уваги і виробництву, і комерційній діяльності, а саме, маркетингу виробленої ними продукції, пошуку і придбанню необхідних ресурсів та послуг за прийнятними цінами. У такій ситуації зростає небезпека для тих, хто зосередив основну увагу на виробництві продукції, опинитися в залежності від різного типу посередників, суб´єктів несільськогосподарського бізнесу, навіть просто шукачів легкої наживи. Це призводить до експлуатації сільськогосподарських товаровиробників. У найгіршому випадку постачання й послуги можуть взагалі стати недоступними через надмірно високі ціни, а ринок збуту власної продукції зникне.

Отже, фактори, що спонукають сільськогосподарських товаровиробників кооперуватися, можуть бути сформульовані в такому вигляді: а) вигода від участі у великих за обсягом ділових операціях, уникнення конкуренції між собою, використання професійного менеджменту; б) можливість отримувати доход не тільки від виробництва, а й від подальших стадій руху виробленої ними продукції в межах маркетингового ланцюжка певного товару (виробництво — збирання та зберігання — переробка — транспортування — оптова торгівля — роздрібна торгівля — споживання); в) вихід на ринки (в тому числі міжнародні) збуту, постачання й послуг; г) переваги від координації дій, поділ ризику і отримання ринкової влади, тобто забезпечення контролю ситуації на ринку.

Дискусійним є питання про роль і майбутнє виробничих кооперативів у сільському господарстві. Виробничі кооперативи не набули широкого розмаху в сільському господарстві розвинутих країн. Головним чином це пояснюється труднощами у гармонізації економічних інтересів членів-власників, низькою мотивацією інвестиційної діяльності, протиріччям між прагненням до отримання прибутку і необхідністю збереження робочих місць. Небезпека провалів у діяльності робітничих кооперативів у цілому вважається величезною . Але ж у країнах, що здійснюють ринкову трансформацію, враховуючи економічні, соціальні, психологічні фактори, у даний час віддають перевагу саме такій формі кооперації. Якщо результати діяльності виробничих кооперативів виявляться незадовільними, логічною буде подальша реструктуризація, як це має місце в посткомуністичних країнах Центральної Європи. Таким чином, існує тенденція розглядати виробничі кооперативи як тимчасову, перехідну форму до більш досконалої й ефективної організації сільського господарства. У цілому це стосується й несільськогосподарських виробничих кооперативів, які існують у деяких країнах світу.

Перспективною і такою, що швидко розвивається, є ощадна і кредитна кооперація. Існує багато прикладів і аргументів, які підтверджують факт, що в даний час цей вид кооперації перебуває у фазі піднесення. Наприклад, Європейська асоціація кооперативних банків, яка була створена в 1970 р., в даний час об´єднує понад 11 тис. місцевих і регіональних банків, що мають 56,7 тис. контор, в яких працюють 400 тис. службовців асоціації. Її членами-власниками є 33 млн. осіб, а загальна кількість клієнтів сягнула до 60 млн. У цілому кооперативні банки контролюють 17 відсотків заощаджень у країнах Європейської співдружності . Кооперативні банки є одними з найуспішніших у Європі. Щодо прогнозів на майбутнє, то намічається зростання місцевих і центральних банків, розвиток міжнародного співробітництва кредитних і заощаджувальних кооперативних установ, зростання конкуренції з іншими банками. Це може призвести до злиття кооперативних банків на місцевому і регіональному рівні. Найбільш нагальними питаннями для кредитної кооперації є наслідки інфляції і девальвації валюти в деяких країнах, пошук шляхів нагромадження заощаджень, зростання чисельності та розширення членства кооперативів, відносини з організаціями, що надають допомогу й підтримку ощадній і кредитній кооперації.

Щодо кооперації в інших сферах, то необхідно відмітити телефонні і електропостачальницькі кооперативи, кооперативи таксистів, професійних рибалок, садоводів і городників, освітні та інші кооперативи. Хоча вони не мають такого широкого розповсюдження, як споживчі, сільськогосподарські та ощадно-кредитні кооперативи, проте відіграють дуже важливу роль у соціальному розвитку місцевості, я кому вони утворюються. Уряди багатьох країн з розумінням і підтримкою ставляться до виникнення і розвитку кооперативної ініціативи на місцевому і регіональному рівні.