Кооперативне право
§ 2. Загальна характеристика кооперативного права зарубіжних країн. Міжнародні організації
1. Концептуальні підходи до тлумачення природи кооперативної організації. Тривалий час паралельно існували два концептуальних підходи до тлумачення природи кооперативної організації, що головним чином характеризувало кооперативне право різних країн. У відповідності з першим підходом кооперативи — це приватні підприємства сфери бізнесу, які здійснюють свою діяльність у ринкових умовах. Цей підхід був розповсюджений у країнах з ринковою економічною системою. Другий підхід передбачав особливу місію кооперативів у країнах, що мали централізовано регульовану економіку, і в яких кооперативи перебували під впливом і контролем держави та провідних політичних сил. Але використання спільних назв своїх організацій, а також деяких базових організаційних принципів (наприклад, вільного членства, демократичного контролю, підзвітності тощо) робило можливим співпрацю кооперативів обох ідеологічних напрямів у рамках таких організацій, як Міжнародний кооперативний альянс і Міжнародна організація праці. Завдяки політичним змінам, які відбуваються останнім часом у країнах, що належали до соціалістичного табору, дуалізм щодо концептуального підходу до визначення природи кооперативної організації поступово зникає. Це відповідно викликає необхідність змін у кооперативному праві країн, що стали на шлях реформ.
Щодо країн, що розвиваються, державна підтримка і державний контроль кооперативів завжди традиційно були елементами їх кооперативного права. Незважаючи на те, що ці функції держави у відносинах з кооперативами спочатку розглядалися лише як тимчасові, проте з роками спостерігалося постійне зростання їх значущості. Останніми роками й в цих країнах відбуваються зміни в ідеологічній концепції кооперативного розвитку. Це викликано, з одного боку, програмами структурного реформування їх економіки, а з іншого — відсутністю необхідних коштів для здійснення державної підтримки та контролю в тих масштабах, в яких провадилося раніше. З точки зору кооперативного права, це означає, що існуючі законодавчі та інші нормативні акти переглядаються у бік скасування надмірної державної підтримки та контролю. Наприклад, рекомендаціями Міжнародної організації праці запропоновано виявляти та виключати такі положення кооперативних законів та інших регулюючих актів, що можуть обмежити розвиток кооперативів шляхом їх дискримінації, наприклад через оподаткування або встановлення ліцензій та квот, або не беручи до уваги специфічний характер кооперативних організацій та особливостей їх економічної діяльності .
Таким чином, останнім часом спостерігається чітка тенденція орієнтації кооперативного законодавства на такий концептуальний підхід, у відповідності з яким кооператив вважається підприємством, що ґрунтується на приватній власності його членів та здійснює свою діяльність у ринкових умовах без спеціальної державної підтримки та особливого державного контролю. Але необхідно також зазначити, що кооператив є специфічним видом комерційного підприємства. Його унікальність полягає в тому, що він орієнтований не на отримання прибутку, а на якнайповніше задоволення економічних потреб своїх членів-клієнтів. По суті кооперативи є високоорганізованою формою взаємодопомоги. їх навіть можна розглядати як допоміжні або обслуговуючі структури щодо тих головних економічних завдань, які ставлять перед собою члени-клієнти. Отже, така ідентифікація кооперативного підприємства вимагає і специфічного правового поля, що відрізнялося б від того, в якому існують і діють звичайні комерційні організації, орієнтовані на отримання прибутку.
2. Визначення кооперативу та його організаційна структура. Вибір концептуального підходу до тлумачення природи кооперативної організації ще не дає чіткого визначення кооперативу. Мета, яку вирішують законотворці різних країн, полягає в пошуку такої дефініції, за допомогою якої можливо було б ідентифікувати будь-яку кооперативну організацію та означити її відмінності від інших типів господарських товариств та комерційних утворень. Саме тому визначення кооперативу повинно бути досить ємним і одночасно чітким, щоб виключити будь-яку ознаку, що за своєю природою не є кооперативною. У той час визначення не повинно бути «перевантажене» деталями, а концентрувати увагу лише на принципових позиціях.
На міжнародному рівні існують два базових визначення кооперативних товариств. Перше визначення запропоноване Міжнародним кооперативним альянсом, друге — Міжнародною організацією праці. Обидва ніякою мірою не зобов´язують законотворців різних країн застосовувати саме ці визначення: вони лише виконують роль рекомендацій та орієнтирів у підготовці проектів кооперативних законів. У відповідності з першим визначенням кооператив — це незалежне об´єднання осіб, які добровільно згуртовуються для задоволення своїх соціальних та економічних потреб і прагнень через підприємство, що є спільною власністю і демократично контролюється. Як правило, таке визначення доповнюється переліком міжнародних принципів кооперації. У той же час, країни, які схильні використовувати визначення Міжнародної організації праці, погоджуються приблизно з такою дефініцією: кооператив — це асоціація осіб, які добровільно об´єдналися з метою задоволення спільних потреб шляхом утворення демократично контрольованого підприємства, і які зробили рівномірні внески в капітал свого товариства та погодилися поділити ризик та зиск від діяльності, в якій вони активно беруть участь.
Визначення кооперативу певним чином розкриває організаційну структуру кооперативної організації, тобто механізм, за допомогою якого члени кооперативу утворюють єдину цілісну систему, яка рухається за своїми законами незалежно від дій та бажань окремих індивідів. Не слід ототожнювати поняття «структура» і «склад». Поняття «структура» завжди динамічне, що відображає взаємозв´язок і взаємодію складових частин, годі як «склад» — це проста констатація наявності структурних елементів. Для ілюстрації терміна «структура» можна нагадати про такс його вживання, як «структура речовини», «структура ґрунту», «структура тканини», «структура суспільства».
Отже, після того, як ідеологічні розбіжності щодо природи кооперативних організацій почали зникати, і кооператив все більше і більше визнається на міжнародному рівні як форма специфічної організації, що базується на приватній власності, законотворці в різних країнах активно почали це фіксувати в проектах кооперативних законів та доповнень до них. При цьому також враховується, що кооператив, з одного боку, — це асоціація певних осіб, тобто певне соціальне утворення, а з іншого — кооперативне підприємство. Таким чином, характеристикою організаційної структури кооперативу є те, що його члени водночас є його власниками, які періодично поповнюють капітал свого підприємства, вони ж визначають стратегічні цілі та приймають принципові управлінські рішення, і врешті є клієнтами свого спільно створеного підприємства. Задоволення потреб клієнтів-власників є найпершою і найголовнішою метою будь-якого кооперативу.
Кооперативні закони, національні і регіональні, покликані створювати таке правове поле, в якому організаційна структура кооперативу працювала б ефективно. Для цього повинні існувати певні юридичні норми, що не знайшли або недостатньо знайшли висвітлення у кооперативних принципах, і які по суті є продовженням або розвитком цих принципів. Ці юридичні норми, наприклад.
забезпечують демократичний стиль управління на всіх його рівнях, сприяють постійній увазі обраних лідерів і найманого управлінського персоналу ло рядових членів кооперативу, забезпечують, щоб вкладений капітал слугував спільній справі, а не управляв нею, визначають порядок інвестування і повернення паїв тощо. Таким чином, завдяки певним юридичним нормам організаційна структура кооперативу підтримує баланс між демократичним управлінням і ефективною роботою кооперативу (що часто буває альтернативою). Це є основою конкурентоспроможності кооперативної форми бізнесу. В деяких країнах, де не існує спеціального кооперативного законодавства, визначення і юридичні норми щодо організаційної структури кооперативів передбачені їх статутами.
3. Міжнародні кооперативні структури. Як вже зазначалося, найбільшою і найвпливовішою міжнародною кооперативною організацією є Міжнародний кооперативний альянс. Його цілями є: сприяння світовому кооперативному рухові, взаємодопомозі та демократії; заохочення і захист кооперативних цінностей і принципів; стимулювання обміну інформацією та практичної співпраці між членами МКА; рекомендації із захисту інтересів своїх членів; представництво кооперативного руху в ООН та інших міжнародних організаціях; забезпечення економічного і соціального прогресу людей, і, таким чином, сприяння миру і міжнародній безпеці.
Об´єднуючись навколо МКА, його члени постійно дотримуються політики, принципів та обов´язків, покладених на них правилами МКА, який в свою чергу законодавчо гарантує право представляти та захищати інтереси своїх членів. Крім того, питання, які виникають з владними структурами країни і зачіпають інтереси його членів, МКА вирішує згідно зі своїм спеціальним консультативним статусом при ООН. Це дає можливість країні — члену ООН вирішувати всі питання з членами — організаціями МКА за допомогою Комісії з прав людини, Міжнародного суду та інших структур ООН. МКА бере на себе місію у судових справах членів МКА, пов´язаних з дискримінаційними діями щодо кооперативів, їх членів чи їх власності.
Керівними органами МКА є: Генеральна Асамблея, Регіональні Асамблеї, Департаменти, Ревізійний і Контрольний комітети, Президент. Посадовою адміністративною особою МКА є Генеральний директор. МКА має статус консультанта «категорії А» Економічної і соціальної ради ООН з 1946 р., а також такий же найвищий статус в МОП (Міжнародна організація праці) в Женеві, в ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація) в Римі, в ЮНЕСКО (Організація з питань освіти, науки і культури) в Парижі та в МАГАТЕ (Міжнародне агентство атомної енергії) у Відні. Штаб-квартира МКА розмішується в Женеві.
Генеральна Асамблея є вищою владою МКА. Вона складається з представників, призначених на 4-річний термін, а також представника від кожної Спеціальної організації і Комітету. Генеральна Асамблея збирається кожні два роки. Позачергові її збори можуть скликатися за ініціативою Департаментів або за бажанням 1/5 членів-організацій, або 1/5 всіх представницьких голосів Генеральної Асамблеї.
Регіональна Асамблея є робочим органом МКА в певному регіоні. Наприклад, Європейська Регіональна Асамблея об´єднує 92 національні організації-члени МКА з 35 країн Європи. Планова Регіональна Асамблея проводиться кожний другий рік. За необхідності вона може бути скликана на прохання 1/5 організацій-членів МКА в регіоні.
У світі існують також інші міжнародні кооперативні організації. Серед них найвідомішими і найвпливовішими є:
— Комітет сприяння і надання допомоги кооперативам, заснований в 1971 р. за ініціативою МКА при підтримці МОП і ФАО. Найголовнішу увагу комітет приділяє розвитку різних видів кооперації в країнах, що розвиваються, веденню статистичної і дослідницької роботи, організації і проведенню авторитетних міжнародних форумів з питань розвитку кооперації;
— Всесвітня рада кредитних спілок (м.Мелісон, штат Вісконсін, США), створена в 1970 р. з метою надання технічної, організаційної і фінансової допомоги своїм членам-організаціям у справі створення та укрупнення кредитних спілок.
Важливу роль у розповсюдженні кооперативів у різних сферах людської діяльності відіграють всесвітньовідомі організації, такі як МОП, ФАО, ЮНЕСКО. Вони виділяють значні кошти на здійснення проектів щодо розвитку кооперативного сектора в багатьох країнах світу. Вони сприяють розвитку досліджень, освіті, консультаційного обслуговування.
Особливого розвитку здобула міжнародна кооперація на європейському континенті. Крім участі у всесвітніх організаціях, кооператори Європи мають свої міжнародні організації, серед яких найбільш впливовими визнані:
— Міжнародна конфедерація сільськогосподарського кредиту (м. Цюріх, Швейцарія), створена в 1950 р. для представлення інтересів своїх членів на міжнародному рівні, обміну інформацією з проблем кредитування у сфері сільського господарства, обміну досвідом. Більшість її членів, серед яких багато кредитних установ, заінтересовані у розвитку кредитної діяльності на кооперативній основі;
— Міжнародна конфедерація народного кредиту (м.Париж, Франція), створена в 1952 р. для налагодження тісних і гнучких зв´язків між її членами, обміну досвідом, а також представлення спільних інтересів кооперативних несільськогосподарських банків за їх національними кордонами. Ця організація орієнтована на розвиток кредитної системи у сфері малого та середнього бізнесу;
— Генеральний комітет з сільськогосподарської кооперації в ЄЕС (м.Брюссель, Бельгія), створений в 1959 р. для відстоювання інтересів сільськогосподарських кооперативів у рамках ЄЕС і сприяння розвитку кооперації між сільськогосподарськими кооперативами у Європі;
— Європейська асоціація споживчих кооперативів — EURO- COOP (м. Брюссель, Бельгія) розпочала свою діяльність в 1962 р. для сприяння розвитку і координації роботи національних споживчих кооперативних організацій, також представляє їх інтереси у відносинах з ЄЕС;
— Асоціація європейських організацій страхування і взаємодопомоги (м.Брюссель, Бельгія), створена в 1978 р. для розвитку міжнародного співробітництва у страхувальному бізнесі та представлення інтересів її членів у ЄЕС;
— Спілка незалежних роздрібних торговців (м. Брюссель, Бельгія) створена в 1963 р. для координації і представлення на європейському рівні інтересів несільськогосподарських торгівельних і сервісних кооперативів;
— Європейська асоціація кооперативних банків (м.Брюссель, Бельгія), створена в 1970 р. головним чином представляє інтереси своїх членів у європейській спільноті з особливим наголосом на питаннях законодавства, оподаткування, ринку капіталу і специфічних фінансових проблемах .
Завдяки існуванню міжнародних організацій значно розширюються можливості кооперативів щодо ділової активності на міжнародному рівні Таке співробітництво активно розвивається у сфері виробництва, маркетингу, постачання, сервісу тощо. Прикладом успішної комерційної діяльності кооперативів на міжнародному рівні може бути Міжнародна кооперативна нафтова асоціація, яку утворили в 1974 р. кооперативні організації CLIIA, Швеції, Канади, Бельгії, Великобританії, Франції, Єгипту, Ірану, Японії, Норвегії, Швейцарії та інших країн для закупівлі нафти і нафтопродуктів для своїх членів. Асоціація володіє декількома нафтопереробними заводами в різних куточках світу .