Кооперативне право
§ 1. Міжнародний кооперативний рух і українська кооперація
1. Ґенеза і еволюція кооперативного права за кордоном. З самого початку кооперативні організаційні утворення в багатьох країнах, як правило, не мали спеціального законодавчого та іншого нормативного регулювання. Вони створювалися і здійснювали свою діяльність у правовому полі громадських організацій соціально-економічного характеру. Іншими словами, кооперативи існували й до прийняття перших законів про кооперацію. Перші всесвітньовідомі кооперативи — Паризька Християнська асоціація виробників біжутерії (утворена в 1834 р.), «Товариство чесних піонерів Рочделя» в Англії (1844 р.), «народні банки» Шульце-Деліча і селянські кредитні товариства Райфайзена в Німеччині (1848 р.) та інші — працювали без спеціальної законодавчої бази або використовували законодавчі акти, які регламентували діяльність добровільних асоціацій, компаній та товариств взаємодопомоги. І тільки пізніше, і лише в деяких країнах були підготовлені проекти й прийняті спеціальні закони для кооперативних організацій.
У другій половині минулого століття кооперативне законодавство почало поступово розвиватися. Так, в Англії в 1852 р. був прийнятий Закон про виробничі та ощадні товариства, у відповідності з яким було зареєстровано більшість кооперативних товариств. У Франції до Зводу законів (кодексу) про компанії в 1876 р. було додано спеціальний розділ стосовно кооперативних товариств. Спеціальне законодавство щодо кооперативних організацій було затверджене в 1867 р. у Прусії і поширене на весь Рейх у 1871 р. Австрія у 1873 р. прийняла спеціальний кооперативний закон, який стосувався усіх типів кооперативів.
В період 1900—1927 років більшість країн Європи, США, Канада, Австралія, Японія, Британський колоніальний уряд Індії, Аргентина, Чілі, Мексіка, Колумбія, Панама прийняли свої кооперативні закони або встановили певні елементи законодавчого та адміністративного регулювання кооперації.
У 1946 р. Британське колоніальне управління опублікувало Указ про модель кооперативних товариств і регулювання їх діяльності, в основу якого було покладено досвід Індії. Ця модель була прийнята більшістю урядів колишніх британських колоній в Азії, Африці, Карибському та Тихоокеанському регіоні.
У 1947 р. у Франції був прийнятий Загальний закон про кооперативні товариства, який стосувався усіх видів кооперативних організацій. Він об´єднав усі законодавчі акти щодо регулювання окремих видів кооперації. Цей закон застосовувався в колишніх колоніях Франції, але з часом, після звільнення від колоніальної залежності, вони прийняли власні закони про кооперацію. Наприклад, у Сенегалі це було зроблено в 1960 р., у Березі Слонової Кості — в 1966 р., в Нігері — 1978 р.
У деяких країнах Азії, Африки і Латинської Америки було прийнято законодавство про кооперацію соціалістичного типу (наприклад, у КНР, Кубі, Бірмі, Ефіопії, Мадагаскарі, Малі, Нікарагуа, Північній Кореї, Танзанії та В´єтнамі). Але після закінчення «холодної війни» і розпаду Радянського Союзу багато постсоціалістичних країн принципово змінили своє кооперативне законодавство у напрямі його більшої лібералізації і орієнтації на ринкову економічну систему. Це, наприклад, було зроблено в 1990 р. в Чехії. Словаччині і Румунії: в 1991 р. — у Болгарії; в 1992 р. — в Угорщині; в 1994 р. — в Польщі. Нові закони про кооперацію були прийняті також в Російській Федерації: Закон про споживчу кооперацію 1992 р.. Закон про сільськогосподарську кооперацію 1995 р. та Закон про виробничу кооперацію 1996 р.
2. Міжнародний кооперативний рух і міжнародні принципи кооперації. Періодом виникнення міжнародного кооперативного руху вважається кінець минулого століття. Саме в цей час у різних країнах почали масово створюватися кооперативні організації, формуватися національні кооперативні структури, започатковувалися перші міжнародні контакти кооператорів. Метою міжнародного співробітництва кооператорів в той час було поширення кооперативної ідеї, обмін досвідом, налагодження перших комерційних зв´язків тощо. Серед кооператорів багатьох країн визріла думка про створення міжнародної кооперативної організації. Після кількох невдалих спроб, у серпні 1895 р. з ініціативи кооператорів Великобританії у Лондоні було скликано І Установчий Міжнародний кооперативний конгрес, у роботі якого взяли участь представники 207 країн світу. На цьому конгресі кооператорами п´яти країн (Великобританії, Бельгії, Італії, Румунії і Франції) було створено Міжнародний кооперативний альянс (МКА), що з того часу став найбільшою і найвпливовішою міжнародною кооперативною організацією у світі.
Однак робота МКА не завжди була рівномірною і ефективною. У першій половині нинішнього століття міжнародному кооперативному рухові завдали великої шкоди внутрішні суперечки в МКА, світові війни та диктаторські режими, що зруйнували здобутки кооператорів в окремих країнах. Вплив МКА почав істотно зростати після закінчення другої світової війни й особливо після XXIII Конгресу МКА в 1966 р., який проголосив міжнародні принципи кооперації. Ця подія мала величезне значення для розвитку кооперативного права у світовому масштабі, оскільки саме на принципах кооперації, що визнані на міжнародному рівні, сьогодні ґрунтується кооперативне право багатьох країн світу.
В міжнародних кооперативних принципах знайшли своє відображення ті загальнолюдські цінності (свобода, демократія, взаємодопомога, соціальна справедливість, економічна відповідальність, освіта тощо), які роблять кооперацію привабливою для людей різних країн та різних сфер їх діяльності. Ці принципи можна простежити у діяльності практично кожної кооперативної організації. що дає підставу ідентифікувати кооперативи як особливий вид соціально-економічної організації.
За визначенням відомого німецького фахівця у галузі кооперативного права Г.Мюнкнера, кооперативні принципи — це система абстрактних ідей, які здобули кооперативи через власний практичний досвід і які в минулому довели, що вони є найприйнятнішими керівними установками для тих, хто бажає утворити і підтримувати діяльність кооперативних товариств . За визначенням іншого вченого, відомого американського дослідника кооперації Девіла Бартона. принцип кооперації — це верховне правило керівництва, загальна основоположна істина, всебічний і універсальний порядок, що відображає особливі цілі й унікальність кооперативної форми бізнесу .
Необхідно відрізняти кооперативні принципи від кооперативної політики і кооперативної практики. Кооперативна політика — це напрям, який обрало керівництво кооперативної організації для досягнення мети кооперації найбільш ефективним шляхом. Прикладом кооперативної політики може бути рішення деяких кооперативів обмежити статутний фонд або загальну кількість своїх членів. Часте звернення кооперативів до певної дії або звичного для цього кооперативу методу господарювання називають кооперативною практикою. Наприклад, надавати послуги клієнтам, які не є членами-власниками даного кооперативу, є практикою деяких кооперативів. Кооперативна політика і кооперативна практика є результатом процесу прийняття управлінського рішення на рівні окремого кооперативу або асоціації кооперативів. Безумовно, що різні кооперативи можуть незалежно один від одного використовувати ту ж саму політику або практику. Останні формуються під впливом різних обставин, тоді як кооперативний принцип залишається завжди незмінним за будь-яких обставин.
Тривалий час, ще до затвердження міжнародних принципів кооперації, класичними вважалися рочдельські принципи, тобто ті, на яких було утворене Рочдельське споживче товариство в Англії. Але у період його діяльності принципи ще не були сформульовані. Це відбулося дещо пізніше, і тому різні дослідники викладали і тлумачили їх у власній інтерпретації. Наведемо рочдельські принципи за формулюванням російського вченого Івана Ємельянова (1880—1945 pp.), який емігрувавши до США, став всесвітньовизнаним класиком теорії корпорації: І) використання у розрахунках звичайних ринкових цін; 2) торгівля лише за готівку; 3) обмеження кількості паїв, що належать одній особі; 4) обмеження розміру дивідендів на пайовий капітал; 5) розподіл прибутку у відповідності з обсягом бізнесу, зробленого через кооператив; 6) демократичний контроль: один член кооперативу — один голос .
Незважаючи на те, що рочдельські принципи акумулювали в собі кращу практику різних кооперативних організацій першої половини минулого століття, вони все ще зберегли певне значення і для сьогодення. Деякі з рочдельських принципів з часом були визнані лише як важлива кооперативна політика, проте більшість з них забезпечила основу для сучасного трактування кооперативних принципів. З урахуванням цього МКА визначив такі міжнародні принципи кооперації1:
Перший принцип — добровільне і відкрите членство. Кооперативи є добровільними організаціями, відкритими для будь-яких осіб незалежно від їх статі, соціального походження, віросповідання, політичних переконань, національної і расової приналежності, які бажають користуватися послугами даної організації і згодні взяти на себе відповідальність, пов´язану з членством.
Другий принцип — членський демократичний контроль. Кооперативи є демократичними організаціями, що контролюються членами, які беруть активну участь у формуванні їх політики і прийнятті управлінських рішень. Чоловіки і жінки, обрані на керівні посади, підзвітні членам кооперативу. В первинних кооперативах члени мають рівні права у голосуванні (один член кооперативу — один голос). Кооперативи інших рівнів також організуються на демократичних засадах.
Третій принцип — економічна участь членів. Члени кооперативу мають рівні права у формуванні і контролі капіталу своєї організації. Як правило, вони отримують обмежені дивіденди на пайовий капітал, якщо взагалі їх виплата здійснюється. Доход кооперативу розподіляється на розвиток кооперативу або/та між членами кооперативу у відповідності з їх участю у діяльності своєї організації, або/та для підтримки іншої діяльності, якщо на це є згода членів кооперативу.
Четвертий принцип — незалежність і самостійність. Кооперативи є самостійними організаціями для взаємодопомоги і контролюються їх членами. Якщо вони встановлюють договірні відносини з іншими організаціями (включно урядові структури) або залучають капітал із зовнішніх джерел, то це провадиться на основі гарантії демократичного контролю і збереження незалежності їх організації.
П´ятий принцип — освіта, навчання та інформація. Кооперативи забезпечують освіту і навчання своїх членів, обраного керівного складу, менеджерів та найманого персоналу для ефективного розвитку своєї організації. Вони інформують громадськість, особливо молодь і громадських лідерів, про природу та переваги кооперації.
Шостий принцип — кооперація серед кооперативів. Кооперативи працюють найбільш ефективно на своїх членів і зміцнюють кооперативний рух, діючи через місцеві, національні, регіональні та міжнародні структури.
Сьомий принцип — піклування про суспільство. Одночасно із зосередженням уваги на задоволенні потреб і побажань своїх членів, кооперативи працюють на розвиток тих громад, які їх оточують.
Принципи кооперації, в тому числі міжнародні, не варто розглядати як щось раз і назавжди дане. Вони змінюються в міру розвитку кооперативних процесів: удосконалюються, конкретизуються, поповнюються новим змістом. Але без їх дотримання діяльність організації, що виявила бажання називатися кооперативною, не може бути успішною — вона або дійде до необхідності припинення свого існування, або до зміни статусу. Саме тому в різних країнах кооперативне право ґрунтується на єдиних, загальновизнаних принципах кооперації.
3. Україна як член міжнародного кооперативного руху. Вступ до Міжнародного кооперативного альянсу. Перші спроби встановлення міжнародних зв´язків були зроблені українськими кооператорами в кінці XIX століття, ще до утворення Міжнародного кооперативного альянсу. Це провадилося шляхом відвідування закордонних кооперативних центрів, вивчення їх досвіду та впровадження його на українських землях. Після утворення МКА делегати від українських кооператорів були постійними учасниками його конгресів. Міжнародний авторитет української кооперації забезпечувався також існуванням цілої плеяди українських вчених-кооператорів, які збагатили світову кооперативну думку. До їх числа належать: М.Баллін. В.Козлов, М.Зібер, М.Левитський, М.Туган-Барановський, С.Бородаєвський, Б.Мартос та ін. Поступово міжнародна діяльність українських кооператорів перейшла й у комерційну сферу. Прикладом може бути Харківське товариство, яке до першої світової війни мало спеціальний підрозділ — Американське бюро в м. Мінеаполісі (штат Мінессота, США), що займалося продажем насіння цукрових буряків американським фермерам . В 20—30 р. тільки західноукраїнські кооперативи та їх лідери брали активну участь у міжнародному кооперативному русі. На жаль, за радянських часів принципова відмінність кооперативних організацій, що існували в нашій країні і за кордоном, суттєво обмежувала можливості економічного співробітництва на міжнародному рівні.
Після проголошення незалежності і утворення суверенної української держави, визначення курсу на перехід до ринкової економічної системи і демократичного суспільства для українських кооператорів відкривали значні можливості для інтеграції у міжнародні кооперативні структури. У жовтні 1992 р. делегація незалежної України взяла участь у роботі XXX конгресу МКА в Токіо. Виконком МКА вирішив прийняти першу українську кооперативну організацію — Центральну спілку споживчих товариств України (Укоопспілку) — до складу МКА. Це підтверджує визнання найвпливовішою кооперативною організацією світу політики реформ в нашій державі і відкриває неабиякі перспективи міжнародного співробітництва для українських кооператорів.
На підтвердження своєї прихильності до молодої української держави та її кооперативного руху, що поступово позбавляється одержавленості й оновлюється в демократичних традиціях, у червні 1995 р. Україну відвідав Президент МКА Ларс Маркус, який взяв участь в урочистому засіданні Ради Укоопспілки, присвяченому 75-річчю заснування Всеукраїнського центру споживчої кооперації, і привітав українських кооператорів від імені понад 750 млн. чоловік, об´єднаних у національні кооперативні спілки і федерації у 100 країнах світу, зустрівся з керівниками нашої держави і лідерами кооперативного руху.
У вересні 1995 р. відбувся XXXI конгрес МКА, присвячений столітньому ювілею цієї організації. Головною темою обговорення на конгресі було питання сприяння кооператорів соціальному й економічному захисту людей та оздоровленню навколишнього середовища. Програма конгресу була дуже насиченою, зокрема відбулася жіноча конференція, конференція житлових кооперативів, кооперативний дослідницький форум, засідання членів сільськогосподарських організацій, форум комунікаційних зв´язків, засідання керівників рибальських організацій, форум з соціального захисту й охорони здоров´я, пленарне засідання молодіжних організацій. На конгресі відбулися також вибори нового Президента МКА. Ним став відомий діяч кооперативного руху з Англії Грехем Мелмоз. У роботі конгресу взяла участь делегація споживчої кооперації України, яку очолював голова правління Укоопспілки С.Г.Бабенко. Курс на розширення міжнародних зв´язків українських кооператорів триває.