Кооперативне право
§ 2. Система права, що регулює зовнішньоекономічну діяльність кооперативів, та його джерела
1. Активними учасниками зовнішньоекономічних відносин є кооперативи, їх об´єднання. В новоутвореній галузі кооперативного права виникають елементи нового інституту, предметом якого є регулювання зовнішньоекономічної діяльності кооперативів, їх об´єднань. Розглядаючи його як інститут комплексної галузі кооперативного права, необхідно виходити із наявності в системі українського права іншої галузі зовнішньоекономічного права.
Група правових норм останнього об´єднуються в окремий інститут, який інкорпорується в систему кооперативного права. Право України в радянський період мало незначну кількість норм (статті 565-572 Цивільного кодексу УРСР), які регулювали взаємовідносини фізичних і юридичних осіб нашої та іноземних держав. Але вони не формували галузі національного зовнішньоекономічного права. Адже регулювання і здійснення зовнішньоекономічної діяльності, за винятком зазначених відносин, перебувало в компетенції центральних органів законодавчої та виконавчої влади СРСР.
Самостійна галузь зовнішньоекономічного права України почала створюватися з часу здобуття державної незалежності, її самостійного виходу на міжнародні економічні зв´язки. З метою правового регулювання нового виду діяльності господарюючих суб´єктів, а саме — зовнішньоекономічної, в Україні приймаються закони «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. , «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р. , «Про режим іноземного інвестування» віл 19 березня 1996 р. та інші, які започаткували галузь зовнішньоекономічного права, стали його джерелами.
2. Класифікація правових норм, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність кооперативів та їх об´єднань, має свої особливості, які характерні також складній системі зовнішньоекономічного права, як комплексної галузі права.
Норми зовнішньоекономічного права за їх джерелами, територіальним обсягом дії, рівнем забезпечення їх повної реалізації поділяються на дві великі групи. До першої належать норми міжнародного економічного та міжнародного приватного права, які в свою чергу входять до системи міжнародного права. Необхідно зазначити, що серед вчених правознавців немає єдиного погляду на класифікацію норм права, яке регулює зовнішньоекономічні зв´язки. Це пов´язано, по-перше, з недостатньою глибиною наукового дослідження зовнішньоекономічних правовідносин правознавцями України. Адже в радянський період наша держава в цілому і її господарюючі суб´єкти не мали права на самостійні зовнішньоекономічні відносини. Відповідно в нашій правовій системі не було місця для зовнішньоекономічного права. Воно було предметом вивчення науки міжнародного приватного права. По-друге, і в країнах з достатньою науковою базою з питань міжнародного економічного права існує не одна концепція про його поняття та предмет. Це підтверджує також своїми висновками в одному з перших в Україні підручників з міжнародного економічного права В.Ф.Опришко. Так, в одному випадку він вважає, що міжнародне економічне право регулює тільки відносини між державами і міжнародними організаціями, тобто з міжнародних економічних відносин виключає зовнішньоекономічні відносини суб´єктів господарської діяльності. В другому випадку автор відмічає, що міжнародні економічні відносини виникають між останніми і для їх регулювання використовуються норми національного права .
Джерелами міжнародного економічного права є договори України з іншими державами щодо економічного співробітництва, торгівлі, захисту інвестицій, уникнення подвійного оподаткування та ін. Джерелами міжнародного економічного права є також міжнародні угоди, акти міжнародних організацій, до яких приєдналася Україна. Останні, згода на обов´язковість яких надана Верховною Радою України відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною нашого національного законодавства. До значної частини нормативних актів міжнародних організацій Україна приєдналася як правонаступниця СРСР, за часів якого вони були прийняті. До основних з них, що регулюють зовнішньоекономічні відносини українських та іноземних суб´єктів господарювання в сфері торгівлі належать Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. та Міжнародні правила з тлумачення термінів «Інкотермес» в редакції 1990 р., прийняті Міжнародною торговою палатою . Вони визначають загальні правила та звичаї зовнішньої торгівлі. Міжнародні договори діють в окремих сферах зовнішньоекономічного співробітництва. Такими є: Міжнародні договори про будівництво (міжнародні), Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг , Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
В сфері зовнішньоекономічних валютно-фінансових та розрахункових операцій, діють міжнародні договори і звичаї: Уніфіковані правила з інкасо, Уніфіковані правила з договірних гарантій. Єдиний закон про перевідний і простий вексель .
У процесі міжнародної економічної інтеграції Україна приєднується до інших міжнародних договорів. В ході останнього (грудень 1993 р.) Уругвайського Раунду переговорів під егідою ГАТТ, що реорганізована в Світову організацію торгівлі (СОТ), підписано майже 50 угод, що регулюють зовнішньоторгівельні відносини. Маастріхська угода Європейського Союзу передбачає усунення юридичних перешкод у торгівельних відносинах країн-членів ЄС.
На правове регулювання зовнішньоекономічних відносин впливають норми міжнародного приватного права, що виявляється в наступному. Відносини суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності певною мірою регулюються укладеними ними з іноземними суб´єктами господарювання договорами купівлі-продажу, перевезення, лізингу та ін. При цьому вони можуть передбачати регулювання їх договірних відносин правом України чи іншої держави.
До другої групи норм зовнішньоекономічного права належать норми національного (внутрішнього) права України, що регулює зовнішньоекономічну діяльність. Причини його недоліків полягають в тому, що Україна в минулому, як республіка СРСР, не мала свого законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. Тільки протягом 1991-1996 рр. в Україні прийнято майже 50 законів і 100 підзаконних актів, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Багато з них є юридично недосконалі. Відсутність чіткої прогнозованої державної зовнішньоекономічної політики спонукала законодавця до постійної зміни правових норм, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Так, за вищезгаданий період у всі закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, внесено зміни та доповнення. Закон України від 31 березня 1992 р. «Про режим іноземного інвестування» ще два рази приймався в новій редакції (остання від 19 березня 1996 р.). Така нестабільність законодавства негативно впливає на правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Крім того, з метою входження України в СОТ та Європейський Союз наша держава проводить законодавчу політику, спрямовану на створення правового поля, яке б відповідало принципам та нормам міжнародного економічного співробітництва у сфері торгового, інвестиційного, податкового та інших галузей права, які чинять регулюючий вплив на зовнішньоекономічні відносини.
Джерелами національного зовнішньоекономічного права є: а) закони України: б) укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України: в) нормативно-правові акти (інструкції, положення, накази і т.п.) МЗЕЗторгу, органів Митної служби, Мінфіну, Нацбанку України, котрі їх приймають у межах своєї компетенції по управлінню і контролю за здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.
3. Законодавчі акти України, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, залежно від класифікаційних критеріїв умовно розмежовуються. За сферою чинності, обсягом зовнішньоекономічних відносин, на які вони спрямовані, необхідно виділити групу загальних (комплексних) і групу спеціальних законодавчих актів про зовнішньоекономічну діяльність. Загальні — містять норми, які регулюють різні види зовнішньоекономічних відносин.
Таким загальним законодавчим актом є Закон України від 16 березня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», яким закріплено принципи зовнішньоекономічної діяльності та правові основи їх реалізації, компетенція державних органів у врегулюванні зовнішньоекономічної діяльності, права і обов´язки її суб´єктів, гарантії захисту інтересів держави і учасників зовнішньоекономічної діяльності та їх юридична відповідальність за порушення законодавства. Норми цього Закону забезпечують єдність правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності і узгодженість окремих інститутів зовнішньоекономічного права. Загальними актами є Закон України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні». Встановлені в них норми передбачають загальні правила регулювання експортно-імпортних, валютно-фінансових, митних та інших операцій для всіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності у спеціальних економічних зонах на території України.
До групи спеціальних законодавчих актів належать закони і підзаконні акти, які регулюють окремі види зовнішньоекономічних відносин, що відповідно виникають при здійсненні експортно-імпортних, валютних, митних та інших операцій. Норми такого акту складають, як правило, один правовий інститут.
Регулювання експортно-імпортних операцій спеціальними нормативно-правовими актами пов´язане з впливом цих операцій на економіку держави і повинно бути спрямоване на забезпечення активного зовнішньоторговельного балансу України. Для обмеження чи заохочення експорту або імпорту окремих груп товарів, захисту вітчизняних товаровиробників запроваджується режим ліцензування, передбачений ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Конкретний порядок реалізації квот з окремих груп товарів, розгляду заявок і видачі ліцензій на експорт (імпорт) товарів, їх зупинення або скасування встановлюється відповідними указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та наказами МЗЕЗторгу України.
Важливим елементом експортно-імпортних операцій є встановлення суб´єктом зовнішньоекономічної діяльності ціни на експортний (імпортний) товар. Нормативно-правовими актами ЄС, положеннями ГАТТ передбачені основи ціноутворення на експортно-імпортні товари, відповідальність за поставку їх за демпінговими цінами. Регулювання ціноутворення при експортно-імпортних операціях в Україні здійснюється шляхом встановлення нормативно-правовими актами індикативних, фіксованих або граничних (нижніх) рівнів цін за зовнішньоторговельними угодами.
При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності виникають розрахункові, кредитні та інші фінансові відносини, що пов´язані з використанням іноземної валюти. Ці відносини регулюються спеціальними законодавчими актами про валютне регулювання. До них належать: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 грудня 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із внесеними змінами та доповненнями від 7 травня 1996 р. Правове регулювання валютних операцій деталізується нормативно-правовими актами Нацбанку України. Зокрема, його наказом від 14.06.94 р. № 85-р затверджено Інструкцією про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок.
Відносини суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності при здійсненні іноземних інвестицій регулюються правовими нормами, встановленими спеціальними законодавчими актами про іноземні інвестиції. Необхідно відмітити, що іноземні інвестиції здійснюються в багатьох формах, частково перелічених у ст. З Закону України «Про режим іноземного інвестування». Але тільки за тих форм, що здійснюються на підставі договорів між іноземними інвесторами і вітчизняними суб´єктами господарської діяльності, мають місце зовнішньоекономічні відносини. До них належать спільні підприємства, спільна інвестиційна діяльність (виробнича кооперація, спільне виробництво та ін.). Така діяльність регулюється законодавчими актами про іноземні інвестиції. Це законодавство регулює також «чисті» іноземні інвестиції, які здійснюються без відносин з українським суб´єктом господарювання, наприклад у формі підприємства, що повністю належать іноземному інвестору.
Як вище зазначалося, законодавство про іноземні інвестиції за 1991-1996 рр. зазнало істотних змін. Більшість пільг для іноземних інвесторів, наданих Законом України від 31 березня 1992 р. «Про іноземні інвестиції», в наступний період були скасовані. Чинний Закон України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (ст. 7) встановлює національний правовий режим для іноземних інвесторів.
До джерел права, що регулюють іноземні інвестиції належать договори України з іноземними державами про взаємний захист інвестицій, ратифіковані Верховною Радою України. Наприклад, Законом України від 11 жовтня 1994 р. ратифікована угода між Україною і Федеративною Республікою Німеччини про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестиції від 15 лютого 1993 р.
Іноземні інвестиції з метою отримання пільг, передбачених законодавством, підлягають реєстрації в порядку, затвердженому постановою КМ України від 7 серпня 1996 р. № 928.
При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, експортно-імпортних операцій, її суб´єкти вступають у відносини, пов´язані з переміщенням через кордон України товарів, сплатою мита і митних зборів, проходженням митного контролю. Ці відносини регулюються правовими нормами, які встановлені спеціальним митним законодавством України. Держава з метою забезпечення державних економічних інтересів, захисту вітчизняних товаровиробників регулює зовнішньоекономічну діяльність шляхом зміни ставок мита, митних зборів, введення пільгових ставок, звільнення від сплати мита. Тому митним правовим нормам характерна періодична їх зміна, що призводить до наявності великої кількості джерел з цими нормами. Такими джерелами є закони України,
Укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази, інструкції Державної митної служби України.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 13) закріплює принципи митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Закон від 25 червня 1991 р. «Про митну справу в Україні» визначає правові основи митної справи .
Митний кодекс України, прийнятий 12 грудня 1991 р., встановлює митні правила декларування товарів, продукції, сплати мита й митних зборів та інші умови переміщення через митний кордон предметів і проходження митного контролю .
Митний контроль — це процедура забезпечення дотримання державними органами, суб´єктами зовнішньоекономічної діяльності та їхніми посадовими особами порядку переміщення через митний кордон України товарів (предметів). Митний контроль здійснюється митними органами шляхом перевірки документів, необхідних для вивезення (ввезення) товарів, їх огляду, обліку при переміщенні через митний кордон. Митний контроль забезпечується митним оформленням. Воно складається із окремих операцій — декларування та інших. Декларування проводиться шляхом повідомлення суб´єктом зовнішньоекономічної діяльності точних даних про мету переміщення через митний кордон предметів, про самі предмети, а також інших відомостей, необхідних для митного оформлення. Митні правила щодо переміщення через митний кордон предметів доповнюють урядові нормативно-правові акти. За послуги по митному оформлення товарів справляється плата — митні збори, розміри яких визначається постановами КМ України, зокрема від 2 березня 1994 р. № 133. Порядок справляння митних зборів встановлюється Державною митною службою України.
Крім митних зборів, суб´єкти зовнішньоекономічної діяльності при експорті (імпорті) товарів сплачують мито. Мито являє собою податок на товари, що переміщуються через митний кордон. Систематизований звід ставок мита складає Єдиний митний тариф України, який затверджується Верховною Радою України. Правові основи порядку формування та застосування мита закладені Законом України від 5 лютого 1992 р. «Про Єдиний митний тариф» із подальшими змінами та доповненнями .