• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Кооперативне право

§ 4. Зміст права власності

1. Право власності — це основний інститут в системі речового права, до якого, крім інституту права власності, входять право володіння, сервітут, емфітевзис, застава, суперфіцій. Щоб відрізнити право власності від інших правових інститутів, треба дати їх визначення, оскільки в чинному законодавстві вони не вживаються, крім застави.

Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ (майно) без сприяння інших осіб. Перехід права власності від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, за окремими винятками.

Сервітут — це право обмеженого користування чужими речами (майном, земельною ділянкою) певною мірою. Таке право може бути встановлене на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельні сервітути) або на користь певної особи (особисті сервітути). Так, згідно зі ст. 4, п. 6 Закону України «Про власність» у випадках і в порядку, встановлених законодавством України, власника може бути зобов´язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

За правилами емфітевзису емфітевта має право користуватися землею власника у повному обсязі та за призначенням, що обумовлені емфітевзисом. Емфітевта має право відчужувати емфітевзис будь-кому, в тому числі і власникові, будь-яким способом, що не заборонений законом. Емфітевзис може переходити у спадок — як за законом, так і за заповітом.

Право користування чужою землею для забудови називається суперфіцієм. За правилами суперфіцію власник земельної ділянки має право надати земельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію — фізичнійкчи юридичній особі — для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель безоплатно або за обумовлену плату. Власник нерухомого майна, що побудоване на земельній ділянці, переданій йому в суперфіцій, має довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право користування цією ділянкою.

У деяких випадках майно чи земля надається фізичній або юридичній особі у володіння чи у користування, в тому числі на умовах оренди, за плату або ж безоплатно. Володіння чи користування може бути постійним, довгостроковим і короткостроковим. Так, на праві користування громадянам можуть надаватися службові квартири на період перебування їх на певній посаді (для посадових осіб) чи для виконання певних робіт (для двірників). У постійне користування надаються земельні ділянки під забудову промислових об´єктів для ведення сільського господарства.

Заставою називається спосіб забезпечення зобов´язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого зобов´язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Серед цих майнових прав — право власності найбільш широке. Законом України «Про власність» (ст. 2) право власності визначається як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження належним власникові майном.

Відносини власності закріплені в Конституції України (статті 13, 41, 143), Цивільному кодексі України, Законі України «Про власність», Земельному кодексі та в інших законодавчих актах України. У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об´єктами права державної та комунальної власності».

2. Оскільки суб´єктами права власності в кооперації є кооператив (товариство) чи об´єднання кооперативів (їх спілки), то кожний з цих суб´єктів як юридична особа має право вчиняти щодо майна, яке йому належить на праві власності, будь-які дії, що не суперечать закону. У законодавчому порядку ці питання вирішені в Законі України «Про споживчу кооперацію». Відповідно до цього закону споживче товариство, спілка використовує належне йому майно на цілі, передбачені ст. 1 закону, тобто для ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. У ст. 10 закону записано, що забороняється відволікання майна споживчих товариств та їх спілок на цілі, не пов´язані з їх статутною діяльністю. Цією ж статтею закону передбачено, що майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференції та з´їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів.

Правомочності власника щодо використання належного сільськогосподарським кооперативам майна здійснюються у відповідності з їх статутами, належним чином затвердженими та зареєстрованими державними органами в установленому порядку (статті 7, 20—28 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). При цьому статути цих кооперативів мають відповідати також цивільному законодавству і Конституції України.

3. Кооперативам та їх об´єднанням (спілкам) забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. У зв´язку з цим держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність кооперативів та їх об´єднань (спілок). Всі питання господарської діяльності і напрями використання власності вони вирішують самостійно.

Проте при використанні власного майна кооперативи та їх об´єднання як суб´єкти права власності мають дотримуватись певних правил. Право власності на майно, в т.ч. на землю, породжує для власника певні встановлені законом чи договором обов´язки. У відповідності із ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі. Ці конституційні вимоги стосуються як використання майна (ст. 4 Закону України «Про власність»), так і використання землі (статті 40, 82-87 Земельного кодексу України).

Статтею 40 Земельного кодексу України встановлено, що власники земельних ділянок зобов´язані: забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення економічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, передбачених в ст. 84 кодексу, своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю; не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів, — у тому числі орендарів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; дотримувати режиму санітарних зон і територій, що особливо охороняються; додержуванні правил добросусідства. У порядку сервітуту власники земельних ділянок зобов´язані дозволяти власникам і користувачам сусідніх земельних ділянок прохід до доріг загального користування, а також для спорудження або ремонту межових знаків та споруд; не чинити перешкод у проведенні до суміжної земельної ділянки необхідних комунікацій; вживати заходів до недопущення можливості стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

4. Від права власності на майно кооперативу чи спілки як юридичної особи, які є єдиним суб´єктом права власності, відрізняється спільна власність двох чи більше юридичних осіб, або ж юридичних і фізичних осіб (без створення на спільну власність спільного підприємства, нової юридичної особи). Правовий режим спільної власності врегульований Цивільним кодексом. За своїм змістом в діяльності кооперативів застосовується спільна сумісна і спільна часткова (пайова) власність.

Володіння, користування і розпорядження майном чи земельною ділянкою, які належать двом чи більше кооперативам або іншим юридичним особам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об´єктів пропорційно розміру часток у спільному об´єкті. При спільній сумісній власності ці питання вирішуються спільно. Порядок та умови прийняття рішення про використання спільного об´єкта вирішуються співвласниками. Розмір частки співвласника у спільній сумісній власності визначається при виході одного із співвласників із спільної діяльності або ж при припиненні спільної власності.