Кооперативне право
§ 1. Поняття права кооперативної власності
1. Відправним моментом для визначення права кооперативної власності є норми Конституції України. Питання права власності розглядаються в ній крізь призму прав людини.
2. Щоб визначитись з правовими аспектами права власності, доцільно сказати про власність взагалі. Власність — це економічна категорія. Вона проявляється як відносини між людьми з приводу матеріальних благ. Іншими словами, власність — це належність у певному суспільстві матеріальних благ певній фізичній чи юридичній особі. При цьому для однієї особи належні їй матеріальні блага будуть «своїми», а для іншої — «чужими». Власність задовольняє потреби людей в матеріальних благах (засобах для існування) — в житлі, одежі, харчах, транспортних засобах, зброї тощо).
Відносини власності — це переважно майнові відносини, які складаються між людьми в певному суспільстві відносно належності певній особі конкретного майна, предмета, речі. Крім цього, вони складаються і з приводу результатів інтелектуальної діяльності.
У первісному суспільстві, коли не було ще держави, була суспільна власність племені, роду. На певному історичному етапі з розвитком розподілу праці окремі особи племені, роду (здебільшого вожді) почади силоміць виділяти (захитати) частину матеріальних благ для себе. Для привласнення землі, майна, рабів потрібна була сила, механізм. Такою силою, механізмом стала держава. Уже на ранніх етапах виникнення держави (з XVIII сторіччя до нашої ери) існувала суспільна (державна) і приватна власність.
3. З виникненням держави виникло і розвивалось право, державою встановлювались обов´язкові норми (правила), якими регулювались суспільні, в тому числі майнові відносини, відносини власності.
Найбільш досконалою в стародавні часи була система римського права (І—V віки до нашої ери та І—V віки нашої ери). Римські юристи відрізняли право публічне, яким регулювались державні (адміністративні) відносини, і право приватне, яким регулювались відносини між громадянами.
Найбільшого розвитку в римському праві дістало право власності. «Римляни, власне, вперше розробили право приватної власності, абстрактне право, приватне право, право абстрактної особи» .
Структура власності розкривається через такі його економічні елементи, як володіння, користування і розпорядження.
Володіння — це суспільно-економічне ставлення певної особи до належного їй майна, панування над ним, коли у стосунках з іншими людьми ця особа розпоряджається належним їй майном як своїм.
Користування — означає виробниче чи особисте споживання засобів і продуктів виробництва, використання рухомого і нерухомого майна для задоволення своїх життєвих потреб.
Для розпорядження характерним є визначення долі майна, розпорядчий аспект майна, вирішення питання про його придбання, відчуження за плату чи безоплатно, передачу у виробництво чи для інших цілей.
4. Відносини власності, які врегульовані правовими нормами, становлять інститут права власності. Правовідносини власності проявляються в тому, що правовою нормою визнається належність певного конкретного майна певній особі, групі осіб, державі. Найбільш поширеною формою власності є приватна власність, тобто власність громадян. Відносини приватної власності регулюються цивільним законодавством. Будучи врегульованими цивільним приватним правом, вони становлять інститут права приватної власності.
5. У процесі господарчої та іншої суспільної діяльності люди досить часто об´єднуються у відповідні господарські чи інші суспільні відносини і для цього передають у спільне користування, а іноді і в спільну власність частку свого майна, землі чи інших матеріальних благ, тобто частку, належну на праві власності. У результаті об´єднання майна для спільної діяльності чи для інших спільних потреб виникає право спільної сумісної чи спільної часткової власності громадян.
В історичному розвитку люди почали об´єднуватись у спільні організаційно оформлені господарські структури (корпорації), яким частка майна добровільно передавалась у власність.
Так виникло право власності юридичних осіб, право корпоративної (колективної) власності. При цьому громадянин, який добровільно передав частку свого майна у власність юридичної особи, втрачав право власності на це майно і набував право на частку (пай) у спільній власності юридичної особи. Ця частка юридично оформлялась з визначенням паю, акції, власне частки чи без визначення часток.
Право приватної власності громадянина на майно належить до речового права. В разі передачі права власності на майно іншій особі для спільної діяльності громадянин набуває права вимоги на частку майна. За цивільним законодавством право вимоги належить до зобов´язального права. У разі виходу із юридичної особи громадянин має право вимагати виділення належної йому частки майна в натурі в розмірі його паю, який обчислюється у вартісному вираженні, або ж компенсацію на майно, яке залишалось в юридичної особи. Юридична особа зобов´язана повернути громадянинові внесену ним частку майна (пай), якщо це можливо без істотного порушення цілісності єдиного майнового комплексу, або ж виплатити йому компенсацію вартості майна, якщо виділити частку майна в натурі неможливо без порушення цілісності його господарського призначення. В акціонерному товаристві акціонер своє право забезпечує шляхом продажу належних йому акцій.
6. Однією з форм спільної (колективної) організації господарської та інших видів діяльності людей є кооперація, яка існує в Україні у формі кооперативів, товариств, артілей тощо та їх об´єднань (спілок), а також у формі заснованих кооперативами та їх об´єднаннями підприємств, організацій та установ.
Первісне формування майна перелічених кооперативних організацій здійснюється за рахунок внесків громадян — членів кооперативу (товариства) майном чи грішми.
Майно, що оформлене, придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичної особи. З цього можна зробити перший висновок, що власність кооперативу як юридичної особи — це власність приватна. Одночасно треба зробити другий висновок, що це особливий вид приватної власності. Ця особливість полягає в тому, що суб´єктом права власності в даному випадку виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна яких сформована власність кооперативу, а кооператив, товариство в цілому, які в товарно-грошових чи інших цивільно-правових, майнових відносинах виступають від свого імені як юридичні особи.
Саме з таких правових позицій розглядає питання власності в кооперації Міжнародний Кооперативний Альянс (МКА). Третім міжнародним принципом кооперації, затвердженим 31 Конгресом МКА в 1995 р., є принцип, за яким «члени вкладають в рівній частині. В крайньому разі частина власності — це власність кооперативна».
7. Кооператив як юридична особа у цивільно-правових відносинах виступає від свого імені. Але як абстрактна категорія в одній особі він уособлює групу громадян — пайовиків, колектив членів кооперативу, виступає і здійснює свою діяльність в їх економічних і соціальних інтересах, в особливій організаційній формі, якими є органи управління, відображає їх. Вони і формують (приймають) рішення, в яких враховуються позиція, воля кожного з членів.
За таких умов власність кооперативу, товариства можна віднести до кооперативної власності як одного з видів приватної власності, сформованої за рахунок власності громадян, зведеної в один майновий об´єкт права власності і належної на праві власності юридичній особі — кооперативу, який використовує майно в інтересах громадян-пайовиків кооперативу.
8. Законодавство колишнього СРСР передбачало державну, колгоспно-кооперативну форму власності, власність профспілкових та інших громадських організацій, а також особисту власність. Оскільки приватна власність законодавством не визнавалась, то не було правової бази для віднесення колгоспно-кооперативної власності до одного з видів інших форм власності.
Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. визнавалась державна, колективна та індивідуальна (особиста і приватна власність) . 7 липня 1992 р. до Закону були внесені поправки, за якими слова «індивідуальна власність» були замінені словами «приватна власність» .
Приватна, колективна і державна форми власності на землю були встановлені Законом України від 30 січня 1992 р. «Про форми власності на землю» і Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р. За чинним законодавством, прийнятим після проголошення незалежності України, всі види власності недержавних юридичних осіб були віднесені до колективної форми власності. Закон України «Про власність» відносить до об´єктів права колективної власності майно організацій орендарів, крім того майна, що взято в оренду (ст. 22) колективного підприємства (ст. 23); кооперативу (колгоспу) — ст. 24; акціонерного товариства (ст. 25); господарського товариства (ст. 26); господарського об´єднання (ст. 27); професійних спілок; політичних партій та інших громадських організацій (ст. 28); релігійних організацій (ст. 29).
В Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» форми власності кооперативів та їх об´єднань не визначені (статті 20, 26). В ст. 20 Закону перелічені об´єкти, які можуть бути у власності кооперативу, а в ст. 20 записано, що об´єднання є власником майна, добровільно переданого йому членами об´єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. В Законі підкреслюється, що до складу об´єктів права власності об´єднання не належить майно членів об´єднання.
У Законі України «Про споживчу кооперацію» (ст. 9) записано, що власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності.
Правовий режим майна кожного з цих суб´єктів права власності має свої відмінності і особливості, хоч і об´єднується в одну із форм власності, що функціонує поряд з приватною формою власності як її різновид.
Конституція України спеціально не закріплює форми власності. У ст. 13 Конституції перелічені об´єкти права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. З цього можна зробити висновок, що право власності українського народу-за своїм змістом є правом державної і комунальної власності, про які йдеться і в ст. 41 Конституції України.
У ст. 41 Конституції України записано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
9. Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об´єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Для цієї діяльності вони мають право створювати юридичні особи, передавати їм у власність частину своєї власності. Таке майно належить цим юридичним особам на праві приватної власності, але право власності кожного з видів об´єднань громадян за видовими ознаками має свої відмінності й особливості.
З усього наведеного можна зробити висновок, що право кооперативної власності є одним з видів права приватної власності і розглядається як право юридичних осіб: кооперативу, товариства та їх об´єднань, спілок та створених ними підприємств, організацій і установ — володіти, користуватись і розпоряджатись належним їм майном, оформлюваним із приватної власності громадян.
Згідно з Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» суб´єктами права власності в сільськогосподарській кооперації є кооперативи (ст. 20) і кооперативні об´єднання (ст. 26). В ст. 26, п. 6 Закону зазначено, що власністю об´єднання є також майно створених ними підприємств, які не мають права вийти із об´єднання без його згоди. Таке правило відповідає вимогам п. 6 Закону України «Про власність», у відповідності з яким власники майна і основних засобів мають право створити підприємство, що є юридичною особою. Оскільки майно створеного об´єднання підприємства не є суб´єктом права власності на майно підприємства, то треба виходити з того, що таке майно належить підприємству на праві повного господарського віддання, яке в процесі господарського використання прирівнюється до права власності. Відносно майна підприємств і організацій, створених споживчими товариствами та їх спілками, законом України «Про споживчу кооперацію» застосовується дещо інше правило.