Кооперативне право
§ 2. Закони як витоки кооперативного права
1. Законами називаються нормативно-правові акти, які приймаються найвищими представницькими органами державної влади, що виражають волю та інтереси, як правило, більшості населення, мають вищу юридичну силу, ніж інші нормативно-правові акти, і регулюють найбільш важливі суспільні відносини країни.
Аналіз тексту Конституції свідчить про те, що термін «закон» вживається в ній як у широкому, так і вузькому значеннях. У широкому значенні (яке охоплює також Конституцію України) термін «закон» вживається у статтях Конституції, які закріплюють загальновизнані правові принципи — рівність громадян перед законом, незворотність дії законів у часі, незвільнення від юридичної відповідальності через незнання законів тощо (наприклад у статтях 13, 35, 58, 68 Конституції України). В основному ж у тексті Конституції термін «закон» вживається у вузькому значенні, охоплюючи лише закони України і (та) закони України (статті 10, 15, 36, 79, 126, 150 та ін.) .
У цьому розділі витоки кооперативного права охоплюються терміном «закони» у вузькому значенні, тобто ті, що в тій чи іншій мірі стосуються регулювання кооперативних відносин.
2. В Україні закони приймаються Верховною Радою України. Відповідно до ст. 135 Конституції України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України, приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
У ст. 137 Конституції України в переліку питань, регулювання яких здійснює Автономна Республіка Крим, нема кооперації як форми об´єднання громадян для спільної діяльності. З питань розвитку кооперації, врегульованих законами України та Указами Президента України, органами влади Автономної Республіки Крим можуть прийматися нормативно-правові акти, спрямовані на виконання законів та інших нормативно-правових актів України.
3. Як вже зазначалось, всі нормативно-правові акти поділяються на закони, в т.ч. конституційні, і підзаконні нормативно-правові акти. Закони і підзаконні акти в системі законодавства поділяються на галузеві, міжгалузеві (уніфіковані) і спеціальні (диференційовані).
4. В доктрині кооперативного права поширеною є чотиричленна класифікація витоків права. Вони поділяються за способами правотворчості на нормативно-правові акти держави, акти санкціонованої, делегованої і дозвільної правотворчості. В кооперативному праві в більшій мірі, ніж в інших галузях, використовуються акти санкціонованої і делегованої правотворчості.
Санкціонована правотворчість — це різноманітна діяльність держави щодо розгляду, затвердженню, схваленню нормативно-правових актів кооперативів (товариств) та їх об´єднань (спілок).
Під делегованою правотворчістю розуміється доручення (делегування) держави кооперативам та їх об´єднанням приймати (видавати) нормативні акти для регулювання кооперативних відносин. Дозвільна правотворчість застосовується органами управління кооперативів та їх об´єднань з питань внутрішньокооперативної діяльності, які дозволяються державою. Внутрішньокооперативні акти, що прийняті органами кооперативів та їх об´єднань в межах, дозволених законодавством, визнаються державними органами і судами як нормативні акти.
Прикладом санкціонованої правотворчості є ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» та ст. 5 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», які визначають, що основним правовим документом, який регулює діяльність кооперативу (товариства), є статут кооперативу (товариства), який набуває чинності лише після державної реєстрації кооперативу. Статут є одним з основних установчих документів, що подаються на реєстрацію, а отже — потребує їх схвалення державними органами.
Прикладом делегованої правотворчості може бути ст. 3 Кодексу законів про працю України, за якою особливості праці членів кооперативів та їх об´єднань визначаються законодавством та їх статутами.
До дозвільних нормативно-правових актів можна віднести ст. 20, н. З Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», якою передбачено право кооперативу встановлювати в своєму статуті порядок формування і розміри неподільних фондів.
5. У кооперативному праві України, як і в інших галузях права здійснюється систематизація, тобто впорядкування нормативно-правових актів з метою зручності в користуванні, внесення поправок, заміна скасованих актів новими. Існує чотири види систематизації: консолідація, інкорпорація, кодифікація і створення зводу законів.
У кооперативному праві України в нинішніх умовах застосовуються такі види систематизації, як інкорпорація законодавства і кодифікація. Інкорпорація — це така систематизація нормативних актів, яка не вносить в зміст цих актів ніяких змін. Вона проводиться з різних підстав: хронологічно — по роках видання, по галузях права, по сферах правового регулювання .
Кодифікація — це така систематизація законодавчих актів, яка пов´язана із переробкою їх змісту, а тому здійснюється лише офіційними органами. Вона може бути: галузева, міжгалузева, спеціальна. За формою здійснення застосовуються такі кодифіковані акти: закони, статути, кодекси законів, основи законодавства. Наприклад, в кооперативному праві застосовуються такі кодифіковані акти: галузеві — Закон України «Про споживчу кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію»; міжгалузеві — Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». Земельний кодекс України та ін.
6. Уніфіковані законодавчі акти про кооперацію є основним нормативним матеріалом для побудови цілісної, органічної системи галузевих нормативних актів, яким притаманний єдиний юридичний зміст. Уніфіковані акти кооперативного законодавства — юридичні витоки і форма вираження норм кооперативного права, в основі яких інтеграція правового регулювання кооперативних і споріднених з ним галузей права.
7. В умовах нинішньої економічної реформи посилюється взаємозв´язок уніфікації і глибоких якісних змін в кооперативному законодавстві, головна функція якого — забезпечити включення виробничої кооперації в систему товарно-грошових відносин і пристосування споживчої, обслуговуючої кооперації до ринкової економіки, забезпечити реформування і використання різних форм власності і господарювання, свободу господарської діяльності, всебічний захист прав кооперативів, їх членів та кооперативних об´єднань як учасників кооперативної діяльності.
До уніфікованих витоків кооперативного права можна віднести Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. з наступними змінами і доповненнями .
Серед суб´єктів права колективної власності закон називає кооперативи (ст. 20). Визначено, що право колективної власності виникає на підставі добровільного об´єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів (ст. 21). В ст. 24 Закону визначені об´єкти права власності кооперативу і правовий режим власності (ст. 30), а також законодавче забезпечення захисту прав власності (ст. 48). До уніфікованих законодавчих актів належить Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 р. Земельний кодекс України (ст. 5) серед суб´єктів права колективної власності на землю називає сільськогосподарські кооперативи. Відомо. що до 30 січня 1992 р., коли поряд з державною була введена приватна і колективна форми власності на землю, земля була державною і надавалась сільськогосподарським кооперативам (колгоспам) у постійне користування. З введенням права приватної і колективної власності на землю в країні було оголошено земельну реформу.
Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України у колективну власність кооперативів передавались державні землі, що були в їх постійному користуванні. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член сільськогосподарського кооперативу у разі виходу з нього має право одержати свою частку в землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, встановленому кодексом. Ним регламентується порядок та умови виникнення і припинення права власності кооперативів на землю, її оренди, права та обов´язки власників землі і землекористувачів, захист права власності на землю та інші земельні відносини.
До уніфікованих належать також закони України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» в редакції від 15 травня 1992 р. і «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 р.2
В першому з них дано перелік сільськогосподарських товаро-виробників, на які поширюється дія закону і правові заходи, що забезпечують їх пріоритетність в соціальному розвитку села та АПК (ст. 4), визначається рівність форм господарювання в АПК. Сільськогосподарські кооперативи серед господарюючих суб´єктів в АПК не названі, а отже вони, на перший погляд, не користуються пільгами, визначеними для сільськогосподарських товаровиробників. Але в ст. 19, ч. 6 Закону "Про пріоритетність..." зазначено, що за працівниками колективних сільськогосподарських підприємств (включаючи кооперативи по виробництву сільськогосподарської продукції), створених на базі колгоспів зберігається порядок оподаткування доходів та фонду оплати праці, встановлений відповідно для колгоспників і колгоспів.
Отже, закони визнають виробничі сільськогосподарські кооперативи рівноправним суб´єктом сільськогосподарського виробництва.
В другому Законі "Про особливості приватизації..." визначаються особливості участі недержавних сільськогосподарських підприємств, в т. ч. спілок кооперативів, в приватизаційному процесі АПК (ст. 3), зокрема застосування такого способу приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, як перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства (сільськогосподарські кооперативи) або у відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).
8. Диференційовані (спеціальні) акти кооперативного законодавства — юридичні витоки і форма вираження норм кооперативного права, в основу яких покладено диференціацію (специфіку) правового регулювання кооперативних відносин, яка обумовлена специфікою системи суспільних відносин, що притаманні кооперативним формам господарської та іншої діяльності.
Важливими диференційованими (спеціальними) актами кооперативного законодавства є Закон України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. і Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.
Характерною особливістю диференційованих (спеціальних) норм права є їх галузеве значення. їх наявність є визначальним для виокремлення кооперативного права в самостійну галузь права в системі українського права.
9. Обсяг спеціальних витоків кооперативного права відображає предмет і велику кількість тих кооперативних відносин, які виникають в процесі функціонування різних видів кооперативів та їх об´єднань, зокрема, споживчих, сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих (сервісних), кредитних, дачних, гаражних, садівницьких та інших. Ці відносини неможливо підпорядкувати дії лише обмеженої низки загальних (уніфікованих) законів, зокрема цивільного і господарського кодексів, законів про об´єднання громадян, про підприємництво тощо.
В диференційованому, спеціальному Законі України «Про споживчу кооперацію» містяться норми матеріально-правового і процесуального регулювання, які розраховані спеціально на їх застосування щодо споживчих товариств і їх спілок. Основне значення цього спеціального закону як витока кооперативного права полягає в тому, що завдяки йому створюється правове поле для функціонування споживчих товариств як добровільних об´єднань громадян для здійснення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних і соціальних інтересів, що ця діяльність є неприбутковою і не належить до підприємницької діяльності. Закон закріплює міжнародні кооперативні принципи, які покладені в основу функціонування товариств та їх спілок.
Дещо інша спрямованість сільськогосподарської кооперації. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» регулює діяльність сільськогосподарських виробничих кооперативів, які здійснюють її на засадах підприємництва, і обслуговуючих кооперативів, які за своєю природою є різновидністю споживчих кооперативів і, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставить за мету отримання прибутку (ст. 2, п. 3). Це свідчить, що вони також не належать до підприємницьких структур і на них не поширюється законодавство про підприємництво.
Визначальним для спеціальних законів є те, ідо в разі колізії між спеціальними і загальними законами застосовуються норми спеціального закону. Наприклад, оскільки в ст. 17, п. 8 Закону «Про споживчу кооперацію» дано вичерпний перелік питань діяльності споживчої кооперації, за якими державні органи здійснюють контроль щодо дотримання вимог законів України, що в цьому переліку нема питань, передбачених ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 15 грудня 1993 р., то очевидно, що контроль в цій сфері здійснюють органи споживчої кооперації. Це пояснюється тим, що клієнтами (споживчої продукції і послуг) в споживчій кооперації є переважно члени кооперативів, які самі здійснюють контроль за захистом своїх прав в порядку, передбаченому спеціальним Законом «Про споживчу кооперацію».