• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Кооперативне право

§ 1. Конституційні засади кооперативного права

В широкому соціальному розумінні витоками права є суспільні відносини. Вони формуються в процесі життєдіяльності суспільства і закріплюються в юридичних актах. Тому нормативно-правові акти є витоками права у вузько юридичному розумінні.

Правова природа юридичних актів як витоків права полягає в тому, щоб надати суспільним відносинам загальнообов´язковий та нормативний характер і таким чином гарантувати впорядкованість громадського життя в суспільстві і державі, а у випадку порушення вимог нормативно-правових актів — забезпечувати їх виконання примусовою силою держави.

Витоки кооперативного права є формою закріплення політики держави як фактора, що впливає на розвиток цієї галузі права та її інститутів шляхом законодавчого регулювання кооперативних відносин. Вони охоплюють соціальні орієнтації, цілі діяльності, принципи та засоби регулювання громадських відносин в системі кооперації. Тому витокам кооперативного права притаманні усі загальні ознаки, які характерні для будь-якої галузі права. Юридичні акти, які регулюють кооперативні відносини, є результатом діяльності державних органів законодавчої та виконавчої влади і органів управління кооперативною системою, без якої не може виникнути ні один нормативно-правовий акт.

Висловлене дозволяє стверджувати, що витоками кооперативного права є нормативно-правові акти, які прийняті компетентними державними органами або органами управління кооперативної системи, в межах санкціонованих державою, з метою регулювання і охорони громадських кооперативних відносин і розраховані на багаторазове використання.

Головним джерелом кооперативного права, як і усіх інших галузей національного права, є Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Якщо законодавчі акти, у тому числі акти кооперативного законодавства, не відповідають положенням Конституції, вони є недійсними.

Згідно зі ст. 8 Конституції її норми є нормами прямої дії. З цього положення випливає висновок про те, що у випадках, коли застарілі норми кооперативного законодавства не скасовані, не змінені або іншим шляхом не приведені у відповідність з вимогами конституційних положень, то діють не норми поточного кооперативного законодавства, а конституційні норми.

Однією з основних свобод людини, передбачених ст. 36 Конституції, є право громадян на об´єднання в громадські організації, в тому числі в кооперативні, з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Нормативність права залежить від держави як носія владної сили, здатної нав´язувати свою волю іншим учасникам громадських відносин та надавати цій волі загальнообов´язкового характеру. Обумовлюється це, як реалізацією конституційних прав і свобод громадян на об´єднання в кооперативи, так і господарською діяльністю кооперації. Відомо, наприклад, що споживча кооперація здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, що сприяє економічному, соціальному і культурному розвитку села та розвитку народних промислів. Правовий вплив на кооперацію у відповідності з Конституцією полягає в прийнятті державою законодавчих актів, що регулюють її економічну і соціальну діяльність як найбільш важливі сфери громадського життя.

Суть правого виливу на кооперативні відносини і регулятивного потенціалу законодавства має ще більшу визначеність, якщо врахувати дозвільну природу правового регулювання, його орієнтацію переважно на юридичні дозволи, що мають місце в законодавстві про кооперацію. Ця специфіка правового регулювання кооперативних відносин випливає із самої правової природи кооперації.

Важливим положенням, закріпленим у ст. 36 Конституції, є принцип добровільності об´єднання в громадські організації, включаючи і в кооперативні. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об´єднання чи обмежений у правах вступати до їх складу. Принцип добровільності поширюється не тільки на вступ, а і на вихід із складу кооперативних організації. При цьому кооперативна природа власності на майно об´єднання надає право на частку цього майна при виході із складу кооперативної організації. Хоча Конституція України не містить спеціальної норми про кооперативну власність взагалі і власність споживчої кооперації зокрема, на кооперативні об´єднання поширюються усі загальні конституційні положення про право власності. При цьому слід мати на увазі, що кооперативна власність є однією з форм права колективної власності. Так, споживча кооперація в цілому, її об´єднання та підприємства не можуть бути протиправно позбавлені права власності. Згідно зі ст. 13 Конституції держава забезпечує захист усіх суб´єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб´єкти права власності рівні перед законом. Конфіскація майна, згідно з вимогами ст. 41 Конституції, може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених за законом.

Важливе значення для виробничої діяльності всіх видів кооперації мають положення ст. 42 Конституції про підприємницьку діяльність. Споживчі і обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи як неприбуткові об´єднання громадян для задоволення своїх економічних інтересів і спільного ведення господарської діяльності не підпадають під ознаки підприємництва. В гой же час об´єднання сільськогосподарської виробничої кооперації здійснюють підприємницьку діяльність, оскільки селяни як сільськогосподарські товаровиробники об´єднуються в кооперативи з метою отримання прибутків. Держава, підкреслюється в Конституції, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Конституція гарантує кооперативній системі право на самостійне управління своїми справами. Вона незалежна у своїй діяльності від органів державного управління. Забороняється будь-яке втручання, що може обмежувати права кооперації або перешкоджати їх здійсненню.

Зазначені та інші положення Конституції як Основного Закону країни і головного джерела кооперативного права деталізуються і конкретизуються в поточному кооперативному законодавстві. Крім цього, поточне чинне законодавство містить в собі механізм реалізації конституційних норм, регламентує взаємовідносини між державними органами та органами управління кооперацією.

Завдання кардинального демократичного перетворення кооперації, перехід всіх видів кооперації в новий якісний склад передбачає таке перетворення відносин між державою і кооперацією, при якому повною мірою відкривається простір для самостійної, активної, творчої ініціативи кооперативних організацій, приведення в дію механізмів самоврядування і кооперативного господарювання, гарантованих Конституцією.

Однак значення обов´язковості для кооперації конституційних норм держави не вичерпується закладеним в них регулятивним потенціалом. За допомогою них норм реалізується потреба кооперативної системи в утворенні та затвердженні конституційних засад свого функціонування і діяльності.

До конституційних витоків права належить народне волевиявлення, яке здійснюється через референдум (ст. 69 Конституції України). Всеукраїнський референдум згідно із ст. 72 Конституції України призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією. Він проголошується також за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, підписи яких зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області Всеукраїнський, Автономної республіки Крим та місцеві референдуми проводяться у відповідності із Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року .

Закони та інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом, мають вишу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України та інших органів державної влади.