Кооперативне право
§ 3. Кооперативний рух в Україні в 40-х—80-х роках
1. Як відомо, у 1939 р. Західна Україна об´єдналась з Українською РСР. Відразу ж розпочалось реформування кооперації. Причому все це робилося без дотримання будь-яких правил. Так, про ліквідацію РСУК було просто оголошено на зборах її працівників 12 грудня 1939 р. В такий спосіб перестали існувати кредитна та споживча міська кооперації, майно яких перейшло до держави. Було проведено націоналізацію найважливіших підприємств виробничої кооперації, зокрема, «Суспільного промислу» у Львові, «Будучості» у Тернополі, ткацької фабрики у Перемишлі. На селі залишилися лише сільські споживчі товариства (ССТ). Повітові союзи були замінені райспоживспілками (РСС). Вони розподілялися між обласними споживчими спілками (ОСС). У грудні 1939 р. відбулася нарада окружних представників кооперативних центрів, уповноважених кооперативних окружних спілок і представників споживчих товариств західних областей, яка прийняла ухвалу про злиття всіх споживчих товариств з Укоопспілкою .
В період Великої Вітчизняної війни люди вдавалися до традиційних форм суспільної самодопомоги і самопорятунку. Уже восени 1941 р. самочинно почали відновлюватися споживчі кооперативи по селах і містах, налагоджувалася охорона майна, яке не було ще розграбовано. Німецька адміністрація спочатку допускала відновлення кооперації, хоч офіційно її не визнавала. Зрозуміло, що така обмежена діяльність української кооперації проходила без визначеної регламентації правовими нормами, 6 жовтня 1941 р. відновила свою діяльність «Вукоопспілка».
Умови діяльності кооперативів і союзних об´єднань були дуже складними. Особливо нелегко було добиватись від окупаційної влади дозволу на постачання населенню необхідних товарів, зокрема, таких, як сіль, мило, сірники, інші промислові товари домашнього вжитку. Кооперативному центрові було важко забезпечувати зв´язок з низовими ланками. Однак стосунки між населенням і його кооперативною організацією все ж таки були. Остання сприяла створенню суцільної масової громадської організації, через яку здійснювався зв´язок з найвіддаленішими районами України. Але саме це найбільше не подобалося німецькій владі, вона почала вдаватися до арештів і розстрілів провідних діячів кооперативного руху. Так, у 1943 р. гестапо розстріляло голову «Вукоопспілки» Г.Перевернута разом з дружиною і донькою та члена правління П.Бондаренка. Згодом було ліквідовано діяльність кооперації. Така ж доля спіткала й кооперацію в західноукраїнському краю. Після тривалих домагань у жовтні 1941 р. влада затвердила об´єднання української кооперації під керівництвом РСУК.
З великими труднощами була відновлена діяльність сільськогосподарської, міської споживчої кооперації. Але найбільші перешкоди німці ставили в організації кредитних кооперативів .
З наближенням фронту зі сходу у 1944 р. керівництвом Цент- роспілки кооперативів було віддано таємне розпорядження республіканським організаціям про те, щоб вони вчасно передали низовим кооперативам заготівельні продукти і товари зі складів і магазинів і розділили їх серед пайовиків.
2. Внаслідок чотирьох років найбільш руйнівної в історії війни першочерговим завданням радянської влади, яка відновилася в Україні в результаті звільнення її від фашистської окупації, стала відбудова господарства. Загальні матеріальні втрати України дорівнювали 100 мільярдам доларів США. За неповними даними в системі споживчої кооперації України було зруйновано і пограбовано будівель, транспортних засобів, худоби на 65,2 млн. крб. Загальна сума втрат системи становила понад 255 млн. крб.
Після визволення всієї території республіки Укоопспілка, відповідно до адміністративно-територіального поділу УРСР, організувала 24 облспоживспілки, які об´єднували наприкінці 1944 р. 745 районних споживчих спілок. Кількість пайовиків становила на той час 4036 тис. чоловік. Число підприємств громадського харчування збільшилося у п´ять разів . У листопаді 1946 р. уряд дозволив поширити діяльність сільської споживчої кооперації на міста й робітничі селища. У такий спосіб споживча кооперація втягувалася в міський товарооборот, залишаючись разом з тим основною торговельною організацією на селі.
Повоєнна відбудова західних областей України мала свою специфіку. В перші повоєнні роки тут здійснювалася політика «витіснення» приватних торговців і власників підприємств харчування з товарообороту. Вона проводилася під гаслами боротьби з капіталістичними пережитками як у місті, так і на селі.
Споживча кооперація розглядалася складовою частиною планового соціалістичного господарства. Споживча кооперація СРСР та УРСР характеризувалася як «непослідовна соціалістична форма господарювання».
Відродження системи споживчої кооперації, так само як і відновлення легкої та харчової промисловості, сільського господарства, відбувалось в основному за рахунок їх власних коштів та ентузіазму кооператорів.
14 грудня 1947 р. постановою ЦК ВКГТ(б) та Ради Міністрів СРСР було скасовано карткову систему на всі товари і по всій території Радянського Союзу. Конфіскаційна грошова реформа, проведена одночасно з ліквідацією карткової системи, повинна була усунути загрозу швидкого вимивання товарів з крамниць. Комерційну торгівлю було ліквідовано, а на товари в державних і кооперативних крамницях встановлені єдині роздрібні ціни.
На початок 1951 р. споживча кооперація УРСР об´єднувала вже 8,9 млн. осіб. Повністю відновилась її організаційна структура. На кінець 1960 рр. в ній існували 7772 споживчих товариства, які об´єднувались в 765 райспоживспілок. Районні споживчі спілки гуртувались у кожній області УРСР в облспоживспілку, а ті, в свою чергу, в Укоопспілку .
Отже, протягом другої половини 40-х років споживча кооперація України в основному відбудувала своє зруйноване господарство, а в окремих галузях перевершила довоєнний рівень. Відновилася її традиційна, відповідно до умов радянської дійсності, структура. Утвердилися основні напрями діяльності, значення яких у подальший період змінювалося в залежно від ваги завдань, що стояли в той чи інший час.
3. У 1954 р. в системі споживчої кооперації УРСР сталися певні структурні зміни. На 1955 р. у систему споживчої кооперації України входило 25 обласних і 470 районних споживспілок, 3297 споживчих товариств.
У серпні 1960 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про заходи подальшого поліпшення торгівлі», де викладалась ціла програма вдосконалення й розвитку як державної, так і кооперативної торгівлі і визначались основні завдання цієї сфери на 1960—1965 рр., 15 вересня 1964 р. — «Про заходи щодо розширення прямих договірних зв´язків споживчої кооперації з промисловістю», а в березні 1965 р. — «Про поліпшення торгівлі і громадського харчування». В них пропонувалися заходи, що їх повинні вжити кооперативи споживачів та радянська держава для поліпшення організації торгівлі, впровадження прогресивних методів обслуговування покупців, рекламування товарів, вивчення попиту населення і розвитку матеріально-технічної бази. Певні підсумки в розвитку громадського харчування у 50-і—60-і рр. підведено у постанові ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про заходи подальшого розвитку і поліпшення громадського харчування», прийнята у березні 1967 р. В ній відзначались як досягнення кооператорів у розвитку системи підприємств громадського харчування та нарощування її товарообороту, розширення асортименту продукції й послуг, які надаються цими підприємствами, так і суттєві недоліки цієї системи: неповне задоволення попиту населення, відсутність їдалень та буфетів в окремих селах, низьку якість страв та культуру обслуговування .
Таким чином, на п´ятому десятку років радянської влади споживча кооперація УРСР закріпила за собою статус соціалістичної організації, а в плані економічному — спеціалізованої для обслуговування споживчих потреб працівників колгоспно-радгоспної системи.
Проте і в цей період зберігалось нігілістичне ставлення адміністративио-командної системи до кооперації. Завершальним його етапом стала ліквідація промислової кооперації"2. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР своєю постановою від 20 липня 1960 р. № 784 визнали доцільним ліквідувати промислову кооперацію і передати її підприємства у відання державних органів3. У відповідності із постановою ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 25 вересня 1962 р. № 1132 «Про дальше поліпшення побутового обслуговування населення» побутові підприємства артілей інвалідів безоплатно передані в систему державних органів і споживчої кооперації4.
Під гаслами «демократії» втратили кооперативну природу і колгоспи, що було засвідчено Примірним статутом колгоспу, прийнятим III Всесоюзним з´їздом колгоспників 27 листопада 1969 р. і затвердженим постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1969 р., за яким колгоспи відмовились від пайових фондів майна, а все майно було віднесено до неподільних фондів.
Тим самим члени колгоспу були повністю відчужені від колгоспної власності, а колгоспи втратили кооперативну природу.
У другій половині 60-х років процеси модернізації тривали. Сприяла цьому, зокрема, економічна реформа, яка почалась 1965 р. Вона була спрямована на розширення господарської самостійності підприємств, розвиток місцевої ініціативи та широке використання економічних стимулів до праці. Реформа безпосередньо зачепила кооперацію. 31 липня 1965 р. як експеримент на новий порядок планування та оцінки господарської діяльності було переведено ряд організацій споживчої кооперації Донецької, Київської, Львівської та Харківської областей. Передбачалось оцінювати торговельну діяльність кооперативів за двома показниками — товарооборотом та прибутком.
У 1979 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про подальший розвиток і поліпшення діяльності кооперації», в якій відзначилось не лише досягнення, а й найбільш суттєві недоліки в її господарській діяльності і пропонувалися конкретні заходи для їх подолання. Результати проведеної роботи, однак, виявилися не надто успішними, що визнавалось у постанові «Про заходи по дальшому розвитку споживчої кооперації», прийнятій в 1988 р. вже в умовах так званої «перебудови». У ній проголошувалася необхідність «відродження» кооперації на традиційних світових засадах, але як організації «високоефективної», добре технічно оснащеної, здатної виробляти продукцію та послуги вищої якості, конкурувати з вітчизняними підприємствами та зарубіжними фірмами». Зазначалось, що значні недоліки принципового характеру зумовлені «відступами від ленінського вчення про соціалістичну кооперацію та триваючим з 20-х—30-х років процесом одержавлення споживчих кооперативів». Один з дослідників кооперації К.Вахітов визнав, що внаслідок названих деформацій споживча кооперація, по суті, втратила свої кооперативні засади. Це проявилось у розриві природних зв´язків споживчих товариств, їх виробничих органів з членами-пайовиками»; у втраті ролі вищого органу управління загальними зборами членів кооперації; у відносному скороченні чисельності виробничого кооперативного активу; в адміністративному нав´язуванні споживчим товариствам та їх районним спілкам планів, економічних нормативів та лімітів згори .
Правову базу під функціонування відроджуваного кооперативного сектора, в тому числі й споживчої кооперації, мав підвести закон «Про кооперацію в СРСР», прийнятий Верховною Радою
СРСР у травні 1988 р. Найважливішим його принципом, на нашу думку, був принцип політичний: кооперативний сектор визнавався рівноправним партнером державного сектора в економічній системі країни та «прогресивною формою суспільно-корисної діяльності», яка сприяє «більш повному використанню можливостей та переваг соціалізму, нарощуванню суспільного багатства» (Ст. 1).
Держава, «виходячи із важливого значення кооперації для економічного й соціального розвитку суспільства, раціонального використання матеріальних та трудових ресурсів, поглиблення процесу демократизації, всіляко підтримує кооперативний рух, сприяє його розширенню, гарантує дотримання прав та законних інтересів кооперативів і їх членів — говорилось в розділі «Соціалістична кооперація та її місце в економіці країни».
Відповідно до закону споживча кооперація розглядалася як організація, що виконує в першу чергу господарські завдання і надає послуги всьому населенню в районі своєї діяльності. За кооперативами залишилися такі функції, як «гарантоване забезпечення товарами, послугами та роботами», гарантований збут на договірній основі продукції власних підсобних господарств і промислів через заготівельні та торговельні організації і підприємства споживчої кооперації, «користування їх послугами та переважним правом на отримання роботи» в системі споживчої кооперації.
За споживчою кооперацією збереглись основні завдання тор-гівлі та заготівель у сільській місцевості. їй також було надано право «з метою покращання забезпечення населення товарами (роботами, послугами) в містах у всіх сферах суспільно-господарської діяльності і в доповнення до державних підприємств та організацій» створювати кооперативи будь-яких видів, що входять до системи споживчої кооперації, а також «кооперативи громадського харчування» при промислових, будівельних та інших підприємствах, організаціях і закладах «з участю в них як колективних членів підприємств, організацій та закладів» (Ст. 47).
Закон зберігав також існуючий порядок формування товарних ресурсів та декларував право на «самостійне чи за домовленістю із споживачем» визначення цін (тарифів). Останнє невдовзі було обмежене поправками до закону «Про кооперацію в СРСР», прийнятими Верховною Радою СРСР (жовтень 1989 р.). Поправки надавали право радам встановлювати граничні ціни на основні споживчі товари й послуги і вводили державний контроль за ціноутворенням у системі кооперації .
Новій політиці щодо кооперативного руху притаманні були і внутрішні суперечності, наприклад, декларування необхідності «відродження» кооперації на засадах господарської самостійності та демократії і збереження «державного керівництва кооперативами... в загальнонародних інтересах» (Ст. 29).
І все-таки споживча кооперація УРСР в 1945—1990 рр. становила значну економічну силу і відігравала важливу роль у народному господарстві України. Згідно в розрахунками владних структур вона повинна була забезпечувати заготівлю, зберігання, переробку сільськогосподарської продукції та її реалізацію, а також сприяти піднесенню сільського господарства та подоланню соціально-економічної і культурно-побутової різниці між містом та селом.
Однак господарська діяльність споживчої кооперації не могла бути ефективною. Адже доводилось діяти в умовах неефективної «соціалістичної» економічної системи, недосконалих народногосподарських планів, шкідливих для кооперації вказівок державної адміністрації, без стимулів до праці, терпіти всевладдя партійно-господарської номенклатури. Як і весь господарський комплекс СРСР, споживча кооперація України розвивалась екстенсивним шляхом, майже без врахування й використання досягнень науково-технічного прогресу, вичерпала на кінець 80-х років всі можливості розвитку по цьому шляху і опинилася в стані кризи.