• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Кооперативне право

§4. Методи регулювання в кооперативному праві

1. Головним критерієм розмежування галузей права України виступає предмет правового регулювання, тобто певний вид суспільних відносин. Однак наявності лише одного предмета як критерію, хоча і головного, ще недостатньо для визнання галузі, бо певною якісною відокремленістю характеризується і правовий інститут. Не заперечуючи значення предмета правового регулювання як головного критерію диференціації галузей права, немало авторів підкреслює істотне значення для цієї диференціації також і методу правового регулювання, зображаючи його як другорядну, але також необхідну ознаку при класифікації галузей права . Наявність свого власного методу є показником самостійності галузі права, а тому галузі права розрізняються між собою не лише за предметом, але й за методом правового регулювання. Отже, кожна галузь права має свій специфічний метод, що являє собою сукупність способів, засобів, за допомогою яких регулюються відповідні суспільні відносини.

2. Кооперативне право має не тільки самостійний предмет (специфічну сферу суспільних відносин), специфічні джерела (витоки) правого регулювання (закони України «Про споживчу кооперацію» «Про сільськогосподарську кооперацію»), свої специфічні принципи правового регулювання, але й також самобутній метод правового регулювання — метод кооперативної демократії . Окремі автори вважають, що доречно вживати термін «кооперативний або статутний метод правового регулювання», підкреслюючи цим своєрідність поєднання (кооперування) державної правової регламентації основних питань з широкою правотворчістю самих кооперативів через свої статути і вирішення конкретних соціальних та правових питань їх життя . Такі форми і зміст способу (методу) регулювання обґрунтовано розглядають як єдине ціле. Об´єктивно форма правового регулювання, будучи єдиним цілим, стає його методом . Метод кооперативної демократії в юридичній літературі розглядається ще як метод координації. Його ядром є самоврядування, засноване на кооперативній демократії. Виборність керівників і колегіальність у вирішенні основних мигань господарювання значною мірою визначає риси діяльності кооперативів взагалі. Виключна добровільність членства є істотним компонентом методу кооперативного права .

3. Кооперативні правовідносини у принципі є господарськими, а тому для їх регулювання застосовується також метод автономних рішень суб´єктів таких відносин, що є характерним для господарського права. Його суть полягає в тому, що кооператори уповноважені з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (п. З ст. 17 Закону України «Про споживчу кооперацію»; ст. 14 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»).

Суб´єкти кооперативних відносин, як суб´єкти господарських відносин взагалі, самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно виражають основні напрями діяльності, обирають предмети господарських договорів і визначають зобов´язання сторін.

4. У кооперативних відносинах проявляються також такі загальні методи: а) імперативні вказівки і б) рекомендації. Метод імперативної вказівки або владних приписів полягає в тому, що компетентні державні органи у законах та інших нормативно-правових актах формулюють обов´язкові для дотримання кооперативами правила з питань безпеки виробництва та праці, пожежної безпеки санітарно-екологічних вимог. З приводу їх дотримання здійснюється державний контроль (п. 8 ст. 17 Закону «Про споживчу кооперацію», п. 2 ст. 32 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»), В кооперативних організаціях державні органи здійснюють контроль також за витрачанням виділених їм бюджетних коштів. У кооперативному праві метод рекомендацій проявляється в тому, що держава рекомендує кооперативам запроваджувати відповідні форми організації виробництва і праці, застосовувати прийнятні для них форми оплати праці. Органи управління кооперативів можуть обговорити такі рекомендації й упроваджувати їх в життя, а якщо вони є неприйнятними, то їх з належним обґрунтуванням відхиляють.

5. Автори, які досліджували проблеми методів правового регулювання, у залежності від питомої ваги групи засобів, що становлять зміст даного методу, розрізняють: а)метод заборон; б) метод субординації або владного наказу; в) диспозитивний метод; г) договірно-заохочувальний метод; д) метод рекомендацій . Специфічним для кооперативів, інших об´єднань громадян є метод делегування функцій і повноважень. Так, у відповідності із ст. 8 Закону «Про споживчу кооперацію», права спілок споживчих товариств делегуються споживчими товариствами, які можуть делегувати спілкам частину своїх прав і повноважень. Конкретний обсяг функцій і повноважень, в тому числі управління, як визначається статутами районних, Кримспоживспілки, обласних спілок і статутом Центральної спілки споживчих товариств («Укоопспілки»). Здебільшого органи управління кооперативних об´єднань в своїй діяльності використовують метод рекомендацій, а з окремих питань, наприклад, спрямованих на зміцнення кооперативної дисципліни в межах, передбачених статутом спілки, застосовують метод імперативних принципів. Усі ці методи певною мірою застосовуються в кооперативному праві. Встановлення методів правового регулювання суспільних відносин та їх чинність забезпечують наукову обґрунтованість кооперативного права як галузі права. Подальший розвиток кооперативних правових відносин й правотворча діяльність органів держави і кооперативів, їх аналіз та узагальнення дадуть змогу виявити, наскільки ефективним виявиться кожен з них і якою мірою він сприятиме досягненню завдань, що їх покликане забезпечити кооперативне право.