Кооперативне право
§2. Співвідношення кооперативного права з іншими галузями права
Кооперативне право регулює комплекс кооперативних відносин, які включають майнові, організаційні, управлінські, трудові та інші відносини членів кооперативу та його органів і становлять єдине ціле, що не підлягає розчленуванню для інших галузей права. Відомо, що майнові відносини, зумовлені використанням товарно-грошової форми, в суспільстві є предметом регулювання з боку цивільного права. Крім зазначених майнових відносин, в кооперативі виникають майнові відносини між ним та його членами або ж між ним та його працівниками з приводу використання майна окремими членами або окремими структурними виробничими підрозділами в процесі господарської діяльності та розподілу доходів та ін. Ці відносини засновані на кооперативному членстві і регулюються нормами кооперативного права. У цих відносинах кооператив виступає як господарюючий суб´єкт, який є юридичною особою. Таким чином, у кооперативах існують майнові відносини, що є суто предметом кооперативного права. Коли ж кооператив вступає в зовнішні відносини з іншими господарюючими суб´єктами — організаціями і громадянами, то в такому разі йому потрібний статус юридичної особи і його відносини з іншими юридичними особами і громадянами (не однієї кооперативної системи) регулюються вже тими нормами цивільного права, що містяться у Цивільному кодексі України, законах «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про власність». Цивільним законодавством вирішено лише найбільш загальні положення про право колективної власності й правове регулювання майнових відносин. Питання реалізації суб´єктивного права власності у кооперативах вирішуються кооперативним правом. Нормами кооперативного права визначаються порядок створення кооперативу, підстави та особливості його діяльності. Достатньо зважити, що на споживчі і обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи не поширюються правила про ліцензування діяльності, які встановлено для комерційних структур.
Так, споживчим кооперативам (споживчим товариствам та їх спілкам) немає потреби отримувати у встановленому для комерційних структур порядку ліцензії на здійснення діяльності в галузі роздрібної торгівлі і громадського харчування. Ліцензування цих видів діяльності споживчих кооперативів органами державного управління означало б втручання держави в їх діяльність, оскільки згідно зі ст. 17 Закону «Про споживчу кооперацію» держава гарантує дотримання прав і законних інтересів у здійсненні роздрібної торгівлі та інших видів діяльності, передбачених статтею 1 цього закону.
4. Правові норми, сукупність яких становить адміністративне право, мають своїм призначенням визначити функціонування адміністрації, регулювати виконавчо-розпорядчу діяльність. При цьому внутрішньокооперативна виконавчо-розпорядча діяльність органів управління кооперативів та їх об´єднань є предметом кооперативного права і не може бути предметом, адміністративного права. Органи державної виконавчої влади здійснюють адміністративний вплив на кооперативи та їх об´єднання лише в межах, встановлених
законом, зокрема з питань розрахунків з бюджетом, додержання екологічних, санітарно-епідеміологічного, протипожежного законодавства, законодавства про охорону праці тощо.
Громадське управління регулюється переважно статутами громадських організацій1. Так, примірний статут споживчого товариства і примірні статути спілок споживчих товариств (районної, обласної), а також Статут Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки), що його прийняв XVI з´їзд споживчої кооперації України 3 березня 1994 р., містять спеціальні розділи про органи управління і контролю відповідного споживчого товариства і спілок. Примірні статути, Статут Укоопспілки і статути окремих споживчих товариств і спілок як нормативні акти корпоративних організацій, що їх відносять до підзаконних нормативно-правових актів, визначають структуру органів управління і контролю та їх ч " повноваження. Нормами цих статутів і, звичайно, нормами Закону України «Про споживчу кооперацію», що включаються до кооперативного права, детально регулюються відносини з приводу внутрішньокооперативного управління. Примірні статути містять рекомендації про найбільш прийнятні способи вирішення тих чи інших питань життя кооперативу, сприяючи тим самим розвитку демократії та творчої ініціативи його членів (пайовиків) в управлінні справами кооперативу. Характерною рисою внутрішньокооперативних управлінських відносин є те, що вони засновуються на демократичних засадах. На цих же засадах, а не на властивому адміністративному праві методі, засновуються відносини внутрішньокооперативної підпорядкованості.
Правові норми, що регулюють відносини членства, кооперативної демократії, внутрішньокооперативних систем (де є такі системи) у сфері управління становлять значну питому вагу в кооперативному праві.
5. Фінансове право визначається як сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у результаті акумуляції розподілу і використання державою, юридичними і фізичними особами грошових коштів, необхідних для здійснення їх завдань і функцій у даний період розвитку2. Сфера дії фінансового права — фінансова діяльність держави. Державне регулювання фінансових відносин кооперації здійснюється шляхом встановлення податку на їх доходи, надання їм у необхідних випадках субсидій і фінансової допомоги в інших формах, здійснення контролю за сплатою обов´язкових платежів у бюджет та витрачанням виділених бюджетних коштів.
Фінансова діяльність кооперативів та їх об´єднань — сфера кооперативного права. Із закону «Про споживчу кооперацію» і статутів кооперативів випливає, що джерелом формування фінансових ресурсів кооперативів є доходи, амортизаційні відрахування, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові та інші внески членів трудового колективу даного кооперативу та інші надходження. Відповідно до ст. 13 цього ж Закону споживчі товариства, спілки та їхні підприємства мають право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку розрахункові та інші рахунки, включаючи валютні, вільно розпоряджатися коштами, що є на цих рахунках. Вони здійснюють облік результатів своєї діяльності, ведуть бухгалтерську і статистичну звітність. Ревізії фінансово-господарської діяльності споживчих товариств, спілок та підпорядкованих їм підприємств проводяться їх ревізійними комісіями (ревізорами) або контрольно-ревізійним апаратом відповідних спілок чи аудиторськими організаціями (ст. 15 Закону). Виробничо-господарська діяльність кооперативу на умовах повного господарського розрахунку і самофінансування має на меті отримати дохід, раціонально його розподілити і використати.
Згідно із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 21) фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством. Правління або виконавчий директор кооперативу використовує фінансові ресурси відповідно до кошторисів або інших документів, затверджених органами управління кооперативу згідно з їх компетенцією.
Розподіл валового доходу на фонди, в тому числі на оплату праці, є виключним правом загальних зборів членів кооперативу. Закон забороняє втручання в фінансово-господарську та іншу діяльність кооперативів і об´єднань, їх підприємств з боку органів державної виконавчої влади.
6. Аграрне право — це сукупність правових норм, що регулюють аграрні відносини, які складаються у процесі сільськогосподарського виробництва. Воно регулює аграрні відносини, суб´єктами яких виступають державні сільськогосподарські підприємства, міжгосподарські підприємства, сільськогосподарські та агропромислові виробничі об´єднання і селянські (фермерські) господарства. Під впливом специфіки сільського господарства суспільні відносини в комплексі утворюють якісно новий вид відносин — аграрний. Предметом правового регулювання відповідних підрозділів права є не лише земельні, майнові, трудові, управлінські відносини окремо, але й їх комплекс, що склався під впливом специфіки сільського господарства, тобто аграрні відносини.
В останні роки самостійною галуззю права визнавалося колгоспне право. Внаслідок політичного курсу колишньої радянської держави на колективізацію колгоспи було особливо виділено з числа інших кооперативів і з урахуванням державного інтересу сформовано колгоспне право. Колгоспи і нинішні колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) з правового погляду не є сільськогосподарськими кооперативами. У своїй господарській діяльності вони використовують лише окремі кооперативні принципи. Колективне сільськогосподарське підприємство, згідно зі статтею 1 Закону України про нього, є добровільним об´єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах самоврядування. Ця ж стаття Закону закріплює право підприємств об´єднуватися на добровільних засадах у спілки (об´єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на підставі своїх статутів.
Відносини з приводу створення і виробничої діяльності у сфері сільського господарства державних сільськогосподарських підприємств, міжгосподарських підприємств, сільськогосподарських агропромислових виробничих об´єднань і селянських (фермерських) господарств є предметом регулювання з боку аграрного права.
Більш повно кооперативній природі відповідає діяльність сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, яка регулюється нормами кооперативного права.
7. Предметом трудового права є трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, і відносини, що тісно пов´язані з трудовими; працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, щодо контролю за дотриманням законодавства про працю, щодо матеріальної відповідальності, вирішення трудових спорів, а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах.
Основна функція трудового права зводиться до регулювання відносин, які виникають на підставі такого юридичного факту, як трудовий договір, що укладається між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.
У кооперативах виникають два види трудових відносин; між членами кооперативу (власниками) й органами управління кооперативу, а також між найманими працівниками (не власниками) і тими ж органами управління. Підставою виникнення перших є вступ громадянина у члени кооперативу з наступним визначенням його трудової функції, підставою виникнення других — трудовий договір, договір найму .
Треба мати на увазі, що законодавство про працю, зокрема Кодекс законів про працю України, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності (ст. З КЗП). Осо-бливості праці членів кооперативів та їх об´єднань визначаються законодавством та їх статутами.
Підставою виникнення трудових відносин в деяких кооперативах, наприклад, у виробничих, є лише саме членство, а в деяких — членство і трудовий договір. Так, Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 3) передбачена обов´язкова трудова участь членів у діяльності виробничого кооперативу. Такої вимоги Закон не встановлює до членів обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів. Підставою виникнення трудових правовідносин для пайовиків споживчого товариства є членство і трудовий договір.
Член споживчого товариства на підставі ст. 4 Закону України «Про споживчу кооперацію» має право бути прийнятим у першочерговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти й професійної підготовки; одержувати частку доходу, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства стосовно до його пайового внеску; брати участь у діяльності товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю. Працівники, які не є членами кооперативу, мають менші можливості у сфері трудової діяльності. Вони, зокрема, не можуть займати виборні посади голови правління, його заступників і, звичайно, не можуть обиратися до складу правління, ревізійної комісії.
Однак споживчі товариства та їх спілки згідно з п. 2 ст. 14 названого Закону гарантують усім працівникам оплату праці відповідно до професії, кваліфікації та особистого трудового внеску, належні умови праці, а також соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством України. їм надано право встановлювати форми, системи і розміри оплати праці осіб, які працюють за наймом.
У статутах споживчих товариств та їх спілок містяться спеціальні норми, що регулюють працю виборних посадових осіб, керівників підприємств, структурних підрозділів організацій. Це норми про прийняття їх на роботу, порядок застосування до них дисциплінарних стягнень, звільнення з роботи.
Відповідно до підпункту «д» п. 19 Примірного статуту споживчого товариства, що його затверджено п´ятими зборами Ради Укоопспілки п´ятнадцятого скликання 17 червня 1992 р., голова правління товариства обирається його загальними зборами. Заступників голови обирає правління зі свого складу. Воно здійснює наймання (призначення) та звільнення керівників підприємств, які мають статус юридичної особи. При цьому з керівником підприємства укладається контракт як особлива форма трудового договору, Наймання та звільнення з посад керівників структурних підрозділів апарату та господарських одиниць проводиться правлінням споживчого товариства, а інших працівників — головою правління.