Кооперативне право
§1. Поняття і предмет кооперативного права і його співвідношення з іншими галузями права
1. Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об´єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Суспільне життя в Україні, згідно зі статтею 15 Конституції, ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. З цього випливає, що в нашій державі поряд з громадськими організаціями, правовий статус яких визначається Законом України «Про об´єднання громадян», можуть створюватися і діяти різноманітні кооперативи — організації громадян, які добровільно об´єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності на засадах самоврядування і самофінансування з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.
Безперервне зростання кількості кооперативів різних типів і видів, розширення кола об´єктів їх права власності викликає потребу в такому правовому регулюванні і в такій охороні їх майнових та інших інтересів, які б не гальмували прогресивного процесу кооперативного руху в Україні. Держава проявляє турботу про розвиток і вдале використання кооперативних форм для зростаючих потреб народного господарства і населення в продовольстві, товарах народного споживання, різноманітній продукції виробничо-технічного призначення, житлі, роботах і послугах.
Поява цієї нової сфери однорідних суспільних відносин об´єктивно викликає зміни у системі права України, обумовлює необхідність у встановленні таких правових норм, які б найбільш повно враховували особливості суспільних відносин, що виникають з приводу створення і діяльності кооперативів. За роки незалежності Української держави Верховна Рада України прийняла чимало законодавчих актів, які безпосередньо або посередньо стосуються функціонування кооперативів. Серед них на особливу увагу заслуговують Закон України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 року . Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 року. Правові норми, що містяться в цих Законах, а також у Законах про банкрутство, про прибутковий податок з підприємств разом з нормами, що сформульовані в указах Президента і в постановах Кабінету Міністрів, мають своїм призначенням кредитувати і фінансово підтримувати кооперативи. Вони являють собою важливі правові інститути в системі соціальних регуляторів кооперативів. Ці встановлені державою норми у поєднанні з нормативними приписами (кооперативними нормами), що їх приймають органи управління кооперативів, становлять принципово нову окрему галузь права, яку є підстави назвати «Кооперативне право». На підставі аналізу чинного законодавства про кооперацію, загальних закономірностей і специфіки правового регулювання кооперативних відносин в юридичній літературі висловлювалися пропозиції про відродження кооперативного права, як самостійної галузі в системі права як і науки кооперативного права — в системі правової науки. Були спроби визначити поняття кооперативного права, яке пропонувалось розглядати як сукупність правових норм, якими закріплюються принципи, форми, умови і порядок створення і функціонування кооперативів, їх союзів і об´єднань, регулюються кооперативні (членські, виробничо-господарські, трудові, управлінські та інші внутрішньокооперативні) відносини, відносини кооперативної власності і взаємовідносини кооперативів з державою.
Не заперечуючи проти основних положень цієї дефініції, доцільно сказати, що в сукупність кооперативних правових норм входять норми, що встановлені або санкціоновані державою, з тим, щоб підкреслити регулююче значення нормативних актів, прийнятих органами управління кооперативної системи. З врахуванням цього кооперативне право можна розглядати як сукупність правових норм, встановлених або прийнятих органами управління кооперативів та їх об´єднань, санкціонованих державою відносин, які виникають всередині кооперативів, між кооперативами і членами кооперативів, з іншими юридичними особами і громадянами з приводу кооперативної діяльності, передбаченої статутами кооперативних організацій.
2. Основу кооперативного права становлять норми законів України «Про споживчу кооперацію» і «Про сільськогосподарську кооперацію». Незважаючи на те, що головним їх завданням є регулювання суспільних відносин, які виникають в споживчій кооперації і в сільському господарстві, встановлення зовнішніх господарських зв´язків, в них сформульовані кооперативні норми, що притаманні для всіх видів кооперативів. Це норми про кооперативне членство, демократичні принципи управління, функції і повноваження органів управління, формування кооперативного майна і розпорядження ним, створення і ліквідацію кооперативу, про долю майна ліквідованого кооперативу, особливості правового регулювання праці виборних працівників, прийняття на роботу і звільнення з роботи керівників створених ними підприємств і структурних підрозділів. Закони, маючи на меті всебічно врегулювати господарську діяльність кооперативів, разом з тим відтворюють стосовно них принципові положення цивільного, фінансового, земельного, трудового та інших галузей права. Основне їх значення полягає в тому, що вони є свідченням наявності у кооперативному праві своїх специфічних джерел правового регулювання. Ними закріплюються характерні для кооперативного права принципи добровільності членства, демократизму, соціальної справедливості та ін.
3. Загальною теорією права вже давно визнано, що галузь права обумовлюється наявністю самостійного предмета правового регулювання і заінтересованістю держави найбільш ефективно врегулювати певну сферу суспільних відносин (предмет). Отже, реально існують всі ці критерії для визнання кооперативного права самостійною галуззю права в системі права України.
Предметом кооперативного права є певна сфера суспільних відносин, притаманних тільки цій галузі права. Цим пояснюється потреба визначення кола і структури суспільних відносин, що регулюються кооперативним правом, їх взаємозв´язків з іншими галузями суспільних відносин, що становлять предмет правового регулювання, державного, цивільного, адміністративного, трудового та інших галузей права.
Предметом кооперативного права є внутрішньокооперативні відносини, засновані на кооперативному членстві, що обумовлює особливості організаційно-управлінських, майнових, трудових та інших правовідносин. На засадах членства будуються перш за все відносини між членами кооперативу і самим кооперативом, між кооперативом та асоціаціями (об´єднаннями) кооперативів.
2. Друга група відносин, що охоплюється кооперативним правом, — це відносини кооперативної власності як різновиду колективної форми власності. Кожний кооператив є власником належного йому майна, що формується за рахунок грошових і речових внесків його членів, виробленої ними продукції, доходів від її реалізації, надходжень від продажу випущених ним цінних паперів, грошових коштів, одержаних за кредитними договорами від установ банку. Внаслідок цього кооператив та й кожний член кооперативу, який має право на майновий пай, наділяються економічною свободою в господарській діяльності.
3. Іншими особливостями суспільних відносин, що включаються до предмета кооперативного права, є те, що кооператор, з одного боку, виступає як роботодавець, а з іншого — працівником кооперативу чи спільного підприємства, набуваючи двоякого статусу; власника-господаря і трудівника — учасника виробничих процесів, виконавця відповідної трудової функції.
4. Усі ці групи відносин мають ряд спільних ознак, що відрізняють їх від суміжних адміністративних, цивільних і трудових. Засновуючись і розвиваючись на основі членства, вони виступають як єдиний цілісний комплекс відносин, що включають організаційно-управлінські, майнові, трудові та інші відносини. Ці відносини властиві усім кооперативам, вони виникають між громадянином (членом кооперативу, пайовиком) і кооперативом, а також між кооперативом та асоціацією (об´єднанням) кооперативів.
5. Кооперативи виступають як об´єднання громадян і як підприємства. При цьому вони поділяються на два типи:
а) виробничі (сільськогосподарські і промислові);
б) споживчі і обслуговуючі сільськогосподарські.
У свою чергу виробничі і споживчі кооперативи поділяються на конкретні види. Так сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи діють у сфері послуг, заготівлі й переробки сільськогосподарської сировини, збуту сільськогосподарської продукції, постачання. Вся кооперативна система має ряд розгалужених систем кооперативів: а) промислові; б) сільськогосподарські, в) риболовецькі, г) споживчі, — кожна з яких характеризується їх багатоманітністю.
При цьому промислові поділяються: а) на кооперативи в сфері виробництва і послуг; б) сільськогосподарські — на виробничі і обслуговуючі кооперативи. В свою чергу останні можуть поділятися на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші кооперативи; в) риболовецькі — на виробничі і обслуговуючі; г) споживчі — з метою надання переважно своїм членам торговельних, побутових, заготівельно-збутових, посередницьких та інших послуг, а також на кооперативи по обслуговуванню власників квартир в багатоквартирних будинках, дачних і гаражних кооперативів. Але всі вони створюються на єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного господарства.
Кооперативи вважаються створеними і набувають статус юридичної особи з моменту їх державної реєстрації. Однак різноманітна їх діяльність не обмежується рамками юридичної особи, як це характерно для суб´єктів цивільного права. Кооперативи, з одного боку, виступають як господарюючі суб´єкти у внутрішніх відносинах зі своїми членами, а з іншого, — як юридичні особи у відносинах з працівниками, в т. ч. членами кооперативу, іншими організаціями і громадянами. При цьому обсяг змісту правосуб´єктності кооперативу як господарюючого суб´єкта тотожній його правосуб´єктності як юридичної особи.
6. Кооперативи наділені спеціальною (статутною) правоздатністю, що відповідає специфіці членських відносин. їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних органів: Вони організуються за бажанням не менше трьох громадян виключно на добровільних засадах в явочно-реєстраційному порядку. Загальні збори громадян, які вирішили заснувати кооператив, приймають статут, що реєструється виконавчим комітетом відповідної ради. У статуті визначаються положення про предмет і цілі діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права й обов´язки членів кооперативу, його органи управління і контролю, їх компетенція, умови реорганізації й припинення діяльності кооперативу. У статуті містяться також положення, що стосуються майнових і трудових правовідносин. Зокрема, у ньому передбачається порядок утворення майна кооперативу і розподілу доходів (доходу), особливостей прийняття на роботу керівників галузевих підприємств, що мають статус юридичної особи і входять до складу кооперативу (наприклад, споживчого товариства), керівників структурних підрозділів та ін.
Вивчення предмета кооперативного права неодмінно передбачає потребу з´ясувати саме поняття «кооперація». У широкому розумінні поняттям кооперації охоплюється будь-яка організована колективна (групова) діяльність. Таке розуміння відображає кооперацію як метод побудови економічної організації. За іншими підходами кооперація розглядається як об´єднання громадян чи громадян і юридичних осіб, покликаних задовольняти економічні, культурні та інші інтереси своїх членів, тобто як соціально-економічна структура. Окремі автори ще на початку XX сторіччя обґрунтовано розглядали кооперацію як добровільну і самоврядну спілку осіб, засновану для досягнення спільних або господарських цілей та побудовану на демократичних і трудових засадах . Такий погляд на кооперацію відображає суть створення і господарської та іншої діяльності усіх кооперативів.
Ця суть сконцентрована в ст. 11 Закону «Про споживчу кооперацію», та в статтях 2, 26, 28 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до цих законів кооперативи та їх об´єднання самостійно визначають основні напрями господарської діяльності, розробляють програми економічного і соціального розвитку, розглядають і затверджують їх на загальних зборах своїх членів, конференціях, з´їздах, радах. Вони мають повну господарську самостійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та забезпечують збереження кооперативної власності.
Кооперативи можуть набувати характеру змішаного типу, коли поряд із основними статутними функціями розвивають різноманітну додаткову господарську діяльність.
8. Розкриття змісту внутрікооперативних правовідносин пов´язується з поняттям суб´єктів (їх носіїв, учасників) та об´єктів правовідносин.
Господарську діяльність у споживчій кооперації здійснюють наступні суб´єкти; а) споживчі товариства; б) споживчі товариства підприємства; в) спілки споживчих товариств; г) підприємства, організації, установи, що мають статус юридичних осіб, засновані споживчими товариствами чи спілками; д) спільні підприємства, створені групою спілок (одного чи різних рівнів). Спілки споживчих товариств для виконання окремих господарських функцій можуть створювати відповідні внутрішні підрозділи без права юридичної особи. Господарська діяльність споживчих кооперативів може також здійснюватися шляхом участі їх у діяльності господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та об´єднань, у складі яких є засновники чи учасники, що не входять до системи споживчої кооперації.
В сільськогосподарській кооперації господарська діяльність здійснюється у самостійних виробничих чи обслуговуючих кооперативах.
Розгалужений тип виробничої кооперації охоплює виробничі кооперативи, що здійснюють виробництво товарів, продукції, виконання робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам. Вони створюються і діють для виробництва, заготівлі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, виробів виробничо-технічного призначення, виготовлення товарів народного споживання, збирання й переробки вторинної сировини і ділових відходів виробництва, ремонту й обслуговування техніки, виробничого, шляхового і житлово-цивільного будівництва, роздрібної торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, організації культурного дозвілля, медичної допомоги, надання правових, транспортно-експедиційних, науко-во-дослідних, проектних, конструкторських, спортивно-оздоровчих та інших послуг, а також у сферах рибальства, рибництва і виробництва рибної продукції, заготівлі деревини, видобутку корисних копалин, інших природних ресурсів. Наведений перелік кооперативної діяльності свідчить про численний склад суб´єктів.
9. З огляду на порядок утворення, умови діяльності і функціональні риси кооперативи можна класифікувати за наступними ознаками:
I — за місцем в організаційно-господарській структурі: розташування і господарської діяльності (територіальні, галузеві, змішані);
II — за рівнем спеціалізації: кооперативи, що спеціалізуються на виробництві обмеженого виду продукції і товарів (наприклад, сільськогосподарської, промислової) або на виконанні однієї-двох функцій (наприклад, посередницької функції щодо постачання сировиною і збуту продукції або забезпечення замовлень громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю); споживчі кооперативи; житлово-будівельні кооперативи і обслуговуючі сервісні кооперативи.
III — за джерелами утворення матеріальної бази: за рахунок пайових внесків; за рахунок пайових внесків і короткотермінових позик банківських установ; за рахунок пайових внесків довготермінових позик банківських установ і доходів від господарської діяльності; за рахунок приватизованого майна, наприклад, в разі перетворення радгоспу в сільськогосподарський кооператив.
IV — за джерелами забезпечення матеріальними ресурсами: через систему оптової торгівлі на біржах, аукціонах, промислових і сільськогосподарських ярмарках; через роздрібну торговельну мережу; за рахунок ресурсів приватизованих підприємств; шляхом закупівлі продукції у фермерських та особистих підсобних господарствах громадян і на ринку .
10. Суб´єктами кооперативних правовідносин виступають трудові колективи кооперативу, до якого входять як члени кооперативу, так і наймані працівники. У споживчих товариствах, наприклад, одні і ті ж особи можуть бути одночасно членами колективу пайовиків і членами трудового колективу. Цей факт свідчить про спільність суб´єктного складу названих двох колективів, але не про їх організаційну тотожність. Підставою належності громадян до трудового колективу кооперативу виступає трудовий договір, який є правовою формою реалізації конституційного права на працю. Підставою ж належності громадянина до кооперативу як кооперативної організації є факт членства в ньому, що виступає правовою формою реалізації іншого конституційного права громадян: права на об´єднання громадян .
11. Обсяг правосуб´єктності трудового колективу у сфері кооперативних правовідносин істотно відрізняється від обсягу правосуб´єктності членів кооперативу. Останні наприклад, мають право брати участь у внутрішньокооперативній діяльності кооперативу; обирати і бути обраними до його органів управління і контролю; вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності; одержувати частку доходу, що розподіляється між членами відповідно до їх пайового внеску; бути прийнятими у першочерговому порядку на роботу з врахуванням освіти та професійної підготовки та одержувати направлення у навчальні заклади, в тому числі на правах господарського стипендіата на договірних засадах.
Особи, які працюють у кооперативі за трудовим договором, не будучи його членами, у сфері внутрішньогосподарського управління можуть брати участь з правом дорадчого голосу. В управлінні виробництвом вони беруть участь в порядку і на умовах, передбачених колективним договором між трудовим колективом і адміністрацією кооперативного підприємства, який укладається у відповідності з трудовим законодавством.
У виробничих кооперативах працездатні його члени зобов´язані браги трудову участь. В них допускається приймати на роботу працівників, що не є членами за трудовим договором. В цих кооперативах трудовий колектив складається як з членів так, і з найманих працівників.
У відповідності із статтями 10—12 Кодексу законів про працю України (КЗпП) колективний договір укладається на основі чинного законодавства на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) — з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.
12. На засадах членства утворюються як кооперативи, так і об´єднання кооперативів. Членами кооперативів можуть бути фізичні і юридичні особи, а членами об´єднань кооперативів — юридичні особи (кооперативи та інші юридичні особи).
Членські відносини означають, що члени кооперативу зобов´язані виконувати статут кооперативу, а члени кооперативного об´єднання, спілки, союзу — статут відповідного об´єднання, спілки, союзу.
Окремі види господарської діяльності кооперативні об´єднання, спілки, союзу можуть здійснювати за договорами з кооперативами та іншими юридичними особами.
При цьому кооперативи з погляду теорії і законодавства вступають у відносини саме з об´єднаннями кооперативів, які розглядаються як органи управління, з делегованими функціями і повноваженнями, і як господарюючі суб´єкти. Ці відносини, будучи врегульовані нормами кооперативного права, також визнаються кооперативно-правовими відносинами. Юридичними фактами, що породжують ці правовідносини, є кооперативне членство, делеговані членами функції і повноваження об´єднанням, спілкам, союзам, а в окремих випадках — господарські договори. Об´єктами кооперативних правовідносин є господарська та інша діяльність, задля якої їхні суб´єкти вступають у відносини для забезпечення своїх інтересів. Ними є господарська, управлінська та ішла діяльність, відносини членства, власності, відносини з громадянами, юридичними особами і державою, що виникають у відповідності з кооперативним законодавством.