Відповідно до ст. 43-1 КПК України підозрюваною визнається особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину або до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення в якості обвинуваченого.

Допит підозрюваного передбачено ст. 107 КПК України. У відповідності до якої, підозрюваний допитується негайно після затримання, а при неможливості негайного допиту – не пізніше 24-х годин після затримання (виклик і допит його проводиться з додержанням правил, визначених ст.ст. 134-136, 145, 146 КПК України).

У 76,9% вивчених кримінальних справах про торгівлю людьми на початковому етапі розслідування проводилися допити підозрюваних. Крім того, 43,4% опитаних слідчих та 48,7% оперативних працівників вказали на допит підозрюваних як на одну з найбільш характерних слідчих дій на початковому етапі розслідування торгівлі людьми.

Оскільки отримання, перевірка та оцінка показань підозрюваного і обвинуваченого має багато спільного, при викладенні основних положень щодо показань підозрюваного ми маємо на увазі і показання обвинуваченого (якщо інше не обумовлено).

Необхідність спеціальних правил збирання, перевірки й оцінки таких доказів, як показання підозрюваного визначається їх специфікою як вихідних від особи, яка зацікавлена у певних результатах справи і використовує дачу показань для реалізації свого права на захист. Характер цих правил визначений і тим, що підозрюваний частково, а з моменту закінчення досудового слідства повністю (будучи обвинуваченим) знає зміст зібраних у справі доказів.

Ці показання мають двоїсту процесуальну природу: з одного боку – це доказ, тому що в них містяться фактичні дані про обставини, які мають значення для справи, а з другого – засіб захисту. При цьому він, як правило, є першоджерелом відомостей, про які повідомляє, і його показання незамінні, оскільки їх предметом є, насамперед, його власні дії.

В процесі допиту затриманих за підозрою у вчиненні торгівлі людьми слідчий, для викриття винних, використовує наявні на той момент зібрані докази в справі: показання свідків і потерпілих, речові докази, висновки судових експертиз тощо.

Торгівля людьми призводить до появи великої кількості доказових матеріалів, які необхідно розглядати під час допиту, тому, як свідчить практика, слідчому доводиться допитувати підозрюваного декілька разів. Допит, крім того, може уповільнюватися через необхідність використання послуг перекладача, і на це також необхідно зважати.

Як показує досвід, може виявитись ефективною наступна структура допиту підозрюваних у торгівлі людьми:

  1. Загальна інформація про минуле самого підозрюваного, місце роботи, прибутки, спосіб життя та факт вчинення ним злочину.
  2. Основні моменти злочину, у вчиненні якого він підозрюється: його зв’язки з іншими підозрюваними, жертвами; де, коли і для чого вони зустрічались; їх взаємовідносини, фізичні і фінансові стосунки; його функція в організації; рівень планування або попередньої змови тощо.
  3. На третьому етапі необхідно змінити підхід – від загальних питань перейти до конкретних запитань щодо події злочину, демонструючи доказові матеріали. У всіх випадках демонстрація речових доказів, висновків експертиз має супроводжуватись проханням надати відповідні пояснення підозрюваного. Якщо після цього він змінить свої показання, дані ним на попередніх етапах допиту, то на це треба звернути увагу та попросити підозрюваного пояснити, чому він це зробив.

Важливо зазначити, що між другим і третім етапами допиту потрібно зробити перерву. Це дозволить слідчому проаналізувати поведінку і показання підозрюваного та внести необхідні корективи у стиль проведення допиту.

Зрозуміло, що для проведення кваліфікованого допиту підозрюваного слідчий повинен його правильно організувати. Організація допиту включає підготовку технічних засобів допиту, предметів, речових доказів, які слідчий планує пред’явити допитуваному. Перед проведенням допиту необхідно вивчити особу підозрюваного шляхом ознайомлення з наявними у кримінальній справі матеріалами: характеристиками з місця роботи, навчання, показаннями свідків, потерпілих; даними, отриманими в ході проведення оперативно-розшукових заходів, результатами спостереження за ним тощо; матеріалами кримінальних справ у тому випадку, коли особа раніше притягувалася до кримінальної відповідальності (якщо це можливо). Отримана слідчим інформація дозволяє встановити психологічний контакт з допитуваним, обрати найбільш раціональну систему тактичних прийомів допиту, визначити характер і стан можливого та найбільш ефективного психологічного впливу і прогнозувати можливі способи протидії з боку допитуваного.

З самого початку допиту слідчому необхідно встановити психологічний контакт з підозрюваним, що завжди має двосторонній характер, його встановлення і підтримка залежить як від слідчого, так і від допитуваного. Двосторонній контакт характеризується тим, що індивід відчуває, що він являє собою предмет зацікавленості, що інші співчувають його власним почуттям. Першою і головною передумовою створення довірливої атмосфери допиту і нормальних взаємовідносин з підозрюваним є глибока неформальна зацікавленість слідчого у встановленні істини, законність і справедливість його рішень. Крім цього, важливою умовою контакту є тактовна поведінка слідчого у відносинах з підозрюваним, культура спілкування.

Основним завданням встановлення психологічного контакту з допитуваним є стимулювання допитуваної особи для дачі правдивих показань, ліквідація емоційної напруги. Означені задачі можуть досягатися шляхом застосування такого тактичного прийому як уточнення анкетно-біографічних даних. У цьому випадку слідчий прагне уточнити такі дані, що сприяють встановленню у допитуваного позитивного емоційного настрою. Це можуть бути запитання про родинний стан, близьких людей (батьків, жінку, чоловіка, дітей та ін.); запитання про час навчання в школі (іншому навчальному закладі), найбільш яскраві враження про це; демонстрація слідчим освідомленості про деякі обставини життя допитуваного, його інтереси; роз’яснення значення щиросердного визнання своєї вини для винесення вироку та інших пом’якшуючих вину обставин, передбачених ст. КК України, а також демонстрація наявних в справі доказів, перспектив для підозрюваного. Як показує слідча практика, цей тактичний прийом доцільно застосовувати при допиті осіб, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності. Пояснюється це тим, що у них ще не утвердилася стійка антигромадська спрямованість особистості.

Демонстрація слідчим перспектив розвитку ситуації, що склалася, повинна показати допитуваному, що якщо він буде відмовлятися від дачі показань, повідомляти неправдиві дані про вчинений злочин, можуть бути негативні для нього наслідки. Однак використання такого тактичного прийому зовсім не передбачає повідомлення повної інформації слідчим про наявні докази в справі, оскільки він ще не знає, який тип поведінки обере допитуваний, буде давати правдиві показання чи взагалі відмовиться від дачі показань.

Ситуації, що виникають під час проведення допиту підозрюваного, поділяються на наступні види:

  1. Підозрюваний дає правдиві показання.
  2. В показаннях підозрюваного містяться суперечливі відомості.
  3. Підозрюваний відмовляється від дачі показань або повідомляє завідомо неправдиві відомості.

Відповідно з виділеною класифікацією ситуацій, що виникають при проведенні допиту, слідчому необхідно обрати певну тактику допиту.

1. Для допиту в безконфліктній ситуації, коли підозрювані дають правдиві показання і визнають свою вину у вчиненні торгівлі людьми, головне тактичне завдання слідчого полягає в з’ясовуванні і фіксуванні показань підозрюваного в повному обсязі його поінформованості, при цьому настільки деталізувати і конкретизувати пояснення, щоб усі обставини, які фіксуються в них, можна було перевірити і підкріпити іншими доказами.

Починаються ці показання вільною розповіддю допитуваного, а далі, проводиться деталізація шляхом постановки додаткових уточнюючих запитань.

Необхідно враховувати, що переважно на початковому етапі розслідування, коли підозрювані дають показання, викладене в них ближче до істини. Безумовно, коли підозрюваний допитується відразу ж після затримання, що викликає в нього велику нервову напругу, допит найчастіше буває вельми ефективним, через те, що його нервове збудження сприяє відвертим показанням (тим більше, що до цього моменту підозрюваний ще не встиг продумати систему захисту). Вони докладно викладають обставини вчинення своїх дій, їх мотиви, називають співучасників і суми, які одержували за торгівлю людьми. Згодом, на більш пізніших етапах розслідування, з метою уникнути відповідальності, такі особи можуть повністю заперечувати свою вину.

Під час першого допиту необхідно детально з’ясувати всі обставини виходячи з предмету доказування, по кожному з відомих слідству епізодів злочинної діяльності, зокрема:

- коли, де, з ким за чиєю ініціативою та за яких обставин була досягнута домовленість про продаж жінок іноземним „партнерам”, які умови з цього приводу були узгоджені та яким чином вони виконувалися, яким чином підтримувався зв’язок з останніми, як здійснювалася оплата за вивезених за кордон людей;

- коли, де, ким та яким чином здійснювалося „вербування” потерпілих, які саме способи при цьому ним використовувалися;

- як здійснювалося вивезення людей за кордон, починаючи з оформлення необхідних для цього документів (хто їх оформлював, за яких обставин, якщо при цьому вказані документи підроблялися – то ким саме та за яких умов) та закінчуючи переміщення через державний кордон України (час, місце, спосіб, якщо мало місце незаконне перетинання кордону – то за яких обставин, з чиєю допомогою і т. ін.);

- яким чином здійснювалося „працевлаштування” потерпілих за кордоном (хто, коли і де їх зустрічав, де саме та в якості кого вони “працювали”, що їм відомо про обставини їх подальшого перебування за кордоном і т. ін.);

- хто входив до складу злочинної групи та як здійснювався розподіл ролей між її учасниками [42, с. 104-105].

З метою закріплення наявних доказів у кримінальній справі, викриття інших епізодів злочинної діяльності, що можуть бути ще невідомі правоохоронним органам, під час допиту необхідно спрямувати зусилля на встановлення всіх без винятку потерпілих, які могли використовувати „послуги” злочинців для виїзду за кордон, місця знаходження документів та предметів, що можуть стати відповідними речовини доказами (записники, банківські документи, паспорти, квитки, квитанції, що свідчать про виїзд та перебування за кордоном тощо), а також обставин, пов´язаних з використанням коштів, здобутих від торгівлі людьми.

При допитах підозрюваних з’ясовується, крім обставин вчинення конкретних злочинів, і такі питання, що дають уявлення про персональний і чисельний склад злочинної групи, як-то: ким, коли і за яких обставин була створена група; які способи втягування певних осіб до складу групи при цьому застосовувалися; як були розподілені функціональні обов’язки між її учасниками; де відбуваються збори учасників групи; яким чином і у яких частках розподілялися отримані гроші тощо.

2. Особи, які дають показання суперечливого характеру, як правило, скривають ті обставини вчинення торгівлі людьми, що посилюють кримінальну відповідальність і тягнуть за собою більш суворе покарання. До обставин, що приховуються підозрюваними або щодо яких вони дають суперечливі показання, відносяться: вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, організованою групою; вчинення злочину щодо неповнолітніх, кількох осіб; наявність епізодів злочинної діяльності про які невідомо слідчому тощо.

Досить ефективним прийомом допиту, спрямованим на виявлення неправди у показаннях підозрюваного, є максимальна деталізація фактів, повідомлених допитуваним. При чому чим більше неправдивих відомостей повідомляє особа, тим легше її викрити у неправді, оскільки вигадані факти неможливо продумати до дрібниць, а тим більше, зберегти їх у пам’яті. Дві різні особи, допитувані про одну й ту ж подію, як правило, не можуть домовитися про всі деталі неправди.

Крім того, для виявлення неправдивості свідчень слід враховувати, що симптомами неправди, як правило, виступають:

- протиріччя показань іншим зібраним у справі доказам (показанням інших допитуваних (свідків, потерпілих) та іншим матеріалам, що містяться в справі);

- невизначеність, неконкретність свідчень, що містяться у показаннях (якщо підозрюваний приховує інших співучасників торгівлі людьми, то постановка конкретизуючих запитань, про обставини злочинної діяльності про які він має загальне уявлення чи взагалі не має, дозволить слідчому виявити в показаннях неправду);

- опис подій з надмірною точністю;

- різні пояснення одних і тих же подій на різних допитах;

- наполегливе повторення допитуваним з власної ініціативи будь-яких стверджень;

- обмовки у свідченнях, тобто мимовільне висловлення достовірної інформації (даний факт пояснюється тим, що „в пам’яті злочинця водночас існує дві паралельні події (або два її варіанти). Одна з них – справді те, що сталося і що він хоче приховати, інша – вигадана, про що у нього є намір розповісти. Таким чином йому приходиться немовби вилучити з пам’яті те, що відбулося (і тому добре запам’яталося), і запам’ятовувати те, що лише придумане (і тому запам’ятовується важко); приходиться лавірувати між правдою, яку не можна говорити, правдою, яку можна говорити, і неправдою, якою треба замінювати правду, що приховується”);

- ухилення від відповіді на прямі запитання;

- приховування фактів, які за даними слідчого добре відомі допитуваному;

- зовнішній прояв змін психічної діяльності допитуваного, як реакція на поставлені запитання та ін.

Зіткнувшись з такою поведінкою, слідчий повинен передусім встановити мотивацію дачі таких показань. В кожному конкретному випадку мотиви різноманітні, але найбільш часто зустрічаються такі:

- страх винесення більш суворого вироку при встановленні злочинної діяльності в повному обсязі;

- намагання приховати злочинну діяльність інших співучасників, керуючись неправдивими почуттями товариства;

- заздалегідь дані обіцянки співучасникам про обрання певного способу захисту;

- недовіра до органів правосуддя або до слідчого, антипатія до нього.

Визначивши мотивацію дачі суперечливих показань і виходячи з наявної в справі сукупності доказів, особи підозрюваного і його ролі у вчиненні торгівлі людьми, слідчий застосовує тактичні прийоми, спрямовані на викриття допитуваного в неправді та переконання в необхідності дати правдиві показання. Вказані тактичні прийоми за характером і спрямованістю, на думку Р.С. Бєлкіна, можна поділити на три групи: прийоми емоційного впливу; прийоми логічного впливу; тактичні комбінації. Так, наприклад, до числа тактичних прийомів емоційного впливу належать:

- роз’яснення протиправності вчиненого та його тяжких наслідків з метою викликати розкаяння підозрюваного;

- прийом „морального стимулювання”, тобто активізація позитивних якостей особи допитуваного;

- роз’яснення п. 1 ст. 66 КК України про те, що щире розкаяння пом’якшує покарання та демонстрація випадків цього з практики (наприклад, при побоюванні підозрюваним винесення судом більш суворого вироку при встановленні злочинної діяльності в повному обсязі).

До тактичних прийомів логічного впливу доцільно віднести:

- пред’явлення доказів, що заперечують показання допитуваного (послідовно від менш вагомих до більш вагомих; пред’явлення відразу найбільш важливого доказу);

- пред’явлення доказів, які вимагають від допитуваного деталізації свідчень з метою виявлення протиріч між ним і співучасниками;

- логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного і його співучасників;

- доведення безглуздості зайнятої позиції допитуваного.

Однак, у випадку, коли слідчому не вдасться за допомогою визначених прийомів схилити допитуваного до дачі правдивих показань, і він продовжує повідомляти суперечливу інформацію, слідчий, в залежності від ситуації, що склалася, може застосувати тактичні комбінації. Наприклад, при прагненні приховати злочинну діяльність інших співучасників, слідчий повинен впевнити допитуваного, що всі вони вже заарештовані або вживаються оперативно-розшукові заходи для їх затримання і тому подальша дача суперечливих показань може тільки ускладнити його положення. Якщо в матеріалах справи є протоколи допитів співучасників про повне або часткове визнання своєї вини, то їх також можливо оголосити допитуваному.

3. Третя ситуація, з якою стикається слідчий при допиті підозрюваних, є самою складною в тактичному плані. Підозрювані в даній ситуації або взагалі відмовляються від дачі показань, або повідомляють завідомо неправдиві показання. Обумовлене це глибокою антигромадською установкою особи, а також, для якої вчинення розслідуваного злочину не є першим.

Водночас такі показання мають не менш важливе значення, ніж перші. У своїх показаннях такі особи можуть повідомити про своє перебування в період вчинення злочину в іншому місці; назвати осіб, які б могли підтвердити їх алібі; дати інші пояснення, зокрема, назвати інших осіб, що причетні до вчинення злочину. Такі показання можуть бути відправним пунктом для провадження слідчих дій, спрямованих на спростування або підтвердження отриманих даних.

Допит особи, яка відмовляється від дачі показань або повідомляє завідомо неправдиві відомості відбувається в гостро конфліктній ситуації, навіть в тих випадках, коли інші співучасники дають правдиві показання. Зазначена ситуація допиту може виникнути в зв’язку з впевненістю допитуваного в своїй безвинності; в надії уникнути покарання або отримати більш м’яке покарання; в зв’язку з недовірою слідчому, що проводить розслідування тощо.

При проведенні таких слідчих дій з підозрюваними, які заперечують свою причетність до вчинення злочинів, досить важливо не дати злочинцям можливості правильно зорієнтуватись у тому обсязі інформації, яким володіють правоохоронні органи. З огляду на це під час допиту доцільно використовувати лише окремі, ретельно вибрані фрагменти протоколів допитів потерпілих, свідків, інших підозрюваних або відповідних аудіо чи відеозаписів, якщо вони проводилися під час оперативно-розшукових заходів, чи слідчих дій щодо конкретних обставин, створюючи у підозрюваного враження, що механізм вчинення злочину уже відомий.

Деякі слідчі, стикаючись з відмовою від дачі показань, застосовують ст. 85 КПК України, засвідчуючи відмову своїм підписом і припиняють допит. Така позиція представляється необґрунтованою. Спочатку слідчий повинен визначити мотивацію відмови від дачі показань або причину дачі завідомо неправдивих показань. Після цього необхідно спробувати встановити психологічний контакт з допитуваним за допомогою вже розглянутих тактичних прийомів. У випадку відмови підозрюваного від дачі показань краще почати бесіду на тему, яка його цікавить або не стосується предмету допиту. Це може бути бесіда про спорт, мистецтво, політичну та економічну обстановку в країні тощо. Головна мета на цьому етапі „розговорити” допитуваного і адаптувати його до обстановки допиту, а після цього приступити безпосередньо до самого допиту. В цій ситуації підозрюваний, як правило, відповідає на поставлені запитання стисло (відповіді типу „так” або „ні”), а слідчий шляхом постановки додаткових запитань розвиває і уточнює необхідні йому для розслідування обставини торгівлі людьми.

Система тактичних прийомів, направлених на усунення в показаннях підозрюваного неправди, схожа з ситуацією, коли підозрюваний повідомляє суперечливі показання.

Для вирішення конфліктної ситуації важливого значення також набуває і очна ставка – одночасний допит двох раніше допитаних осіб про обставини, у відношенні яких вони дають суперечливі показання. При розслідуванні торгівлі людьми очні ставки, як правило, проводяться між підозрюваними і потерпілими (свідками), а також між співучасниками при наявності в їх показаннях протиріч. З точки зору тактики рекомендується очну ставку проводити таким чином, щоб на особу, яка дала правдиві свідчення, не чинився тиск. З цією метою запитання, які з’ясовуються в процесі очної ставки, ставляться спочатку перед особою, яка дала правдиві показання, у чітко сформульованому вигляді, а потім уже перед підозрюваним у вчиненні торгівлі людьми. Питань невизначеного, розпливчастого, загального характеру рекомендується не ставити.

Складність проведення очної ставки полягає у тому, що, як свідчить досвід розслідування таких кримінальних справ, більшість потерпілих від торгівлі людьми настільки травмовані вчиненим проти них злочином, що перебування віч-на-віч з торгівцями людьми є для них тяжким випробуванням. Тому щоб не завдати потерпілому додаткової психологічної травми та задля його захисту, слідчому бажано користуватися своїм правом не кожного разу вдаватися до проведення очних ставок між потерпілою особою та підозрюваним (обвинуваченим) під час розслідування такої категорії справ, якщо у цьому немає крайньої потреби.

Допит підозрюваних при розслідуванні торгівлі людьми має свої особливості, які полягають в тому, що цей злочин вчиняється в більшості випадків групою осіб. Приймаючи це до уваги, слідчий повинен, для досягнення мети допиту, з числа всіх підозрюваних у вчиненні торгівлі людьми, першими допитати учасників групи з менш сильними вольовими якостями, а також осіб, чия участь у діяльності злочинної групи мала другорядний характер. Як правило, ці особи більш схильні до продуктивного контакту зі слідчим і дачі більш відвертих показань.

Допити підозрюваних проводяться після ретельної підготовки, виходячи з наявних даних про конкретні дії кожного з причетних до вчинення злочину осіб, їх безпосередньої ролі у злочинній діяльності групи, з урахуванням вже зібраних доказів – показань потерпілих, свідків, результатів оперативно-розшукових заходів, а також їх психологічного настрою.

Осіб, які за розподілом ролей у злочинній групі виконували рядові, суто „технічні” обв’язки вербувальників, кур’єрів, „провідників” тощо, доцільно допитувати акцентуючи увагу, передусім, на фактичних обставинах подій, що відбувалися, виконанні ними вказівок саме організаторів подій, що відбувалися, виконанні ними вказівок саме організаторів злочину, їх обізнаності щодо кінцевої мети злочинної діяльності, поступово підводячи їх до готовності „співпрацювати” з правоохоронними органами. Основною метою при цьому слід вважати з’ясування всіх обставин вчинення злочинів та причетних до цього осіб, які відомі підозрюваним, встановлення додаткових епізодів злочинної діяльності та визначення напрямків подальшого проведення слідчих дій.

Крім того, необхідно використовувати протиріччя і конфліктні ситуації між окремими учасниками групи. Це обумовлено тим, що в період успішної діяльності злочинне угруповання являє собою психологічно спаяне формування, а у випадках, коли воно терпить невдачі, виникає загроза викриття і притягнення окремих його учасників до відповідальності, посилюються тенденції до його роз’єднання, виявляються протиріччя і приховані конфлікти. Найчастіше між окремими підозрюваними, стосунки яких і раніше були напруженими, після їх затримання ця напруга ще більш посилюється через незнання того, як потрібно поводитися і які дає показання інший затриманий. Все це необхідно використовувати шляхом підсилення таких конфліктів слідчим, і, з урахуванням вищевикладеного, будувати тактику допиту. Наприклад, при відмові підозрюваного від дачі показань або при дачі неправдивих показань, коли у справі декілька підозрюваних, вдаються до такого тактичного прийому, спрямованого на одержання від підозрюваного правдивих показань, як дати зрозуміти, що інший може або дає показання першим, викриваючи його як організатора торгівлі людьми, та в подальшому використати протиріччя між затриманими.

Вказані слідчі дії доцільно проводити із застосуванням відео та аудіотехніки, що дозволяє, окрім закріплення попередніх показань, отримати експериментальні зразки голосів для проведення відповідних експертних досліджень (у разі наявності аудіозапису телефонних або інших розмов), оскільки у деяких випадках підозрювані відмовляються надати експериментальні зразки голосів [42, с. 105].