Торгівля людьми в Україні. Проблеми розслідування

§3. Типові слідчі ситуації та основні напрямки розслідування на початковому етапі

Вирізнення типових слідчих ситуацій і розробка на цій основі рекомендацій з методики розслідування окремих видів злочинів необхідні для правильної побудови слідчих версій, визначення напрямку подальшого розслідування, виявлення обставин, що мають значення для справи, вибору комплексу та черговості слідчих дій.

В основу типізації слідчих ситуацій на початковому етапі розслідування торгівлі людьми можуть бути покладені різноманітні критерії: а) обсяг і зміст даних, на підставі яких порушується кримінальна справа; наявність даних про злочинця; б) способи вчинення торгівлі людьми (ситуації приготування, безпосереднього вчинення, приховування та використання результатів злочинної діяльності) і т.д. Проте для формування методики розслідування торгівлі людьми не всі названі підстави класифікацій типових слідчих ситуацій придатні. Наприклад, якщо взяти за основу типізації способи вчинення торгівлі людьми, то таких ситуацій може бути дуже багато.

Вивчення практики розслідування торгівлі людьми дозволяє виділити типові слідчі ситуації, які виникають на різних етапах розслідування. Але визначальними для всього розслідування є ті з них, які виникають на початковому етапі. На їх формування суттєво впливає обсяг інформації, який має в своєму розпорядженні слідчий про саму подію злочину і осіб, які до нього причетні.

На наш погляд, слідчі ситуації у справах про торгівлю людьми, що виникають на початковому етапі розслідування, доцільно класифікувати на три групи, в залежності від обсягу та змісту даних, що слугували підставою для порушення кримінальної справи та інформації про злочинця. Ці ситуації такі:

  1. Наявні ознаки торгівлі людьми і відома особа (особи), яка її вчинила (71,2% вивчених кримінальних справ; 36,2% опитаних оперативних працівників та 32,2% слідчих).
  2. Наявні ознаки торгівлі людьми, особа (особи), яка її вчинила, невідома (23,1% кримінальних справ; 37,5% оперативних працівників та 60,8% слідчих).
  3. Наявні ознаки торгівлі людьми і є відомості про злочинця, але місцезнаходження останнього невідоме (5,8% кримінальних справ; 40,8% оперативних працівників та 35% слідчих). Розглянемо їх.

1. Перша група типових слідчих ситуацій характеризується наявністю достатньої кількості ознак, що вказують на вчинення торгівлі людьми й особу (осіб), яка її вчинила. Залежно від змісту й обсягу вихідних (початкових) даних, за якими порушується кримінальна справа, можуть виникати такі конкретні ситуації:

1.1. Інформацію про вчинення торгівлі людьми отримано в результаті проведення оперативно-розшукових заходів.

1.2. Початкові дані про підготовлювану або вчинену торгівлю людьми отримано з заяв, повідомлень громадян, а також інформації, що надійшла від інших правоохоронних органів.

1.3. Інформацію про ознаки вчинення торгівлі людьми отримано в ході розслідування інших злочинів.

Перша типова слідча ситуація характеризується тим, що початкові дані отримані в результаті оперативно-розшукових заходів. В цій ситуації до початку розслідування, як правило, відомі причетні до злочину особи, дані про підготовку, безпосереднє вчинення торгівлі людьми або про результати злочинної діяльності, проте інші обставини відомі не повністю. У цьому випадку матеріали оперативно-розшукової діяльності є приводом і підставою до порушення кримінальної справи і проведення невідкладних слідчих дій (п. 1 ст. 10 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”). До таких ситуацій, наприклад, належить вчинення торгівлі людьми під прикриттям діяльності різних підприємницьких структур, коли в результаті оперативної розробки і за допомогою технічних засобів виявляються факти торгівлі людьми.

Відмінною рисою таких ситуацій є раптовість проведення комплексу оперативно-розшукових заходів, організаційних та слідчих дій, спрямованих на процесуальне закріплення зібраних та пошук нових доказів. При цьому типовий перелік невідкладних слідчих дій з розглядуваної типової ситуації може охоплювати:

1) затримання, особистий обшук підозрюваних;

2) допит підозрюваних;

3) допит свідків і потерпілих;

4) виїмки у приміщеннях державних органів, організацій та установ, причетних до оформлення необхідних для виїзду документів, з метою вилучення всіх наявних примірників, копій, що пов’язані з їх оформленням та подальшим використанням, і, при необхідності, призначення по ним експертиз;

5) обшуки за місцем роботи, проживання осіб, які причетні до вчинення вказаних злочинів, у тому числі і посадових осіб державних органів, організацій та установ;

6) накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію.

При цьому необхідно, перш за все, забезпечити повне та всебічне розслідування саме тих конкретних епізодів злочинної діяльності, по яким вже наявні достатні докази вини затриманих осіб. Отримані таким чином фактичні дані повинні використовуватися й під час планування, розроблення відповідної тактики та проведення у подальшому допитів інших причетних до вивчення злочинів осіб.

З урахуванням зібраних доказів невідкладно вирішується питання про визнання осіб потерпілими (коли безперечно встановлені всі фактичні обставини, пов’язані із заволодінням останніми, з примушуванням їх до зайняття проституцією і т. ін.) та їх допит за схемою, що використовувалася при їх опитуванні, зрозуміло, після ретельної підготовки до його проведення, зокрема, з урахуванням психологічних аспектів, про які вже йшлося.

Після допиту потерпілого слідчий негайно повинен вирішити наступні питання:

  1. Визначення доказової бази: встановлення осіб, яким відомі обставини, що відносяться до справи, та їх допити в якості свідків; вилучення документів та предметів, що мають доказове значення у справі.
  2. Напрями перевірки показань потерпілого та отримання додаткових доказів (для підтвердження показань потерпілих, свідків, підозрюваних тощо).
  3. Необхідність призначення та проведення судово-медичної експертизи.
  4. Можливість проведення очної ставки (статті 172, 173 КПК України) та впізнання (статті 174, 176 КПК України).
  5. Необхідність оформлення клопотань про міжнародну правову допомогу до іноземних країн та негайне їх оформлення.
  6. Передбачувана тривалість досудового слідства та ймовірність продовження терміну слідства згідно з положеннями статті 120 КПК України.

Методи встановлення надійності показань потерпілої особи пов’язані з наявністю незалежних доказів для підтвердження фактів, викладених у них. Окрім того, кожний додатковий доказ у справі суттєво зміцнює доказову базу обвинувачення проти торгівців людьми.

Можливість підтвердження показань залежить від обставин конкретної справи, від обраних слідчим заходів та від оперативності їх проведення. Якщо показання стосуються нещодавніх подій і вживаються заходи негайного втручання, то можливості для отримання додаткових доказів будуть максимальними.

З метою перевірки показань потерпілих та підозрюваних необхідно невідкладно встановити осіб, на яких посилаються останні, та допитати їх про вказані обставини, а також про інші обставини, що можуть бути їм відомі.

У разі виникнення суперечностей у показаннях підозрюваних, потерпілих та свідків між ними проводяться очні ставки, при цьому їм в обов’язковому порядку передує впізнання, оскільки потерпілі спілкувалися зі злочинцями, як правило, протягом досить нетривалого часу; а з даними про їх особу (прізвище, ім’я та по батькові) потерпілі можуть бути обізнані (якщо їм взагалі це відомо) тільки зі слів останніх.

Особливу увагу необхідно звернути на те, щоб особи, які причетні до вчинення злочину, не могли спілкуватися між собою до закінчення слідчих дій за їх участю.

Для доведення вини причетних до вчинення злочину осіб суттєве значення також має проведення криміналістичних експертиз, у тому числі почеркознавчих по вилучених документах з метою встановлення виконавців підписів та рукописних текстів, технічних засобів, які використовувалися при складанні завідомо неправдивих документів і т. ін.

Крім цього, у разі наявності даних про заподіяння потерпілим під час сексуальної експлуатації або при примушуванні до цього ушкоджень, зараження венеричною хворобою або вірусом імунодефіциту тощо, про звернення останніх у зв’язку з цим до медичних установ необхідно проводити судово-медичні експертизи з метою встановлення характеру і тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень, оскільки їх висновки можуть мати суттєве значення для кваліфікації дій злочинців, зокрема, як за відповідними частинами статті 149 КК України, так і за іншими його статтями.

У ряді випадків, за наявності достатніх підстав, для вияснення тяжкості вчиненого злочину і для визначення заподіяної потерпілій шкоди, може виникнути необхідність у проведенні також судово-психіатричних та судово-психологічних експертиз щодо визначення психічного стану потерпілих. Якщо, наприклад, потерпіла звернулася до правоохоронних органів через деякий час, коли спеціалісти не зможуть в повній мірі визначити фізичну або психологічну шкоду, заподіяну потерпілій, то необхідно встановити, до яких медичних закладів зверталася потерпіла (якщо цей факт взагалі мав місце). Вказані обставини підлягають обов’язковій перевірці шляхом вивчення відповідних медичних документів (реєстраційних обліків, карток, історій хвороб), а також шляхом допиту медичних працівників.

Під час проведення експертиз необхідно вжити заходів до пошуку додаткових та закріплення наявних доказів, що стосуються не лише фактичних обставин вчинення злочину, але й ступеню обізнаності з ним причетних до цього осіб для доведення їх умислу на вчинення злочину, а також перевірити версії про співучасть у злочинній діяльності посадових осіб державних органів, установ та організацій.

З метою остаточного закріплення доказів про торгівлю людьми необхідно, використовуючи наявність міжнародних угод про надання правової допомоги, перевірити показання потерпілих через правоохоронні органи іноземних країн, до яких вони вивозилися, щодо обставин, пов’язаних з перебуванням останніх за кордоном, примушуванням до зайняття проституцією, інших форм сексуальної експлуатації, позбавленням їх можливості повернутися в Україну і т. ін. Тому з урахуванням тривалості строків виконання міжнародно-правових доручень, доцільно невідкладно підготувати відповідні доручення про надання правової допомоги, передбачивши вилучення всіх необхідних документів, допити осіб, які були причетні до вказаних подій, а також осіб, з якими можливо спілкувалися потерпілі з цього приводу [42, с. 107].

На жаль, приходиться констатувати, що між Україною та деякими державами немає чітко налагодженого механізму співробітництва і не завжди приймаються до уваги міжнародні документи, що безпосередньо відносяться до порушеної проблеми. Запити до зарубіжних правоохоронних органів в рамках проведення слідчих дій направляються через канали Інтерполу. Досить часто такі запити просто ігноруються зарубіжною стороною. Як приклад, можна навести Туреччину, Чорногорію та Сербію.

При розслідуванні кримінальної справи в м. Херсон, наші правоохоронні органи звернулися до відповідних органів Республіки Сербської з проханням посприяти при розслідуванні кримінальної справи і надати відповідну інформацію, що безпосередньо відноситься до фактів продажу українських дівчат до нічних клубів Сербії. Але їхнє прохання залишилося без відповіді. Тим часом згідно ст. 15 Міжнародної конвенції про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатації проституції третіми особами 1950 р., учасниками якої є і Україна і Сербія, держави мають право офіційно звертатися з проханнями про надання всієї необхідної докладної інформації відносно вчиненого злочину до іншої держави-учасника даної Конвенції, на території якої мало місце злочинне діяння. І ця інша держава зобов’язана таку інформацію надати [20, с. 201-202].

До країн, з якими вже відпрацьовані контакти з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів, належать Угорщина, Чехія, Німеччина, Росія.

Випадок, який трапився у вересні 2000 року, може вважатися гарним прикладом співробітництва правоохоронних органів України і Росії.

Громадянин України, мешканець Луганщини, вивіз до Москви двох неповнолітніх дівчат з метою їх сексуальної експлуатації. Розрахунок був зроблений на те, що недосвідчені сільські дівчата будуть покірними. Однак клієнт однієї дівчини допоміг їй придбати квиток на поїзд і вона повернулася додому. Мати потерпілої звернулася до правоохоронних органів, які негайно направили запит до Управління карного розшуку Москви (звернулися напряму, а не через Інтерпол, тому що така форма роботи значно прискорює обмін інформацією). Наслідком проведених дій став арешт торгівця [44, с. 59].

Для забезпечення можливої конфіскації майна необхідно вжити заходів щодо своєчасного встановлення місця знаходження коштів, вкладів, майна, інших цінностей, що належать підозрюваним, обвинуваченим, та накладення арешту відповідно до статей 125, 126 КПК України.

З метою поновлення порушених прав громадян України, їх захисту від злочинних дій необхідно вжити заходів щодо повернення їх на Батьківщину з країн, де вони зазнали або зазнають сексуальної експлуатації. Для цього можна використовувати можливості як НЦБ Інтерполу в Україні (відповідно до Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні), так і правоохоронних органів, інших державних установ та організацій відповідних країн особливо тих, з якими існують угоди про надання правової допомоги, а також недержавних організацій, які у даний час висловлюють бажання співпрацювати з українською стороною та мають відповідні програми і кошти для їх здійснення: ЕКПАТ, „Карітас – Україна”, „Ла Страда – Україна”, МОМ, МОП, ОБСЕ, Програма ГРЕС тощо.

З урахуванням зібраних доказів вирішується питання про пред’явлення обвинувачення та обрання відповідного запобіжного заходу стосовно осіб, які причетні до вчинення вказаних злочинів.

Друга типова слідча ситуація характеризується тим, що початкові дані про торгівлю людьми отримано в результаті попередньої перевірки заяв і повідомлень фізичних осіб про підготовлювану та вчинену торгівлю людьми, а також матеріалів та інформації, що надійшли від інших правоохоронних органів України та іноземних держав. Наприклад, початкові дані про торгівлю людьми може бути отримано працівниками Прикордонних військ в результаті здійснення ними прикордонного контролю під час спроби незаконного перетину державного кордону з підробленими документами або взагалі без документів. Вихідним матеріалом в даному випадку буде служити протокол про порушення конкретною особою правил переміщення через державний кордон.

В 2001 році Баришівським районним судом Київської області розглядалась кримінальна справа по обвинуваченню громадянки С. за ч.1 ст. 149, ч.1 ст. 331, ч.1 ст. 358 КК України за незаконне переміщення неповнолітньої Т. через державний кордон України до Об’єднаних Арабських Еміратів з метою сексуальної експлуатації за підробленим закордонним паспортом. 16 вересня 2000 року в аеропорту „Бориспіль” під час оформлення пасажирів рейсу „Дубаї – Київ” неповнолітня Т. була затримана прикордонниками.

У багатьох випадках у подібних ситуаціях відсутній фактор раптовості. При проведенні перевірки шляхом відібрання пояснень або витребування необхідних документів (ст. 97 КПК України) не рідко має місце передчасне витікання інформації, що дає можливість злочинцям здійснити заходи по приховуванню слідів злочинної діяльності чи самим приховатися від слідства.

Тактика проведення попередньої перевірки багато в чому визначається: а) інформаційним фактором – обсягом інформації, що міститься в заяві (повідомленні), а також від кого отримана інформація; б) часовим фактором – торгівля людьми вчинена через певний час або здійснюються тільки підготовчі дії.

Третя типова слідча ситуація виникає при розслідуванні інших злочинів. Вона складна і відрізняється від розглянутих вище насамперед фактором несподіванки, коли ознаки торгівлі людьми слідчий виявляє в результаті проведення слідчих дій по іншій кримінальній справі, не пов’язаній з торгівлею людьми. Такі ситуації характеризуються певними труднощами їх вирішення, обумовлені насамперед часовим фактором – часом, що пройшов з моменту безпосереднього вчинення торгівлі людьми та моменту виявлення її ознак. Тому для даних ситуацій характерний незначний обсяг доказової та іншої інформації.

Основні напрямки розслідування в таких ситуаціях становлять передусім встановлення події злочину та вини особи, яка його вчинила. Діяльність слідчих орієнтована на збирання доказів та встановлення обставин, що входять до предмету доказування.

2. Друга група типових слідчий ситуацій виникає коли особа, яка вчинила злочин, невідома.

Такі ситуації, як правило, виникають у випадках звернення потерпілого від торгівлі людьми, або його родичів до правоохоронних органів з заявою про вчинення відносно нього злочину. При цьому особу, яка схилила його на поїздку за кордон, а потім продала сутенеру, потерпілий знає тільки за іменем. Однак, як показує практика, в більшості випадків, це ім’я є вигаданим.

На відміну від першої групи типових ситуацій ці ситуації є менш сприятливими. Для них характерний високий ступінь інформаційної невизначеності – відсутність даних про особу злочинця, а коло інших джерел для його розшуку вкрай обмежене. В подібних ситуаціях кримінальна справа порушується за фактом виявлення ознак злочину, при відсутності особи, підозрюваної у його вчиненні. Тому першочерговим завданням є встановлення особи злочинця, його розшук та затримання.

У цих ситуаціях діяльність слідчого має бути спрямована на виявлення і систематизацію максимальної кількості доказової та орієнтовної інформації, що характеризує особу злочинця і злочинний характер події. У зв’язку з цим особливо важливого значення набуває використання даних, що містяться у криміналістичній характеристиці злочину, що звужує коло підозрюваних осіб та визначає напрями пошуку доказової інформації.

Аналіз кримінальних справ виділеної категорії показує, що для розв’язання розглядуваної ситуації на практиці немає якого-небудь стійкого комплексу та системи провадження початкових слідчих дій. В одних випадках, коли потерпілі вказують, що їх в країну-призначення супроводжував торгівець, однак його справжнього імені і прізвища вони не знають, з метою встановлення особи торгівця, в авіаційній компанії проводять виїмку списків пасажирів того рейсу, яким летіли потерпілі, в інших – допити співробітників відділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, які здійснювали оформлення закордонних паспортів потерпілим, але в усіх випадках розслідування починається з допиту потерпілих.

3. Третя група типових слідчих ситуацій є більш сприятливою для початкового етапу розслідування, ніж друга, оскільки особа злочинця відома, але останній переховується. Як правило, вона поєднує конкретні випадки, коли торгівлю людьми виявляють після її вчинення.

Основні напрямки розслідування в даній ситуації повинні бути орієнтовані на виявлення, збір і фіксацію доказової та орієнтуючої інформації про подію злочину й особу злочинця, який переховується. У цій ситуації дії слідчого мають бути спрямовані на негайний розшук злочинця за „гарячими слідами”, а також на збір даних, що характеризують особу розшукуваного, встановлення його зв’язків, найбільш ймовірного місцезнаходження або появи, вжиття заходів для затримання злочинця та доставлення його за місцем проведення розслідування.

Тому відправною точкою для пошуку та встановлення особи, яка вчинила торгівлю людьми виступають, як правило, типові відомості про злочинця. До них належать: 1) деякі установочні дані (ім’я, місце народження, місце проживання, роботи названі злочинцем при свідках-очевидцях або відомі з інших джерел); 2) відомості про ознаки зовнішності; 3) дані, що дозволяють судити про його фахові навички, фізичну силу, стать, вік, захоплення і вміння; 4) відомості про речі, що належали злочинцю (одяг, транспортні засоби тощо); 5) сліди (у вузькому значенні) залишені злочинцем. Це, насамперед, сліди рук, ніг, взуття, транспортних засобів, документи, слина, кров, а також запах особи, яка вчинила торгівлю людьми; 6) дані, що характеризують дії особи по підготовці, вчиненню торгівлі людьми і прихованню злочину.

Аналізована група типових слідчих ситуацій є різновидом першої та другої групи ситуацій, розглянутих раніше. Тому найбільш оптимальний комплекс початкових слідчих дій у даній ситуації може виглядати таким чином:

1) допит потерпілих, свідків, співучасників (якщо такі є);

2) допит осіб, які можуть дати відомості про злочинця та його спосіб життя (родичів, товаришів по службі, знайомих);

3) затримання й особистий обшук підозрюваного;

4) допит підозрюваного;

5) обшук за місцем роботи, проживання підозрюваного (підозрюваних) та за місцем його „зв’язків”, з метою відшукання та вилучення предметів і документів, що стосуються справи, і при необхідності призначення по ним експертиз;

6) накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію.

Паралельно зі слідчими діями здійснюються оперативно-розшукові й організаційні заходи, до числа яких належать:

1) переслідування злочинця, який зник, по „гарячих слідах”;

2) виявлення можливих свідків та їх допит;

3) складання (або постановлення завдання про складання) композиційного портрета особи, яка вчинила торгівлю людьми;

4) складання розшукових орієнтувань злочинця;

5) накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

6) оперативне спостереження у місцях вірогідної появи злочинця;

7) блокування можливих місць відходу або перебування злочинця тощо.

Розглядаючи склад і послідовність проведення слідчих дій, необхідно також відзначити, що їх, як правило, потрібно проводити у взаємодії з органом дізнання, коли багато завдань вирішуються паралельно.

Узагальнення практичного досвіду свідчить, що однією з вирішальних умов ефективності розкриття і розслідування торгівлі людьми є постійно діючі слідчо-оперативні групи (так вважають 99,3% опитаних оперативних працівників, з них 91,4% на всіх етапах розслідування і 92,3% слідчих, з них 96,4% на всіх етапах розслідування).

В таких групах ефективна тактична взаємодія співробітників досягається розробкою процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів з конкретизацією завдань і обов’язків кожного з учасників на певному етапі розслідування. У свою чергу, організаційна взаємодія забезпечується вертикальними зв’язками підпорядкування і горизонтальними зв’язками інформаційного обміну та співробітництва. Кількісний склад слідчо-оперативної групи може змінюватись в залежності від складності розслідуваного злочину та обсягу виконуваної роботи.

При розслідуванні таких злочинів наперед важко передбачити весь обсяг роботи у справі. Для перевірки тих чи інших обставин, що знову виникають, слідчий потребує нової інформації, яку йому можуть надати тільки оперативні працівники. В той же час співробітники, які здійснюють оперативно-розшукові заходи, повинні ефективно використовувати результати проведених слідчих дій, для чого необхідний постійний контакт зі слідчим.

В даний час в багатьох органах внутрішніх справ діють спеціально виділені слідчі для розслідування цієї категорії справ, які взаємодіють з оперативними працівниками підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.

На жаль, така взаємодія не знайшла свого закріплення в кримінально-процесуальному законі і здійснюється у відповідності до ч. 3 ст. 114 КПК України, що передбачає право слідчого давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій.

Підсумовуючи викладене, вважаємо важливим відзначити, що розглянуті типові слідчі ситуації та відповідні ним основні напрямки розслідування багато в чому є умовними. Останнє пояснюється тим, що запропоновані системи слідчих дій, оперативних та організаційних заходів значною мірою залежать від індивідуальних особливостей ситуацій, що складаються, неповторних і часто випадкових факторів (хвороба або тимчасовий від’їзд свідка, відсутність транспорту для переслідування злочинця тощо), які змінюють послідовність запропонованих дій. Тому допускаються й інші можливі алгоритми дій по розслідуванню виділених типових ситуацій, оскільки діяльність слідчих у цьому напрямку виступає як глибоко творчий процес.