Торгівля людьми в Україні. Проблеми розслідування
§1. Виявлення ознак торгівлі людьми
В юридичній літературі виявленню ознак злочинів приділяється значна увага. Більшість досліджень присвячено кримінально-процесуальним формам виявлення ознак злочинів. Криміналістичні аспекти цієї проблеми на даний час розроблені недостатньо. Досліджуються лише деякі аспекти виявлення окремих видів злочинів.
До основ криміналістичного забезпечення діяльності по виявленню торгівлі людьми, на наш погляд, входять: способи та прийоми виявлення ознак торгівлі людьми; техніко-криміналістичні засоби діяльності щодо їх виявлення; засоби та прийоми оперативно-розшукової діяльності для виявлення ознак торгівлі людьми; особливості взаємодії правоохоронних органів різних держав з виявлення ознак торгівлі людьми; основні напрямки підвищення ефективності роботи по виявленню торгівлі людьми тощо.
Необхідність включення до методики розслідування торгівлі людьми етапу виявлення ознак злочину обумовлена, насамперед, специфікою механізму вчинення торгівлі людьми та особливостями одержання первинної інформації, підвищеною латентністю цього виду злочину і складністю виявлення його ознак. Крім того, слід враховувати, що переважна більшість злочинів в цій сфері виявляється безпосередньо органом дізнання (67,3% вивчених кримінальних справ; 76,3% опитаних оперативних працівників і 65% слідчих). Тому використання діяльності по виявленню ознак торгівлі людьми як самостійного етапу пізнання злочинної події дозволяє глибоко і всебічно дослідити методику розслідування торгівлі людьми і розробити відповідні криміналістичні рекомендації.
Очевидно, що діяльність по виявленню ознак торгівлі людьми характеризується єдністю двох сторін: матеріальною – предметно-перетворюючою та інтелектуальною – оціночно-правовою. Тому неможливо розкрити суть діяльності по виявленню ознак торгівлі людьми лише констатуючи наявність матеріальних ознак, без правової оцінки їх змісту.
Таким чином, виявлення ознак торгівлі людьми – це діяльність уповноважених на те органів, що передує порушенню кримінальної справи, спрямована на встановлення можливих фактів продажу, іншої оплатної передачі людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам), і є матеріальною і правовою передумову розкриття та розслідування цього виду злочину.
Основою діяльності по виявленню ознак торгівлі людьми виступають прийоми здійснення такої діяльності. При цьому прийоми виявлення – це найбільш раціональна і ефективна сукупність основаних на законі дій, спрямованих на виявлення (розпізнавання) фактів незаконного переміщення через кордон і встановлення в них ознак торгівлі людьми. Вважаємо, що прийоми виявлення слід розглядати стосовно основних напрямків службової діяльності правоохоронних органів, що сприяють виявленню цього виду злочину.
Під час організації роботи по виявленню та розкриттю злочинів про торгівлю людьми необхідно, передусім, визначитися із найбільш імовірними об’єктами для подальшої розробки, оскільки проведення суцільних перевірок всіх можливих випадків торгівлі людьми під виглядом працевлаштування за кордоном може призвести лише до розпорошення зусиль правоохоронних органів.
Виявлення ознак торгівлі людьми, неможливе без здійснення оперативно-розшукової діяльності органами внутрішніх справ (58,6% опитаних оперативних працівників і 39,2% слідчих вважають, що в розслідуванні торгівлі людьми оперативні дані займають визначальне місце). З урахуванням того, що йдеться про виявлення і розкриття не тільки вже вчинених злочинів, а й тих, що готуються, на початковому етапі доцільно використовувати можливості не тільки оперативно-розшукових заходів, а й методу аналізу.
Початкова робота з виявлення ознак торгівлі людьми спрямовується на одержання інформації, до якої відносяться:
- інформація, отримана з оперативних джерел;
- скарги і заяви потерпілих;
- інформація, отримана під час перевірки фірм, що надають посередницькі послуги з працевлаштування громадян України і шлюбних агентств;
- інформація, отримана від НЦБ Інтерполу в Україні, правоохоронних органів інших держав;
- інформація, отримана з Держкомкордону та СБУ;
- інформація, отримана із засобів масової інформації;
- інформація, отримана від громадських організацій.
Зокрема, у випадках, коли злочинці для пошуку жінок використовують засоби масової інформації, ознаками такої злочинної діяльності можуть бути оголошення у газетах (передусім, регіональних, що спеціалізуються виключно на публікації різноманітних оголошень), по радіо та телебаченню, в яких пропонуються послуги щодо працевлаштування за кордоном та запрошуються жінки та дівчата (при цьому основними, а нерідко й єдиними критеріями підбору є молодий вік та приваблива зовнішність).
Достовірність відомостей, що містяться у вказаних оголошеннях, необхідно перевірити, з’ясувавши, зокрема: чи зареєстрована така фірма у встановленому законом порядку, чи має вона відповідний дозвіл (ліцензію) на посередництво у працевлаштуванні або інші види діяльності, про які йдеться в оголошеннях і т. ін.
При цьому суттєве значення відіграє й наявність додаткової інформації, яка може бути отримана оперативним шляхом: наприклад, про належність таких фірм існуючим організованим злочинним групам або про контроль їх діяльності з боку останніх, про „спеціалізацію” таких фірм щодо надання послуг сексуального характеру як на „зовнішньому”, так і на „внутрішньому” (у межах міста) „ринку”, оскільки вони нерідко починають свою діяльність саме з цього. Тому особлива увага повинна приділятись одержанню інформації про можливу злочинну діяльність саме з оперативних джерел.
Проте з урахуванням досить високого рівня законспірованості таких злочинних угрупувань, а також необхідності у будь-якому випадку встановлення конкретних потерпілих від їх злочинної діяльності, її викриття необхідно починати саме з осіб, які вже попередньо вивозились за кордон з метою сексуальної експлуатації або відносно яких злочинцями проводяться відповідні підготовчі дії (здійснюється вербування, оформлюються документи на виїзд і т. ін.).
Повертаючись до початкових відомостей про осіб, які були вивезені за кордон, доцільно проводити пошук по трьох напрямках:
1) аналіз інформації, що є у Міністерстві закордонних справ України про затримання за кордоном громадян України (мешканки конкретних регіонів, які заявляли про вимушене зайняття ними проституцією), про депортацію таких осіб;
2) аналіз інформації про жінок молодого віку, які отримували закордонні паспорти для виїзду поза межі України на досить тривалий час (щонайменше декілька місяців), передусім саме в ті країни, що характеризуються наявністю розгалуженого ринку сексуальних послуг (зокрема, Туреччина, країни Східної, Південної та Центральної Європи – Сербія, Хорватія, Греція, Угорщина, Чехія, Німеччина, Близького Сходу – Єгипет, Ліван, Кіпр, арабські країни тощо). Таку інформацію можна отримати у відділах віз та реєстрації, паспортної, реєстраційної та міграційної роботи при органах внутрішніх справ;
3) аналіз інформації та її співставлення з відомостями туристичних фірм про організацію групових виїздів за кордон знов-таки, з урахуванням зазначеної вище „специфіки” таких країн [42, с. 90].
Існує ще два напрямки пошуку інформації та взаємодії з метою попередження та розкриття торгівлі людьми: по-перше, вказані відомості можна отримати й під чає взаємного обміну відповідною інформацією з правоохоронними органами саме тих країн, до яких, як правило, вивозяться жінки з метою подальшої сексуальної експлуатації. До речі, у даний час у зв’язку зі стурбованістю цих держав поширенням впливу організованих злочинних груп з країн СНД на ринку сексуальних послуг вони виявляють серйозну зацікавленість у налагодженні такого співробітництва [42, с. 91].
Саме завдяки сприянню підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю була реалізована наявна в ГУБОЗ МВС України та УБОЗ МВС України у Львівській і Закарпатській областях інформація про незаконне утримання в Чехії громадянок України, яких примушували займатися проституцією. Чеськими правоохоронними органами до кримінальної відповідальності притягнуті та заарештовані четверо громадян Чехії (безпосередні власники будинків розпусти та нічних барів, бармени) та громадянка України, яка організовувала вивезення дівчат, було також звільнено та повернуто в Україну 30 наших співвітчизниць [29].
По-друге, викриттю злочинної діяльності може сприяти й налагодження постійного обміну інформацією з підрозділами Прикордонних військ про факти затримання жінок під час спроби незаконного перетину державного кордону (у випадках, коли вони вивозяться за кордон за підробленими документами або взагалі без таких документів), оскільки це дозволяє своєчасно встановити обставини, пов’язані з їх вивезенням, та причетних до цього осіб [42, с. 91].
Так, у Севастопольському морському порту були затримані на кораблі „Святий Миколай” троє осіб, які намагалися вивезти за межі України за підробленими закордонними паспортами дівчат, які не досягли 17-річного віку [29].
В практиці відомі випадки, коли викриття злочинної діяльності може розпочатися й після звернення потерпілої з офіційною заявою про вивезення її за кордон з метою сексуальної експлуатації. Потерпіла може погодитися звернутися з офіційною заявою, коли їй стане відомо, що правоохоронні органи мають інформацію про вчинювані відносно неї дії. Крім того, неабиякий вплив на потерпілих справляє стан боротьби з торгівлею людьми в районі (для цього необхідно використовувати засоби масової інформації для висвітлення стану роботи правоохоронних органів у напрямку боротьби з торгівлею людьми з метою створення довіри у населення).
У таких випадках водночас з проведенням перевірки у порядку статті 97 КПК України необхідно завести оперативно-розшукову справу та розпочати проведення оперативно-розшукових заходів з метою встановлення всіх обставин, які є предметом доказування, отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, а також запобігання знищенню слідів злочинної діяльності та уникненню винними особами відповідальності за вчинені ними злочини.
Проте слід пам’ятати, що позитивні результати, роботи з виявлення фактів торгівлі жінками можуть бути досягнуті лише у разі комплексного застосування всіх без винятку зазначених вище методів, оскільки кожен з них сам по собі має досить обмежену практичну цінність.
Тому за наявності передбачених законодавством підстав необхідно проводити оперативно-розшукові заходи щодо осіб, стосовно яких є достатні дані про причетність до вчинення вказаних злочинів, для чого з метою припинення і розкриття злочинів заводяться оперативно-розшукові справи (категорії „Захист”), де й визначаються конкретні методи та тактичні прийоми проведення оперативно-розшукових заходів та реалізації отриманих матеріалів [42, с. 92].
Як вже зазначалося, проведення оперативно-розшукових заходів повинно бути спрямовано, передусім, на своєчасне встановлення потерпілих, оскільки саме це відіграє вирішальну роль у подальшому при порушенні кримінальної справи та притягненні винних до кримінальної відповідальності за статтею 149 КК України. Це також необхідно враховувати у випадках, коли внаслідок проведеної роботи спочатку виявляються групи осіб, відносно яких є достатня інформація про зайняття ними торгівлею людьми, навіть за умови відсутності даних про конкретних осіб, які постраждали від такої злочинної діяльності).
При цьому своєчасне встановлення потерпілих суттєво ускладнюється тим, що значна кількість проданих злочинцями жінок знаходиться за кордоном, проте останні навіть у разі їх повернення в Україну нерідко не володіють повною та достовірною інформацією про всі обставини злочинної діяльності та причетних до її здійснення осіб, не завжди можуть вказати анкетні дані своїх співвітчизниць, які знаходилися разом з ними за кордоном, у кращому випадку знають лише їх ім’я та міста, в яких ті мешкали до відправлення за кордон. І, нарешті, особи, які постраждали від злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, внаслідок ряду причин (добровільність виїзду; почуття сорому або побоювання розголошення конфіденційних відомостей; погроз з боку злочинців; впевненості в тому, що правоохоронні органи не зможуть надати кваліфіковану допомогу і злочинці виконають свої погрози; тривалі строки розслідування кримінальних справ тощо) можуть бути не зацікавлені у викритті таких обставин правоохоронними органами [42, с. 92].
Тому у разі встановлення потерпілих від торгівлі людьми необхідно ретельно підготуватися до їх опитування, передбачивши всі можливі варіанти поведінки останніх, у тому числі й з психологічної точки зору. Враховуючи, що кримінальну справу неможливо порушити без свідчень потерпілої та близьких їй осіб, необхідно здійснювати вплив на потерпілих з метою встановлення з ними психологічного контакту та отримання згоди на співробітництво. Коли з потерпілою встановлено психологічний контакт, то необхідно провести заходи, які будуть гарантувати, що після порушення кримінальної справи і проведення оперативних заходів і слідчих дій потерпіла не відмовиться від своїх свідчень у разі зміни обставин (виплата потерпілій грошових сум, покриття матеріальних чи моральних збитків, залякування шляхом погроз тощо). Потрібно роз’яснити їй обставини, пов’язані із забезпеченням її прав, зокрема наголосити на нерозголошенні відомостей, що її ганьблять, можливості вжиття відповідних заходів щодо забезпечення безпеки (роз’яснення положень Закону України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”), обізнаності оперативних працівників про дії злочинців, а також можливості звільнення її від кримінальної відповідальності за вчинені нею протиправні дії (у випадках незаконного перетинання державного кордону, зайняття проституцією) у разі її сприяння викриттю організаторів вчинення таких дій.
Під час опитування вказаних осіб необхідно з’ясовувати:
- яким чином та за яких обставин вони познайомилися з організаторами виїзду за кордон, з ким вони спілкувалися з цього приводу, які висловлювалися пропозиції щодо характеру їхньої роботи за кордоном, її умов та платні (зокрема, чи йшлося про зайняття проституцією, надання інших сексуальних послуг, якщо так – то за якими умовами), яка була досягнута домовленість, у тому числі щодо оплати послуг посередників за „працевлаштування”, оформлення документів, придбання квитків тощо;
- як вирішувалося питання про оформлення необхідних для виїзду за кордон документів, хто саме цим займався, що їм відомо з цього приводу;
- за яких обставин здійснювався виїзд за кордон, зокрема, перетинання державного кордону України, інших країн (час, місце, спосіб, інші обставини), хто саме супроводжував їх, чи спілкувалися вказані особи з працівниками Держкомкордону, що їм відомо з цього приводу;
- які події відбувалися після виїзду за кордон – куди саме вони прибували, хто їх там зустрічав, як вирішувалося питання з їх працевлаштуванням, зокрема, чи відразу пропонувалося зайняття проституцією, що їм пояснював новий „хазяїн”, чи сповіщав при цьому останній на вже існуючу домовленість з українськими організаторами виїзду за кордон, з оформленням документів щодо їх перебування на території цієї країни, якими були умови їх „праці”;
- чи заперечували вони проти зайняття проституцією, надання сексуальних послуг, якщо так – яким чином їх примушували до цього, чітко визначивши характер погроз, насильства або зловживання довірою, чи зверталися вони до правоохоронних, інших державних органів іноземної країни, до представництв України, якщо ні – то чому,
- що їм відомо про членів злочинної групи, інших осіб, з якими вони спілкувалися під час вказаних подій (вербувальники, кур’єри, фотографи, працівники паспортних установ тощо), а також про потерпілих, які опинилися разом з ними за кордоном за аналогічними обставинами [42, с. 93-94].
У зв’язку з тим, що таке опитування фактично визначає можливі перспективи щодо подальшого проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, вже на цьому етапі, виходячи з предмету доказування, в обов’язковому порядку з’ясовуються та відображаються наступні обставини:
- добровільний характер виїзду за кордон (не виключаючи вчинення таких дій внаслідок обману або зловживання довірою) чи вимушений (внаслідок застосування насильства, погроз, наявності боргових зобов’язань, у тому числі й штучно створених злочинцями) з обов’язковим відображенням конкретних обставин застосування такого насильства, погроз тощо;
- обізнаність з дійсною метою виїзду (вивезення) за кордон (у разі необізнаності – яким приводом скористалися злочинці);
- які саме дії злочинців примусили потерпілу особу до виїзду за кордон, а у подальшому – до зайняття проституцією (навіть у разі добровільного виїзду), з відображенням конкретних проявів фізичного насильства, погроз, іншого психологічного тиску і місця їх застосування (окремо на території України та за кордоном), а також осіб, які брали у цьому участь [42, с. 93].
Під час опитування необхідно окремо з’ясовувати можливі наслідки застосування насильства щодо жінок під час знаходження останніх у сексуальній експлуатації або примушування до цього зокрема, заподіяння тілесних ушкоджень, зараження венеричною хворобою, вірусом імунодефіциту людини тощо, оскільки це може мати суттєве значення для кваліфікації дій злочинців, виходячи зі змісту поняття „спричинення тяжких наслідків”, яке передбачене статтею 149 КК України у якості кваліфікуючої ознаки [42, с. 94].
У разі звернення потерпілих у зв’язку з цим за медичною допомогою необхідно встановити: коли та до яких саме медичних установ вони зверталися, яким чином це оформлювалося, з ким конкретно з працівників таких установ вони спілкувалися, якими були результати їх звернень, лікування. Вказані обставини підлягають обов’язковій перевірці шляхом вивчення відповідних медичних документів (реєстраційних обліків, карток, історій хвороб тощо) у вказаних медичних установах (у необхідних випадках – з вилученням таких документів), опитування медичних працівників про відомі останнім обставини щодо звернення та лікування потерпілих [42, с. 94-95].
З урахуванням встановлених фактичних даних вирішується питання про відібрання у жінок відповідних письмових заяв про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності (з обов’язковим попередженням їх про відповідальність за ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину), оскільки хоча передбачений ст. 149 КК України злочин і не підпадає під дію ст. 27 КПК України, проте наявність таких заяв надає можливість визначитись з подальшими перспективами щодо участі вказаних осіб у проведенні слідчих дій, впевнитися у послідовності зайнятої останніми позиції, оскільки не виключені випадки їх відмови від раніше даних пояснень. Крім того, такі дії у певній мірі сприяють налагодженню психологічного контакту з потерпілими.
Після з’ясування вказаних питань визначаються методи та тактичні прийоми проведення подальших оперативно-розшукових заходів, спрямованих вже на встановлення конкретних обставин злочинної діяльності і причетних до неї осіб та на реалізацію отриманих матеріалів [42, с. 95].
З цією метою необхідно поступово перевірити отриману від потерпілих інформацію про всі без винятку обставини подій, що відбувалися з ними (передусім на території України), та були пов’язані з їх вербуванням (у тому числі й примусового характеру), оформленням документів, вивезенням за кордон, передачею іноземним „партнерам” тощо. Така перевірка може здійснюватися шляхом опитування осіб, які були причетні до тих або інших подій, витребування документів, що підтверджують вказані події – оформлення закордонних паспортів, туристичних путівок, перетинання державного кордону, отримання злочинцями коштів і т. ін. [42, с. 95].
З урахуванням можливих корумпованих зв’язків між злочинцями та працівниками державних органів, установ та організацій така інформація повинна отримуватись із суворим додержанням вимог конфіденційності, щоб попередити можливий її „витік”, а опитування причетних до злочинної діяльності осіб планується та здійснюється з урахуванням тактичної доцільності, у більшості випадків – замасковано [42, с. 95].
У разі виявлення осіб, які займаються торгівлею людьми, суттєвого значення набуває встановлення факту продовження ними такої злочинної діяльності, оскільки це надає можливість у разі підшукування злочинцями жінок для подальшого вивезення за кордон спланувати та провести відповідні оперативні комбінації з метою отримання додаткових фактичних даних, що можуть бути використані в якості доказів у кримінальній справі [42, с. 96].
Зокрема, йдеться про можливість застосування технічних засобів для отримання інформації про дії осіб, що займаються торгівлею людьми. При цьому, необхідно обов’язково вказати, що діяльності оперативних працівників по виявленню та документуванню ознак торгівлі людьми з використанням технічних засобів передує ретельне планування та підготовка. Під час планування оперативний працівник розробляє задум спеціального заходу і визначає в ньому роль технічних засобів.
При підготовці спецзаходу потрібно враховувати шляхи використання отриманих матеріалів (призначені для використання з оперативною метою чи як докази у кримінальному судочинстві). Від того, як планується використати отримані матеріали, залежить вибір технічних засобів, тактичні прийоми виконання окремих оперативно-розшукових дій, можливість використання представників громадськості. Для застосування технічних засобів в процесі фіксування дій осіб, що займаються торгівлею людьми, використовується допомога спеціалістів – працівників оперативно-технічного чи експертно-криміналістичного підрозділу.
Технічні засоби можуть комбінуватися чи дублюватися з метою гарантування успіху документування злочинних дій осіб, що займаються торгівлею людьми.
Для фіксації дій злочинців можливе застосування малогабаритного магнітофона (диктофона) під час проведення ними так званих „співбесід” з жінками, яким пропонується виїзд за кордон на „працевлаштування”, оскільки внаслідок цього можна отримати відомості про форми та способи вчинення ними злочинів (конкретних епізодів злочинної діяльності), про інших осіб, які причетні до цього, з’ясувати існуючий механізм вивезення жінок за кордон, одержання коштів за останніх і т. ін. Отримані матеріали в подальшому можуть бути приєднані до кримінальної справи і використані як речовий доказ в суді.
Зрозуміло, що проведення такого важливого оперативно-розшукового заходу потребує ретельного планування та відповідної підготовки особи, яка буде брати участь в його проведенні (з урахуванням різноманітних варіантів розвитку розмови). При цьому під час такої розмови повинні обов’язково висвітлюватися саме ті питання, які б дозволили зробити висновок про наявність у діях осіб, що займаються вербуванням жінок, складу злочину, передбаченого статтею 149 КК України (наприклад, введення в оману щодо дійсного характеру праці за кордоном або, навпаки, пряма пропозиція щодо зайняття проституцією і т. ін.).
Крім цього, за результатами проведення вказаних оперативно-розшукових заходів у подальшому можливо правильно спланувати й реалізацію наявних матеріалів з метою затримання злочинців „на гарячому”, тобто під час вивезення жінок за кордон у тому числі з використанням підроблених документів, отримання коштів за їх продаж.
Важливими доказами злочинної діяльності можуть стати результати негласного спостереження за особами, які підозрюються у причетності до торгівлі жінками, за умови належного оформлення цього заходу та його результатів, щоб їх можливо було залучити до кримінальної справи. У разі проведення фотографування або відеозйомки до протоколу додаються відповідні фототаблиці або відеострічка, про що робиться відмітка у самому протоколі. Особливо слід наголосити, що злочинці в ряді випадків поводять себе дуже обережно, обізнані з методами оперативно-розшукової діяльності і часто „перевіряються” з метою виявлення негласного спостереження за ними та уникнення останнього. Тому проведення цього заходу також потребує ретельної підготовки та високої кваліфікації оперативних працівників, які його проводять [42, с. 96-97].
При викритті злочинних груп, які займаються торгівлею жінками, досить часто виявляються результативними й такі оперативно-розшукові заходи як зняття інформації з каналів зв’язку, передусім, по зняттю інформації з телефонів за місцем роботи і проживання підозрюваних, їх мобільних телефонів (згідно зі ст.8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність”), а також використання спеціальних технічних засобів для контролю, фіксації і документування розмов та інших дій осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочинної діяльності, фіксації та документування факту телефонної розмови між громадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення (відповідно до ст. 15 Закону України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”) [42, с. 97].
Суттєву допомогу у визначенні об’єктів для проведення відповідних оперативно-розшукових заходів може надати ретельний аналіз отриманих у встановленому законом порядку даних Укртелекому та інших організацій, що надають послуги з телефонного зв’язку, про вхідні та вихідні дзвінки з телефонів осіб, які підозрюються у причетності до злочинної діяльності, з метою подальшої вибірки телефонних абонентів та їх аналізу для встановлення зв’язків між торгівцями [42, с. 97].
Ефективність таких оперативно-розшукових заходів об’єктивно ґрунтується на необхідності спілкування злочинців, які перебувають на території України, з їх співучасниками, у тому числі і в країнах, куди вивозять жінок, для узгодження термінів виїзду, „зустрічі” жінок, передачі коштів тощо. Окрім одержання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, проведення вказаних оперативно-розшукових заходів надає можливість у подальшому правильно спланувати час і місце реалізації наявних оперативних матеріалів [42, с. 97-98].
Доведення факту продажу людини або відповідної мети, як правило, викликає додаткові складнощі, оскільки „оплата” нерідко здійснюється на території інших країн, до того ж, готівковими коштами. У вказаних випадках під час опитування потерпілих слід з’ясовувати, що саме відомо їм про таку оплату (наприклад, у разі добровільного виїзду за кордон злочинці попереджають жінок, що витрати на оформлення документів нібито відшкодовуються зарубіжними „партнерами”, тому вони повинні ці кошти „відпрацювати”) [42, с. 98].
Оскільки нерідко злочинці використовують безготівкові форми розрахунків через банки, за системою переказів „Western Union”, це надає можливість у встановленому законом порядку витребувати з банківських установ та долучити до матеріалів оперативно-розшукової, а у подальшому й кримінальній справи відповідні документи [42, с. 98].
З урахуванням високого рівня законспірованості злочинних груп, що займаються торгівлею людьми, діяльність та контакти осіб, які входять до їх складу, повинні висвітлюватися джерелами оперативної інформації, тим більше, що у подальшому це дозволить встановити всіх причетних до вчинення злочинів осіб, підтвердити наявність між ними попередньої угоди.
Особливо велику увагу також слід звернути на наявність відповідних оперативних позицій, передусім, у державних організаціях та установах, які займаються оформленням документів для виїзду за кордон, оскільки це надає правоохоронним органам певні можливості як для попередження вказаних злочинів, так і для своєчасного викриття та притягнення до передбаченої законом відповідальності корумпованих посадових осіб [42, с. 99].
Водночас при проведенні оперативно-розшукових заходів і дослідчої перевірки до Держкомкордону направляється запит з метою встановлення місця і часу, з ким і на якому автотранспорті особи, причетні до торгівлі людьми, перетинали будь-коли державний кордон України, а також отримання документів, що підтверджують факт виїзду за кордон потерпілих жінок [42, с. 99].
До речі, відповідні документи, які підтверджують факт вивезення конкретних осіб за кордон за наявності корумпованих зв’язків з окремими працівниками прикордонних органів можуть взагалі не оформлюватися (у разі незаконного перетинання державного кордону) або оформлюватися на інших осіб (у разі використання підроблених закордонних паспортів). Однак хоча вказані обставини й ускладнюють встановлення механізму вивезення потерпілих, проте у разі підтвердження факту перетинання ними державного кордону також свідчать про наявність ознак злочину, передбаченого статтею 149 Кримінального кодексу, а у ряді випадків і статтею 331 цього Кодексу [42, с. 99].
За таких обставин встановлення дійсного механізму вивезення жінок за кордон (дата, місце, характер виїзду і т. ін.) потребує невідкладного направлення відповідних запитів до відповідних органів тих зарубіжних країн, де вони опинилися у подальшому, отримання всіх необхідних документів, вивчення та перевірки достовірності відображення у них даних.
З цією метою можна також витребувати відповідні дані з кас аеропортів, залізничних вокзалів, оскільки у багатьох випадках при оформленні проїзних документів вказується прізвище пасажирів.
У передбачених законом випадках вилучення необхідних документів можливо проводити з використанням повноважень спецпідрозділів, передбачених статтею 12 (ч. 2 п. „б”) Закону України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, оскільки це дозволяє, окрім збереження доказової бази, своєчасно визначитися з подальшою перевіркою обставин, пов’язаних з їх оформленням, спростувавши тим самим у разі необхідності можливі версії причетних до злочину осіб про законний характер їх дій [42, с. 99-100].
Вказані оперативно-розшукові заходи та дослідчу перевірку необхідно виконати у найкоротші строки, що потребує залучення до їх проведення достатньої кількості оперативних працівників, погодження напрямків їх роботи зі слідчими, які у подальшому будуть призначені для проведення досудового слідства [42, с. 100].
У зв’язку з цим особливу увагу необхідно приділяти організації ефективного співробітництва з правоохоронними органами інших країн, їх підрозділами, на які покладено обов’язки боротьби з організованими злочинними угрупуваннями, що займаються торгівлею людьми, оперативному обміну відповідною інформацією, узгодженню та спільному проведенню оперативно-розшукових заходів із закордонними правоохоронними органами.
Необхідно відзначити позитивні приклади співробітництва підрозділів МВС України з правоохоронними органами іноземних держав в питаннях боротьби з транснаціональними організованими злочинними угрупованнями, які займаються торгівлею людьми.
Так, у грудні 2001 року співробітники У МВС України в Харківській області в м. Химки Московської області разом з підрозділами БОЗ Московської області провели ряд оперативно-розшукових заходів, за результатами яких була викрита організована злочинна група з числа громадян Росії й України, члени якої завербували і вивезли з України 20 молодих жінок, з них дві – неповнолітні [39, с. 43].
Крім того, у період з 2 по 4 жовтня 2002 року співробітниками МВС України разом із представниками спеціального оперативного загону особливого призначення карабінерів Італії проведені спільні оперативно-розшукові заходи і слідчі дії на виконання міжнародного доручення Прокуратури Італії при суді м. Перуджі по встановленню злочинних угруповань і окремих осіб, що діють на території обох держав і причетні до вчинення торгівлі людьми. За результатами проведення операції встановлено 15 юридичних осіб, які під виглядом надання туристичних послуг займалися вивозом громадян України в Італію [39, с. 44].
Крім того, велике значення має інформація, отримувана з використанням можливостей НЦБ Інтерполу в Україні за допомогою, якої:
- встановлюються особи, що „купують” жінок у торгівців – власники барів, готелів, борделів і т.п.;
- отримуються дані про затримання жертв торгівлі людьми за заняття проституцією;
- встановлюється наявність кримінальної інформації у відношенні фігуранта, якщо раніше він затримувався або притягувався до відповідальності за кордоном за вчинення будь-яких злочинів або правопорушень.
Тих осіб, які добровільно виїздять за кордон на підставі легальних документів, необхідно схилити до залишення на Україні, роз’ясняючи, що в іншому випадку про мету їх перебування будуть невідкладно поінформовані правоохоронні органи відповідних держав, а тому їх поїздка втрачає будь-який сенс. Аналогічну роботу бажано провести і з особами, які вже виїхали за кордон, схиляючи їх до повернення в Україну, бо в разі надіслання інформації відповідним правоохоронним органам країн їх перебування, їх подальше перебування за кордоном також стає недоречним.
З урахуванням зібраних фактичних даних невідкладно вирішується питання про порушення кримінальної справи (в залежності від встановлених обставин за статтями 149 або 331, 332, 358 КК України) та про створення слідчо-оперативної групи. Однак необхідно зазначити, що поспішне порушення кримінальних справ на підставі неперевірених матеріалів, без своєчасного вилучення всіх необхідних документів може призвести до втрати доказової бази, тяганини, уникнення особами, причетними до торгівлі людьми, відповідальності за вчинені ними злочини.
У відповідності до ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена лише при наявності достатніх підстав, що вказують на ознаки злочину. Враховуючи це, порушення кримінальної справи за матеріалами оперативно-розшукових заходів являє деяку складність, так як слідчому доводиться оцінювати достатність даних для порушення справи, не знаючи про достовірність джерел цих даних.
Тому кримінальну справу необхідно порушувати після встановлення достовірних даних про реальний механізм торгівлі людьми у кожному конкретному випадку, фактичну участь у злочинних діях з торгівлі людьми всіх причетних до них осіб, у тому числі й службових осіб державних органів, установ, організацій, за допомогою яких здійснювалася така торгівля (оформлення закордонних паспортів; допомога під час перетину державного кордону України тощо), а також місця та часу вчинення злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми або тих, що готуються.
При ознайомленні з матеріалами, що надійшли, слідчий повинен звернути увагу на документи, які можна було б використати як привід до порушення кримінальної справи (це звичайно буває в тому випадку, коли в матеріалах відсутня з яких-небудь причин заява потерпілої), а також законні підстави для початку розслідування, визначити, на скільки повно в них відображені окремі епізоди торгівлі людьми і прийняти рішення про те, де, коли і як можуть бути зібрані достовірні докази у справі.
З цією ж метою до порушення кримінальної справи слідчому доцільно знайомитися з оперативно-розшуковими матеріалами, які знаходяться у працівників карного розшуку. Однак, як показує практика, слідчі дуже рідко знайомляться з оперативно-розшуковими матеріалами. Працівники карного розшуку, звичайно, усно доводять до них той об’єм інформації, який вважають за потрібне. В результаті чого до слідчого часто не доводиться інформація, що має значення для розслідування і цим самим не забезпечується повнота і об’єктивність при розслідуванні торгівлі людьми.
Ознайомившись з даними оперативно-розшукових заходів, слідчий може краще уявити картину злочину, глибше з’ясувати його механізм, точніше визначити роль кожного співучасника. Він може дати пораду оперативним працівникам відносно обставин, які потрібно встановити оперативним шляхом, висловити свої міркування щодо готовності представлених матеріалів до реалізації, намітити найбільш правильні і раціональні шляхи розслідування тощо. Виходячи з наявної оперативно-розшукової інформації, він може точніше, ніж працівники карного розшуку, визначити перспективи розслідування, вирішити питання щодо повноти або недостатності зібраних матеріалів, обґрунтувати версію про винність певних осіб.
Час порушення кримінальної справи слідчий і оперуповноважений повинні погоджувати, щоб, з одного боку, початок справи й розслідування не стали для злочинців сигналом для знищення викривальних даних, а з іншого – уникнення в подальшому можливості припинення цієї справи за відсутності події або складу злочину стосовно інших членів злочинної групи.
За таких обставин найбільш оптимальним моментом порушення кримінальної справи є затримання злочинців на „гарячому”, зокрема при вивезенні людей за кордон за підробленими документами чи взагалі без них або поза пунктами пропуску через державний кордон України, під час отримання коштів за проданих людей, якщо гроші отримуються на території України, наприклад, готівкою, за банківським переказом, з використанням системи „Western Union” або при перетині кордону кур’єра з іноземною валютою, коли кошти за проданих людей отримані за кордоном [42, с. 100-101].
Момент проведення затримання має визначатись та узгоджуватись таким чином, щоб забезпечити максимальні можливості для досягнення таких цілей:
- одночасне затримання якомога більшої кількості підозрюваних;
- визволення якомога більшої кількості жертв;
- затримання підозрюваних у момент, коли існують максимальні можливості для отримання доказів.
У випадку, коли слідчий і оперативний працівник, оцінивши матеріали перевірки, вважають за потрібне негайне порушення кримінальної справи, плануються основні напрямки розслідування.
Всебічно продумане планування розслідування кримінальної справи дає можливість більш дієво долати протидію злочинними групами розслідуванню злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми. У плані, насамперед, відображають обрані слідчим і оперативним працівником тактичні прийоми по припиненню злочинних дій та розкриттю вчинених злочинів, а також, встановлення осіб, причетних до них. В плані повинно бути передбачено комплекс організаційних заходів і слідчих дій (зокрема, проведення обшуків (за наявності відповідних підстав) із послідовним визначенням об’єктів пошуку та місць їх приховування (житло, робоче місце) з метою вилучення предметів і документів, які мають доказове значення по справі); можливість залучення понятих та, необхідних для розслідування кримінальної справи, сил і засобів (зокрема, використання транспорту), не забуваючи при цьому й про можливий витік інформації.
Оскільки розслідування кримінальних справ про торгівлю людьми потребує виконання значного обсягу оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, а також ефективного співробітництва з правоохоронними органами інших країн, вже на початковому етапі необхідно вирішувати питання про створення слідчо-оперативних груп із залученням до їх складу достатньої кількості слідчих та оперативних працівників, інших співробітників правоохоронних органів.
З урахуванням навіть ще незначного досвіду розслідування кримінальних справ про злочини вказаної категорії вже зараз можна зробити висновок про важливе значення організації роботи саме на стадії реалізації матеріалів оперативно-розшукової справи, порушення кримінальної справи і проведення першочергових слідчих дій.
Досудове слідство у справах про злочини, передбачені ст. 149 КК України здійснюється слідчими органів внутрішніх справ України.