Торгівля людьми в Україні. Проблеми розслідування
§5. Характеристика особи злочинця
Вивчення особи злочинця являє собою складну комплексну проблему, яка вимагає різнобічного підходу. Аналіз юридичної літератури показав декілька напрямків дослідження даного об’єкта: кримінологічне, кримінально-правове, кримінально-процесуальне, судово-психологічне, виправно-трудове та криміналістичне. Усі вони становлять єдине ціле – правове дослідження особи і вимагають єдиного підходу.
Ця обставина визначає міжнауковий взаємозв’язок правових наук, оскільки криміналістика черпає дані про особу злочинця головним чином з кримінології, кримінального права, психології, фізіології та у зворотному порядку постачає суміжні галузі знань своїми науковими рекомендаціями, що відбивають специфіку деяких сторін особи злочинця в механізмі вчинення злочину, способі слідоутворення.
Характеристика особи злочинця включає такі дані: а) соціальні – соціальний стан, освіта, національність, сімейний стан, професія і т.д.; б) психологічні – світогляд (світосприйняття), переконання, знання, навички, звички, емоції, почуття, темперамент і т.д.; в) біологічні – стать, вік, особливі прикмети, фізичні дані: сила, зріст, вага та деякі інші.
Правозахисні стандарти ставлення до жертв торгівлі людьми визначають торгівця людьми, як будь-яку особу чи організацію, яка планує вчинити будь-яке діяння, передбачене у визначенні торгівлі людьми, є співучасником таких діянь або причетна до них [13, с. 13].
Торгівля людьми має певні криміналістичні особливості тому, що ці злочини в головним чином вчиняються групами осіб. Для криміналістичної характеристики таких злочинів суттєве значення мають дані про формування таких груп (кількісний склад, вікова структура, ступінь згуртованості, професійні знання та ін.). При цьому слід враховувати, що результатом об’єднання в груповій злочинній дії окремих осіб, які володіють різноманітними індивідуальними особливостями і рисами характеру є „взаємне доповнення особливостями та рисами характеру в єдиному груповому суб’єкті”.
Організовані злочинні групи та злочинні організації, у тому числі й ті, що діють у сфері торгівлі людьми, існують за умов можливості отримання в найкоротші строки максимально високих прибутків. Отримання надприбутків – основна мета існування і діяльності організованих злочинних угруповань. Торгівля людьми є одним з найбільш прибуткових видів злочинного бізнесу. За оцінками експертів розміри прибутків, отримуваних від цієї діяльності, займають третє місце після наркобізнесу та торгівлі зброєю.
За наявними оперативними даними, ціна проданої жінки коливається в межах від 500 до 2000 доларів США – в залежності від країни призначення. Лише за один місяць експлуатації жінки в „секс-бізнесі” злочинні угруповання одержують прибутки від 8 до 15 тис. доларів США. Отримані засоби, як правило, осідають за кордоном. Частина цих кримінальних грошей надалі використовується для вербування і вивозу нових жертв, для створення різноманітних організацій, що підшукують молодих жінок з метою вербування, вивозу і продажу за кордон [39, с. 40].
Тому для організованих злочинних груп та злочинних організацій торгівля людьми стала вельми привабливою сферою діяльності. Такі злочинні угруповання, як правило спеціалізуються на окремих видах торгівлі людьми: торгівля жінками та підлітками з метою їх сексуальної експлуатації та використання в порнобізнесі; торгівля дітьми – з метою протиправного усиновлення; торгівля чоловіками – для експлуатації їх праці та використання у збройних конфліктах. Перехід торгівлі „живим товаром” до сфери діяльності організованої злочинності пояснюється також і складністю її здійснення без наявності стійких злочинних зв’язків між співучасниками, в тому числі й тими, що проживають в різних державах, а також прикриття їх діяльності корумпованими представниками влади [40, с. 89-90].
З огляду на складність вчинення злочину, можна стверджувати, що кваліфікуючі ознаки частин другої і третьої статті 149 КК України (вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; вчинення злочину організованою групою) є обов’язковими для кожної розслідуємої кримінальної справи, так як торгівля людьми поодинці майже не скоюється, а вчиняється саме злочинними групами з налагодженими каналами збуту на території інших держав. Якщо в тій чи іншій кримінальній справі обвинувачення пред’явлене одному торгівцю людьми, то це зовсім не означає, що він (або вона) діяли в одиночку, це скоріше відображає обсяг зібраних доказів, необхідних для пред’явлення обвинувачення [34, с. 14].
Статистичні дані вказують, що з 269 виявлених протягом 2004 року злочинів, 127 вчинено організованими злочинними групами і злочинними організаціями, що становить 47,2%; з 415 виявлених протягом 2005 року злочинів, 145 вчинено організованими злочинними групами і злочинними організаціями, що становить 34,9%.
За даними дослідження, проведеного на базі Національного університету внутрішніх справ України (м. Харків), в ході якого опитувались експерти МВС, СБУ, прокуратури, неурядових організацій, близько 60% експертів в першу чергу вказують, що торгівля людьми – це бізнес організованих угруповань [31, с. 62].
Наші дослідження показують, що переважна більшість оперативних працівників та слідчих зазначають, що торгівлю людьми вчиняють найчастіше організовані злочинні групи – 68,4% та 59,4% відповідно.
Наявні матеріали оперативно-розшукових справ свідчать, що вказані злочини вчиняються злочинними групами на досить високому рівні організованості. Такі групи створюються, як правило, на ґрунті особистих знайомств (18,5% притягнутих до кримінальної відповідальності за вивченими кримінальними справами – родичі; 7,4% – знайомі по роботі; 74,1% – знайомі в побуті), до їх складу входять як громадяни України, так і іноземці (йдеться про наявність міжнародних зв’язків – 77,8% злочинних груп за вивченими кримінальними справами мали іноземні зв’язки), у більшості випадків для вчинення злочинів (зокрема, для оформлення закордонних паспортів, інших необхідних для виїзду за кордон документів, або для нелегального переміщення за кордон України, або для забезпечення так званого „даху” для злочинців) використовуються досить розгалужені корумповані зв’язки з працівниками відповідних державних органів, установ та організацій [3, с. 96].
Характерними ознаками злочинних груп, що спеціалізуються на торгівлі людьми, є розподіл ролей в угрупованні (всі члени групи виконують чітко визначені функції і діють згідно одного плану, переслідуючи при цьому єдину мету), тенденції до налагодження та підтримування міжнародних злочинних зв’язків, поширення просторового та ресурсно-людського масштабу власної діяльності, її прикриття під виглядом фірми певного профілю, застосування обману, насильства або наркотичних засобів чи психотропних речовин щодо потерпілих для втягнення їх у нелегальну діяльність, наявність корумпованих зв’язків [22, с. 47].
Існування родинних зв’язків в злочинній ланці (дочка – мати; чоловік – дружина) є дуже характерним для даного виду злочинів. Така родинність підвищує рівень організованості цих груп, придає їм більшу оперативність у вирішенні поточних питань і збільшує рівень конспірації [34, с. 24-26].
Узагальнену характеристику торгівців визначити дуже важко, оскільки неможливо виділити характерні особливості – загальні для всієї категорії злочинців. Дуже великий віковий діапазон (до 18 років – 6% осіб, які проходили за вивченими кримінальними справами; 18-30 років – 38,6% осіб; 30-45 років – 48,2% осіб; більше 45 років – 7,2% осіб), різний рівень освіти (неповна середня – 19,3% осіб; середня – 69,9% осіб; незакінчена вища – 3,6% осіб; вища – 7,2% осіб), громадянство (6% осіб – іноземні громадяни). За даними дослідження МОМ тільки дві ознаки являються тотожними: ніхто не займається цими злочинними діями самостійно (всі злочини вчиняються винятково злочинними групами), а також більшість злочинців не має легального місця роботи, а займаються тільки цим злочинним бізнесом [34, с. 22]. Власні дослідження авторів показують, що 77,1% осіб, які притягувались до кримінальної відповідальності за вивченими кримінальними справами про торгівлю людьми, не мали постійної роботи.
В 2001 році до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми було притягнуто 130 осіб, з них 66 чоловіків та 64 жінки. Вивченням матеріалів кримінальних справ встановлено, що до кримінальної відповідальності за торгівлю людьми притягувались 43,4% чоловіків та 56,6% жінок. Ці дані свідчать про те, що до вчинення даної категорії злочинів в рівній мірі схильні як чоловіки, так і жінки.
За соціальним статусом торговців людьми можна розділити на дві групи: кримінальні елементи, члени злочинних угруповань, з одного боку, і зовні законослухняні співробітники комерційних структур, часом високопоставлені співробітники банків, правоохоронних органів, туристичних фірм, засобів масової інформації – з іншого [41, с. 223]. Таким чином, більш розширена характеристика злочинця у цьому випадку залежить від того, яку функцію він виконує.
Розподіл ролей в кримінально-правовому сенсі цілком вміщується в існуючу багато років законодавчо визначену конструкцію функцій виконавця, організатора, підмовника та пособника, як до речі, і у кожному угрупованні незалежно від його спеціалізації. Відповідно до цього визначається і внутрішньогруповий розподіл людей у групі, до складу якої, як правило, входять:
- організатор (керівник);
- „вербувальники”, тобто особи, які підшукують та втягують жінок у заняття проституцією для подальшого їх продажу та безпосередньо спілкуються з останніми з цього приводу, використовуючи обман або зловживання довірою;
- особи, які використовують наявні у них зв’язки з корумпованими працівниками відділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб для оформлення необхідних для виїзду документів;
- „кур’єри”, які займаються безпосереднім переміщенням потерпілих через державний кордон України, передачею останніх „покупцям” та перевезенням одержаних за них грошових коштів;
- закордонні „покупці”, які займаються безпосереднім „працевлаштуванням” отриманих таким чином жінок (можлива наявність посередників) [29].
Функції організатора, як правило, полягають в загальному керівництві діяльністю об’єднання, забезпеченні ефективного використання та розподілу між учасниками прибутків від злочинної діяльності, підтриманні відносин з державними службовцями, що являють собою корумповані зв’язки угруповання, налагодженні міжнародних контактів, плануванні злочинної діяльності угруповання та заходів протидії зусиллям правоохоронних органів, спрямованим на викриття його діяльності. Трапляються випадки поєднання організатором функцій вербувальника.
Дуже часто організатори мають помічників, як правило, осіб жіночої статі, які самі пройшли через процес торгівлі людьми, тобто раніше були в ролі жертви. Однак, побачивши прибутковість цього бізнесу або ж з інших причин, самі почали займатися торгівлею людьми. Основними функціями помічника є: налагодження і підтримання різноманітних зв’язків злочинної групи, розміщення замовлень (зустріч жертв в аеро- або морському порту з подальшим „працевлаштуванням”), організація процесу вербування. В літературі це явище отримало назву „друга хвиля” (10,8% осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за вивченими кримінальними справами). Представниці другої хвилі це, як правило, жінки віком від 20 до 30 років, які частіше всього мають дитину 2-5 років. Помічники іноді виконують основні функції в механізмі експортування жінок.
Вербувальником здійснюється підшукання та схилення жінок до укладання угод щодо удаваного працевлаштування за кордоном. Важливим для вербувальника є вміння налагоджувати первинний контакт з потерпілими, викликати у них довіру або принаймні зацікавленість, схиляти їх до певних дій, що в подальшому призведуть до втягнення у проституцію. Працівники правоохоронних органів зустрічаються з такою ситуацією, що функцію вербувальників дуже часто виконують матері жінок „другої хвилі” (приблизний вік 42-57 років).
Наявність корумпованих зв’язків є передумовою тривалої, успішної та безкарної діяльності злочинного об’єднання. До діяльності злочинних угруповань, що займаються торгівлею людьми, найчастіше втягуються посадові особи правоохоронних органів, працівники паспортних та еміграційних служб, посольств, органів місцевого самоврядування. Саме за допомогою цієї категорії осіб, учасники злочинних об’єднань, що спеціалізуються на торгівлі людьми, вирішують проблеми виготовлення паспортів для осіб, які втягуються до нелегальної діяльності, отримання віз, розв’язання проблем, пов’язаних з наданням видимості легальності перебуванню потерпілих за кордоном, у ряді випадків, інформування про планові заходи проти злочинців, перешкоджання проведенню повних та об’єктивних розслідувань діяльності злочинних організацій, роботі неурядових структур, журналістів, іншого прикриття діяльності злочинців.
Кур’єри забезпечують потерпілим виїзд із країни, а також перевезення грошей. У країнах призначення вони перевозять потерпілих з аеропорту, морського порту чи прикордонних районів до великих міст, де на них чекають „покупці”. Кур’єри мають підготовку, яка дозволяє їм змінювати свої операції по переміщенню потерпілих через державний кордон України залежно від дій правоохоронців та митників. Трапляються випадки, коли „посада” кур’єра відсутня в ланці, а функції перевезення може виконувати помічник, а іноді і сам організатор.
Розподіл ролей – суттєва характеристика. У злочинних угрупованнях чіткий розподіл задач та функцій між членами сприяє захисту організації в цілому: у випадку розслідування викриваються лише малі частини структури.
При цьому слід пам’ятати, що функції окремих членів злочинної групи нерідко з часом змінюються, один і той же член групи може виконувати декілька функцій (зокрема керівник групи виконує функції „вербувальника”, „кур’єра”, чи будь-які інші дії), що до речі, значно ускладнює вибір тактичних заходів при проведенні оперативно-розшукових заходів та досудового слідства.
В якості прикладу торгівлі людьми, вчиненої організованою групою, можна навести кримінальну справу, розглянуту Херсонським обласним судом, по обвинуваченню громадянок М. і К., які спільно з громадянином Сербської республіки – чоловіком громадянки М., протягом 1998-1999 років, організувавшись у стійку групу, систематично підшуковували мешканок м. Херсона, обманним шляхом, або за допомогою поставлення їх у матеріальну залежність вивозили їх до м. Бєліно Сербської республіки, де здійснювали оплатну передачу потерпілих для їх сексуальної експлуатації у нічному клубі, що належав чоловіку громадянки М [3, с. 75-76].
При кваліфікації цих діянь як скоєних організованою групою суд ґрунтувався на наступних фактах.
Про стійкість групи свідчила змова винних на систематичне здійснення злочинної діяльності по торгівлі людьми, строки цієї діяльності заздалегідь не обмежувалися і група функціонувала протягом двох років до моменту її викриття правоохоронними органами.
Між учасниками цієї організованої злочинної групи існував чіткий розподіл ролей – К. підшуковувала майбутніх потерпілих і впевнювала їх у вигідності працевлаштування за кодоном, обіцяючи роботу без надання сексуальних послуг, отримання 50% зароблених грошей та безперешкодне повернення в Україну. Вона ж займалася оформленням паспортів для виїзду потерпілих за кордон, а М., за допомогою чоловіка, що мешкав у Сербській республіці, забезпечувала вивезення жінок з України та наступний їх продаж до нічних клубів в якості проституток.
Склад учасників цієї організованої злочинної групи був постійним, вчинення ними декількох епізодів торгівлі людьми охоплювалося єдиним умислом на здійснення тривалої злочинної діяльності з метою отримання прибутків, що були для них джерелом для існування.
Судом, з урахуванням зазначених ознак, було прийнято рішення про кваліфікацію цих діянь як торгівлі людьми, вчиненої організованою злочинною групою, хоч навіть у цьому випадку ця група і була нижчого рівня, без розгалуженої ієрархічної структури, системи конспірації та корумпованих зв’язків.
Загальний висновок, який можна зробити, узагальнивши всю інформацію, що торгівля людьми в Україні здійснюється невеликими, не більше шести осіб, а тому дуже злагодженими і добре законспірованими групами злочинців, з широкими злочинними зв’язками за кордоном. І як невеликий феномен, необхідно відмітити великий відсоток сімейних злочинних формувань.
Мають місце й випадки, коли особи, що сприяють здійсненню злочинної діяльності на її окремих етапах, безпосередньо не входять до складу групи та не обізнані з кінцевої метою такої діяльності. До них можуть відноситися:
- фотографи, які займаються виготовленням фотографій, необхідних для оформлення закордонних паспортів, інших відповідних документів або фотознімків для реклами серед іноземних покупців, підшуканих для продажу жінок;
- працівники відділів у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, які займаються оформленням та видачею закордонних паспортів та інших документів;
- „провідники”, які займаються незаконними (взагалі без будь-яких документів) переміщенням жінок через державний кордон України [29].
Окремо слід зазначити, що й жінки стають елементом злочинного середовища, включаються у злочинні організації не тільки як складова частина кримінального бізнесу внаслідок сексуальної та іншої експлуатації, але й для виконання других функцій злочинного напрямку, а саме:
- „задоволення” крупних ділків, лідерів злочинного світу;
- компрометація деяких „незговірливих” посадових осіб для подальшого залучення їх до діяльності корумпованих структур;
- використання злочинними групами в якості „навідниць” для вчинення злочинів;
- використання при вимаганні матеріальних чи грошових коштів;
- впровадження в протидіючі злочинні групи тощо [26, с. 39].
Віднесення даної категорії жінок до числа учасників угруповання має умовний характер, оскільки воно може бути застосоване лише до тих жінок, які добровільно увійшли до складу угруповання та зайнялися проституцією. Такі особи мають певну інформацію про характер діяльності угруповання, надають допомогу у вербуванні інших жінок, інколи контактують з організатором угруповання.
Про участь жінок у організації цього бізнесу свідчать дані органів внутрішніх справ України, нерядових організацій, зокрема Всесвітньої Мережі за Виживання (США), а також аналіз історій потерпілих, які звернулися до Міжнародного жіночого правозахисного центру „Ла Страда – Україна” [37, с. 10].
Викладене дозволяє зробити висновок, що торгівля людьми в Україні є складовою частиною організованої злочинності, яка набуває значення самостійного і дуже загрозливого криміногенного чинника, що, в свою чергу, потребує вжиття ефективних заходів, спрямованих на протидію організованій злочинності взагалі і організованій торгівлі людьми зокрема.