Конституція України (ст. 21) проголошує, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Вчинення по відношенню до людини злочину є грубим порушенням її прав та свобод.

Серед найболючіших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв та облич – „біле рабство”, „торгівля людьми”, „контрабанда людьми”. Він має довге історичне коріння [2]. Багатьом він здається атрибутом далекого минулого – елементом древньоєгипетської чи римської культури, негритянського рабства або слов’янського кріпацтва. Насправді, найсучасніші демократії до цього часу не можуть позбавитись цього ганебного явища. Практично в усіх регіонах світу у тій чи іншій формі існує продаж жінок для сексуальної експлуатації, дітей з метою незаконного усиновлення, нещадна насильницька експлуатація чоловіків.

Проблема торгівлі людьми має глибоке історичне та етнонаціональне коріння. На різних етапах свого розвитку людство по різному ставилось до неї. Спочатку ставлення до торгівлі людьми було досить ліберальним, купівля-продаж людини розглядались як засіб легального збагачення. Згодом людська спільнота усвідомила неможливість існування такої форми збагачення, оскільки це дискримінувало людину, принижувало її честь та гідність. Розпочалась багатовікова боротьба з цим ганебним явищем, яка не вщухає й сьогодні, а навпаки загострюється.

Торгівля людьми не визнає державних кордонів, не робить різниці між розвиненими державами та державами, що розвиваються. Вона чудово адаптована як до бідності, так і до розкоші, є актуальною для народів, що живуть в мирі та тих, що втягнуті у військові конфлікти.

Точних даних про торгівлю людьми у світі не існує, тому що злочини, пов’язані з нею, як правило не виокремлюються у статистиці, дані про них збираються безсистемно та нерегулярно. Страх перед громадським осудом, погрози з боку торгівців, перспектива депортації та інші причини стримують потерпілих від звернення за допомогою до офіційних властей та від співробітництва з ними у викритті злочинців, що впливає на латентність торгівлі людьми [3, с. 3].

За свідченнями засобів масової інформації, торгівля людьми, примусова проституція в останні роки набули особливого поширення як вид незаконного бізнесу. За даними ООН, торгівля людьми займає третє місце по прибутковості після торгівлі зброєю і наркотиками. Сьогодні „живий товар” користується особливим попитом в наступних країнах – Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Італії, Ізраїлі, Туреччині та ін. [4, с. 25].

Як синонім торгівлі людьми часто вживається термін „біле рабство”. Вперше він з’явився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи у 1904 році підписали у Парижі Міжнародну угоду щодо боротьби з рабством. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатись проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як „наречених по листуванню”, хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталось залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом обману чи погроз [3, с. 12].

Аналіз міжнародних документів підтверджує, що країни, які беруть участь у торгівлі людьми підрозділяються на три типи:

- країни-постачальниці живого товару;

- країни, через які здійснюється транзит людей;

- країни призначення, куди власне вивозяться люди.

Пострадянські країни – це країни, з яких здебільшого здійснюється експорт людей на світові ринки живого товару. Водночас вони є також транзитними для жителів азійських країн, які намагаються потрапити до Західної Європи [5, с. 10-11].

На початку 90-х років минулого століття і Україну спіткала проблема торгівлі людьми. Використовуючи складну економічну ситуацію, високий рівень безробіття та правову недосконалість захисту громадян молодої держави нечисті на руку ділки почали організовувати кримінальний бізнес – запрошення українських громадян працювати за кордоном, де вони зазнають жорсткої експлуатації, заробляючи великі гроші для організаторів цього бізнесу. Крім звичайної експлуатації, жінки стикаються ще з однією її формою – сексуальною експлуатацією, яка приносить найбільші прибутки у сфері торгівлі людьми. В міжнародній системі Україна ідентифікована як країна-постачальниця жінок на світові ринки інтимного бізнесу [2].

Аналіз криміногенної обстановки в цілому по державі свідчить про наявність тенденції до глобалізації міжнародного трафіку, налагодження нових каналів торгівлі „живим товаром”, зокрема, до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Сирії та Об’єднаних Арабських Еміратів. Згідно із статистичними даними у 2005 році основними країнами призначення потерпілих від торгівлі людьми з України були Турецька Республіка, Російська Федерація та Республіка Польща.

Вигідне географічне розміщення України, відносно спокійна соціально-політична ситуація, прозорі кордони з багатьма країнами сприяли її перетворенню в країну транзиту нелегальних мігрантів, значна кількість яких є жертвами торгівлі людьми. З подібними процесами Україна зіткнулася вперше, тому ще невідпрацьовані ефективні засоби протидії їм, не вистачає об’єктивних оцінок та аналізу кількісних і якісних характеристик цих процесів.

Торгівля людьми в Україні характеризується високим рівнем латентності, яка, в свою чергу, обумовлена рядом факторів, одним з яких є неможливість всебічного вивчення проблеми та об’єктивного висвітлення його результатів традиційними методами. За даними МОМ за останніх 10 років лише жінок з України вивезено до півмільйона осіб [3, с. 34]. За неофіційними даними отриманими в 1999 році Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Н.І. Карпачовою з 400 тис. наших жінок, які через відповідні фірми виїхали на роботу за кордон, в сфері секс-індустрії експлуатується більше 100 тис. осіб [6, с. 65-67]. Причому, якщо дев’ять-десять років назад їх заманювали туди шляхом обману, то зараз більшість з них їде добровільно.

Незважаючи на значущість цієї проблеми та великий суспільний інтерес до неї, єдиного визначення суті та змісту поняття торгівлі людьми поки ще не існує. Більш того, дискусійними залишаються навіть підходи до такого визначення.

Голландські дослідники з неурядових правозахисних організацій, які ще з 80-х років ХХ століття активно займалися вивченням цього феномена і опублікували ряд наукових та науково-практичних досліджень і публікацій [7, 8, 9, 10], виділяють шість основних підходів до його визначення:

- торгівля людьми як проблема боротьби з організованою злочинністю;

- торгівля людьми як проблема легальної та нелегальної міграції;

- торгівля людьми як проблема праці;

- торгівля людьми як моральна проблема;

- торгівля людьми як проблема, пов’язана з проституцією;

- торгівля людьми як проблема порушення прав людини.

Коли торгівля людьми розглядається як проблема боротьби із злочинністю, метою і стратегією цієї боротьби є застосування більш суворого кримінального покарання, розвиток міжнародної координації дій правоохоронних органів та інші заходи, що дають змогу більш ефективно переслідувати злочинців. В цьому розумінні боротьба із торгівлею людьми обмежується лише боротьбою із злочинністю. Практика європейських країн свідчить, що багато потерпілих має негативний досвід спілкування з правоохоронними органами. Такий підхід несе значний ризик для потерпілих через використання їх в якості свідків в кримінальних справах без забезпечення належного захисту та підтримки. Переслідування злочинців дуже часто не включає захист і дотримання прав жертв, а навпаки, в більшості випадків інтереси потерпілих повністю підпорядковуються інтересам розслідування. Означений підхід до визначення суті торгівлі людьми використовується, перш за все, представниками правоохоронних органів. На них лягає основний тягар відповідальності при таких підходах до визначення торгівлі людьми.

Останнім часом торгівля людьми все більше ототожнюється з нелегальною міграцією, особливо в країнах Західної Європи та Північної Америки. У межах цього підходу, запобігання торгівлі людьми означає запобігання в’їзду потенційних жертв до тієї чи іншої країни. Боротьба проти торгівлі людьми перетворюється, таким чином, у боротьбу проти нелегальної міграції. Репресивними заходами щодо міграції є жорстка візова політика, суворий прикордонний контроль, пильний нагляд за змішаними шлюбами, криміналізація дій осіб, що сприяють нелегальному в’їзду чи перебуванню нелегальних мігрантів. Фактично такі заходи мають на меті захист інтересів держави від нелегальних мігрантів, а не захист інтересів особи від насильства та зловживань. В цьому випадку позиція жертв торгівлі протиставляється інтересам держави. Для потерпілих від торгівлі людьми перебування в чужій країні – це нелегальний статус цих осіб, мінімальні можливості своїх прав та інтересів, недостатні легальні можливості міграції (і в той же час попит на робочу силу в нелегальному секторі). У поєднанні з відсутністю роботи у рідній країні, із скрутним матеріальним становищем це робить особу легкою здобиччю торгівців людьми.

Репресивна міграційна політика, що проводиться європейськими державами, все більше безпосередньо зачіпає інтереси громадян України та інших країн СНД. Зокрема це пов’язано з введенням візового режиму для громадян України з боку Польщі, Угорщини, Чехії та інших східноєвропейських держав, які вступають до Євросоюзу.

Торгівля людьми розглядається і як проблема праці. Розгляд проблеми через призму організації праці приводить до висновку, що торгівля людьми – не що інше, як експлуатація людини, примушування її до виконання тих чи інших трудових функцій. Коли торгівля людьми, примусова праця і рабовласницька практика визначаються як проблема праці, ці практики можуть розглядатися як результат низької юридичної і соціальної позиції працівників-мігрантів. Протидія торгівлі людьми з точки зору прихильників такого підходу зводиться до створення належних умов праці, що виключають експлуатацію людини. Працівники захищені такими міжнародними правовими інструментами як Конвенція МОП відносно примусової праці, Конвенція відносно рабства та рабовласницької практики, Конвенція відносно працюючих мігрантів тощо.

Найстарішим підходом до визначення суті торгівлі людини є моральний, який засуджує проституцію, рабство та інші форми експлуатації. З цієї точки зору торгівля людьми розглядається як зло. Боротьба з торгівлею людьми, таким чином означає боротьбу із злом.

Дуже часто торгівлю людьми розглядають у контексті проблеми проституції. Такий підхід близький до попереднього. Досліджуючи цей аспект проблеми необхідно проводити межу між добровільною проституцією та примусовою. В багатьох країнах проституція легалізована, а злочином є тільки примус жінки до заняття проституцією. Така ситуація спостерігається, наприклад, в Німеччині та Нідерландах. Але дозвіл на заняття проституцією у цих країнах дається тільки вихідцям з країн Європейського співтовариства. Емігранти, у тому числі з країн Східної Європи що займаються проституцією у ЄС піддягають відповідальності та депортації. Це примушує їх до перебування на нелегальному положенні, тому у випадку порушення їх прав, вони бояться звертатися до правоохоронних органів.

В даному випадку ознаками торгівлі жінками є ситуації, коли:

- жінка не знала про те, що вона буде працювати в проституції або була обманута відносно обставин, при яких їй прийдеться працювати;

- жінка невільна прийняти особисте рішення про те, чи бажає вона взагалі працювати в проституції;

- жінку примушують віддавати зароблені гроші третім особам;

- жінка зв’язана боргами, по яким вона повинна розплатитися перш ніж сама зможе розпоряджатися своїми власними прибутками, стане вільно вирішувати: чи зможе вона припинити роботу;

- жінку постійно тримають під контролем інші особи;

- жінку обмежують у вільному переміщенні або у можливостях спілкування з іншими людьми;

- жінка невільна відмовити окремим клієнтам або протестувати проти певних видів сексуального контакту [11, с. 11].

Нарешті, торгівля людьми розглядається як порушення прав людини, за яке повинні нести відповідальність держави. Важливим етапом в утвердженні такої концепції стала Світова конференція з прав людини, яка відбулася у Відні в 1993 році, де вперше насилля над жінками було визнано порушенням прав людини. Саме з позицій захисту прав людини в останні роки розроблялася низка міжнародних документів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками та дітьми з метою сексуальної експлуатації. Це, наприклад, Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій що ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації від 1997 року та Брюссельська декларація про запобігання та боротьбі з торгівлею людьми від 2002 року. В них наголошується, що торгівля людьми є кричущим порушенням їх людських прав, з яким можна боротися при участі всіх зацікавлених сторін – недержавних організацій, організацій соціального захисту, правових, законодавчих, міграційних. Така боротьба потребує як національних, так і європейських і міжнародних загальних дій та співробітництва.

Саме такий підхід є для нас домінуючим та пріоритетним. Це дуже важливе питання, так як у відповідності з вибраним підходом визначаються не тільки поняття торгівлі людьми, її загальні ознаки, але і методи, форми боротьби з цим явищем, відповідні державні структури, які повинні вести цю боротьбу.

Перелічені вище методологічні підходи можна розділити на дві групи. Перша об’єднує репресивні напрямки щодо боротьби з торгівлею людьми. Вони націлені на боротьбу з організованою злочинністю, нелегальною міграцією та проституцією. Репресивні стратегії вимагають обережності при їх застосуванні, оскільки вони можуть нашкодити самим жертвам. Друга група об’єднує підходи, які базуються на ідеях підвищення та укріплення статусу особи у суспільстві, зміцненні її прав, що в перспективі виключить саму можливість продавати чи купувати людей.

Зазначені методологічні підходи до визначення сутності торгівлі людьми в тій чи іншій мірі знайшли своє відображення у визначеннях цього явища в міжнародно-правових актах та національних законодавствах [3, с. 6-8].

Якщо подивитися на більшість міжнародно-правових документів, публікацій, виступів з проблеми, то ми побачимо, що в контексті поняття „торгівля людьми” найчастіше використовується поняття „торгівля жінками”. Більше того, говорячи про торгівлю людьми, абсолютна більшість користувачів цього терміну веде мову про торгівлю жінками для використання в проституції, порнобізнесі, сексуальній сфері тощо. Такий підхід закріплено в багатьох міжнародних документах, в тому числі і сучасних, наприклад Гаазькій міністерській декларації європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації 1997 року. Це пояснюється великою кількістю чинників. Справа в тому, що історично увага міжнародного співтовариства була привернута до найбільш поширеного явища в різних куточках світу, а саме торгівлі жінками з метою примусового використання в проституції. Крім того, свою діяльність на запобігання такому явищу спрямовують міжнародні та неурядові організації, уряди багатьох держав світу. І, оскільки вони були ініціаторами прийняття багатьох документів та проведення практичних заходів, виникло своєрідне коло: відповідаючи на найбільш нагальні потреби дня, вони привертали увагу тільки до частини проблеми торгівлі людьми, а саме торгівлі жінками з метою використання в примусовій проституції. Таким чином, створювалось враження що саме торгівля жінками з метою використання в примусовій проституції покриває собою весь феномен торгівлі людьми. Таке сприйняття проблеми стало досить стійким і продовжувало закріплюватися в міжнародних документах, національному законодавстві багатьох країн світу тощо. Насправді поняття “торгівля людьми” охоплює більш широке коло соціальних явищ, тому що об’єктом цього злочину може бути будь-яка особа, незалежно від статі і віку [12, с. 13-14].

Насправді поняття „торгівля людьми” охоплює значно ширше коло соціальних явищ. Предметом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі та віку: чоловіки – з метою експлуатації в праці; діти – з метою використання в жебрацтві; будь-які особи – для вилучення і трансплантації органів. Торгівля жінками є лише складовою частиною феномену торгівлі людьми [5, с. 10].

„...Після смерті батьків у мене не було грошей на оплату боргу за квартиру, і я вирішив ризикнути – поїхати на роботу за кордон. В одній з газет прочитав оголошення, що фірма на вигідних умовах працевлаштовує за кордоном. Вирішив зателефонувати, щоб довідатися, яку роботу мені запропонують. Як повідомила секретарка, для працевлаштування в Ізраїлі мені знадобиться закордонний паспорт та час на оформлення робочої візи. У той момент я думав, що мені пощастило.

Наступного дня я пішов у фірму на прийом до директора. Директор фірми виявився респектабельним чоловіком близько 45 років. Він пояснив, що працювати я буду в шпиталі, мене чекають гарні умови проживання, висока зарплатня, але потрібно буде пройти медичне обстеження про всяк випадок, тому що пацієнти – люди із серйозними порушеннями імунної системи. Я сказав, що погоджуюсь, та віддав паспорт на оформлення візи.

Через три місяці я летів в Ізраїль. В аеропорту мене зустрів представник фірми і відвіз на машині у шпиталь, що знаходився в двоповерховому будинку на околиці. Останнє, що я запам’ятав, це обличчя, що схилилося наді мною зі шприцом у руці. Прокинувся я в напівпідвальному приміщенні без вікон, захотів підвестися, але не зміг через відчуття різкого болю в правому підребер’ї.

Відкинувши ковдру, я побачив, що живіт забинтований. За час перебування в шпиталі я втратив відчуття часу. Щодня до мене приходила жінка і робила якісь ін’єкції. Вона не знала російської мови, тому я не зміг уточнити інформацію щодо місцезнаходження. Коли я зміг самостійно ходити, то побачив шов, що зарубцювався. Жінка видала мені квиток на літак і три тисячі доларів. Так, я повернувся додому з грошима, але без правої нирки...”.

Зведення поняття торгівлі людьми до торгівлі жінками характерне і для Конвенції ООН про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами, яка була прийнята у 1949 році. Як підкреслюється в преамбулі до Конвенції, вона спрямована на боротьбу з торгівлею людьми з метою втягнення їх у проституцію. Крім того, в статті 1 Конвенції зазначено, що сторони Учасниці цієї Конвенції домовляються піддавати покаранню всяку особу, яка з метою задоволення чужих пристрастей:

1) постачає, намовляє або викрадає з метою втягнення у проституцію іншу особу, навіть за згодою останньої;

2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою останньої.

Як ми бачимо, що маючи в своїй назві поняття „торгівля людьми”, Конвенція 1949 року фактично дає поняття торгівлі жінками з метою використання їх в проституції.

Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації 1997 року визначає торгівлю жінками як „будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або обману, зловживання службовим становищем або іншого тиску, в наслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям”.

Останнє за часом міжнародно-правове визначення торгівлі людьми наводиться в Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятому 15 листопада 2000 року. У відповідності до статті 3 цього Протоколу торгівля людьми означає здійснення з метою експлуатації вербування, перевезення, передача, укривання або прийом осіб шляхом погрози застосування сили чи інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливого становища або шляхом виплати чи одержання грошей або іншого зиску, щоб отримати згоду особи, яка має контроль над іншою особою.

Викладене свідчить про те, що сьогодні в поняття торгівлі людьми у світовому масштабі вкладають певною мірою різні явища, які мають спільні ознаки, головна серед яких – продаж (інша платна передача) людини. Торгівлю тлумачать як:

1) такий продаж людини, коли її покупець отримує над нею всі або майже всі атрибути права власності (работоргівлю);

2) продаж, що призводить до вчинення щодо людини інститутів та звичаїв тотожних із рабством, таких, як боргова кабала, сімейне рабство тощо;

3) вивезення для продажу або продаж людини за кордоном чи у своїй країні для використання у проституції або порнобізнесі;

4) продаж дитини для незаконного усиновлення;

5) використання ембріону чи плоду людини з корисливою метою (фактично продаж ембріону чи плоду);

6) продаж людини з метою незаконного вилучення її органів тощо.

Найбільш повне, на нашу думку, визначення цього явища дається в Правозахисних стандартах ставлення до жертв торгівлі людьми від 1999 року, розроблених неурядовими організаціями Всесвітнім альянсом проти торгівлі жінками (Таїланд), Фундацією проти торгівлі жінками (Нідерланди) та Міжнародною юридичною групою (США), у відповідності до яких торгівля людьми є „будь-які дії та посягання на дії, спрямовані на добір, перевезення в межах кордонів або за їхні межі, купівлю, продаж, передачу, приймання чи притулювання особи із використанням обману, примусу (включаючи застосування сили чи погрози силою або зловживання службовим становищем) чи боргової кабали з метою поневолення чи тримання такої особи за плату чи без такої у недобровільному рабстві (домашньому, сексуальному чи репродуктивному), в умовах примусової чи кріпосної праці або умовах подібних до рабства у будь-якому місці, за винятком місця, де така особа мешкала на час первинного обману, примусу чи боргового поневолення” [13, с. 10].

У відповідності до цих стандартів, головними ознаками торгівлі людьми є наявність обману, примусу чи боргової кабали та мета – експлуатація, заради якої використовуються обман, примус чи боргова кабала [13, с. 11].

Характер праці чи послуг як такий, включаючи сексіндустрію, не має відношення до питання про порушення чи не порушення прав людини жертви. Серйозним порушенням основних прав усіх людей є використання торгівцями людьми обману, примусу чи боргової кабали для примушення жертви до роботи в умовах подібних до рабства чи інших умовах експлуатації та зловживань, які позбавляють жертву її чи його права та спроможності розпоряджатися своїм тілом.

Обманом визнається повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. Як правило, в оману вводять тоді, коли йдеться про умови праці чи характер роботи, що її треба буде виконувати. Наприклад, жертва може погодитися працювати у сексіндустрії, але вона не хоче утримуватися в умовах подібних до рабства, чи вона згодна працювати на заводі, але на має наміру задовольняти клієнтів у публічному домі.

У багатьох визначеннях цього явища згадується добровільний вибір об’єкта торгівлі, як додаткова передумова. Зрозуміло, що переважна більшість таких людей самі приймають рішення поїхати з власної країни. До виїзду людину часто підштовхує створений засобами масової інформації, кінофільмами та журналами образ багатого Заходу, що підкріплюється в розмовах з родичами або друзями, яким пощастило в житті, але не має нічого спільного з дійсністю.

У таких випадках, незважаючи на нібито добровільно прийняте рішення нелегально поїхати або залишитися в тій чи іншій країні, людей вводять в оману не лише привабливі картинки райського життя, змальовані ЗМІ, але й самі торгівці своїми брехливими обіцянками, а подекуди їх навіть примушують до цього під загрозою фізичної розправи.

Примус включає отримання або підтримання, шляхом дії або погрози, виконання робіт, надання послуг або інших дій з боку певної особи внаслідок фізичного, юридичного, психологічного або психічного примушування чи внаслідок зловживання владою. Примус також спричиняє обґрунтоване переконання певної людини, що вона не має реальної альтернативи та повинна виконувати роботу, надавати послуги або здійснювати певну діяльність, незалежно від того чи це переконання об’єктивно коректне або ні.

До типових форм примусу належать, зокрема, такі: побиття та погрози побиття, припікання запаленими сигаретами, виривання сережок з вух, позбавлення їжі, накачування наркотиками та транквілізаторами, зґвалтування, утримування під замком під постійним контролем і наглядом, погрози вогнепальною зброєю, погрози відіслати на батьківщину сороміцькі фотографії та відеокасети, а також убивства. Дедалі частіше в торговому бізнесі злочинці вдаються до викрадень людей. Як показує досвід Інтерполу в Європі, торгівці стають дедалі жорстокішими й не гребують жодними способами заради досягнення своїх цілей.

У переважній більшості випадків, де мотиваційним фактором виступає введення в оману, не кажучи вже про примус, застосування якого за даними Інтерполу дедалі зростає, добровільність переїзду не може відігравати вирішальної ролі у визначенні цього терміну. Більше того, навіть якщо об’єкти торгівлі справді добровільно зробили свій вибір, умови, в яких їх іноді тримають проти волі – зневажання людської гідності, позбавлення свободи або інших елементарних прав людини, включаючи дезінформацію щодо правоохоронних органів і їхніх прав, постійний нагляд, насильство та безжальний тиск, конфіскація паспортів і проїзних документів, невиплата заробітку й жорстоке поводження – ставлять під сумнів добровільність їхнього вибору зазнавати саме такого трактування. Добровільність нелегально мігрувати й працювати десь за кордоном не означає згоди на таку експлуатацію, а отже добровільність або недобровільність згоди на переїзд не мають суттєвого значення.

Стаття 1 Додаткової Конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства від 1956 року визначає боргову кабалу як положення або стан, який виникає внаслідок застави боржником з метою забезпечення боргу своєї власної праці або праці залежної від нього особи, якщо належним чином визначена вартість праці, яка виконується, не зараховується в погашення боргу або якщо тривалість цієї праці не обмежена і характер її не визначено.

Боргова кабала передбачає поставлення особи у стан повної, майже рабської особистої чи матеріальної залежності від іншої особи. На практиці в такий стан потрапляє, наприклад, жінка, яку продали в будинок розпусти до іншої країни. Його власник, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї всі документи, обіцяючи повернути їх лише за умови відпрацювання нею сплаченої суми [14, с. 285].

Торгівці людьми часто одержують за послуги по організації міграції платню на основі довгострокових контрактів. Оскільки ці суми разом з високими відсотками доволі великі, то типовим явищем для торгівлі людьми є боргова кабала, яка, у свою чергу, породжує ще більшу залежність живого товару від торгівців. Часто буває, що вся родина – батьки, діти та подружжя мусять сплачувати ці борги під загрозою розправи. Вкрай залякані й обмануті торгівцями, їхні жертви не довіряють правоохоронним органам і боячись за власну безпеку та свої родини, не видають торгівців, навіть якщо ця боргова кабала переростає у справжнє рабство.

Метою всього процесу торгівлі людьми є експлуатація об’єкта торгівлі у злочинних цілях, і всі попутно вчинені злочини є лише кроками на шляху до цієї експлуатації. Іншими словами, втягнення до злочинних мереж, експлуатація у кримінальних цілях є невід’ємним елементом торгового бізнесу.

На додаток до плати за доставку торговці одержують прибутки від експлуатації живого товару та втягнення його до кримінальних структур. Ці кримінальні структури можуть включати, зокрема, нелегальну роботу, організоване жебрацтво, кишенькові крадіжки, експлуатацію проституції, інші форми сексуальної експлуатації, торгівлю дітьми, в тому числі примушення дітей до проституції або торгівлі наркотиками. Часто відбувається ротація живого товару, іншими словами людей продають або обмінюють з країни до країни або між різними кримінальними групами й використовують у різних злочинних цілях. На цьому етапі вони нерідко отримують інші імена та ідентифікаційні дані. Отже прибуток у торговому бізнесі отримується від довгострокової експлуатації живого товару. Проте слід уточнити, що термін „експлуатація” не обов’язково означає прямий примус, але незмінно має місце зневажання людської гідності та порушення елементарних прав людини, зловживання беззахисним становищем багатьох цих людей, втягнення їх у залежність від своїх хазяїв і поводження з ними не як з людьми, а як з товаром. Ця характерна риса робить проблему торгівлі людьми проблемою прав людини, даючи підстави твердити, що це явище є сучасною формою рабства. Елемент експлуатації та використання в різних кримінальних цілях відрізняє торгівлю людьми від переправлення нелегальних мігрантів і виступає тією ланкою, що тісно пов’язує нелегальну торгівлю людьми з іншими формами організованої злочинності.

Як вже вище зазначалось, у національному законодавстві поняття торгівлі людьми вперше було закріплене в 1998 році, коли до Кримінального кодексу України (1960 р.) Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 24 березня 1998 року була включена стаття 1241 з аналогічною назвою. У відповідності до неї торгівлею людьми визнавалось відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов’язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці.

Як видно зі змісту статті, факт продажу людини або іншої її оплатної передачі знаходився за межами об’єктивної сторони злочину, а тому не відповідав її назві і передбачав відповідальність не за торгівлю людьми, а фактично за заволодіння людиною, через те необхідність кримінально-правової боротьби із рабством та работоргівлею, яка випливає із міжнародно-правових зобов’язань України, не була реалізована. Крім того, склад злочину, у відповідності до якого відповідальність за ст. 1241 Кримінального кодексу України (1960 р.) наступала з моменту заволодіння для подальшого продажу або іншої оплатної передачі особою, викликав значні проблеми у правоохоронних органів під час доказування суб’єктивної сторони складу злочину [15, с. 53-54].

У новому Кримінальному кодексі України (2001 р.) законодавець зберіг кримінально-правову заборону торгівлі людьми, більш чітко визначивши в ст. 149 поняття цього злочину: продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення у боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці.

12 січня 2006 року Законом України „Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією” вищезазначена редакція статті була замінена наступною: торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

У відповідності до першої примітки ст. 149 Кримінального кодексу України ми можемо виділити наступні форми експлуатації:

- сексуальна експлуатація;

- використання в порнобізнесі;

- примусова праця або примусове надання послуг;

- рабство або звичаї, подібні до рабства;

- підневільний стан;

- залучення в боргову кабалу;

- вилучення органів;

- проведення дослідів над людиною без її згоди;

- усиновлення (удочеріння) з метою наживи;

- примусова вагітність;

- втягнення у злочинну діяльність;

- використання у збройних конфліктах.

М.І. Хавронюк у коментарі до статті Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за торгівлю людьми дає визначення деяких форм експлуатації особи [14, с. 284-288].

Сексуальна експлуатація – вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою ми розуміємо надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (наприклад, у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та деяким іншим особам, співмешкання з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо) як дозволеного у даній країні чи її окремих місцевостях чи неправомірного виду діяльності.

Під використанням в порнобізнесі розуміється дозволений в даній країні або неправомірний вид підприємництва, пов’язаний зі звідництвом для проституції, сутенерством, держанням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру, тобто таких, що спрямовані на збудження нездорової статевої пристрасті шляхом цинічного, безсоромного, грубо натуралістичного або протиприродного відображення статевого життя людини, тварин, інших, в тому числі вигаданих, істот. Використання в порнобізнесі означає використання особи як сутенера, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.

Втягнення у злочинну діяльність – дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, дача порад про місце й способи вчинення або про приховання слідів злочину, розлиття спиртних напоїв чи вживання наркотичних засобів, психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схилення його до вчинення злочину та ін.).

Усиновлення (удочеріння) з метою наживи – усиновлення (удочеріння) дитини для її наступного використання в жебрацтві, занятті проституцією, азартними іграми, для насильницького донорства, для використання праці дитини з отриманням замість неї платні тощо.

Використання у збройних конфліктах передбачає використання особи як найманця, тобто для виконання нею бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав.

Примусова праця – виконання роботи не пов’язане з добровільною пропозицією працівником своїх послуг і вимагається від нього під погрозою фізичного насильства, якого-небудь покарання тощо. Прикладами примусової праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг з оплатою, яка явно не відповідає характеру і інтенсивності роботи або взагалі без оплати.

Вилучення органів – здійснення без згоди потерпілого шляхом примушування або обману хірургічного втручання в його організм, пов’язаного з пересадкою від донора до реципієнта органів (нирки, печінки, ока тощо) та інших анатомічних матеріалів (шкіри, кісткового мозку, волосся тощо).