Всі природні багатства нашої країни – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони – згідно з Конституцією України (ст. 13), є об’єктами права власності Українського народу. Стаття 66 Конституції України зобов’язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Застосування методів кримінологічний аналізу до оцінки сучасного екологічного стану в Україні дає підстави зробити висновок щодо наявності складної екологічної обстановки в цілому, а в окремих регіонах – кризової. Безумовно, що значною мірою вона спричиняється скоєнням у сфері довкілля найбільш небезпечних і розповсюджених злочинних діянь. Слід зазначити, що злочини проти довкілля у сукупності з іншими правопорушеннями у цій сфері за тяжкістю своїх наслідків створюють реальну загрозу національній безпеці.

Слід зазначити, що злочини та інші правопорушення проти довкілля посягають на суспільні відносини у сфері охорони конституційного права громадян на безпечне довкілля, а також у сфері охорони, використання, збереження і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання й усунення негативного впливу господарської та іншої діяльності людини на навколишнє природне середовище, збереження генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій, а також природних об´єктів, пов´язаних з історико-культурною спадщиною.

Діяльність прокуратури у сфері протидії злочинам проти довкілля є невід’ємною складовою інституціональної системи органів прокуратури при здійсненні функцій нагляду за додержанням екологічного законодавства, насамперед додержанням гарантованих конституційних прав громадян: права на безпечне для життя та здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

В разі виявлення порушень законів у сфері довкілля, прокурор зобов’язаний у межах своєї компетенції вжити заходів реагування щодо припинення та усунення екологічного правопорушення, виявленого внаслідок перевірки, відновлення порушеного права та притягнення винних у цьому порушенні осіб до встановленої законодавством відповідальності, в тому числі й кримінальної.

Термін «екологія» визначається як зв’язок між рослинними та тваринними організмами з навколишнім середовищем. Більшість науковців, досліджуючи злочини, що посягають на довкілля, називають їх «екологічними» (О.Л.Дубовик), «злочини проти природи» (В.О.Навроцький), «злочини проти довкілля» (С.Б.Гавриш), злочини проти навколишнього природного середовища (В.К.Матвійчук).

Аналізу висловлених у науковій літературі поглядів дає підстави для висновку, що поняття «довкілля» та «навколишнє природне середовище» тотожні та у формально-логічному аспекті являють відношення рівнозначності. На перший погляд викликає сумнів доцільність цієї дискусії. Але тільки на перший. Існує низка злочинів, про які йдеться в інших розділах Кримінального кодексу, що містять ознаки злочинів проти довкілля. Отже існують об’єктивні підстави віднесення до злочинів проти довкілля діянь, пов’язаних з порушенням вимог законодавства про охорону праці, пожежної безпеки й інші, які мають екологічне «забарвлення» за характером наслідків (екоцид, незаконне поводження з радіоактивними матеріалами, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами тощо). Слід зазначити, що ці злочини посягають на подвійний об’єкт, де додатковим об’єктом є екологічна безпека. І навпаки – важко визначити межі поняття «екологічного злочину», оскільки під ним завжди буде розумітися певна умовність. Не вдаючись до дискусій, які виникають у правовій доктрині з цього питання, відзначимо лише те, що дослідники єдині в одному: злочини проти довкілля посягають на екологічну безпеку. Заслуговує на увагу визначення екологічних злочинів коментаторів відповідного розділу Кримінального кодексу Російської Федерації (О.Л.Дубовик). «Екологічний злочин — це передбачене кримінальним законом і заборонене ним під загрозою покарання винне суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на довкілля та його компоненти, раціональне використання й охорона яких забезпечує оптимальну життєдіяльність людини, а також на екологічну безпеку населення і територій, яке полягає в протиправному використанні природних об’єктів (або протиправному впливу на них) як соціальної цінності, що призводить до негативних змін стану та якості навколишнього природного середовища».

Отже, під злочинами проти довкілля слід розуміти суспільно небезпечні, кримінально-протиправні, умисні або необережні діяння (дії або бездіяльність) із застосуванням знарядь, засобів, джерел, способів та обстановки їх здійснення, вчинені фізичними, осудними, службовими, неслужбовими та приватними особами (громадянами України, громадянами зарубіжних країн, особами без громадянства та тими, які мають подвійне громадянство), у яких виповнився вік кримінальної відповідальності за ці злочини, які посягають на відносини з приводу умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої системи життєдіяльності всього сущого і людини, її охорону, оздоровлення, раціональне використання і відтворення такої єдиної системи, в яку входить і людина (фізична особа), для теперішніх і майбутніх поколінь, яка гарантуватиме безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище, і завдають цим відносинам істотної шкоди, передбаченої конкретними статтями особливої частини КК України, або ставлять їх під загрозу завдання такої істотної шкоди.

Враховуючи системний характер криміналістичної інформації про злочини, які закріплені у Кримінальному кодексі України і стосуються охорони навколишнього природного середовища, їх можна умовно поділити на такі групи:

1. Злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують умови раціонального використання, охорони, відтворення та рекультивацію землі (ст. 239 КК «Забруднення або псування земель»; ст. 254 КК «Безгосподарське використання земель»).

2. Злочини, що посягають на відносини, що забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення надр (ст. 240 КК «Порушення правил охорони надр»).

3. Злочини, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують умови для охорони відносин щодо захисту суверенних прав України над континентальним шельфом України з метою розвідки й розробки його природних багатств, а також проведення досліджень, розвідки, розробки природних багатств та інших робіт на континентальному шельфі (ст. 244 КК України).

4. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення рослинного світу (ст. 245 КК «Знищення або пошкодження лісових масивів»; ст. 246 КК «Незаконна порубка лісу», ст. 247 КК «Порушення законодавства про захист рослин»).

5. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення водних об’єктів (ст. 242 КК «Порушення правил охорони вод», ст. 243 КК «Забруднення моря»).

6. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення атмосферного повітря (ст. 241 КК «Забруднення атмосферного повітря»).

7. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення тваринного світу (ст. 248 КК «Незаконне полювання»; ст. 249 КК «Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом»; ст. 250 КК «Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів»; ст. 251 КК «Порушення ветеринарних правил»).

8. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони від умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду»).

9. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови з охорони екологічної безпеки (ст. 236 КК «Порушення правил екологічної безпеки»; ст. 253 КК «Проектування чи експлуатація споруд без системи захисту довкілля»).

10. Злочини, що посягають на відносини, які забезпечують умови для протидії приховуванню або перекрученню відомостей про екологічний стан або захворюваність населення, невжиттю заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення (ст. 237 КК «Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення»; ст. 238 КК «Приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення»).

Запропонована систематизація злочинів у сфері навколишнього природного середовища певним чином уточнює їх, використовуючи чітко наведені вище критерії та Кримінальне законодавство України.

Звернемо увагу на те, що злочини проти довкілля розглядаються як протиправні посягання на суспільні відносини з приводу умов (стосунків), що забезпечують охорону, раціональне використання, відтворення та оздоровлення навколишнього середовища.

Згідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Визначаючи правовий статус цих природних об’єктів, ст. 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Як зазначалось, для категорії злочинів, що нами розглядаються, заподіяння шкоди спричиняється певним суспільним відносинам, і лише в деяких випадках – уособленим правам і свободам. Тому ця обставина впливає на утворення складу учасників судового розгляду кримінальних справ про злочини проти довкілля. Зокрема, у справах про злочини, передбачені ч. 1 ст. 238 КК «Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення», ч.1 ст.240КК «Порушення правил охорони надр», ч.1 ст. 241 КК «Забруднення атмосферного повітря», ч.1 ст.242КК «Порушення правил охорони вод» та інші, зазвичай відсутні потерпілий та цивільний позивач.

Рекомендація Комітету Міністрів держав-членів Ради Європи щодо ролі прокуратури в системі кримінального судочинства від 6 жовтня 2000 року закріплює, що прокурори є представниками органів державної влади, які від імені суспільства та в інтересах держави гарантують застосування закону, коли його порушення веде до кримінальних санкцій, враховуючи як права фізичної особи, так і необхідну ефективність системи кримінального судочинства.

В умовах змагального кримінального процесу діяльність прокуратури з підтримання державного обвинувачення є одним з найважливіших факторів забезпечення невідворотності покарання за вчинений злочин, заключною, а тому головною ланкою в роботі з викриття правопорушника и притягнення його до відповідальності.

Відповідно до пункту 11 наказу Генерального прокурора України від 4 жовтня 2011 року №3/2гн «Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин» підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах, розслідуваних слідчими спеціалізованих прокуратур з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, участь у розгляді місцевими судами справ за позовами, заявами природоохоронних прокурорів забезпечується, як правило, територіальними прокурорам, за винятком їх розгляду за місцем розташування природоохоронної прокуратури або природоохоронними прокурорами за їх ініціативи.

Під час підготовки до судового розгляду кримінального провадження прокурору необхідно враховувати особливості конкретної екологічної ситуації, що виникла у зв’язку із вчиненням злочину проти навколишнього середовища, які класифікуються на три види: екоспонтанні (одноразові), екодинамічні (постійно діючі) та екопрогностичні (ситуації, коли небезпечні наслідки лише прогнозуються, розглядаються як такі, що можуть наступити). Правильне визначення виду екологічної слідчої ситуації сприяє більш ефективному плануванню судового слідства, забезпеченню повноти, всебічності і об’єктивності розгляду судом кримінального провадження.

Норми кримінального законодавства, що регламентують відповідальність за злочини проти довкілля, містять в основному бланкетні диспозиції, що відсилають до тих або інших правил природокористування. Зокрема, такі правила стосуються відомостей про гранично-припустимі концентрації впливу шкідливих речовин на ті чи інші об’єкти природного середовища, порядку та умов використання природних об’єктів у виробничих цілях, захоронення шкідливих відходів тощо.

Особам, які не є фахівцями в зазначених галузях, дуже важко правильно оцінити отриману інформацію. Без попереднього дослідження даних висококваліфікованими експертами та спеціалістами з різних галузей знань не просто судити про наявність чи відсутності ознак складу злочину. Через це специфіка кримінального переслідування по злочинах даної категорії обумовлюється тим, що в процесі збору фактичних даних, які входять у предмет доказування по кримінальній справі можуть бути використані спеціальні пізнання самих різних наукових сфер.

Тому особлива увага прокурора при здійсненні підготовки до судового розгляду кримінального провадження про злочини проти довкілля повинна бути спрямована на вивчення і аналіз матеріалів експертиз, оскільки настання відповідальності за більшість екологічних злочинів безпосередньо пов’язане з їх результатами.

Прокурору слід переконатися, що під час досудового розслідування були призначені і проведені всі необхідні для належного розслідування даного злочину судові експертизи: технічна, технологічна, гідрометеорологічна, гірничотехнічна, гідротехнічна, іхтіологічна, токсикологічна, агротехнічна, санітарна тощо.

Прокурор у судовому розгляді кримінального провадження – це представник держави, діяльності якої спрямована на захист прав і свобод людини та забезпечення їх гарантій (ст.3 Конституції України). Завданням державного обвинувача відповідно до ст. 34 Закону України «Про прокуратуру» є сприяння у постановленні судових рішень, що ґрунтуються на законі, шляхом: 1)пред’явлення суду доказів, що підтверджують винуватість особи, їх систематизація та аналіз; 2)спростування доказів сторони захисту, усунення протиріч у доказовому матеріалі; 3)об’єктивної та неупередженої оцінки кожного доказу та їх сукупності; 4)правильної юридичної кваліфікації дій обвинуваченого, об’єктивної й обґрунтованої думки щодо виду і міри покарання; 5)аргументованих пропозицій щодо вирішення цивільного позову, інших питань, які буде вирішувати суд; 6)здійснення права на внесення апеляційної, касаційної скарги або ініціювання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами чи Верховним Судом України.

Зауважимо, що предмет доказування складається із сукупності взаємопов’язаних обставин, що підлягають доказуванню в кримінальні справі (ст. 91 КПК). Їх встановлення здійснюється на ґрунті відповідних фактичних даних, отриманих із визначених джерел у порядку, передбаченому законом. До складу сукупності доказів входять різні за якістю та за призначенням докази. Крім доказів, отриманих в результаті проведення слідчих дій, для кримінальних проваджень про злочини проти довкілля характерна наявність фактичних даних іншого походження.

До них належать:

  • матеріали перевірок державних органів екологічного контролю, що направлені до органів прокуратури та досудового слідства;
  • матеріали перевірок громадських інспекторів. Зокрема, громадський інспектор рибоохорони має право контролювати виконання чинного природоохоронного законодавства, в тому числі й рибалками-любителями, і згідно зі ст. 255 КУпАП при виявленні передбачених статтями 85, 85-1, 91-2 КУпАП правопорушень щодо рибальства й охорони рибних запасів складати про це протокол із подальшою передачею його відповідному інспектору органів рибоохорони для притягнення винних до відповідальності.
  • протоколи і постанови органів, які уповноважені вести провадження по справах про адміністративні правопорушення в галузі охорони довкілля;
  • матеріали громадських екологічних об’єднань, які уповноважені брати участь у проведенні державними органами спеціальної компетенції в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення.

Передусім треба відмітити, що діяння, які належать до групи злочинів проти, досить різнопланові. Але всі вони пов’язані з порушеннями встановленого законодавством порядку використання природних ресурсів, правил охорони природного середовища й інших норм, що забезпечують екологічну безпеку людської життєдіяльності.

Прокурору в процесі підготовки і судового розгляду кримінальних проваджень про екологічні злочини слід опиратися на роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 10.12.2004 року №17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля».

Суб’єктами злочинів проти довкілля можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини службових осіб, котрі вчинили їх із використанням свого службового становища, їхні дії за наявності до того підстав мають кваліфікуватися також за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, крім ст. 238, ч. 2 ст. 248 КК.

Особливості їхнього злочинного поводження полягає в тім, що суспільно-небезпечні діяння пов’язані з порушеннями різного роду екологічних нормативів і вимог. Для обстановки здійснення екологічних злочинів найчастіше характерна сфера промислового або сільськогосподарського виробництва з наявністю хімічних або біологічних шкідливих відходів, з недостатньо високим техніко-управлінським рівнем організації виробництва, низкою виробничою й технологічною дисципліною.

Механізм злочинів проти довкілля складається з багатьох елементів. Насамперед, зі своєрідності технологічної сторони злочинного поводження осіб, відповідальних за дотримання природоохоронних правил. У механізм включається також скидання (викид) шкідливих відходів (рідких або газоподібних), їхнє проникнення в навколишнє середовище й відповідний біологічний або хімічний вплив на неї в розмірах, що перевищує межі, які встановлені екологічними нормами.

Необхідно відзначити, що в деяких складах злочинів проти довкілля передбачені наслідки, які носять сугубо екологічний характер. Так, у складі забруднення атмосфери наслідок являє собою зміну якості атмосферного повітря внаслідок влучення в нього понад гранично припустимі викиди забруднюючих речовин або шкідливого фізичного впливу на нього. Безсумнівно, що атмосферне повітря є природним компонентом, з яким безпосередньо пов’язані життя й здоров’я людини, існування тваринного й рослинного світу.

Мотиви такої злочинної діяльності можуть бути пов’язані з неправильністю поводження, через невміння оцінити виробничу обстановку, нігілістичного ставлення до норм і вимог екології, але найчастіше ними є небажання вкладати кошти в забезпечення екологічної безпеки виробництва. І хоча мотиви й цілі не включені законодавцем у число обов’язкових ознак екологічних злочинів, прокурору їх варто враховувати при формуванні пропозицій щодо призначення обвинуваченому покарання. Окрім цього вони повинні бути враховані під час ініціювання прокурором ухвалення судом окремої ухвали задля організації та проведення уповноваженими органами заходів щодо профілактики екологічних правопорушень.

Можливі або ті що наступили наслідки можуть бути різними, але практично завжди вони пов’язані або із заподіянням шкоди здоров’ю людей, або із забрудненням природного середовища. І тут слушно виникає питання про причинно-наслідковий зв’язок. Установлення причинного зв’язку при здійсненні екологічних злочинів вимагає спеціальних пізнань в області екології.

Особливу складність у практиці підтримання державного обвинувачення викликає встановлення в процесі судового розгляду кримінального провадження і доведення причинного зв’язку у випадках злочинів щодо забруднення природних компонентів, у яких кваліфікуючими ознаками (в якості вторинних наслідків) названі смерть або захворювання людей та інші тяжкі наслідки.

У таких випадках причинний зв’язок буде мати місце лише тоді, коли шкідливий вплив на природний об’єкт (наприклад, атмосферне повітря) точно встановленого й визначеного джерела забруднення спричинив зміну якісного стану останнього, і ця зміна врешті мала несприятливий вплив на людину або довкілля. Проте, причинний зв’язок у кримінально-правовому значенні буде відсутній, якщо шкода людині або природному середовищу стала результатом впливу природних або інших об’єктивних факторів.

Тому, з’ясовуючи обставини вчиненого протиправного діяння, прокурору необхідно особливо ретельно перевіряти, чи є причинний зв’язок між ним і фактом заподіяння шкоди довкіллю, чи не зумовлені шкідливі наслідки факторами, що не залежали від волі обвинуваченого (стихійне лихо, пожежа тощо). Відповідальність за злочини проти довкілля настає і в тому разі, коли відповідні дії були вчинені у зв’язку з виробничою або іншою діяльністю.

Вирішуючи питання про те, чи є шкода істотною (ч. 1 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249 КК, в процесі розгляду кримінального провадження прокурор повинний орієнтувати суд враховувати не тільки кількісні та вартісні критерії, а й інші обставини, що мають значення для вирішення цього питання. Під тяжкими наслідками (ст.236, 237, частини 2 ст.ст.238–243, ч.2 ст.245, ст.247, ст.251, ч.2 ст.252, ч.1 ст.253 КК України) слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей; істотне погіршення екологічної обстановки в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об’єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об’єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо.

В ході підтримання державного обвинувачення прокурор, з’ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об’єктів тваринного світу масовими, зокрема повинен забезпечити дослідження в процесі судового слідства відомостей про видову належність та чисельність тварин, риби, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або конкретної адміністративно-територіальної одиниці.

Під загибеллю людей (ст.ст.236, 237, частини 2 ст.ст.238–243, ч.2 ст.245, ч.2 ст.253 КК треба розуміти смерть хоча б однієї людини, що сталася внаслідок вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена відповідними статтями КК.

Серед суспільно-небезпечних наслідків злочинів проти довкілля створення небезпеки для життя і здоров´я людей (частини 1 статей 239-244, ч. 1 ст. 253 КК має місце в разі, коли забруднення навколишнього природного середовища чи вчинення інших протиправних дій могло призвести до загибелі хоча б однієї людини, масових захворювань людей, зараження хоча б однієї людини епідемічним або інфекційним захворюванням, зниження тривалості життя чи імунного захисту людей, відхилень у розвитку дітей тощо.

З урахуванням характерних зв’язків зазначених елементів між собою, висловлюючи думку про порядок дослідження доказів у ході судового наслідку, прокурор повинен визначити напрямок і засоби надання суду необхідної криміналістичної інформації. Ця інформація включає: відомості про обставини предмета доведення: факт, час і місце забруднення; обстановка здійснення злочину, характер і ступінь забруднення; його механізм, джерело, особи, винні в забрудненні; розмір нанесеного збитку; причини й обставини, що сприяють даному правопорушенню тощо.

В процесі підтримання державного обвинувачення прокурор має забезпечити правильне вирішення судом кримінального провадження про порушення законодавства про охорону довкілля, не допускаючи при розгляді цих справ порушення як матеріального, так і процесуального закону, від кого б вони не походили.

Адже своєчасний і правильний розгляд кримінальних справ про злочини, відповідальність за які передбачена статтями 236-254 КК є важливим засобом захисту гарантованого Конституцією України права громадян на безпечне довкілля, а також суспільних відносин у сфері охорони й відтворення навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Зокрема слід враховувати, що згідно зі ст. 236 КК відповідальність за порушення правил екологічної безпеки настає за умови, що воно спричинило екологічне забруднення значних територій. Під таким забрудненням необхідно розуміти істотне погіршення екологічної обстановки внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних та інших речовин, що становлять небезпеку для людини, довкілля, матеріальних цінностей тощо.

З’ясовуючи питання про те, чи є значною територія, на якій сталося екологічне забруднення, треба враховувати дані про її площу, екологічну унікальність, належність до природно-заповідного фонду чи іншого об´єкта загальнодержавного значення.

Державному обвинувачу треба враховувати, що більшість статей, якими передбачено відповідальність за злочини проти довкілля, є бланкетними. Тому в процесі судового розгляду кримінального провадження йому слід ретельно з’ясовувати, яким саме законодавством регулюються правовідносини, пов’язані з використанням та охороною відповідного природного ресурсу (землі, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу тощо).

Особливості підтримання державного обвинувачення по кримінальних справах про злочини проти довкілля проілюструємо на прикладі найбільш поширених злочинів у цій сфері (ст.ст. 240, 246, 248 та 249 КК).

Вагому роль в механізмі правового забезпечення користування надрами відіграє юридична відповідальність надрокористувачів за порушення вимог чинного законодавства в сфері вивчення, використання та охорони надр. Кримінально-правовий елемент цієї відповідальності утворює заборона порушення правил охорони надр (ст.240 КК України), передусім незаконного видобування корисних копалин загальнодержавного значення як складової вказаної правової норми. За статистикою саме цей елемент диспозиції вказаної статті є визначальним у сучасній слідчий практиці, справи про порушення власне правил охорони надр відсутні.

Прокуророві варто усвідомлювати, що під час судового розгляду кримінального провадження з’ясування обставин незаконності видобування корисних копалин можливе лише за умови врахування окремих вимог гірничого законодавства. Сучасні дослідники визначають право видобування корисних копалин як систему юридичних норм і засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання відносин щодо забезпечення раціональної, екологічно та технологічно безпечної гірничої справи й охорони надр, задоволення потреб суспільства та суб’єктів у мінеральній сировині та захисту їх прав. Відсутність ознак цього права у надрокористувача, який здійснює видобувні роботи, є ознакою незаконного видобування корисних копалин .

На думку окремих науковців, незаконним визнається видобування корисних копалин з порушенням нормативних вимог щодо одержання спеціального дозволу на користування надрами, зокрема без одержання такого дозволу; до початку або після закінчення терміну його дії, після зупинення дії або анулювання спеціального дозволу; за межами ділянки надр (гірничого відводу), на яку виданий спеціальний дозвіл; видобування іншої корисної копалини, ніж вказано в дозволі тощо. Отже, йдеться про наявність у надрокористувача спеціального дозволу на користування надрами та гірничого відводу (ст. ст. 16, 17 Кодексу України про надра).

Водночас, господарська діяльність, пов’язана із пошуком (розвідкою) корисних копалин; видобуванням корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин; видобутком дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння відповідно до пунктів 1, 5 та 6 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000р. №1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» підлягає ліцензуванню. Прийняті у розвиток цього закону Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин визначають організаційні, кваліфікаційні, технологічні та інші вимоги провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин. Відповідні вимоги до надрокористувачів висуває затверджений постановою КМ України Порядок надання у 2009 році спеціальних дозволів на користування надрами.

Логіко-структурний аналіз змісту наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що і ліцензія на вид господарської діяльності, і спеціальний дозвіл на користування надрами в межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами з метою видобування корисних копалин.

Вказане дублювання елементів, притаманних дозвільному режиму у сфері надрокористування, створює проблему правильної кримінально-правової кваліфікації дій особи, яка провадить господарську діяльність з видобування корисних копалин за відсутністю ліцензії, але за умови отримання спеціального дозволу і гірничого відводу. Адже наявність цих юридичних фактів об’єктивно засвідчує відповідність діяльності надрокористувача організаційним, кваліфікаційним, технологічним та інші умовам, які висуваються щодо нього. Разом з тим відсутність ліцензії дає підстави для його притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 202 КК «Порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг».

При підтриманні державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, передбачені ст. 246 КК прокурору слід враховувати, що у відповідності до ст. 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом (лісорубний квиток, ордер, лісовий квиток). Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. На виділених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ресурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом. Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов´язаних і не пов´язаних із веденням лісового господарства. Форми спеціальних дозволів і порядок їх видачі затверджуються КМ України.

За цих обставин кримінальна відповідальність за незаконну порубку лісу за настає у випадках, коли порубка лісу здійснювалася із порушенням нормативних актів, які регулюють порядок порубки дерев і чагарників, у лісах, захисних та інших лісових насадженнях (якщо при цьому заподіяно істотну шкоду), або в заповідниках чи на територіях та об´єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах. Зокрема, має визнаватися незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

У кримінальних провадженнях про злочини, відповідальність за які передбачена ст. 246 КК, шкода визнається істотною, коли:

  • були знищені певні види дерев у тій чи іншій місцевості;
  • погіршилися породний склад, якість, захисні, водоохоронні й інші екологічні властивості лісу;
  • виникли труднощі у відтворенні заліснення в певній місцевості;
  • знизилась якість атмосферного повітря;
  • змінились ландшафт місцевості, русло річки; сталась ерозія ґрунту; тощо.

Якщо внаслідок незаконної порубки дерев, чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав несе відповідальність за статтями 64-67 КУпАП. Заволодіння деревами, зрубаними та підготовленими до складування або вивезення, залежно від обставин кримінального провадження слід кваліфікувати за відповідними частинами ст. 185 КК або іншими статтями, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів проти власності.

Слід враховувати, що порубка дерев і чагарників на територіях, не віднесених до лісового фонду, визначеному ст.4 Лісового кодексу України, не тягне відповідальності за ст. 246 КК. За наявності відповідних підстав такі дії можуть бути кваліфіковані як крадіжка, самоправство тощо.

Особливості підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях по ст. 248 КК полягають у наступному. Під полюванням розуміються дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і власне добування (відстріл, відлов) мисливських тварин (тобто диких звірів та птахів, які можуть бути об’єктами полювання), що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. №1478-III «Про мисливське господарство та полювання»). До полювання прирівнюється перебування осіб: у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами та птахами, або з продукцією полювання; на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (ст. 12 названого Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 248 КК незаконним визнається полювання: з порушенням установлених правил (якщо воно заподіяло істотну шкоду); в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду; на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, занесені до Червоної книги України. Кримінальна відповідальність за полювання, незаконність якого полягала в порушенні встановлених правил, настає лише за умови заподіяння істотної шкоди.

Такою шкодою, зокрема, можуть бути визнані: зникнення того чи іншого виду тварин у певній місцевості; знищення місць компактного проживання та розмноження звірів і птахів, їхніх жител, споруд; руйнування об’єктів природного середовища; знищення тварин, відтворення яких з урахуванням особливостей або чисельності того чи іншого виду (видів) пов’язане зі значними труднощами; тощо.

За незаконне полювання в заповідниках чи на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, занесені до Червоної книги України, кримінальна відповідальність настає незалежно від того, чи мали місце шкідливі наслідки.

Певні складності виникають при розгляді справ про незаконне полювання, де кваліфікуючою ознакою є використанням транспортних засобів. Відповідно до ч. 2 ст. 248 КК такий злочин вважається вчиненим, коли такий засіб (гелікоптер, автомашина, мотоцикл, моторний човен, трактор чи інший транспортний або самохідних засіб) було застосовано з метою полювання, тобто для вистежування, переслідування, добування звірів або птахів.

Під час судового розгляду кримінальних справ за ст. 249 КК прокурор повинен враховувати, що незаконним заняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом визнається таке вилучення водних живих ресурсів із природного середовища, яке здійснюється з порушенням чинного законодавства, що регулює порядок і умови промислового, любительського, спортивного рибальства, іншого використання водних живих ресурсів. Зокрема, незаконним є промисел, який здійснюється всупереч існуючим правилам: без належного на те дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, із застосуванням заборонених знарядь лову, з перевищенням установлених лімітів чи норм вилову. Під промислом розуміються як один акт добування риби, тварин чи рослин, так і неодноразове вчинення таких дій.

Предметом цього злочину виступають водні живі ресурси утворюють риби різних порід, водні тварини (дельфіни, раки, краби, креветки, кальмари тощо), морські рослини, які мають промислове значення. Втім, хутрові тварини (видри, бобри, ондатри тощо) й водоплаваючі птахи до водних ресурсів не належать, тому відповідальність за незаконний їх вилов чи відстріл має наставати за ст. 248 КК. Особливість полягає в тому, що кримінальна відповідальність за злочин, передбачений ст. 249 КК, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. Отже, прокурору при підтриманні державного обвинувачення цю обставину слід обов’язково враховувати.

На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, такі дані, як знищення нерестовищ риби, вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено; тощо.

Застережімо, що вилов риби чи водних тварин зі спеціально облаштованих або пристосованих водоймищ, у яких вони вирощуються підприємствами, організаціями чи громадянами не може бути кваліфікований за ст. 249 КК. За наявності відповідних підстав дії винної особи підлягають кваліфікації як посягання на чужу власність.

Серед кваліфікуючих ознак розглянутого злочину під способом масового знищення звірів, птахів, риби, інших видів тваринного світу (ч.ч.2 ст.248 та 249 КК треба розуміти такі дії, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості представників дикої фауни, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі (застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото, тралення риби за допомогою заборонених прийомів тощо).

При аналізі питання про те, чи здійснювалося незаконне полювання або рибальство способом масового знищення, прокурору в процесі проведення окремих судових дій (зокрема огляд, допит спеціаліста, експерта) слід ретельно досліджувати характерні властивості застосованих знарядь, зокрема їхню руйнівну силу, характер взаємодії з оточуючим середовищем, обсяги шкідливого впливу на довкілля тощо.

Важливим завданням прокурора з підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини проти довкілля є забезпечення компенсація шкоди, що ними спричинена охоронюваним інтересам. Майнова екологічна шкода пов’язується з певною екологічною цінністю об’єктів довкілля і являє собою матеріальні втрати. При тому, що існує понад 20 різних нормативних актів, присвячених визначенню обсягів шкоди окремим об’єктам правової охорони природи, є й прогалини в правовому регулюванні. Наприклад, судовий розгляд кримінальних справ за ст. 240 КК значно ускладнюється внаслідок відсутності методики розрахунку збитків, завданих порушеннями законодавства про охорону надр.

Ефективним засобом відшкодування збитків від екологічних злочинів виступає цивільний позов у кримінальному провадженні, який ініціюється або підтримується прокурором. При розгляді у судовому засіданні такого позову про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, прокурор повинен орієнтувати суд на використання норм природоохоронного законодавства, а у випадках, коли це питання не врегульоване зазначеним законодавством, – відповідними положеннями глав 19 та 82 Цивільного кодексу України. Наприклад, чинним законодавством не встановлений порядок визначення шкоди, заподіяної незаконним видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення. Тому у разі пред’явлення позову він має, на нашу думку, базуватися на загальних нормах, що регулюють цивільно-правову відповідальність за збитки держави від псування родовищ чи розубожіння покладів корисних копалин, з використанням методики визначення балансової вартості корисних копалин при взятті їх на облік та включенні до Державного фонду надр України.

Необхідно також враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з цього питання, наприклад постанови від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та від 16 квітня 2004 р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

При обчисленні розміру відшкодування шкоди, заподіяної знищенням або пошкодженням природних ресурсів, потрібно також додержувати вимог тих нормативних актів, якими встановлено відповідні правила. Зокрема, з’ясовувати ті кількісні та якісні критерії (кількість, вага, розмір тощо), які відповідно до існуючих такс при цьому враховуються.

Прокурору слід звертати увагу на те, що розміри відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об’єктів, що провадиться відповідно до ст. 65 Закону України від 16 червня 1992 р. №2456-ХII «Про природно-заповідний фонд України» і спеціальних такс, які затверджені постановою КМ України від 21 квітня 1998 р. №521 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об´єктів природно-заповідного фонду України».

При судовому розгляді справ про злочини, які посягають на відносини, що забезпечують умови з охорони, раціонального використання, відтворення та оздоровлення водних об’єктів (ст.ст. 242, 243 КК) під час вирішення питання про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням вод, іншими порушеннями водного законодавства, слід керуватися, зокрема, ст.111 Водного кодексу України, а також ст. ст.1166, 1192 Цивільного кодексу України.

В практиці окремих судів при розгляді цивільних позовів у кримінальних провадженнях про злочини, передбачені ст.ст.242, 243 КК, поширені випадки застосування Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству від 29.12.2001р. №290, що на нашу думку є неприпустимим.

Для правильного вирішення цього питання прокурорам слід враховувати позицію Пленуму Верховного Суду України, викладену у п.17 постанови від 10.12.2004 р. №17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля». Розмір шкоди при цьому визначається відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (затверджена наказом Мінприроди України від 18 травня 1995 р. №37).

При вирішенні кримінальних проваджень, пов’язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, необхідно керуватися постановою КМ України від 3 липня 1995р. №484 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» і Положенням про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України (затверджене наказом Мінприроди України від 26 жовтня 1995 р. №116).

У кримінальних провадженнях про лісопорушення розмір заподіяної шкоди обчислюється за відповідними таксами, затвердженими постановою КМ України від 5 грудня 1996 р. №1464 «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству». З метою посилення охорони лісів, збереження лісових ресурсів і підвищення ефективності їх використання КМ України затверджені такі такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами:

  • пошкодженням дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту (додаток N 1);
  • знищенням або пошкодженням лісових культур, насаджень і молодняка природного походження та самосіву на землях, призначених для лісовідновлення та лісорозведення (додаток N 2);
  • знищенням або пошкодженням сіянців і саджанців у лісових насадженнях та на плантаціях (додаток N 3);
  • самовільним сінокосінням, випасанням худоби (додаток N 4);
  • знищенням і пошкодженням лісогосподарських та відмежувальних знаків (додаток N 5);
  • знищенням або пошкодженням мурашників (додаток N 6);
  • пошкодженням сіножатей та пасовищних угідь (додаток N 7);
  • знищенням або пошкодженням лісоосушувальних каналів, дренажних систем і шляхів (додаток N 8);
  • незаконною рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту (додаток N 9);
  • самовільною заготівлею (збиранням) недеревних рослинних ресурсів у порядку спеціального використання, а також загального використання на ділянках, де це заборонено чи допускається тільки за спеціальним дозволом (додаток N 10).

Такси для обчислення розміру стягнень за шкоду, заподіяну лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами, застосовуються також для обчислення шкоди, заподіяної знищенням, пошкодженням чи незаконною рубкою окремих дерев, груп дерев, чагарників на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках, що не належать до лісового фонду.

Для визначення збитків лісовому господарству, за відсутності ознак злочину проти довкілля та у випадку перекваліфікації дій обвинуваченого як посягання на чужу власність мають застосуватись Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю, затверджені постановою КМ України від 20 січня 1997 р. №44. Ці такси застосовуються під час відпуску будь-яким заготівельникам деревини лісових порід на пні в порядку рубок головного користування, суцільних санітарних та лісовідновних рубок, рубок, не пов’язаних з веденням лісового господарства (розчищення земельних ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку із будівництвом гідровузлів, трубопроводів, автошляхів тощо), а також під час заготівлі живиці.

У разі здійснення рубок догляду за лісом, вибіркових санітарних рубок, рубок, пов’язаних з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів тощо, такси застосовуються під час відпуску деревини лісових порід на пні заготівельникам, які не є постійними користувачами ділянок лісового фонду. Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, застосовуються з урахуванням розподілу лісів за лісотаксовими поясами і розрядами:

а) Розподіл лісів за лісотаксовими поясами. До першого поясу віднесено всі ліси, за винятком лісів Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та лісів гірської зони Львівської області. До другого поясу віднесено ліси Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та ліси гірської зони Львівської області.

б) Розподіл лісів за лісотаксовими розрядами, які встановлюються для кожного кварталу (урочища) виходячи з наведеної нижче відстані між центром кварталу і найближчим нижнім складом лісозаготівельника, до якого деревина вивозиться безпосередньо з лісосіки, або пунктом відвантаження деревини залізницею.

При розгляді питання про відшкодування збитків, заподіяних ст.245 КК, яка передбачає відповідальність за знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інших таких насаджень вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом при пред’явленні та підтриманні цивільного позову прокурору треба виходити з положень, визначених постановою КМ України від 8 квітня 1999 р. №559 «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів». За цими таксами здійснюється обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів внаслідок:

· знищення або пошкодження дерев і чагарників (додаток 1);

· знищення або пошкодження газонів і квітників (додаток 2);

· використання не за призначенням парків, скверів, гідропарків, інших озеленених та земельних ділянок, відведених для їх створення, а також самовільний проїзд та заїзд на них транспортних засобів, засмічення водойм на їх територіях (додаток 3).

Вказаною постановою встановлено, що розмір шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів, обчислюється за даними таксами працівниками Мінприроди, його органів на місцях та інших спеціально уповноважених органів виконавчої влади, яким надано право розглядати справи про адміністративні правопорушення

Визначаючи розмір шкоди, заподіяної незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), знищенням їхніх жител, біотехнічних споруд, потрібно керуватися таксами, затвердженими наказом Міністерства лісового господарства і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12березня 1996 р. №24/32 «Про затвердження такс нарахування розміру стягнення за збитки, заподіяні незаконним добуванням або знищенням диких звірів і птахів (крім видів, занесених до Червоної книги України), їх жител, біотехнічних споруд».

При цьому прокурору необхідно враховувати, що для обчислення розміру шкоди, заподіяної територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їхніх жител, місць перебування і розмноження, залежно від обставин кримінального провадження застосовуються такси, затверджені постановою КМ України від 21 квітня 1998 р. №521.

При визначенні розміру шкоди, заподіяної водним живим ресурсам, застосовуються такси, затверджені постановою КМ України від 19 січня 1998р. №32 «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об’єктів водного промислу» або, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, постановою КМ України від 21 квітня 1998 р. №521

У обвинувальній промові прокурора по кримінальній справі про злочини проти довкілля слід орієнтувати суд на додержання вимог природоохоронного законодавства щодо вилучення у правопорушника незаконно добутої продукції (звірів, птахів, риби, деревини, хутра тощо). Якщо вилучену у обвинуваченого продукцію реалізовано до розгляду кримінального провадження в судовому засіданні, повинно враховувати вартість реалізованого при вирішенні цивільного позову.

У випадках, коли незаконно добута продукція не була вилучена, а використана чи реалізована самим обвинуваченим або стала непридатною, державний обвинувач має поставити перед судом вимогу про стягнення її вартості.

В обвинувальній промові прокурор має висловити свою позицію щодо питання про конфіскацію належних обвинуваченому знарядь злочину. Під знаряддями злочину в таких кримінальних провадженнях треба розуміти предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися їх власником чи співучасниками злочину для незаконного полювання, рибальства, порубки дерев тощо, а також для полегшення вчинення зазначених дій: рушниці, вибухівка, рибальські сіті, транспортні засоби (останні можуть бути визнані знаряддям злочину не тільки тоді, коли вони використовувалися безпосередньо в процесі полювання чи рибальства, а й коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто складним). Втім, рішення про конфіскацію таких речових доказів може бути прийнято лише за умови, що вони визнані знаряддями злочину органами досудового розслідування чи судом.

У своїй обвинувальній промові при висловленні пропозиції щодо призначення обвинуваченому, якому інкримінується вчинення злочинів проти довкілля, кримінального покарання, прокурор має неухильно дотримувати вимог статей 65–67 КК України. При формуванні позиції він повинен виходити з того, що призначене судом покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам. Визначаючи ступінь тяжкості злочину, прокурору необхідно враховувати характер вчинених дій та наслідки, що настали: ступінь забруднення землі, надр, вод, атмосферного повітря чи іншого шкідливого впливу на них; вид і кількість небезпечних речовин, що потрапили в природне середовище; кількість людей, які постраждали; кількість тварин або риби, що загинули; розмір заподіяної довкіллю шкоди; тощо. У разі, коли злочин проти довкілля був безпосередньо пов’язаний із посадою, яку обіймала винна особа, або діяльністю, якою вона займалася, відповідно до ст.55 КК України прокурор повинен висловити свою думку щодо необхідності застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.