Захист прокурором прав громадян та інтересів держави у сфері охорони довкілля
3.2.2. Підстави та форми представництва прокуратурою в суді прав громадян та інтересів держави у сфері земельних відносин
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав повинна бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.
Конституція України гарантує громадянам захист їх прав та законних інтересів. Права громадянина у сфері охорони довкілля визначаються відповідними законодавчими актами. Держава закріплює свої інтереси у відповідних нормативно-правових актах і зобов´язана їх захищати, задовольняючи передусім інтереси громадянина та суспільства.
Відповідно до наказу № 3/2 гн основну увагу прокурорам у сфері охорони довкілля необхідно звернути на захист прав громадян, які неспроможні самостійно їх реалізувати. Такі ж положення містяться і у вказівці № 13, що регулює діяльність органів прокуратури у земельній сфері.
Інтереси держави, закріплені у нормах відповідних законів та підзаконних нормативних актів, а тому при обґрунтуванні державного інтересу необхідно посилатися на відповідну норму закону, визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Формами представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави є: звернення до суду з позовами (заявами, поданнями); вступ у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; ініціювання перегляду судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; участь у розгляді справ (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).
Разом з цим, наказом № 6 гн до форм представництва, окрім вище вказаних, віднесено: захист прав громадянина або інтересів держави при виконанні судових рішень; вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб.
Обираючи форму представництва прокурор визначає в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.
З метою вирішення питання про наявність підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступ у розгляду справи за позовом (заявою, поданням) іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
Відповідно до п. 7 наказу прокурорів зобов’язано брати участь у розгляді судами справ у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне. Для належної реалізації цієї функції прокурору необхідно налагодити постійний моніторинг розгляду судами справ у сфері охорони довкілля, що стосуються інтересів держави, шляхом забезпечення отримання та опрацювання відповідної інформації від органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих органів, судів. Окрім того, слід стежити за повідомленнями з цих питань у засобах масової інформації, заявами фізичних та юридичних осіб, що надходять на вирішення до прокуратури.
Отримавши інформацію про порушення закону у сфері охорони довкілля при розгляді цивільної, господарської, адміністративної справи порушеної за позовами інших осіб, прокурор має перевірити її та прийняти рішення про доцільність вступу у справу.
Під час вирішення питання щодо участі прокурора у розгляді судами справ необхідно ознайомитися із матеріалами справи. У заяві прокурору необхідно чітко зазначити підстави для участі у справі (клопотання органу місцевого самоврядування, власна ініціатива), які майнові права або охоронювані законом інтереси держави, територіальної громади він збирається відстоювати.
Інтереси держави закріплені у нормах відповідних законів та підзаконних нормативних актів, а тому при обґрунтуванні державного інтересу необхідно посилатися на відповідну норму закону, визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного оскарження рішення суду . Відповідно до ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» право внесення апеляційної скарги на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні скарги тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.
Відповідно до п. 12 наказу № 6 гн прокурори всіх рівнів у межах своєї компетенції повинні забезпечувати своєчасне реагування на незаконні рішення суду у цивільних, господарських, адміністративних справах та якісну підготовку апеляційних, касаційних скарг, протестів, заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України чи заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.
Про направлення скарги, заяви та справи до апеляційного суду і дату призначення справи до розгляду негайно повідомити прокурора, який забезпечує участь у суді, а при оскарженні рішення суду за позовом, заявою прокурора іншими особами – надсилати копію скарги, заперечення на неї та необхідні матеріали прокурору за місцем розташування судової інстанції. У справах, пов’язаних із земельними відносинами, зазначені повідомлення і матеріали необхідно надсилати відділу захисту інтересів громадян і держави у галузі земельних відносин Головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян і держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України.
Ефективність роботи прокурора на цьому напрямі залежить від повноти та якості опрацювання ним інформації про судові рішення з питань охорони довкілля, що зачіпають інтереси держави.
Відомості про наявність судових рішень можна отримати від контролюючих органів, органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, органів реєстрації прав на нерухоме майно, а також від підприємств, установ і організацій, а також із Єдиного реєстру судових рішень.
У статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, крім іншого, забезпечення касаційного оскарження рішення суду .
Відповідно до п. 12.2 наказу № 6 гн касаційні скарги у цивільних, господарських та адміністративних справах необхідно вносити прокурорам обласного рівня та їх заступникам, які забезпечували участь у суді апеляційної інстанції, господарському суді або за позовами, заявами яких чи підпорядкованих їм прокурорів розглянуто справу. Прокурорам районного рівня та їх заступникам вносити касаційні скарги на ухвали про повернення апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху, відмову у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до ст. 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути переглянута Верховним Судом України виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Стаття 355 ЦПК України, якою регламентовано підстави для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах за змістом повністю дублюється із вищенаведеною ст. 237 КАС України.
У жовтні 2011 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» внесено зміни до КПК, ГПК, ЦПК, КАС України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими значно розширено повноваження, змінено структуру Верховного Суду України. Так, відповідно до ст. 44/1 (судові палати Верховного Суду України) судові палати: 1) здійснюють судочинство у справах у порядку, встановленому процесуальним законом; 2) аналізують судову статистику та вивчають судову практику; 3) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.
Провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами не є доповненням чи різновидом касаційного способу перевірки законності судових рішень. Це самостійний вид перевірки, який характеризується власними специфічними ознаками: підставами перегляду, порядком та наслідками перевірки. Характерні ознаки нововиявлених обставин: є істотними для справи, тобто такими, що можуть вплинути на кінцевий результат розгляду та вирішення справи; повинні об’єктивно існувати на момент розгляду і вирішення цивільної справи та постановлення відповідного судового рішення; з об’єктивних причин ці обставини повинні бути невідомими заінтересованим особам та виявлені тільки після набрання судовим рішенням законної сили; це мають бути тільки обставини, факти, а не нові докази.
ГПК України не містить вимог до оформлення подання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами. Натомість у ст. 364 ЦПК України та ст. 248 КАС України містяться вимоги до форми та змісту такої заяви.
Підготовка та звернення до суду з позовами або заявами.
Відповідно до статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.
Підготовку прокурорами позовів про відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону природи варто починати з вивчення матеріалів перевірок контролюючих органів, які свідчать, що порушенням природоохоронного законодавства завдано шкоду довкіллю.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення вказаного законодавства, повинна відшкодовуватися у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час вчинення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення правопорушення, на час його виявлення.
Відсутність такс або методик не може бути підставою для звільнення винної особи від відшкодування шкоди. У такому випадку шкода компенсується фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних доходів. У цих випадках необхідно керуватися загальними правилами природоохоронного законодавства ст.ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу України.
Розрахунки суми збитків проводяться структурними підрозділами Державної екологічної інспекції, Державного агентства лісових ресурсів, Державного агентства земельних ресурсів України, Державного агентства водних ресурсів.
Також з метою визначення розміру збитків, заподіяних природному середовищу, доцільно на підставі ст.ст.81- 85 КАС України, ст.ст. 143-150 ЦПК України, ст.ст. 41-43 ГПК України клопотати перед судами про призначення відповідної експертизи.
Державна екологічна експертиза проводиться з підстав і у порядку, визначеному Законом України «Про екологічну експертизу» та постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.1995 «Про Порядок надання документації на державну екологічну експертизу».
Експертизи можуть призначатися також для встановлення чи не є факт порушення природоохоронного законодавства слідством недоліків у роботі проектувальної чи будівельної організації.
При вирішенні питання про підготовку позову треба також ретельно перевіряти наявність таких умов відповідальності, як вина, безпосередній причинний зв’язок між відповідними діями (бездіяльністю) і спричиненою шкодою. Зокрема, відомості про порушника, повинні міститися у актах перевірок, протоколах, матеріалах службового розслідування тощо.
У разі коли з матеріалів вбачається, що шкоду заподіяно кількома підприємствами і необхідно визначити розмір відповідальності кожного з них, може бути призначена експертиза.
Звертаючись до суду з позовною заявою, слід керуватись також ст.1192 Цивільного кодексу України, згідно з якою суд, присуджуючи відшкодування шкоди, може зобов´язати відповідальну за шкоду особу відшкодувати її в натурі. Таким чином, якщо у ході перевірки буде встановлено можливість відновлення навколишнього природного середовища за рахунок особи, яка порушила природноресурсове, природоохоронне законодавство про забезпечення екологічної безпеки, у позовній заяві слід вказати конкретні заходи щодо відновлення навколишнього природного середовища та строки їх здійснення.
У позовах прокурора в порядку представництва інтересів держави про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями природоохоронного законодавства, позивачами виступають спеціально уповноважені органи державного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, яким згідно зі ст.20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» надано право звертатися до суду з позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних у результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до Положення, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 №452/2011, Міністерство екології та природних ресурсів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Державна екологічна інспекція України (Положення про Державну екологічну інспекцію України, затверджене указом Президента України від 13.04.2011 №454/2011) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України.
Згідно з Положенням Держекоінпекція має право розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, пред’являти претензії та виступати позивачем у судах. У зв’язку з цим Держекоінспекція може виступати позивачем у справах за відповідними позовами прокурора в порядку представництва інтересів держави.
При зверненні до суду з іншими позовами в порядку представництва інтересів держави у зв’язку з порушеннями природоохоронного законодавства, визначаючи позивача, слід вказувати орган, уповноважений державою на виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах, та з’ясовувати у нього наявність відповідних повноважень.
Також при підготовці позовів указаної категорії слід звертати увагу на правильне визначення відповідача, на якого покладається цивільна (майнова) відповідальність за вчинення порушення природоохоронного законодавства. Від його правового статусу у спірних правовідносинах залежить віднесення спору до компетенції того чи іншого судочинства.
Зокрема, у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу працівником (працівниками) при виконанні ним своїх службових обов’язків, відповідачем виступатиме фізична чи юридична особа, з якою працівник перебуває у трудових відносинах (ст.1172 ЦК України).
У спорах про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю джерелом підвищеної небезпеки, відповідачем виступатиме особа, яка на відповідній правовій основі володіє цим джерелом (ст. 1187 ЦК України).
Визначаючи позовні вимоги, необхідно керуватись відповідними нормами законодавства, які регулюють правовідносини у сфері охорони навколишнього природного середовища. При цьому слід забезпечити правильний спосіб захисту порушених інтересів держави, максимально повне їх поновлення та усунення допущених порушень закону.
Предметом цивільного позову у зв’язку з порушенням природоохоронного законодавства в порядку цивільного, господарського та кримінального судочинства найчастіше є відшкодування майнової шкоди. Указаний спосіб захисту застосовується у зв’язку із заподіянням шкоди деліктним зобов’язанням (позов про стягнення шкоди, завданої знищенням або пошкодженням лісу внаслідок підпалу) або заподіянням збитків невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (позов про стягнення збитків, заподіяних незадовільним очищенням лісокористувачем місць рубок у лісах).
Крім цього, предмет позовів згаданої категорії може стосуватися: визнання права; визнання правочину недійсним (позов про визнання договору оренди (суборенди) водного об’єкта недійсним); припинення дії, яка порушує право (заява про зупинення екологічно-небезпечної діяльності); відновлення становища, яке існувало до порушення (позов про повернення до державної власності самовільно зайнятої земельної ділянки водного, лісового фонду); примусове виконання обов’язку в натурі (стягнення не внесеної в установлений строк плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду); зміна чи припинення правовідношення (припинення права власності на об´єкти тваринного світу, припинення права користування надрами).
Крім цього, існує такий спосіб захисту права, як визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, який застосовується в порядку адміністративного судочинства і регламентований частинами 3,4 ст.105 КАС України (позови про визнання недійсним позитивного висновку державної екологічної експертизи в разі порушення вимог законодавства про її проведення - ст. 45 Закону України «Про екологічну експертизу».
Доказами при підготовці позовів на захист інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища можуть бути:
- документи перевірок, в яких викладаються факти порушень природоохоронного законодавства - оформлені акти та протоколи спеціально уповноважених органів державного контролю;
- розрахунки шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- форми статистичної звітності, в яких вказані факти скиду зворотних вод та забруднюючих речовин; викиду забруднюючих речовин; виробництво, складування або розміщення відходів та інші;
- результати відомчого, державного лабораторного контролю;
- документи, які підтверджують, що контроль проведений атестованою лабораторією;
- відомості про погіршення якості води, земель тощо;
- акт обстеження якості води, повітря, земель;
- письмові пояснення винних осіб;
- матеріали службової перевірки факту порушення природоохоронного законодавства;
- копії наказів, що видані на підприємстві за фактами порушення, протоколів нарад, заходів, що розроблені для усунення наслідків порушення;
- документально обґрунтовані дані про витрати на ліквідацію наслідків забруднення;
- копія вироку суду, яким підтверджується факт порушення та заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу або охороняємим законом екологічним правам громадян.
- копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Вимоги до форми та змісту позовної заяви (адміністративного позову) передбачені ст.54 ГПК України, ст.ст.105,106 КАС України, ст.119 ЦПК України.
Зміст позовних вимог та резолютивна частина позову повинні відповідати визначеним чинним законодавством України способам захисту порушеного або оспорюваного права.
Згідно з вимогами ст.33 ГПК України, ст.60 ЦПК України, ст. 71 КАС України прокурор як учасник судового процесу повинен довести обставини, на які посилається у позові як на підставу своїх вимог і заперечень.
Практика пред’явлення прокурорами позовів та їх розгляду у судах свідчить, що їх підготовка має свої особливості у кожній сфері природоохоронного законодавства.
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника (ст.1166 Цивільного кодексу України). Ні прокурор, ні позивач, в інтересах якого пред’явлено позов, не повинні доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач (фізична чи юридична особа) повинен довести, що у його діях або діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Особливу увагу необхідно звертати на перебіг строку позовної давності, який у спорах, пов’язаних із стягненням завданої природі шкоди, починається з дня складання акту про відповідне правопорушення, а у разі несвоєчасного складання акту - з дня коли цей акт відповідно до вимог законодавства мав бути складений.
Перелік позовів, що можуть бути пред’явлені прокурором у сфері охорони довкілля наводиться докладніше у методичних рекомендаціях Генеральної прокуратури України та прокуратур обласного рівня та поділяється в залежності від об’єкту, якому завдано шкоду (земля, вода, атмосферне повітря, тваринний світ та інше).
З метою однакового і правильного застосування законодавства про участь прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам Пленумом Вищого господарського суду України винесено Постанову від 23.03.2012 № 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді судами справ, підвідомчих господарським судам».
Згідно з абзацом 4 ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною 3 згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідній функції у спірних відносинах», зазначеним у ч. 2 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Системний аналіз приписів ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» і норм ГПК (зокрема, статті 29 та п. 6 ч. 1 ст. 81) свідчить про наявність у прокурора права на звернення до господарського суду з позовом в інтересах громадянина, якщо останній неспроможний через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені або оспорювані права. Питання про поважність таких причин, які з об’єктивних, незалежних від громадянина підстав унеможливлюють або істотно утруднюють самостійне звернення до господарського суду, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням відповідних обставин, наявність яких обґрунтовується прокурором.
Відповідно до п. 3 господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов’язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або в іншому процесуальному документі.
У випадках неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах господарський суд на підставі п. 1 ч. 1 ст.3 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.
Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначив позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК.
Проте, у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18.09.2011 року ч.2 ст. 29 доповнено наступним змістом «у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача».
Цікавою, на нашу думку, видається позиція Вищого господарського суду України, викладена у п. 7 вищеназваної Постанови, що стосується подальших дій прокурора у разі відхилення його протесту або ухилення від розгляду останнього. На сьогоднішні день господарським судам необхідно мати на увазі, за обставин вищевикладених, прокурор вправі звернутися до суду з позовом про визнання незаконними як акта органу, який його видав, так і рішень, дій чи бездіяльності посадової особи.
Крім того, відповідне право прокурора може бути реалізоване прокурором як одразу після постановлення органом акта (рішення), прийняття посадовою особою рішення, вчинення нею дій або допущення бездіяльності, яку оспорює прокурора, так і після використання такого засобу прокурорського реагування, як протест. Отже, саме лише не принесення прокурором (його заступником) протесту на акт, що суперечить закону, до органу, який його видав, або до вищестоящого органу, а так само протест на незаконні рішення чи дії посадової особи не позбавляє прокурора права на звернення до суду відповідним позовом.
Орієнтовний перелік позовів, що можуть бути пред’явлені прокурором при реагуванні на порушення виявлені у сфері земельних відносин, - викладені у пункті 2 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010року№2).
З метою однакового і правильного застосування законодавства під час розгляду господарськими судами справ у земельних спорах Вищим господарським судом України на засіданні пленуму, що відбулося 17 травня 2011 року ухвалено постанову № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».
У п.1.2 постанови зазначено, що господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов´язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.
Із вищенаведених положень вбачається, що представницька діяльність прокурорів має бути першочергово спрямована на запобігання та усунення порушень у галузі охорони, використання, відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, а також безпечного для здоров’я і життя громадян довкілля, запобігання негативному впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів.
Критеріями оцінки діяльності прокурорів з питань представництва взагалі, у тому числі у даній сфері, є сукупність даних про своєчасність, повноту, актуальність вжитих заходів щодо захисту прав та законних інтересів громадян і держави, відповідність їх стану законності, обґрунтованість заявлення позовів, заяв та результатів їх розгляду, якість участі у розгляді справ, ефективність реагування на незаконні судові рішення, стан реального виконання рішень суду у справах за позовами, заявами прокурорів.
Заходи цивільно-правового характеру мають застосовуватися прокурорами переважно у випадках, коли державні інтереси залишаються незахищеними внаслідок того, що органи виконавчої влади, передусім державного контролю, органи місцевого самоврядування або їх посадові особи не виконують чи неналежно виконують покладені на них законодавством обов’язки.