Захист прокурором прав громадян та інтересів держави у сфері охорони довкілля

3.1.3. Методика підготовки та проведення прокурорської перевірки додержання законодавства у сфері охорони довкілля

Методика проведення перевірки додержання законодавства у галузі охорони довкілля – це сукупність прийомів і способів її проведення.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про прокуратуру» перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів – також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України «Про прокуратуру» при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, військових частин, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності без особливих перепусток, де такі запроваджено;

2) витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення, мати доступ до відповідних інформаційних баз даних державних органів;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або інформацію з обмеженим доступом. Письмово вимагати подання в прокуратуру у визначений ним розумний строк зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов´язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

5) отримувати від посадових та службових осіб і громадян усні або письмові пояснення, в тому числі шляхом виклику відповідної особи до органу прокуратури.

Дії, передбачені пунктами 3, 4 та 5 частини першої зазначеної статті, можуть бути вчинені виключно під час проведення перевірки в порядку, передбаченому статтею 21 Закону України «Про прокуратуру».

Перевірки проводяться за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, а також за власною ініціативою прокурора. При цьому перевірки за заявами фізичних чи юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, крім заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, проводяться лише у разі їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами або неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих питань.

У разі якщо захист прав і свобод людини і громадян та інтересів держави згідно із законом є компетенцією відповідних органів державного нагляду (контролю), перевірки проводяться з обов’язковим наданням оцінки щодо законності їх діяльності. У зв’язку з бездіяльністю уповноваженого органу державного нагляду (контролю) або відсутністю такого органу вживаються відповідні заходи прокурорського реагування, спрямовані на забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави.

Для здійснення перевірки прокурор приймає постанову, в якій зазначає підстави, що свідчать про можливі порушення законності та обґрунтовує необхідність вчинення дій, передбачених пунктами 3, 4 та 5 частини першої статті 20 Закону України «Про прокуратуру». Не допускається проведення перевірки без надання копії зазначеної постанови представнику підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичній особі - підприємцю. Постанова прокурора може бути оскаржена цими особами до прокурора вищого рівня або суду в порядку адміністративного судочинства протягом десяти днів з дня одержання копії постанови. За результатами розгляду скарги прокурор вищого рівня приймає рішення про задоволення скарги та скасування постанови або про відмову у задоволенні скарги. Оскарження постанови до прокурора вищого рівня не позбавляє особу права на її оскарження до суду, яке може буди здійснене нею протягом десяти днів з дня одержання рішення прокурора вищого рівня про результати розгляду скарги.

Оригінали витребуваних чи отриманих прокурором актів, документів та матеріалів мають бути повернуті відповідним особам після закінчення перевірки, крім випадків долучення їх до матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому процесуальним законодавством. У разі необхідності до закінчення перевірки можуть бути повернуті копії зазначених документів.

Відповідно до вимог п.7 наказу №3гн прокурорів всіх рівнів зобов’язано Перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів організовувати та проводити за письмовими зверненнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, фізичних та юридичних осіб, матеріалами контролюючих органів, повідомленнями у засобах масової інформації та за власною ініціативою.

Перевірки за заявами та скаргами фізичних і юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, крім заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, проводити лише у разі їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої влади, державного нагляду (контролю), органами місцевого самоврядування, посадовими чи службовими особами відповідного рівня або неприйняття ними рішень з цих питань у встановлені строки.

Перевірки за власною ініціативою проводити з урахуванням стану законності в регіоні, на підставі рішень колегій органів прокуратури, координаційних і міжвідомчих нарад, вимог інших організаційно-розпорядчих документів, доручень керівництва прокуратур вищого рівня.

При цьому перевірки за заявами громадян та юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, за винятком заяв та повідомлень про злочини, проводити лише в разі їх попереднього вирішення керівниками компетентних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та контролю, за виключенням розгляду заяв та повідомлень про злочини, які підслідні органам прокуратури.

Перевірки проводяться з неухильним дотриманням вимог вказівки Генерального прокурора України від 06.06.2012 року №82.

Викладення методичної частини наглядової діяльності прокуратури у досліджуваній сфері вважаємо за доцільне розпочати з перевірок у Держекоінспекції, що входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Виходячи із завдань покладених на Держекоінспекцію перевірки у вказаному державному органі слід починати з:

- дослідження стан координаційної діяльності всіх спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади та участь у реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання і відтворення лісів, ведення мисливського господарства та охорони тваринного світу;

- ознайомлення з журналами обліку справ про адміністративні правопорушення, накладення фінансових (штрафних) санкцій. Слід співставити строки прийняття рішень з встановленими законодавчо, визначити, чи не накладались стягнення після закінчення строків, чи не звільнялись безпідставно винні юридичні особи та громадяни від відповідальності;

- вивчення матеріалів справ про притягнення до відповідальності, скарг на рішення про притягнення до адміністративної відповідальності;

- аналізу стану розгляду скарг, що надходили в орган контролю, чи розглянуто належним чином, поновлено права громадян, проконтрольовано виконання прийнятого по скарзі рішення;

- вивчення матеріалів судових справ за адміністративними позовами органів контролю до суб’єктів господарювання про усунення порушень законодавства, в задоволенні яких відмовлено за безпідставністю позовних вимог та суб’єктів господарювання до суб’єктів владних повноважень про скасування висновків актів перевірок контролюючих органів та прийнятих за їх результатами рішень, які задоволено судами;

-звітами, аналізами та узагальненнями у сфері охорони довкілля;

-довідками за наслідками перевірок, які проводилися вищестоящими органами, органами Державної фінансової інспекції та податковими органами;

-підстави планування перевірок (систематичність перевірок);

-вивчити акти перевірок, їх повноту і якість, з метою оцінки правильності і повноти реагування на виявлені порушення;

-стан контролю за виконанням приписів, постанов, вказівок, вимог тощо;

-своєчасність направлення до правоохоронних органів матеріалів про діяння, у яких убачаються ознаки злочинів, якість таких матеріалів, наявність дріб’язкових фактів або фактів укриття злочинів;

-законність вжиття заходів щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, стягнення екологічної шкоди;

-своєчасність та повноту вжиття заходів до відшкодування заподіяних збитків;

-достовірність статистичних звітів про контрольну діяльність (щодо кількості перевірок, виявлення порушень, вжиття заходів реагування, їх результативності, додержання закону при притягненні їх до адміністративної відповідальності тощо);

Основною умовою ефективності наглядової діяльності щодо додержання законодавства в екологічній сфері є наявність вичерпної інформації про стан охорони навколишнього природного середовища, інформації про фінансування природоохоронних заходів.

- При здійсненні перевірки в обов’язковому порядку необхідно ознайомитись з посадовими обов’язками працівників органу контролю для забезпечення повноти перевірки та якісної підготовки документів реагування за її наслідками.

Важливо звернути увагу й на порядок підготовки і проведенні перевірок у підрозділах Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Зокрема йдеться про Державні управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі та Положення про Державну екологічну інспекцію в областях, містах Києві та Севастополі (далі – Управління). Так, при здійсненні перевірки слід звертати увагу на:

-порядок здійснення у межах своїх повноважень комплексного управління та регулювання, координації діяльності місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки;

-порядок організації та проведення державної екологічної експертизи у рамках комплексної державної експертизи та у відокремленому порядку відповідно до законодавства на відповідній території, за винятком території, віднесеної до зон діяльності Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря та Державної екологічної інспекції Азовського моря;

-участь у роботі державних комісій з приймання в експлуатацію об’єктів виробничого, житлово-комунального призначення та житлових масивів;

-додержання законів при подані на затвердження відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями проекти лімітів: використання природних ресурсів місцевого значення, утворення та розміщення відходів у навколишньому природному середовищі;

-порядок та законність затвердження нормативів граничнодопустимого скидання забруднюючих речовин до водних об’єктів;

-дотримання вимог чинного законодавства щодо порядку видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, водокористування в разі використання води з водних об’єктів загальнодержавного значення, дозволи на викиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, дозволи на розміщення та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами, приймає відповідні рішення щодо зупинення їх дії або анулювання;

-порядок узгодження матеріалів підприємств, організацій, установ на отримання ліцензій на пошук (розвідку) корисних копалин, спеціальних дозволів на користування надрами, дозволів на проведення на землях водного фонду робіт з будівництва об’єктів гідротехнічного, гідрометричного та лінійного призначення, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладення кабелів, трубопроводів та інших комунікацій (крім будівельних робіт та робіт на землях прибережних захисних смуг морів і на землях, зайнятих морями), дозволів на розробку проектів нормативів граничнодопустимих скидів у водні об’єкти, погоджує договори оренди водних об’єктів;

-додержанням вимог законодавства під час забезпечення у межах своїх повноважень погодження вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів, місць розташування об’єктів та проектів відведення земельних ділянок на відповідній території, за винятком території, віднесеної до зон діяльності Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря та Державної екологічної інспекції Азовського моря;

-порядок організації регіонального моніторингу навколишнього природного середовища, забезпечення функціонування державної системи моніторингу довкілля на регіональному рівні;

-законність використання посадовими особами своїх повноважень щодо забезпечення здійснення заходів спрямованих на збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, розвитку заповідної справи, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, ведення Червоної книги України та Зеленої книги України;

-додержання законів посадовими особами під час участі у розробці, реалізації та контролі за виконанням державних та місцевих програм охорони навколишнього природного середовища;

-участь у екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, діяльності екологічних об’єднань громадян, рухів тощо;

-порядок забезпечення в межах своїх повноважень підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників;

-додержання вимог чинного законодавства щодо порядку та змісту пропозиції обласній, Київській, Севастопольській міським радам, районним та міським радам щодо розподілу зборів за забруднення навколишнього природного середовища, що надходять до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища;

-додержання вимог чинного законодавства щодо подання запитів та пропозицій до Мінприроди щодо фінансування природоохоронних заходів за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища;

-порядок забезпечення використання бюджетних асигнувань за цільовим призначенням, складає й подає в установленому порядку фінансову звітність;

-порядок здійснення у межах, визначених законодавством України, функції з оперативного управління майном, що належить до об’єктів державної та комунальної власності.

Необхідно звернути увагу й на порядок перевірки у Державній санітарно-епідеміологічній службі України та її територіальних підрозділах.

Повноваження органів державної санітарно-епідеміологічної служби в сфері охорони довкілля визначені ст.ст. 33, 39-42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 24 Закону України «Про відходи», ст. ст. 39, 43 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», ст.ст.3,25 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» і «Положенням про державну санітарно-епідеміологічну службу України», затвердженим наказом Президента України від 06.04.2011 №400/20, Положенням про територіальні органи Державної санітарно-епідеміологічної служби України, затвердженим наказом Міністерство охорони здоров’я України.

Перевірці підлягають наступні питання:

- стан здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері охорони водних ресурсів, атмосферного повітря, поводження з відходами;

- стан взаємодії між органами, установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби та іншими спеціально уповноваженими органами, що здійснюють державний нагляд і контроль за додержанням природоохоронного законодавства;

- повнота та своєчасність вжиття заходів до усунення порушень законодавства (використання всіх передбачених законодавством форм цивільної, фінансової, дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності), здійснення контролю за їх виконанням, виявлення конкретних винних осіб, вирішення питання про їх відповідальність, обґрунтованість та відповідність призначеного покарання (звернути увагу на дієвість та своєчасність цих заходів, реальне виконання приписів та постанов органів контролю, їх претензійну та позовну роботу);

- чи в усіх необхідних випадках передавалися матеріали за фактами порушення вимог законодавства в правоохоронні органи; чи не було фактів приховування злочинів;

- законність прийнятих рішень щодо обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ і організацій, водних об’єктів у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм (за відсутності позитивного висновку санітарно-епідеміологічної експертизи, відступ від затвердженого проекту тощо) (ст. 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»);

- законність прийнятих рішень про відновлення діяльності об’єктів, експлуатацію яких заборонено у зв’язку з порушенням вимог чинного законодавства.

В тому числі щодо охорони атмосферного повітря:

- чи наявна інформація про відсутність санітарно-захисних зон навколо підприємств і об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин в атмосферне повітря. Які заходи вжито до усунення порушень;

- чи враховується санітарно-епідеміологічною службою при погодженні документів на отримання дозволу на викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря відсутність навколо підприємств санітарно-захисної зони. Якщо ні, з’ясувати причини;

- чи здійснюється лабораторний контроль за станом атмосферного повітря в межах санітарно-захисних зон;

- чи проводяться лабораторні дослідження та випробування з метою визначення впливу повітря на стан здоров’я і життя людини;

- відповідність вимогам законодавства про охорону атмосферного повітря висновків по проектах відведення земельних ділянок під забудову та інші види землекористування;

- чи погоджувалась проектна документація з будівництва, реконструкції та розширення об’єктів, діяльність яких негативно впливає на стан атмосферного повітря. Забезпечення здійснення санітарного нагляду за реалізацією погодженої документації;

- чи обмежувалась, тимчасово заборонялась або припинялась діяльність підприємств і об’єктів, яка здійснювалась з порушенням законів про охорону атмосферного повітря та санітарних норм. Стан забезпечення контролю за виконанням таких рішень;

- чи виконуються вимоги законодавства щодо опечатування та опломбування діяльності підприємств;

- здійснення координації діяльності місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Щодо охорони водних ресурсів:

- чи є в санітарно-епідеміологічній станції перелік водних об’єктів, які використовуються для питного водопостачання;

- законність погодження дозволу на спеціальне водокористування (ст. 44 Водного кодексу України);

- як здійснюється контроль за додержанням підприємствами режиму зон санітарної охорони цих водних об’єктів (ст. 93 Водного кодексу України);

- чи виявлялися органами санітарного нагляду факти невідповідності якісних характеристик питної води встановленим стандартам і нормативам, факти скиду неочищених чи недостатньо очищених стічних вод. Чи приймалися у зв’язку з цим рішення про припинення використання неякісної води (ст.ст.55, 58 Водного кодексу України);

Слід врахувати, що основні вимоги якості води та порядок здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду на цьому напрямку передбачений Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» затвердженими наказом Міністерством охорони здоров’я України від 12.05.2010 року №400.

Вимоги щодо стану поверхневих вод та порядок здійснення нагляду регулюється Санітарними правилами та нормами по охороні вод від забруднення затвердженими Мінздравом СРСР.

Щодо поводження з відходами:

- наявність інформації про всі об’єкти, де здійснюється накопичення та розміщення відходів;

- здійснення контролю за виконанням вимог законодавства про відходи, дотриманням державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів під час утворення, збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів;

- проведення обстежень для видачі погодження про надання земельної ділянки з розміщення відходів, проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, надання висновків щодо проектної документації на відведення земельних ділянок, техніко-економічних обґрунтувань і розрахунків проектів будівництва, розширення, реконструкції об´єктів, призначених для поводження з відходами, відповідно до ст.ст.11, 15 Закону України «Про санітарне і епідеміологічне благополуччя населення»;

- здійснення контролю за виконанням вимог законодавства щодо зберігання та знищення (захоронення) біологічних відходів (відходів біотехнологій), зокрема, біологічних відходів лікувально-профілактичних установ, наявність даних щодо роботи муфельних печей, захоронення відходів вказаної категорії тощо;

- здійснення контролю щодо утворення та утримання скотомогильників, біотермічних ям, їх паспортизація;

- дотримання порядку одержання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, поховання, знищення й утилізацію отруйних речовин, у т.ч. промислових відходів, продуктів біотехнології, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.1995 №440;

- додержання вимог законодавства при наданні дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, поховання, знищення й утилізацію отруйних речовин, у т.ч. токсичних промислових та інших відходів відповідно до ст.ст. 16, 25 «Про санітарне і епідеміологічне благополуччя населення».

Під час перевірки виконання органами СЕС покладених на них функцій особливу увагу приділити здійсненню контролю в сфері поводження з пестицидами та агрохімікатами. Зокрема з’ясувати:

- стан роботи з паспортизації хімічних складів для зберігання пестицидів і агрохімікатів (Державних санітарних правил 8.8.1.2.001-98 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві»);

- наявність фактів розкрадання пестицидів та агрохімікатів внаслідок неналежної їх охорони, вжиті заходи реагування (в т.ч. порушення кримінальних справ органами внутрішніх справ);

- наявність непридатних, неопізнаних і заборонених до застосування хімічних засобів захисту рослин, заходи, вжиті до вирішення проблеми їх зберігання, транспортування та знищення, стан роботи з перезатарення пестицидів та агрохімікатів.

Потрібно звернути увагу й на додержання законів органами Держлісагентства України. Так, зауважимо, що ліси можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Право власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Слід зазначити, що у сфері лісових відносин законодавством чітко розподілено повноваження державних органів при вирішенні питань щодо розпорядження лісовими ділянками. Так, Кабінет Міністрів України передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею понад1 га, що перебувають у державній власності (ст. 27 ЛК України). Обласні державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності на відповідній території, а також передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до1 га(ст.31 ЛК України). Районні державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до1 га, що перебувають у державній власності, у межах населених пунктів районного значення та припиняють права користування ними (ст. 32 ЛК України). Сільські, селищні, міські ради передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах населених пунктів і припиняють права користування ними (ст. 33 ЛК України).

Водночас при проведенні перевірок законності надання у власність та користування земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов’язаних з веденням лісового господарства, відповідні органи вирішують питання збереження або вирубування дерев і чагарників. У разі виникнення потреби у їх вирубуванні має бути вирішено питання про сплату новим власником вартості лісової рослинності, розташованої на ній.

Державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства відповідно до ст.28 ЛК України здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства управління лісового та мисливського господарства. Так, відповідно до п.1 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України віл 21.03.2012року №134, обласні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються Держлісагентству України та є його територіальними органами.

Крім того, необхідно звертати увагу на:

-наявність у лісокористувачів належним чином оформлених документів на право користування землями лісогосподарського призначення;

-законність оформлення тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду;

-наявність і відповідності закону угод із юридичними та фізичними особами про надання лісових ділянок в оренду для цілей, не пов’язаних із веденням лісового господарства, без вилучення таких ділянок у лісокористувачів;

-наявність фактів переведення лісових земельних ділянок до нелісових для використання їх у цілях, не пов´язаних з веденням лісового господарства, у тому числі надання громадянам для житлового та дачного будівництва.

Потрібно приділити увагу й перевіркам у територіальних підрозділах Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України. Так, згідно з п.1 Положення про управління ветеринарної медицини в містах обласного значення, районах, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.05.2012року №257, управління ветеринарної медицини в містах обласного значення, районах (далі - управління ветеринарної медицини) підпорядковуються Державній ветеринарній та фітосанітарній службі України та є її територіальними органами нижчого рівня.

Перед початком перевірки з органів ветеринарної медицини необхідно витребувати інформацію щодо:

- кількості підприємств, установ та організацій, які займаються забоєм, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження;

- кількості виданих ветеринарних документів;

- кількості внесених пропозицій щодо призупинення, поновлення або анулювання (скасування) експлуатаційних дозволів;

- кількості виданих наказів, розпоряджень та приписів про обов’язкові для виконання ветеринарно-санітарні заходи (включаючи забій, вимушений забій тварин, знешкодження, утилізацію або знищення товарів, дотримання процедур переробки, утилізації або знищення об’єктів, якщо вони є носіями хвороб, що підлягають повідомленню, або в разі виникнення підозри, що ці об’єкти заражені чи є носіями хвороб, що підлягають повідомленню, чи містять забруднюючі речовини, радіонукліди в кількостях, які перевищують максимальні рівні залишків);

- кількості виданих наказів, розпоряджень та приписів стосовно вилучення з обігу товарів та засобів догляду за тваринами, які не відповідають ветеринарно-санітарним заходам або технічним регламентам;

- кількості виданих розпоряджень та приписів стосовно призупинення, закінчення строку дії, поновлення і анулювання (скасування) експлуатаційних дозволів та ветеринарних документів;

- ринків та торгівельних майданчиків;

- суб’єктів господарювання, які займаються вирощуванням та розведенням риби, користувачів мисливських угідь;

- наявності ліцензованих підприємств, які займаються виготовленням ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів та засобів ветеринарної медицини;

- накладених адміністративних стягнень, тощо.

У ході перевірки доцільно ознайомитись з матеріалами проведених органами ветеринарної медицини перевірок щодо оцінки ветеринарно-санітарного стану та якості виготовленої продукції на підприємствах, установах та організаціях, при цьому особливу увагу звернути на виявлені факти порушення вимог законодавства та реагування на них - внесення приписів, накладення адміністративних стягнень, винесення постанов про обмеження, заборону або припинення діяльності. Встановити, чи мали місце випадки нереагування на виявлені порушення або обмеження реагування шляхом внесення припису.

Окрім цього, слід вивчити стан контролю за своєчасним і повним виконанням приписів, постанов (наявність інформації суб’єктів господарювання про стан виконання приписів або проведення фахівцями ветеринарної служби перевірок в порядку контролю).

У лабораторіях ветеринарно-санітарної експертизи необхідно перевірити додержання вимог Закону України «Про ветеринарну медицину», Положення про державну лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку, затвердженого наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агарної політики України 15.04.2002 №16. Зокрема, наступні питання:

- чи мають лабораторії свідоцтва про акредитацію, чи забезпечені вони пристосованим службовим приміщенням, вимірювальною технікою, засобами випробувань, реактивами;

- ведення фахівцями ЛВСЕ відповідних журналів реєстрації (достовірність ведення можливо перевірити шляхом співставлення довідок про проведення експертизи, які видаються суб’єктам господарювання, з даними журналів) ;

- шляхом співставлення даних про надходження продукції на ветсанекспертизу з даними про результати проведення ветсанекспертизи з’ясувати, чи вся продукція була досліджена на предмет її якості та безпечності;

- чи дотримуються вимоги законодавства в частині прийняття продукції для проходження ветсанекспертизи після обов’язкового пред’явлення документа, що посвідчує особу її власника або продавця;

- чи дотримуються вимоги щодо пред’явлення відповідних супровідних документів (зокрема, Ф.1, Ф.2) на м’ясо, рибопродукти, мед та ін. перед проведенням ветсанекспертизи (дані щодо кількості проведених досліджень м’яса, рибо продуктів, меду та ін., співставити з кількістю ветеринарних документів за Ф. 1, Ф. 2 );

- чи здійснюється державний ветеринарно-санітарний контроль фахівцями ЛВСЕ, кількість притягнутих до відповідальності, відповідність чинному законодавству накладених штрафів;

- кількість продуктів харчування рослинного та тваринного походження, що затримані, зняті з реалізації, утилізовані, повернуті власнику (підстави, загальна кількість продуктів, подальше поводження з ними);

- додержання дирекцією ринків (торгівельних майданчиків) вимог щодо надання торгових місць лише після отримання на продукцію висновку ветеринарно-санітарної експертизи (надання місця для торгівлі посвідчується квитанцією про сплату збору) ;

- наявність на ринках договорів з відповідними установами, організаціями на проведення дезінфекції, дезінсекції, дератизації (обов’язково наявність актів виконаних робіт, ведення журналів проведення таких робіт);

- наявність у суб’єктів господарювання, які займаються забоєм, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження, лабораторії ветсанекспертизи (наявність службового приміщення, необхідного обладнання та матеріалів, ведення журналів);

- як здійснюється ветеринарно-санітарний контроль у випадку відсутності офіційного ветлікаря безпосередньо на підприємстві ;

- чи у всіх випадках вироблена продукція пройшла лабораторні дослідження за показниками, що визначені ветеринарно-санітарними вимогами (співставити кількість виробленої продукції та на яку кількість видані ветеринарні свідоцтва за Ф.2);

- наявність фактів закупки сировини тваринного походження без відповідних ветеринарних документів, а також виготовлення харчових продуктів із сировини тваринного походження, забороненої до використання, у тому числі із м’яса трупів тварин (факт можливо виявити шляхом витребування інформації в управлінні ветеринарної медицини про дату проведення досліджень та кількості продуктів харчування, на які видані ветдокументи господарству, яке проводило продаж м’ясопродуктів, та співставити з датою та кількістю продуктів, які отримало переробне підприємство);

- стан усунення порушень, виявлених під час перевірок органами державного контролю та нагляду (своєчасність, повнота);

- відповідність чинному законодавству на сільгосппідприємствах порядку вимушеного забою тварин, утилізації (попередній огляд фахівця ветеринарної служби таких тварин );

- наявність договорів із спеціалізованими підприємствами на доставку тварин у разі їх загибелі та відходи від забою тварин (співставити дані господарства про кількість вимушено забитих тварин та переданих спецпідприємствам з даними, які маються на такому підприємстві, щодо кількості отриманих та утилізованих тварин);

- чи обладнані користувачами мисливських угідь майданчики для відстріляної на полюванні дичини згідно з ветеринарно-санітарними вимогами;

- чи забезпечується проведення ветеринарно-санітарної експертизи дичини, що призначається для використання з метою споживання (обов’язково наявність висновків такої експертизи) ;

- факти загибелі тварин, невластивої їм поведінки; чи у кожному випадку користувачі мисливських та рибальських угідь інформували про це установи ветеринарної медицини;

- чи отримали суб’єкти господарювання, які займаються вирощуванням та розведенням риби, позитивну ветеринарно-санітарну оцінку стану водних об’єктів;

- чи підтверджується якість та безпека живої риби, інших водних живих ресурсів, вирощених у ставках (ветеринарне свідоцтво видається державними органами ветеринарної медицини один раз на всю партію вирощеної живої риби чи інших водних живих ресурсів);

- випадки утилізації суб’єктами господарювання за рішенням державних органів ветеринарної медицини продуктів лову.

Окремо звернімо увагу на перевірку додержання законів у підрозділах Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства (надалі Головдержуправління).

У ході перевірки необхідно встановити:

- стан здійснення державного контролю за використанням та охороною водних живих ресурсів, своєчасність виявлення фактів порушення правил рибальства та інших порушень (скидання неочищених стоків, руйнування гідротехнічних споруд тощо), своєчасність направлення матеріалів про порушення правил рибальства до суду або правоохоронних органів, підрахування та стягнення збитків, вилучення незаконних знарядь лову;

- чи звертається увага при проведенні перевірок щодо виконання суб’єктами господарювання вимог Режимів, науково-біологічних обґрунтувань щодо заселення та вилову кількості та видового складу водних живих ресурсів;

- чи обладнані гідротехнічні споруди рибозахисними пристроями, стан їх експлуатації, додержання періодичності обстеження їх водолазною службою;

- своєчасність винесення наказів про встановлення термінів заборони на лов (добування) водних живих ресурсів, своєчасність їх доведення до відома користувачів водних живих ресурсів;

- чи мали місце випадки перенесення термінів заборони ведення промислу або продовження терміну його тривалості (не більше, ніж на 15 діб та за погодженням з науковими підприємствами);

- чи мали місце факти надання дозволів на ведення лову рослиноїдних риб та інших водних живих ресурсів в період заборони ( надання такого дозволу можливе лише на підставі обґрунтувань наукових підприємств);

- чи у кожному випадку виявлення фактів браконьєрства вилучаються знаряддя лову (добування), плавучі та наземні транспортні засоби, обладнання і предмети, що були знаряддями правопорушення, незаконно виловлені водні живі ресурси (вилучений незаконно добутий користувачем улов включається в рахунок виділеної йому квоти, в зв’язку з чим при проведенні перевірки слід з’ясувати, чи переглянуто відповідну квоту з урахуванням скоєного порушення правил рибальства; улов інспекцією рибоохорони відбирається та здається на рибоприймальні пункти або в торгівельну мережу);

- правильність застосування методик при розрахунку збитків, завданих рибному господарству (методика, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 18.05.1995 року №36, не поширюється на: а)проведення обчислення розмірів шкоди, яка заподіяна рибному господарству внаслідок незаконного добування або знищення цінних видів риб; б)при оцінці збитків, заподіяних рибним запасам внаслідок будівництва, реконструкції та розширення підприємств, споруд та інших об’єктів і проведення будь-яких видів робіт на рибогосподарських водоймах; в)збитки, заподіяні внаслідок порушень правил рибальства);

- повноту вжитих заходів у випадках виникнення ситуацій, загрозливих для існування водних живих ресурсів (задуха, обезводнення, масові паразитарні та інші епізоотії тощо). Слід мати на увазі, що у таких випадках державні органи рибоохорони можуть дозволяти вилов водних живих ресурсів у водних об’єктах або їхніх ділянках, включаючи заборонені зони (за винятком територій та об’єктів природно-заповідного фонду), всіма засобами та знаряддями і в будь-який період року;

- чи у повному обсязі органами рибоохорони використовуються повноваження, покладені на них чинним законодавством у частині припинення дії дозволів на спеціальне використання водних живих ресурсів та промислового квитка (не тільки у випадках порушення ліцензійних умов, перевищенні квот вилову, а й при систематичних порушеннях в частині ведення обліку вилученої риби, відсутності промислових талонів, журналів, неподання звітності про обсяги вилученої риби);

- чи контролюється інспекцією рибоохорони своєчасність надання користувачем примірника розрахунку платежів за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів (не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом);

- чи здійснюється контроль за достовірністю звітних даних про обсяги використання водних живих ресурсів;

- чи з’ясовуються в ході перевірок законність розміщення в межах прибережних захисних смуг та водоохоронних зон будь – яких будівель, споруд, виробництв тощо (будь-яка діяльність в межах прибережних захисних та водоохоронних зон проводиться з урахуванням обмеженого режиму господарської діяльності, будь-яке будівництво заборонено). Слід мати на увазі, що заготівля лісу на берегах рік та їх приток, що є місцями нересту цінних видів риб, інших водних живих ресурсів, на відстані менше, ніж1 кмвід берега, а в районі розміщення рибницьких господарств із розведення риб на відстані менше, ніж3 км, заборонена;

- наявність в інспекції рибоохорони громадських інспекторів, дотримання законодавства при їх призначенні (громадськими інспекторами можуть бути особи, які досягли 18 років; заява громадянина, який бажає бути громадським інспектором, подається до територіального органу рибоохорони разом з поданням організації, підприємства або установи, що його рекомендує, або письмове клопотання держінспектора рибоохорони);

- чи відповідають посвідчення зразку, що встановлений Головрибводом, чи обліковуються вони у журналі спеціально уповноваженою особою (посвідчення підписується тільки керівником інспекції рибоохорони);

- дотримання термінів дії посвідчень громадських інспекторів (видаються терміном на 1 рік із щорічним продовженням за позитивними результатами роботи);

- чи ведеться в інспекції рибоохорони картка обліку проведеної роботи на кожного громадського інспектора;

- чи надаються громадськими інспекторами щорічні звіти про проведену роботу (не пізніше 01 січня наступного за звітним роком);

- ефективність роботи громадського інспектора (кількість складених протоколів, дотримання адміністративного законодавства при виявленні правопорушень).

За результатами перевірки складається довідка (доповідна записка), в якій зазначається: час проведення та учасників (спеціалістів) перевірки, законодавство, виконання якого перевірялось, які матеріали використовувалися при перевірці, які порушення закону встановлено, ким ці порушення закону допущено, сума завданих збитків, ким вони спричинені, які заходи необхідно вжити з метою усунення виявлених порушень закону та їх недопущення в подальшому, які документи прокурорського реагування, направлені на усунення правопорушень, причин та умов, що їм сприяли, необхідно внести (подання, позов, постанова про порушення провадження про адміністративне правопорушення).

При виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право:

1) вносити подання;

2) у встановленому законом порядку ініціювати притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, складати протокол про адміністративне правопорушення та починати досудове розслідування;

3) звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» подання – це акт реагування прокурора на виявлені порушення закону з вимогою (вимогами) щодо:

1) усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяли;

2) притягнення осіб до передбаченої законом відповідальності;

3) відшкодування шкоди;

4) скасування нормативно-правового акта, окремих його частин або приведення його у відповідність із законом;

5) припинення незаконних дій чи бездіяльності посадових і службових осіб.

Подання може бути внесено Прем’єр-міністру України, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствам та іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, військовим частинам, громадським об´єднанням, органам державного нагляду (контролю), посадовим і службовим особам цих органів, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, підпорядкованості чи приналежності, фізичним особам – підприємцям.

Відповідний прокурор має бути повідомлений про результати розгляду подання та вжиті заходи у визначений ним строк, що обчислюється з дня отримання подання та не може бути меншим 10 днів.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день його розгляду прокурору, який вправі особисто взяти участь у засіданні цього органу.

У разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо:

1) визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині;

2) визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень;

3) визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.

Для звернення прокурора з позовом до суду встановлюється 15-денний строк, що обчислюється з дня одержання повідомлення про відхилення подання або в разі неповідомлення прокурора про результати розгляду подання з дня закінчення визначеного прокурором строку для його розгляду.

У разі виявлення в діянні посадової особи або громадянина ознак адміністративного правопорушення прокурор, його перший заступник, заступник виносить мотивовану постанову про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Постанова про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у 10-денний строк з дня її надходження, якщо інше не встановлено законом. У постанові прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушене та в чому полягає порушення.

Потрібно також зауважити, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, а також проступок, який дискредитує особу як державного службовця, чи державний орган, у якому він працює, до державного службовця, крім дисциплінарних стягнень, передбачених ст.147 КЗпП, можуть бути застосовані такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду (ст.14 Закону України „Про державну службу”).

У випадках, коли посадовими особами контролюючих органів – державними службовцями - вчиняються корупційні дії (Закон України „Про засади запобігання і протидії корупції”), вони можуть бути за протоколом прокурора притягнуті судом до адміністративної відповідальності (коли вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією, не містить складу злочину).

Позовні матеріали, що подаються до суду, повинні містити: обґрунтування порушення інтересів держави, конкретні норми закону, які порушено, розмір збитків, що заподіяні навколишньому природному середовищу, перелік доказів, що їх підтверджують.