• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Порівняльне літературознавство

11.1. «Ми не ліпшій не гірші - ми інші»: феномен постколоніального письменства

Постмодерна теорія деконструює універсальні категорії та бінарні опозиції, тобто піддає сумніву їхню універсальність і демонструє їхню внутрішню суперечливість. Перевернення «силової ієрархії» бінарних опозицій як необхідний момент їхнього деконструювання стверджував Ж. Дерріда:

в класичній філософській опозиції ми маємо справу з мирним співіснуванням певного взаємного протистояння, але з силовою ієрархією. Один з двох членів панує над іншим (аксіологічно, логічно тощо), перебуває на вершині. Деконструювати опозицію означає спочатку у певний момент перевернути ієрархію

Сьогодні перемагає не ідея синтезу й уніфікації різнорідних елементів, а їхнього плюралізму (множинності) - рівноправного співіснування і взаємодії. Тенденції культурного плюралізму проявилися, зокрема, в тому, що європоцентрична орієнтація в сучасному світовому мистецтві втратила винятковий статус і міжлітературний контекст розширюється шляхом залучення мистецьких явищ постколоніального письменства країн третього світу - Африки, Австралії, Нової Зеландії, Індії, островів Вест-Індії, котрі здобули незалежність у середині XX ст.

Канадський дослідник Мирослав Шкандрій зазначив, що сьогоднішня англомовна література, написана «англійцями», часто менш цікава, ніж та, яку творять «неанглійці», спрямовуючи її на руйнування англоцентризму. Так, увесь світ обійшли твори пакистанця-індійця Салмана Рушді (Букерівська премія 1981), вихідця із Тринідаду Відьядгара Супраджпрасада Нейпола (Букерівська премія 1971; Нобелівська премія 2001) та інших представників постколоніальної літератури, змінюючи наше уявлення про сучасність, її культурну спадщину й політичні контексти.

У романі «Міґель-стріт» (1959) Нейпол зі стриманим ліризмом і витонченою іронією малює будні рідного острова крізь призму спогадів оповідача, котрий, замолоду здобувши освіту за кордоном, там і залишився, але з тужливим замилуванням згадує свою Міґель-стріт - вузьку убогу вуличку головного тринідадського міста Порт-оф-Спейна, де ще за колоніальних часів, у 1930-1940-х роках, провів дитячі й юнацькі свої літа. Зі спогадів, пліток і анекдотів автор вибудовує колективний образ вулиці, міста й рідного острова, яким він був за тих далеких часів, коли тут жифи оповідачеві друзі і просто сусіди - симпатичні диваки й кумедні невдахи, які мали різне етнічне походження й неоднаковий колір шкіри, але всі як один були справжніми тринідадцями - мріяли вирватися за будь-яку ціну з острова світ за очі:

Три роки поспіль Еліяс складав екзамен на санітарного інспектора і щоразу провалювався. Зрештою він почав приговорювати:

- Якого чорта можна сподіватися на Тринідаді! Навіть щоб нігті тобі обрізали, і то треба хабара давати!

Ґет сказав:

- Якось я зустрів одного чоловіка, так він казав мені, що у Британській Гвіані екзамен на санінспектора багато легший. Ти можеш поїхати туди, скласти екзамен, а на роботу влаштуєшся тут.

Еліяс подався літаком у Британську Гвіану, спробував скласти письмовий екзамен, провалився і вернувсь назад. Ґет сказав:

- Я зустрів одного з Барбадосу. То він каже, що в них на Барбадосі легше скласти екзамен. Зовсім, мовляв, за іграшки.

Еліяс злітав на Барбадос, спробував скласти екзамен, провалився і вернувсь назад. Ґет сказав:

- Оце мені трапився один з Ґренади... Еліяс зірвався:

- Стули халяву, коли не хочеш, щоб ми побилися!

(Переклад з англійської Ростислава Доценка)

Постколоніальна література - це широкий спектр різностильових явищ, які привернули увагу публіки й критики новим трактуванням філософських, політичних, етичних засад сучасної цивілізації крізь призму історичного досвіду тих етнокультур, які досі були відсунуті на периферію як підпорядковані, маргінальні, дискриміновані.

Для постколоніальної літератури можна виділити такі, зокрема, примітні ознаки, як специфічна політизованість. Вікова війна нації за своє існування породила глибинний антиколоніальний шар в українському письменстві. Митці протестували проти імперського мислення чи висміювали його стереотипи ще з XVIII ст. («Разговор Великоросії з Малоросією» Семена Дівовича, «Історія Русів», «Сон», «Кавказ» Тараса Шевченка та ін.). Із творів останніх десятиліть варто назвати романи Романа Іваничука, поезію Василя Стуса, повісті Анатолія Дімарова, есеї Миколи Рябчука, Володимира Діброви, Оксани Пахльовської, Оксани Забужко. Однак сучасний постколоніалізм, на відміну від антиколоніалізму, не протиставляє імперський центр і колишню колонію. Іронія теперішніх пост- колоніальних письменників є неоднозначною: вона спрямована не лише проти колоніальної системи («Московіада» Ю. Андруховича), а й проти власного етноценгризму («Рекреації» того ж автора);

- децентрування, тобто зміщення центру і периферії в політичних та мистецьких орієнтаціях: полюсом тяжіння для кожного з нас стає материнська земля й культура, а не «Європа», «Америка», «Москва» чи будь- який інший «центр». Поліцентричність, культурна множинність, притаманні постмодерному мистецтву, забарвили його виразними постко- лоніальними кольорами;

- відхід од стандартів європейського й американського модернізму, що стимулює багатобарв´я національних культур, водночас спричинився й до розквіту плюралістичного (множинного, багатоперспективного) світобачення - замість одностайності, однорідності, спрощення культурних форм визнається ідея гібридності літературних явищ, їхнього синкретизму, археологічного нашарування культурних впливів, плетива різнорідних елементів, кожен з яких повноправний і невід´ємний у постколоніальній культурі;

- самобутній психологізм: постколоніальні письменники витончено й ненав´язливо зображують непомітні для чужого ока, але болючі внутрішні драми своїх героїв, душі яких стали полем зіткнення відмінних культурних орієнтацій і зазнали травм, спричинених комплексом національної неповноцінності, почуттям провини перед рідною землею, ностальгією, ненавистю до колонізатора тощо.

Таку ж, як у Нейпола, роздвоєність психіки героїв, спричинену розбіжністю між їхніми етнічною, культурною, мовною ідентичностями, демонструє чимало митців, допомагаючи сучасникам позбутися комплексу національної неповноцінності й шовіністичної запеклості через усвідомлення того факту, що колоніальний досвід має більшість націй сучасного світу.