Тифлопсихологія
§3. Розвиток дотикового сприймання у дитини в онтогенезі
На першому році життя дитини, в основному складається притаманна людині, структура чуттєвого відображення.
Однією з найбільш суттєвих особливостей першого року життя дитини є нерівномірність розвитку аналізаторів, функцією яких є певні відчуття.
Досить складною функціональною системою є активний дотик, який не тільки з’являється пізніше пасивного, але і створюється за допомогою ряду інших аналізаторних діяльностей, особливо кінестезії в цілому (тобто не тільки рухів рук, але також загальної постави тіла, опорно-рухового апарату), вестибулярних установок та залишкового зору (особливо елементів просторового бачення ).
Кожна така складна функціональна система (просторове бачення та активний дотик) є продуктом умовно-рефлекторної діяльності мозку, замикання тимчасових нервових зв’язків між різними аналізаторами, що відображають одні і ті ж явища дійсності. Як просторовому баченню, так і активному дотику діти навчаються під керівництвом дорослої людини, у процесі навчання та виховання.
Але, як відомо, будь-яка, тим паче, складна, умовно-рефлекторна діяльність виникає і розвивається на основі безумовно-рефлекторної діяльності мозку, шляхом підкріплення тимчасових зв’язків постійними.
Дитина народжується з багатим безумовно рефлекторним фондом, який втілює підсумки філогенетичного розвитку роду і всієї історії життя. Для виникнення складних форм дотику необхідна велика кількість умовних рефлексів, які виробляються з двох різних аналізаторів: шкіряно-механічного і рухового. Пасивний, а згодом і активний дотик формується на основі загальних і спеціальних безумовних рефлексів, які разом визначають поведінку дитини в перші дні і тижні життя. Так, наприклад, коли мати бере дитину на руки і починає її годувати, вступає в дію не лише харчовий рефлекс, одночасно діють вестибулярні рефлекси (на зміну положення), рухові рефлекси, рухи смоктання та ін. Але саме в процесі годування виділяється перша зона тактильної чуттєвості — слизова оболонка губ. Саме зв’язок харчового рефлексу з рефлексами шкіряно-механічного аналізатора в цій зоні тіла визначає акт смоктання.
У першому півріччі життя дитини, шляхом асоціювання тактильних і кінестезичних відчуттів, починається становлення предметних дій, які пов’язані зі створенням тих операцій обмацування, які є основою активного дотику. Найбільш активний і різнобічний розвиток предметних дій дитини відбувається у другому півріччі першого року життя.
З середини першого року життя дитини починається новий етап розвитку — формування предметних дій, які включають оперування з предметами і нові види вільних рухів: утримання предмету, “взяття” його однією або двома руками, обмацування, спроби впливу одним предметом на інший, вкладання одного предмету в інший тощо. Поступове опредмечення дій руки, її “інструментизація” являє собою поворотний момент в загальному розвитку поведінки і розумової діяльності дитини. Саме з цим опредмечуванням пов’язане створення постійної тактильно-кінестезичної асоціації. З цього поворотного пункту і бере свій початок розвиток активного дотику у дитини.
Подальший прогрес активного дотику пов’язаний з розвитком предметних та пізнавальних дій в процесі гри і навчання.
Досить важливим питанням є взаємодія руки і ока, співвідношення дотику і зору. Експериментально доведено, що первісно дії руки, як і пов’язані з цим рухом тактильні і кінестезичні відчуття, розвиваються безвідносно до зорових реакцій. Що стосується елементів просторового бачення, то вони знаходяться у прямій залежності від накопиченого рухового досвіду і процесу активного дотику. Серед об’єктів, які рухаються і знаходяться в полі зору дитини, особливого значення набувають рухи рук самої дитини, а також тих предметів, якими вона маніпулює. Поступово, все більш істотним стає зворотній вплив зору на розвиток рухів і кінестезії. В подальшому цей вплив розповсюджується на розвиток активного дотику, на динаміку і узагальнення дотикових образів. Зороводотикові асоціації стають важливим фактором розумової діяльності дитини.
Порівняльне вивчення зорового та дотикового сприймання дітьми молодшого дошкільного віку встановило, що відносна точність сприймання форми предмета досягається як зором, так і дотиком. При дотиковому сприйманні дитина набуває багаті знання про якості предмета, що сприймається (особливо його фактури, твердості, пружності), які безпосередньо не відображаються в зоровому сприйманні.
У дошкільному віці разом з розвитком мови, становленням її граматичного складу, у дитини формується логічне мислення, змінюючи процес сприймання, який стає своєрідним наочним судженням. Завдяки цьому процес сприймання все більше регулюється пізнавальною задачею, яка об’єднує окремі складові обмацування. Разом з тим для розвитку структурності дотикового сприймання набуває важливого значення подальший розвиток дотикових рухів руки.
Так відмічено, що у сліпих першокласників переважають дотикові рухи пересування предметом між трьома пальцями.
Учні четвертого класу вже володіють більш удосконаленим способом розпізнавання та впізнавання об’єктів, на дотик. Для цього віку характерне те, що обрис стає в центр дотикових рухів. Але дотикове обстеження контуру дітьми все ще не забезпечує точного сприймання обрису об’єкту, його вірного впізнавання.
У сліпих дев’ятикласників контур предмету при дотиковому сприйманні одразу і повністю керує узагальненим сприйманням. Помітно удосконалюються способи розпізнавання предметів.
Таким чином, прогрес дотикового сприймання і впізнавання чітко спрямований на цілісне виділення обрису об’єкту.