Тифлопсихологія
§10. "Шосте відчуття" або "відчуття перешкоди" у сліпих
Понад три століття тому назад дослідники звернули увагу на дивну здатність сліпих відчувати предмети на відстані. Цій властивості умовно було дано назву “шосте відчуття” або “відчуття наближення”, “відчуття простору”, “зір обличчя”. Досі повного трактування цього феномену немає.
У 1669 році Франсуа де ла Мот ле Вейс описав шосте відчуття у двох сліпих при наближенні до стіни. Більш детально про цю особливість сліпих повідомив Л.Леві у 1872 р., сам осліплий в ранньому дитинстві. Він писав: “Хоча зовсім сліпий, я можу сказати як у себе вдома, так і на відкритому повітрі, як на ходу, так і стоячи, чи знаходжусь я перед якимось предметом, і можу дізнатися великий останній чи малий, вузький чи широкий. Так само я можу визначити чи ізольований цей предмет, чи перешкода безперервна, чи компактна ця перешкода або з просвітом, і часто я розрізняю, чи знаходиться переді мною дерев’яний паркан, цегляна стіна або жива огорожа. Я звичайно не можу розпізнати предметів, якщо вони значно нижче мого плеча, але бувають і виключення. Це може залежати від природи цих предметів або від ненормального стану атмосфери. Здається, що предмети відчуваються безпосередньо шкірою обличчя, і, що враження від них передається прямо в мозок. Обличчя є єдиною частиною мого тіла, що має цю властивість. Жодне з п’яти відчуттів не має ніякого відношення до описаної здібності, і вищенаведене веде мене до назви цього відчуття, ще не вивченого, відчуттям обличчя.”(5)
У зв’язку з цим феноменом висловлювалось декілька гіпотез. Однією із самих розповсюджених є гіпотеза про збереженість залишків зору у вигляді здатності відрізняти світло від темряви. На користь цього може свідчити відчуття предметів великого розміру при наближенні до них. Але у сліпих, які мають невеликі залишки зору, шосте відчуття слабко розвинуте, і у повній темряві вони частіше, ніж абсолютно сліпі наштовхуються на перешкоди.
Друга гіпотеза — відчуття відстані. Вважалось, що шосте відчуття обумовлене слуховими відчуттями. Відомо, що сліпі легше визначають наближення до перешкоди в повній тиші, ніж при великій кількості сторонніх звуків. У результаті численних експериментів було висловлено передбачення про те, що шосте відчуття є результатом сприймання відображених звукових хвиль, які виникають від власних рухів, від предмету, що знаходиться попереду. У той же час більшість сліпих сприймають предмет, який знаходиться попереду і у тих випадках, коли спокійно стоять перед ним.
Проти гіпотези слухового відчуття говорить той факт, що сліпі вважають органом сприйняття віддалених предметів шкіру обличчя. Часто вони говорять: “Відчуваю предмет обличчям, але як — сказати не можу”. Повне виключення органу слуху (затикання вух змоченою ватою або притискування їх пальцями) не сприяло зникненню відчуття предмету. При наближенні до обстежуваного, який знаходився в стані спокою, предметів позаду або зверху шосте відчуття не виникало.
А.А. Крогіус (10) вважав, що шосте відчуття виникає в результаті сприйняття тактильних відчуттів коливання повітряного стовпа і теплового випромінювання. Ця теорія не підтвердилася оскільки це відчуття може виникнути у людини і при рівності температур об’єкту та середовища. К. Бюрклен спробував пояснити відчуття перешкоди впливом на обличчя людини повітряної хвилі від предмету, що знаходиться попереду сліпого. Ця теорія також була спростована у зв’язку з тим, що пороги відчуття торкання та тиску у людини значно вищі ніж сила повітряної хвилі. В більш пізніх дослідженнях виникнення шостого відчуття пояснювалось як дія комплексу факторів: слухових, кінестезичних, тактильних та температурних.
Заслуговують на увагу дослідження, проведені під керівництвом І.С. Бериташвілі (3). В результаті досліджень автори дійшли до висновку, що в основі шостого відчуття лежить сприйняття підпорогових подразнень слухового аналізатора, що є умовним сигналом для скорочення шкіряних м’язів обличчя і сприймається сліпими як “відчуття предметів обличчям”. Автори показали, що здатність відчувати предмети на відстані властива і тваринам. На їх думку, ця здатність відноситься до групи оборонних рефлексів. До цієї ж групи відноситься і “відчуття присутності”, яке ніби розвивається у багатьох сліпих як своєрідна компенсація відсутнього зору.
Висловлювались і інші точки зору, але вони були позбавлені досить переконливої біолого-фізіологічної основи.
Лише у ХХ сторіччі у зв’язку з розвитком теорії відчуттів з’явилась можливість більш переконливо пояснити це явище у сліпих. Так, В.С. Свєрлов (17) у своїх дослідженнях встановив, що наявність перешкоди сприймається незрячими на різній відстані в залежності від її габаритів (будинок — на відстані 4-5 метрів, стовбур —1 м, предмети площею0,25 мсприймаються на відстані в декілька сантиметрів). Найкраще сприймаються предмети на рівні обличчя, але у вільному просторі та при повній тиші можуть сприйматись предмети заввишки 20-30 см.
В.С. Свєрлов пов’язує виникнення у сліпих відчуття перешкоди з розвитком вібраційної чутливості.
За даними В.С. Свєрлова, (17) отриманими в результаті експериментальних досліджень, відчуття перешкоди виникає в результаті відображення інфразвуків низької частоти, що знаходяться нижче порогів слухової чутливості (нижче 20 коливань в секунду). Людина ідучи, створює коливання повітря, які відбиваються перешкодою, що знаходиться попереду і сприймаються самою людиною як зверхнизькочастотна звукова хвиля. Відчуття, що виникає, не може бути визначеним як слухове тому, що звуки лежать нижче порогів слухового відчуття і не мають характеристик гучності, тембру, висоти, а сприймаються як коливання повітряного середовища. Тому, за визначенням Б.Г. Ананьєва, це — вібраційні відчуття.
Однак, цей висновок не відкидає можливості використання в просторовій орієнтації сліпих інших видів відчуттів: температурних, тактильних, слухових, кінестезичних.
Література до теми:
1. Ананьев Б.Г. Теория ощущений. — Ленинград, 1961.
2. Ананьєв Б.Г., Веккер Л.М., Ломов Б.Ф., Ярмоленко А.В. Осязание в процессах познания и труда. — М., 1959.
3. Бериташвілі І.С., Херхаулідзе Н.Г. О пространственной ориентации слепых. — Сообщ. АН Грузинсой ССР. 1958, т.20, №6.
4. Брюклен К. Психология слепых. — Москва, 1934.
5 Виллей П. Психология слепых. М.,-Л., 1931. С.70.
6. Выготский Л.С. К психологии и педагогике детской дефективности. Зб.творів, Т.5, — М., 1983.
7. Декарт Р. Избранные произведения. — М., 1950.
8. Дідро Д. “Письмо о слепых в назидание зрячим”. — В кн.: Избранные философские произведения. М., 1941.
9. Зотов А.И. Очерк по теории зрительных ощущений. — Ленинград. 1971. Гл.І-III.
10. Крогіус А.А. Психология слепых и ее значение для общей психологии и педагогики. — М., 1926.
11. Лейбніц Г.В. “Новые опыты о человеческом разуме”. Пер. П.С. Юшкевича. — М.-Л., 1936.
12. Литвак А.Г. Тифлопсихология, М., 1985.
13. Мизрахи В.М.“Проблемы кожно-оптического восприятия цвета слепыми” — Харьков, 1993.
14. Сеченов И.М Осязание как средство, соответствующее зрению // Избранные философские и психологические произведения. — М., 1947.
15. Сеченов И.М. Элементы мысли. — М., 1898.
16. Сверлов В.С. Пространственная ориентация слепых. — М., 1951
17. Сверлов В.С. Ощущение препятствия и его роль в ориентировке слепых. — М., 1949
18. Соловьёв И.М. В кн.: Основы обучения и воспитания аномальных детей. — М., 1965.