Тифлопсихологія
§6. Кінестезичні відчуття
Кінестезичні відчуття ( походить від грецького “Kinema” — рух і aisthesis — відчуття) — відчуття руху і положення окремих частин тіла. Кінестезичні відчуття викликаються збудженнями, що поступають від пропріоцепторів, розташованих в суглобах, зв’язках, м’язах. Завдяки кінестезичним відчуттям людина із закритими очима може визначити положення і рух своїх кінцівок. Кінестезичні відчуття виникають в мозку від сигналів з робочих рухових органів і відбивають швидкість і точність пересування тіла в просторі, трудових рухів, роботи мовного апарату.
Кінестезичні відчуття знаходяться у тісному взаємозв’язку із зором. З одного боку, зорова оцінка відстані виробляється під контролем кінестезичних відчуттів; з іншого боку — зорово-рухові координації, які виробляються у людини з досвідом, на практиці відіграють суттєву роль в її рухах, що виконуються під контролем зору. В поєднанні із зором та дотиком кінестезичні відчуття суттєво впливають на вироблення у людини просторових сприймань і уявлень.
І.М. Сєченов показав, що просторове бачення, окомір здійснюється, по-перше, за допомогою пропріоцепторів очних м’язів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відстаней очима та руками або ногами. За думкою І.М. Сєченова, м’яз є аналізатором не лише простору, але і часу: “Близь, даль і висота предметів, шляхи та швидкість їх рухів — все це продукти м’язового відчуття. З’являючись в періодичних рухах дрібним, те ж саме м’язове відчуття стає вимірювачем або дрібним аналізатором простору і часу.” (14, 15)
Руховий аналізатор відіграє провідну роль вже на перших етапах життя людини. Але, якщо у людини з нормальним зором всі дії і рухи контролюються зором, тобто кінестезичними відчуттями від зорового аналізатора, то при патології зору цей контроль порушується або взагалі неможливий, і компенсація відбувається за рахунок інтенсивної, більш точної, диференційованої роботи кінестезичних відчуттів від рухового аналізатору шляхом пізнання оточуючого світу та цілеспрямованої діяльності (оволодіння предметним світом, при виконанні фізичних вправ, грі на музичних інструментах, в’язанні тощо).
Без кінестезичних відчуттів неможливе підтримання вертикального положення тіла, виконання складнозкоординованих рухів. Людина з порушенням кінестетики може здійснювати рухи лише при зоровому контролі. Кінестезичні відчуття спільно з шкіряними не лише забезпечують контроль за виконанням рухових завдань, але і дають можливість пізнавати ряд властивостей предметів (твердість, пружність, шорсткість та ін.) .
Порушення зору, що наступили в ранньому віці, сильно впливають на розвиток кінестезичних відчуттів, і у своєму розвитку вони не досягають рівня норми. Порушення зору, що наступили в дорослому віці, вже в перші дні, як наслідок, викликають порушення кінестезичних відчуттів. Людина на деякий час втрачає здатність уявляти свої частини тіла та їх рухи у просторі. Іноді спостерігаються більш високі, порівняно з нормою, пороги м’язево-суглобової чутливості, що пояснюється тим, що при сліпоті руховий аналізатор розвивається без впливу на нього зорового і вимушений працювати більш витончено зі збільшенням питомої ваги цих відчуттів.
І.М. Сєченов пов’язував виникнення лінійних мір з розмірів та рухів частин людського тіла. Так, наприклад, це простежується в найменуваннях старих лінійних мір — лікоть, п’ядь, чверть.
За даними М.І. Зємцової, незряча людина часто використовує, як вимірювачі, довжину руки, розмір кисті, крок. А м’язево-суглобові відчуття, що виникають при ходінні, є для сліпих найбільш суттєвими показниками відстані.
Кінестезичні відчуття при порушеннях зору лежать в основі сприймання форм та розмірів предметів. Людина при сприйманні аналізує ступінь м’язової напруги, взаємо-розташування рук або пальців руки, її рухи.
В тифлопсихології проводились порівняльні вимірювання зон точності рухів зрячих і сліпих і з’ясувалося, що зона точних рухів рук зрячих знаходиться в межах радіусу35 см, у незрячих —60 см.