• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Тифлопсихологія

§1. Своєрідності зорових відчуттів та сприймань при порушеннях зорових функцій

Зорові відчуття — результат діяльності зорового аналізатору, у склад якого входять зорові рецептори, зорові нерви, ядра зорового нерва та розсіяні елементи.

Розвиток зорового сприймання у дитини, яка не має психофізіологічних порушень, починається з 2-3 місячного віку, коли у неї з’являються спарені рухи очей. Дитина починає роздивлятись предмети, що знаходяться навколо неї. (Саме розвиток зорового аналізатора продовжується до 13-15 років). Трьохмісячне немовля вивчає свої руки і пальці годинами. Така поведінка є важливим етапом у розвитку координації око-рука. Завдяки цій поведінці немовля починає пов’язувати інформацію, отриману за допомогою зору і рухів рук, воно починає будувати свій трьохмірний світ. В той самий час дитина вчиться тримати в руках іграшки і довго розглядає їх поблизу. Розвиток концепції зорового простору і орієнтації за допомогою зору лежить в основі орієнтації на слух. Дитина починає повертати голову до акустичного стимулу, який знаходиться поблизу її вуха. У сліпих та слабозорих немовлят цей процес значно затримується в часі і має своєрідності перебігу. А саме, відсутні або знижені зорові реакції не виникають вчасно і якісно. Цілеспрямовані рухи рук, розвиток зорової концепції простору залежить від протікання компенсаторних пристосувань (від виникнення і розвитку слухових та дотикових диференціювань).

У віці від 3-4 місяців більшість зрячих немовлят стежать за тим, що робиться навколо них і вміють при спілкуванні змінювати вираз обличчя. У дітей з порушеним зором відсутня функція стеження і не розвивається соціально адекватна міміка.

При нормальному зорі, шестимісячна дитина спостерігає за тим, що її оточує, дивиться на іграшки і на те, як вони падають з рук, впізнає улюблені іграшки і їжу на відстані. Невеликі об’єкти цікавлять немовлят, якщо вони потрапляють в межі зорової сфери, від 1 до1,5 м. Коли доросла людина показує дитині іграшку на відстані 1-1,5 м, дитина спочатку дивиться на іграшку, а потім переводить погляд на обличчя дорослої. (Здатність фіксувати і простежувати об’єкт може бути використаною для приблизної оцінки гостроти зору. Для цього обирається дрібний предмет, який привертає увагу дитини, наприклад, маленька кулька, яку катають перед немовлям по підлозі, спостерігаючи за рухами очей).

Після того, коли у зрячої дитини розвинулась концепція зорового простору і дитина навчилась координувати рухи кінцівок, вона готова до того, щоб тягнутись і рухатись до об’єктів, на які цікаво дивитись. Починаючи з цього віку, дитина отримує задоволення, сидячи в ящиках різного розміру і граючись під столами та стільцями. Вона пізнає простір, як за допомогою зору, так і за допомогою власного тіла.

Протягом другого року життя зорова сфера розширюється і у багатьох дітей розвивається хороший зір вдалину. Досить часто дворічні діти помічають машини на більшій відстані, ніж їх батьки. Велика зацікавленість предметами, що рухаються зберігається аж до вступу в школу.

Якщо дитина бачить віддалені предмети, впізнає батьків, друзів на відстані і знаходить свої іграшки, вірогідно, що вона добре бачить, у всякому разі одним оком. Але це не означає, що так само бачить друге око. Для визначення цього дитині можна запропонувати ігрову ситуацію, в якій затуляючи одне око, вона повинна щось роздивитись другим.

При сприйманні оточуючого провідним фактором є гострота зору.

Як вже відзначалось, слабозорі діти відчувають ускладнення у сприйманні форми, розмірів, оцінці положення предметів. Їм важко оглядати предмети і явища, впізнавати позначення і деталі зображень на малюнках, кресленнях і схемах. Вони помиляються, не точно впізнають предмети і зображення.

Корекція пізнавальної діяльності таких дітей передбачає збагачення зорового досвіду, створення спеціальних умов, у яких дитині легше сприймати візуальну інформацію (тобто використання окулярів, покращення освітлення, наведення чітких контурів малюнків або демонстрації предмету на контрастному фоні).

У дітей можуть спостерігатись порушення меж поля зору. Від цього страждає цілісність, одночасність та динамічність сприймання, особливо великих предметів. Людина оглядає предмет по частинах, виділяє окремі ознаки і властивості. Цілісний, одночасний (симультанний) характер сприймання замінюється послідовним (сукцесивним). Адже дитина з нормальним полем зору може охоплювати поглядом дистантно розташовані предмети одномоментно у їх взаємозв’язках і відношеннях. Сприймання зображень дітьми з порушеннями поля зору здійснюється послідовним обходом контурів поглядом. При цьому погляд часто зісковзує з контуру, повертається назад, змінює напрямок, а це збільшує час фіксації.

Корекція пізнавальної діяльності дітей з такою вадою зору передбачає використання наочності невеликих розмірів (ілюстрації — 9´12), збільшення часу на розглядання або читання, пояснення вчителя під час розглядання дітьми предмету чи малюнку, аналіз об’єкту по частинах, використання трафаретів для концентрації погляду, відтворення сформованого образу уявлення в малюнку або в пластиліні для перевірки його відповідності реальному.

Порушення форменого, стереоскопічного та глибинного зору. В нормі ці зорові функції дозволяють людині сприймати форму і тілесність предметів, відстань між ними, оцінювати глибину простору. При такому порушенні відносно легко сприймаються форми плоских та двомірних предметів, складніше — об’ємні предмети, важко встановлюється відстань між ними, оцінюється глибина простору.

Для розуміння можливостей корекції сприймання при такому зоровому порушенні важливо знати, що сприймання цілісного образу предмету дітьми складається з його ознак. Діти зі збереженим зором шукають ознаки, властивості, які характеризують предмет. Форма предмету розкладається на геометричні фігури: коло, квадрат, трикутник, овал, прямокутник та інші. На зорове сприймання форми предмету впливає величина предмету, відстань до очей, освітленість, контраст між яскравістю об’єкту і фоном. Пізнання форми передбачає активізацію змістовного сприймання, формування уявлень і розвиток мислення.

Важливою умовою для сприймання величини предметів є можливість одночасного порівняння їх, а здатність охопити поглядом предмет залежить від поля зору дитини, розміру предмету і відстані, з якої він розглядається.

Таким чином, при порушеннях форменого, стереоскопічного та глибинного зору потрібно багато уваги приділяти накопиченню сенсорного досвіду, навчанню вмінню виділяти суттєві ознаки предметів та використанню збереженого зору в цьому процесі.

Порушення окорухових функцій у дітей ускладнює сприймання предметів і зображень, окомірну оцінку пропорції, протяжності, відстані.

Для корекції сприймання при такій ваді зору необхідно привчати дітей цілеспрямовано спостерігати предмети, процеси і явища навколишньої дійсності. Для цього використовуються спеціальні вправи.

Порушення бінокулярного зору призводить до відхилень в оцінці глибини простору та відношень між різновіддаленими предметами. Найчастіше порушення бінокулярного зору обумовлене косоокістю. Зорові образи предметів при такій зоровій ваді подвоюються або розливаються.

Корекція пізнавальної діяльності передбачає використання прийомів і способів цілеспрямованого обстеження предметів і явищ, спираючись на дотик, слух та інші види чутливості та спеціальні офтальмологічні прийоми корекції функціонування органу зору.

У дітей зустрічаються порушення кольоророзрізнення та контрастної чутливості. Патологія кольоророзрізнення часто супроводжується зниженням інших зорових функцій. При слабозорості людина, маючи загальну збереженість спроможності розрізняти кольори, відчуває ускладнення при сприйманні основних — червоного, зеленого та синього. Форми та ступінь розладів кольоросприймання залежать від клінічних форм порушення зору.

Для розуміння проблем зорового сприймання людини з ахроматичним зором слід знати, що кольоророзрізнення або хроматичний зір, розвинувся у людини внаслідок пристосування ока до сонячного світла. Нормальне кольоророзрізнення (трихромазія) допомагає повно і точно відображувати дійсність, створює емоційний фон зорових відчуттів. Патологія кольорового зору проявляється в кольорослабкості та кольоросліпоті (або ахромазії). Найчастіше зустрічаються такі форми кольороаномалій:

— протоаномалія — порушення відчуття та сприймання червоного кольору, який сприймається як зелений;

— дейтероаномалія — порушення відчуття зеленого кольору, який сприймається як червоний.

Такі порушення зустрічаються у 30% слабозорих та 80% частковозорих. Збільшення кута зору та покращення освітленості допомагають адекватно сприймати колір.

Чутливість до різних частин спектру — різна. Найбільш висока — до жовтого та блакитного, найнижча — до червоного та фіолетового. Для слабозорих найбільш придатними є світлі насичені кольори (особливо жовтий та блакитний)

Контрастна чутливість органу зору забезпечує виділення об’єкту з фону, темних та світлих частин предмету. Для підвищення розрізнювальної чутливості зору потрібно посилити контраст між фоном і об’єктом, виділити контури зображень і предметів.