• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Порівняльне літературознавство

10.1. Компаративістика на міждисциплінарному перехресті

Види міждисциплінарної співпраці на теренах літературознавства є складними, багатоаспектними, різноспрямованими.

Власне інтердисциплінарність має справу з предметом, що виходить за межі однієї дисципліни, проте її мета залишається в рамках дисциплінарного дослідження і полягає в перенесенні методів з однієї дисципліни в іншу. Інтердисциплінарними є міжмистецьке зіставлення, постколоніальні студії, літературознавча етноімагологія.

Мультидисциплінарність - це співпраця, заснована на одночасному чи почерговому вивченні складної проблеми з перспектив кількох галузей знання без будь-якого взаємного засвоєння, трансформації та узгодження методологічних інструментаріїв цих дисциплін. Скажімо, в перші роки новітньої української незалежності під час вивчення «білих» і «кривавих» плям в історії національної культури паралельно працювали історики, літературознавці, мистецтвознавці, культурологи та представники інших царин гуманітарного знання.

Кросдисциплінарність - це метод, що виводить дослідника поза рамки окремої дисципліни, але без співробітництва (кооперації) чи об´єднання (інтеграції) з відповідними дисциплінами. Кросдисциплінарність студіює предмет за допомогою методів, запозичених із дисциплін, що не мають безпосереднього відношення до предмета, наприклад соціологічне дослідження читача вітчизняної і зарубіжної літератури. У межах кросдисциплінарних стосунків долаються межі дисциплін, але ані методи, ані цілі не змінюються, тоді як інтердисциплінарність змішує практики і засади всіх залучених дисциплін.

Поняттям трансдисциплінарність окреслюють методологічну засаду застосування інтегрованих наукових підходів до проблем, що переходять межі усталених академічних дисциплін, як-от природне довкілля, енергія, здоров´я, культура. На відміну від мультидисциплінарності та інтердисциплінарності, мета яких завжди залишається в рамках дисциплінарного дослідження, трансдисциплінарність існує одночасно «між дисциплінами» і «крізь окремі дисципліни», руйнує кордони між ними для досягнення єдності наших знань про світ, котрий не може повністю поміститися в рамках монодисциплінарного дослідження.

Ці терміни перетинаються і взаємно накладаються, тому їх зазвичай уживають як синоніми. Скажімо, свій комплексний підхід до концепцій О. Потебні, що мають різноаспектний, синтетичний характер, американський дослідник Іван Фізер назвав мультидисциплінарним хоча, якщо виходити із запропонованої вище системи дефініцій, його випадає вважати трансдисциплінарним.

Стрімке розширення предмета літературної компаративістики від міжлітературності до міжкультурності спричинило значне врізноманітнення інтердисциплінарних методологій. Дедалі частіше компаративістику розглядають (не раз без означення «літературна») як складову культуральної компаративістики. Ба більше, складається враження, що порівняльне літературознавство, відчуваючи дедалі сильніший вплив міждисциплінарних підходів, поступово змінює свій статус: перетворюється зі складника літературознавства чи окремої наукової дисципліни на метатеорію і плюралістичну методологію, яку застосовують до зіставного вивчення різних сфер культурного життя, серед яких література е важливим, але не винятковим предметом дослідження. Перенесення уваги на сусідні контексти означає, що руйнуються стрункі класичні уявлення про однорідний предмет літературної компаративістики. У зв´язку з цим у «Звіті про професійні стандарти», що його 1993 р. підготувала для Американської асоціації порівняльного літературознавства редакційна комісія, яку очолив Чарлз Бернгеймер (цей документ скорочено називають «Звітом Бернгеймера»), зазначається:

[...] різноманітні напрями контекстуалізації літератури у широких царинах дискурсу, культури, ідеології, раси і Тендеру настільки відмінні від тих давніх моделей літературознавства, які стосувалися авторів, націй, періодів і жанрів, що поняття літератури не може надалі адекватно відображати сучасний об´єкт вивчення

Таку різноспрямовану еволюцію Ч. Бернгеймер і чимало його колег вважають загрозливою для літературної компаративістики як наукової дисципліни й тому відкидають розширення її меж. Наприклад, під час обговорення проблем інтердисциплінарності на одній із конференцій Асоціації сучасної мови (Modern Language Association) Стенлі Фіш у своїй доповіді ствердив, що міждисциплінарний спосіб дослідження фактично неможливий. Адже, незважаючи на всі метафори гібридності й відкритих кордонів, жоден з нас не може перебувати у двох місцях одночасно, а звертаючи увагу на якийсь предмет, відволікаємося від попереднього. Вивчаючи іншу дисципліну - її інформацію, методи, цілі й цінності, ми припиняємо працю в одній галузі й починаємо працювати в іншій. Неможливо, стверджує С. Фіш, перебувати «між» двома дисциплінами, бо неможливо водночас рухатися в обох напрямах, не нехтуючи одного з них:

Практики можуть бути взаємозв´язаними, але ви не можете творити взаємозв´язаність.

Однак факт успішної праці багатьох компаративістів у цьому напрямі доводить, що міждисциплінарна взаємодія є процесом незворотним і взаємно корисним як для літературної компаративістики, так і для культуральних студій. Ст. Тотосі де Зепетнек висловив переконання, що принцип «системного та емпіричного дослідження літератури і культури» має на меті покласти край «теперішній відокремленості гуманітарних наук». Притім дослідник зауважив, що ці тенденції не є новими, адже літературна компаративістика віддавна вивчала чимало аспектів, які тепер є предметом культуральних студій, як-от популярна культура і література, кінематограф і література тощо. С. Тотосі запропонував об´єднати аспекти літературної компаративістики і культуральних студій у новому підході, назвавши його компаративні культуральні студії (comparative cultural studies). Перед цими студіями відкриті, згідно з міркуваннями Тотосі, такі методологічні царини:

- вивчення літератури в контексті культури й за допомогою культуральних студій;

- дослідження літератури в рамках самих культуральних студій за допомогою теорій і методів, запозичених з порівняльного літературознавства;

- порівняльне вивчення культури та її складників і аспектів замість панівного сьогодні «одномовного» підходу, що обмежується розглядом проблематики лише якоїсь однієї національної культури.

Література у цій програмі не має привілеїв. Це означає, що порівняльне вивчення культури - включаючи (але не обмежуючись ними) літератур, комунікацію, медії, мистецтво тощо - здійснюємо за допомогою паралельного використання методів і підходів різних гуманітарних дисциплін

Обопільна корисність такої взаємодії полягає, очевидно, в тому, що, з одного боку, за допомогою компаративних методик культуральні студії долають монокультурну обмеженість і переходять до діалогічної моделі, що враховує національні й регіональні відмінності, розмаїття дискурсивних форм і динаміку культурних процесів, а з другого боку, отримавши доступ до контексту культури і концепцій сучасної культурології, літературна компаративістика має змогу глибше вивчити механізми взаємодії глобального і локального, центрального і периферійного, універсального і самобутнього, які формують ідентичність національних літератур.

Ще одним аргументом на користь міждисциплінарних студій може бути факт їхнього давнього родоводу - адже зіставлення красного письменства з міфом, іншими мистецтвами й науковими дискурсами започаткував ще батько філології - Арістотель.