Тифлопсихологія
2.І. Поняття про дефект та аномальний розвиток. Взаємозв’язок первинних ознак дефекту та вторинних відхилень в розвитку дитини
Порушення зорового аналізатора, викликані хворобливими факторами, призводять до особливостей психічного розвитку, як це зазначалось вище. В дефектології визначаються основні види аномалій, що спричинюють специфічний розвиток: порушення зору, слуху, мови, психіки, рухові порушення, а також складні порушення, як, наприклад, одночасне порушення слуху та зору (3).
Суть дефекту та його вплив на психічний розвиток дитини були проаналізовані Л.С. Виготським в роботі “Основні проблеми сучасної дефектології”, де він піддав критиці погляди вчених того часу на суть дефекту, як “чисто кількісної обмеженості розвитку”, і визначив основну тезу сучасної дефектології про те, що дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не просто менше розвинена, ніж її нормальні однолітки, а інакше розвинута: “дефективна дитина являє собою якісно інший, своєрідний тип розвитку”. Л.С. Виготський підкреслював, що будь-який дефект відіграє подвійну роль. З одного боку дефект — це мінус, недолік, з іншого — плюс, тому, що він створює стимули до розвитку і саме в цьому криються величезні сили компенсації: “… дефект не є лише недолік, слабкість, але і плюс, джерело сили і здібностей, в ньому є позитивний смисл!” (1).
Найважливішим положенням, яке характеризує суть аномального розвитку, є вчення про його складну структуру, висунуте в тридцяті роки ХХ століття Л.С. Виготським. Згідно з цією теорією, у дитини внаслідок первинного дефекту (при сліпоті або слабозорості це порушення зорового сприймання) виникають вторинні відхилення у розвитку — зміни процесів сприймання інших модальностей, своєрідність запам’ятовування, порушення особистісного розвитку (волі, впевненості, самооцінки, самостійності та ін.).
Таким чином порушення зору у дітей обумовлюють своєрідність їх розвитку. Підкреслимо, ця своєрідність означає не лише наявність якихось негативних ознак розвитку, хоча дефект зору безперечно викликає цілий ряд змін у його загальному ході, але в той же час виявляються і деякі своєрідні риси позитивної спрямованості, як наслідок пристосування до реального оточення. Так, наприклад, у сліпих дітей, позбавлених можливості орієнтуватись у просторі за допомогою зору, добре розвиваються інші способи орієнтування, пов’язані з дотиковими, слуховими та ін. відчуттями, які в певній мірі компенсують сліпій дитині втрачені можливості зорової орієнтації у просторі.
Виділення первинного дефекту та вторинних відхилень допомагає розібратись в складній структурі розвитку такої дитини. Так, вже відмічалось, що при сліпоті та слабозорості первинним дефектом є більше або менше виражені порушення функції зорового сприймання, обумовлені хворобливими впливами на орган зору, при цьому в розвитку дітей виникають вторинні, третинні тощо відхилення — недостатність орієнтування в просторі, обмеженість та порушення адекватності предметних уявлень про оточуючий світ, своєрідність ходи, міміки обличчя, деякі особливості характеру. Розвиток такої дитини має ряд специфічних симптомів, але, як підкреслював Л.С. Виготський, “усі симптоми не вишиковуються в один ряд, кожний член якого знаходиться в однаковому відношенні до причини, яка породила весь ряд” (4). Одні з таких симптомів, самим безпосереднім чином викликані хворобливими факторами — первинні дефекти, а інші опосередковано пов’язані з ними — вторинні відхилення або ознаки.
Дефектологи звернули увагу на наявність взаємодії між первинним дефектом та вторинними відхиленнями у розвитку. Те, що первинний дефект викликає вторинну симптоматику, ми вже з’ясували, але і вторинні ознаки можуть у зворотному порядку впливати на первинний дефект. Наприклад, дитина з важким порушенням зорової функції має запас уявлень, спираючись на які вона використовує залишковий зір і тим самим розвиває його.
Слід підкреслити, що позитивному педагогічному впливу піддаються саме вторинні ознаки та ускладнення в розвитку дитини, оскільки їх виникнення пов’язане з дією на розвиток психіки, головним чином, середовищних факторів. Якщо виховання дитини з тим чи іншим порушенням з самих ранніх періодів не враховує виникнення специфічних особливостей і ускладнень в оволодінні соціальною культурою, вони стають стійкими вторинними відхиленнями психічного розвитку.
В умовах дефектного розвитку, як вказував Л.С. Виготський, виникає “дивергенція, розходження обох планів розвитку (тобто біологічного та соціального), злиття яких характерне для нормальної дитини” (5). Саме таке неспівпадання біологічних передумов розвитку та середовищних впливів на дитину з порушеним зором викликає пристосування, які розглядаються у тифлопсихології як вторинні своєрідності. Л.С. Виготський вважав, це явище “основною відмінною рисою психічного розвитку дитини” (5).
Таким чином, чим раніше будуть створені спеціальні умови для виховання дитини з ушкодженим зором, чим більше такі умови будуть враховувати специфічні можливості її розвитку, обумовлені первинним дефектом, тим з більшою мірою ефективності вдасться попередити, або певним чином згладити, виникнення вторинних відхилень.
Як же проходить позитивне пристосування дитини з порушеним зором до оточуючої дійсності?
Перш за все треба враховувати те, що пристосування дитини із зоровою недостатністю до дійсності проходить за рахунок спирання на більш збережені функції. Інтенсивно включаються в процес пізнання, встановлення зв’язків з оточуючим світом збережені аналізатори: слухові, дотикові, нюхові, смакові. За допомогою цих відчуттів дитина отримує різну інформацію, орієнтується у просторі. Педагогічний процес має створювати спеціальні умови для найбільш сприятливого використання збережених аналізаторів.
В процесі пристосування дитини до дійсності важливу роль відіграє мова оточуючих людей. Сліпим та слабозорим дітям за допомогою мови повідомляють ті відомості, які вони не можуть отримати за допомогою дотику.
Від ступеня вираженості та якості первинного дефекту залежать кількісна і якісна своєрідності розвитку дитини.
Специфічні якісні особливості розвитку дитини з порушеним зором охарактеризував Л.С. Виготський в роботі “Про психологічні системи”. Він відмічав, що в процесі розвитку змінюються “…не стільки функції, не стільки їх структура, не стільки система рухів, скільки змінюються і модифікуються відносини, зв’язки функцій поміж собою, виникають нові угрупування, які були невідомими на попередній стадії розвитку.”(6).
Важливим фактором, який впливає на своєрідність розвитку дитини, є часовий фактор виникнення порушення зору, тобто вік, в якому воно виникло. Так, сліпі від народження діти відрізняються від осліплих тим, що у них не сформовані адекватні зорові уявлення про предмети та явища оточуючого. Діти, які втратили зір в більш пізньому віці, можуть використовувати наявні у них образи уявлень для розвитку уяви та для формування понять про оточуюче.