Тифлопсихологія

1.3. Методи наукової тифлопсихології

Тифлопсихологія користується адаптованими до контингенту досліджуваних методами збирання наукових фактів про розвиток особистості, в умовах зорової депривації.

Метод — це загальна стратегія, загальний шлях отримання фактів, який визначається завданням і предметом дослідження, а також теоретичними уявленнями дослідника. Методика — це конкретний спосіб збору матеріалів, який залежить від умов дослідження.

Озброєння тифлопедагогів та практичних тифлопсихологів даними про спрямованість психокорекційного та навчально-виховного процесу не можливе без вміння використовувати методи психології при визначенні особливостей психічного розвитку та поведінки людей зі зниженим зором.

В процесі вивчення дитини з порушеним зором дослідник повинен ставити перед собою такі завдання:

— встановити особливості психічного розвитку;

— виявити структуру вторинних відхилень у розвитку психіки;

— виявити позитивні сторони психіки;

— намітити оптимальні умови корекційного виховання і навчання.

Великого значення в процесі дослідження психіки дитини, що розвивається в умовах сліпоти або слабозорості, має ознайомлення з медичними даними та особовою справою дитини. Медичні відомості включають анамнез і відображають результати соматичного, офтальмологічного, неврологічного та психопатологічного дослідження. Вони необхідні для встановлення наявних відхилень у психофізичному розвитку дитини. Знайомлячись з особовою справою дитини тифлопедагог отримує дані про час, обставини виникнення та особливості проявів порушень зору.

Розрізняють основні та додаткові методи досліджень.

До основних методів тифлопсихології відносяться:

Методи прямого спостереження: інтраспекція (власного психічного життя); екстраспекція (пряме спостереження життя інших, що відбивається в поведінці, творчості інших), а також методи керованого спостереження: лабораторний експеримент; природній експеримент.

До додаткових методів тифлопсихології включають: тести, бесіду, опитування, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик.

І.Основні методи

Методи прямого спостереження, як зазначено вище, можуть використовуватись у формі інтраспекції та екстраспекції.

Інтраспективне пряме спостереження у тифлопсихології тривалий час було провідним методом. Дослідження психіки сліпих проводили самі на собі сліпі вчені. Так з’явились відомі книги сліпих тифлопсихологів:

— П. Віллей “Психология слепых” (Москва-Ленинград, 1931),

— В.И. Руднєв — “Психология слепого” (Казань, 1910);

— О.В. Бірильов — “Осязание слепых” (Москва, 1928);

— М.Сізеран (1857-1919) — “Слепой о слепом” (рік написання невідомий);

— О.І. Скороходова — “Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир” (Москва, 1978);

— О.М. Щербина “Слепой музыкант Короленка, как попытка зрячих проникнуть в психологию слепых (в свете моих собственных наблюдений).” — М.; 1916.

Майже всі дослідження у тифлопсихології наприкінці ХІХ-початку ХХ століття були проведені самими сліпими. В цих роботах описувався внутрішній світ сліпих. У зборі матеріалу незрячі дослідники використовували умоглядне самоспостереження або спостереження за іншими сліпими без використання наукового підходу до розробки самої методики та обробки результатів. Такі дослідження сліпих не можуть дати дійсно наукову інформацію, адже вони будуються на власних, типових для конкретної особистості, суб’єктивних даних і не мають коректних, обґрунтованих узагальнень та дослідних підтверджень.

Екстраспективне спостереження, спрямоване на вивчення життя і діяльності людей, як науковий метод завжди має перед собою мету. Дослідник визначає основні питання, які треба з’ясувати і на їх основі складає схему протоколу спостереження, яка заповнюється в ході, або в кінці спостереження. Так, наприклад, метою може бути вивчення особливостей мимовільної та довільної уваги слабозорих дітей. Дослідника цікавить з’ясування тривалості мимовільної та довільної уваги, її залежність від глибини порушення зору, матеріалу, який пропонується дитині для сприймання, від використання додаткових стимулюючих прийомів в навчальному процесі, вивчення зовнішніх проявів уваги. Протокол спостереження за слабозорою дитиною буде дещо відрізнятись від такого, за яким вивчається те ж саме питання, стосовно зрячої дитини. Обов’язковим і своєрідним буде врахування питань про глибину порушення зору у дитини, вік, в якому воно наступило, якість бачення при певному очному захворюванні, використання компенсаторних функцій збережених аналізаторів. Надалі ці дані зіставляються з аналогічними даними з розвитку уваги дитини такого ж віку без зорового порушення.

Сам процес спостереження може дати об’єктивні дані, якщо дослідник дотримується певних умов, а саме:

— наукове спостереження повинне бути цілеспрямованим, а не випадковим. Воно може бути одноразовим (зріз) і тривалим (пролонгованим або лонгітюдним), тобто проводитись протягом певного часу систематично, з одними і тими ж дітьми і давати дані, які можна зіставляти і аналізувати;

— результати спостереження повинні точно фіксуватись у протоколі;

— дитина не повинна здогадуватись про те, що вона є об’єктом спостереження;

Дослідник при проведенні наукового спостереження повинен:

— бути об’єктивним, неупередженим, не допускати перекручень фактів. Для цього зіставляють результати зі спостереженнями педагогів, батьків, обслуговуючого персоналу закладу, в якому проводиться спостереження;

— володіти собою, суб’єктивний настрій та власні характерологічні риси не повинні впливати на хід спостереження та його результати;

— не бути тенденційно упередженим в організації спостереження та очікуванні його наслідків, як то буває, коли дослідник передбачає, що у сліпої дитини обов’язково усі прояви психічного розвитку повинні відрізнятись від такої ж дитини, але з нормальним зором;

— не приписувати піддослідному власних якостей і не пояснювати його поведінку з власної позиції.

Розрізняють декілька видів спостережень: повне і часткове (наприклад, у випадку зі спостереженням уваги, часткове спостереження може торкатися лише мимовільної уваги), включене і невключене.

Включеним вважається таке спостереження, коли дослідник сам включається в групу дітей, разом з ними грає, одночасно спостерігаючи.

Невключеним спостереженням називається таке, коли дослідник знаходиться поза дитячою діяльністю.

Методи прямого спостереження дозволяють досліджувати поведінку людини в природних умовах. Але вони досить складні, забирають багато часу, вимагають досить високого професіоналізму, а результати спостережень не завжди дозволяють виявити причини тих чи інших проявів поведінки. Тому для встановлення типових фактів або закономірностей використання прямого спостереження не досить. Для цього в тифлопсихології використовуються методи керованого спостереження — лабораторний та природний психологічний експеримент.

Психологічний експеримент дозволяє цілеспрямовано викликати якісь прояви психіки. Дослідник створює умови, запрограмовані методикою експерименту. Методика експерименту включає мету, опис матеріалу, який буде використаний, хід експерименту, критерії для обробки даних. Необхідно дотримуватись усіх рекомендацій методики, оскільки вони підкорені меті експерименту.

Лабораторний експеримент проводиться в спеціально створених умовах з використанням спеціального обладнання.

Природний експеримент проводиться у наближених до природних, життєвих умовах, без змін звичних форм життя і діяльності людини.

Виділяють експерименти констатуючий та формуючий.

Констатуючий експеримент може бути або природним, або лабораторним і ставить на меті фіксацію рівнів розвитку тих процесів або явищ, що вивчаються, які сформувались в звичайних умовах життя, навчання і виховання.

Формуючий психологічний експеримент передбачає створення у дітей тих або інших нових якостей, властивостей, здібностей. Він відрізняється від педагогічного формуючого експерименту тим, що останній перевіряє ефективність програм, методів навчання. В психологічному експерименті дослідник, в залежності від своїх теоретичних уявлень визначає гіпотезу (передбачення) про те, що лежить в основі психічної здатності і в чому закладені умови її формування. Потім, базуючись на своїй гіпотезі, експериментатор моделює ці умови і проводить дитину через серію формуючих впливів. Після цього дослідник виявляє за допомогою контрольного експерименту, чи виникли зміни, які було заплановано в гіпотезі (повторюється констатуючий експеримент, але вже після формуючого). Дані експерименту фіксуються в протоколі.

При проведенні формуючого експерименту враховується те, що діти і самі досить швидко розвиваються, тому на період його проведення визначаються дві групи : експериментальна, в якій саме буде проходити формування, і контрольна, з якою не будуть працювати за визначеною методикою. Порівняння результатів експериментальної і контрольної груп показують чи виникли позитивні зміни в експериментальній.

ІІ. Додаткові методи наукових досліджень у тифлопсихології.

Тести бувають індивідуальні та групові, на визначення інтелектуальних здібностей, своєрідностей особистості та психічних станів.

При індивідуальному тестуванні можна безперервно спостерігати за досліджуваним, бачити його міміку, реакції, чути його непередбачені інструкціями висловлювання. Спостереження психолога дають матеріал, який може змінити оцінки, одержані за формальними відповідями, людини, яку тестують.

Групові тести побудовані так, що за їх допомогою можна одночасно проводити дослідження досить великих груп, до кількох сот чоловік. Але навіть при самому строгому виконанні досліджуваними усіх правил, психологи при груповому тестуванні втрачають багато чого і, перш за все, можливість спостереження за окремими досліджуваними.

У тифлопсихології використовуються переважно індивідуальні тести, оскільки під час проведення тестування досліджувані багато зусиль приділяють читанню тексту, написаного крапковим рельєфним шрифтом та такому ж способу відповідей. Адже для цього сліпа людина повинна спочатку витягнути папір з брайлівського приладу і прочитати, а потім, перегорнувши його знову вкласти в прилад, знайти потрібне для відповіді місце і написати відповідь. До того ж експериментатору важко надалі аналізувати написане. Слабозорим також буває важко напружуватись для читання запитань і написання відповідей.

За цільовим призначенням найчастіше використовують тести визначення інтелектуальних здібностей та тести дослідження особистості. Досить багато тестових методик, розроблених у загальній психології, можуть у адаптованому вигляді використовуватися для психодіагностики розвитку сліпих та слабозорих.

Так, наприклад І.М. Некрасовою проведено дослідження з визначення ступеня та рівня розвитку у слабозорих учнів окремих проявів розумової діяльності. В експерименті був використаний розповсюджений варіант методики Д. Векслера, адаптований до дитячого віку А.Ю. Панасюком.

Ця стандартизована методика складається з 12 субтестів, з яких перші шість спрямовані на дослідження переважно вербально-логічного мислення та вербальної пам’яті дитини (сумарний показник по цій групі дає — вербальний інтелект), а інші шість спрямовані , в основному, на оцінку наочно-дійового і наочно-образного мислення (невербальний інтелект). За сумарними результатами виконання усіх 12 субтестів вираховується загальний інтелектуальний показник. Результати тестування показали прискорений розвиток у слабозорих учнів початкових класів вербального мислення і дещо нижчі результати ніж у дітей з нормальним зором у розвитку наочно-практичних видів мислення (7).

Використання проективних тестів з візуальним стимульним матеріалом (“Намалюй людину”, “Дерева тест” та ін.) у тифлопсихології можливе в роботі зі слабозорими і передбачає як створення умов для малювання (хоча і в цьому потрібно дотримуватись порад лікаря-офтальмолога щодо того, в яких умовах дитина краще бачить) так і спеціального підходу до оцінювання малюнка. В цьому випадку тифлопсихолог обов’язково повинен володіти знаннями про особливості уявлень та образотворчої діяльності слабозорих дітей, обов’язково враховувати пояснення дитини під час малювання.

Опитування — велика група психодіагностичних методик, завдання яких представлені у вигляді запитань (або стверджень). Опитувальники призначені для отримання об’єктивних або суб’єктивних даних зі слів досліджуваного. Опитувальники відносяться до числа найбільш розповсюджених діагностичних інструментів в дослідженнях тифлопсихології. Це опитувальники-анкети, біографічні, опитувальники інтересів, опитувальники особистості, мотивів, типологічні, установок, цінностей.

Враховуючи поширеність виникнення афективних станів при глибоких порушеннях зору, тифлопсихологи, прагнучи визначити тип афекту використовують опитувальники загальної занепокоєності (ММРI) та ін. Серед найбільш уживаних різновидів опитування як методу психологічного дослідження — бесіда, інтерв’ю, анкетне та соціометричне опитування.

Бесіда, інтерв’ю та анкетування як методи дослідження у тифлопсихології можуть бути включеними в хід експерименту або використовуватись як самостійні методи.

Бесіда відрізняється від звичайної розмови тим, що вона завжди має мету і заздалегідь підготовлену систему запитань, які формулюються чітко, коротко і точно. Запитання не повинні підказувати дитині якісь відповіді, типу — “Добре бути жадібним ?”. Бесіда повинна бути тактовною, її тривалість повинна відповідати віковим можливостям досліджуваної людини (наприклад, бесіда в експерименті з дитиною повинна тривати не більше 10-15 хвилин), викликати інтерес. Бесіду можна проводити з використанням додаткового матеріалу (в роботі з дітьми це можуть бути казки, рельєфні картинки, іграшки), або, як діалог, з використанням наявних у людини уявлень і понять. У бесіді потрібно домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивації, тобто відповідей не лише на запитання “Що це таке?”, але й на запитання типу “Чому?”, “Як?”. Результати бесіди також вносяться в протокол.

Різновидом бесіди є інтерв’ю, в якому виявляються думки, погляди, факти з життя респондента, його ставлення до подій, ситуацій, соціальних явищ тощо.

Анкета є одним із способів психологічного опитування. За допомогою анкетування досліджуються інтереси та вподобання, мотиви, ставлення. В анкетуванні відповіді на поставлені запитання даються у письмовій формі. Причому запитання ставляться так, що відповіді на них можуть бути описовими або альтернативними, типу “так” чи “ні”, “не знаю”, “важко відповісти”. А можуть бути сформульовані й так, що в них наперед дається кілька варіантів відповіді, серед яких піддослідному пропонується підкреслити один або декілька, що відповідають його особистим поглядам. В анкеті ставлять запитання і констатуючого і мотиваційного характеру, як у бесіді та інтерв’ю. Анкета може бути іменна, де піддослідний зазначає своє прізвище та ім’я, наводить про себе певні відомості, та анонімна. Анонімні анкети використовують з метою отримання більш правдивих відповідей. Зрозуміло, що у тифлопсихології анкетування застосовують лише в тих випадках, коли респонденти з порушеннями зору володіють способами письмового спілкування.

Соціометричне опитування або метод вибору, застосовується для з’ясування взаємин у колективі, оцінних ставлень піддослідних до інших, надання переваги одним членам колективу чи групи перед іншими при виборі керівника, товариша. У тифлопсихології використовують, наприклад, соціометричну методику типу “Вибір товариша по парті”. В експерименті ставиться запитання: “З ким би ти хотів сидіти за однією партою?” Учень повинен назвати трьох учнів класу, зазначивши, кого він хотів би вибрати в першу чергу, другу, третю. Або навпаки, кого не хотів би вибрати. Кількість позитивних і негативних виборів фіксується, підраховується кількість виборів, отриманих кожним учнем і встановлюється його соціометричний статус — положення в системі міжособистісних стосунків в класі. До того ж метод соціометрії дозволяє виявити прагнення до взаємостосунків між учнями. У тифлопсихології соціометричний метод використовується в письмовій та усній формах.

Метод аналізу продуктів діяльності.

Продуктами діяльності є розповіді, казки, вірші, аплікації, вироби з пластиліну, глини, паперу та ін., які придумують самі досліджувані. Метод аналізу продуктів діяльності використовується найчастіше в дослідженнях дитячого віку, як додатковий метод. Він дозволяє розкрити такі сторони психіки, які не можуть бути вивчені за допомогою інших методів. Наприклад, при вивченні сформованості адекватних предметних уявлень у сліпих дітей, їх просять виліпити з пластиліну або глини фігурку того предмету, який вивчався. При з’ясуванні особливостей розуміння подій у розповіді чи казці, слабозорих дітей просять намалювати один з епізодів тощо.

Аналіз продуктів діяльності може здійснюватися і в процесі їх створення.

Метод узагальнення незалежних характеристик передбачає отримання, об’єднання та узагальнення даних спостережень за діяльністю сліпих та слабозорих, проведених незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різноманітних видах діяльності.