• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Адміністративна діяльність Національної поліції

5.3. Особливості оформлення матеріалів окремих адміністративних правопорушень (ст. 44, 51, 173, 175-1, 178, 185)

Стаття 44 КУпАП встановлює відповідальність за незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах.

При кваліфікації правопорушення за статтею 44 КУпАП поліцейським слід враховувати наявність частини 2 статті, яка звільняє від адміністративної відповідальності особу, що добровільно здала наркотичні засоби або психотропні речовини, які були у неї в невеликих розмірах і які вона виробила, виготовила, придбала, зберігала, перевозила, пересилала без мети збуту. Важливо, щоб особа зробила це самостійно, без вимоги видати зазначенні речовини або застосування поліцейськими примусу.

Загалом, адміністративне правопорушення за статтею 44 КУ- пАП посягає на суспільні відносини у сфері обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (безпосередній об’єкт) та здоров´я населення (родовий об’єкт). Такі відносини регулюються законами України :

- «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15.02.1995 р. ( в новій редакції від 08.07.1999 № 863-ХІУ);

- «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 р. та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами.

В редакції зазначених Законів України, до наркотиків відносимо наркотичні засоби, включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними; до психотропних речовин - включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, або поведінки і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними.

Виробництво наркотичних засобів та (або) психотропних речовин становлять усі дії, пов´язані з серійним одержанням наркотичних засобів та (або) психотропних речовин із хімічних речовин та (або) рослин.

Придбання (тобто отримання різними шляхами певною особою у власність) та здійснення інших операцій із психотропними речовинами та наркотичними засобами регулюються відповідними статтями Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів». Громадяни мають право придбавати наркотичні засоби або психотропні речовини, включені до нормативно затвердженого Переліку, лише за рецептом лікаря.

Зберігання - це фактичне володіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх перебування у певному місці.

Перевезення - це переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з однієї території до іншої в межах України.

Пересилання здійснюється шляхом відправки наркотичних засобів, психотропних речовин за допомогою пошти, багажем, якою- небудь людиною, іншим шляхом. В Україні пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів у поштових (у тому числі міжнародних) відправленнях забороняється (ст 12 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів»).

Зазначені дії, що становлять об’єктивну сторону правопорушення, тягнуть за собою відповідальність у випадку, коли вони здійснюються незаконно, тобто з порушенням вимог, встановлених законодавством.

Також важливим для кваліфікації правопорушення за ч. 1 ст 44 є встановлення поліцейськими, які складатимуть протокол, двох обставин : 1) відсутності мети збуту при здійсненні вищезазначених діянь, а також 2) розмір наркотичних засобів та психотропних речовин.

Окремою приміткою до статті законодавець зауважує, що невеликий розмір наркотичних засобів та психотропних речовин визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу (тобто Міністерством охорони здоров’я України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 267).

Для інформації!

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів затверджений постановою КМ України від 06.05 2000 № 770, яка містить Список особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, та Список особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

Розміри наркотичних засобів визначені на підставі існуючої практики боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та з урахуванням існуючої міжнародної практики, що базується на визначеній добовій дозі (definite daily dose) (далі - ВДД) за даними Міжнародного комітету з контролю за наркотиками ООН.

До невеликих розмірів віднесені ті, що не перевищують 10 ВДД. Для прикладу, сьогодні серед споживачів наркотичних засобів набув популярності канабіс : (цілі або різного ступеня подрібнення будь- які частини рослини роду коноплі або їх суміш, за винятком власне дозрілого насіння, незалежно від того, піддавались вони екстракції, деструкції, гниттю чи враженню пліснявою (невеликий розмір до 5 г.); макова солома аналогічно(до 50 г.); героїн (до 0,005); кокаїн до 0,02 г, морфін до 0,03; трамадол - до 0,5 г.); опій - сік снотворного маку, що згорнувся, у тому числі медичний, який містить хоча б один наркотичний алкалоїд або їх суміш (у тому числі за наявності інших речовин (до 0,1 г).

Щодо психотропних речовин, що найбільш розповсюджені серед споживачів, амфетамін (невеликий розмір становить до 0,15 г; барбітал до 5 г, глютетимід до 2,5; діазепамдо 0,1; медазепам до 0,2; метамфета- мін до 0,15; оксазепам до 0,5; феназепам до 0,01; фенобарбітал до 1,0 ( дивись Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу, затверджені наказом МОЗ України від 01.08.2000 № 188 (в ред. 19.06.2015 р.).

Отже, предметом вчинення адміністративного правопорушення за ч.1 ст.44 є включені в таблицю наркотичні засоби, психотропні речовини, що на сьогодні знаходяться в Україні в незаконному обігу. Якщо вага визначеної добової дози становить показник, що відповідає в таблиці великим та особливим великим розмірам, особа, яка вчинила дані дії, підлягає не адміністративній відповідальності, а кримінальній (ч. 1. ст. 307Кримінального кодексу України).

Суб´єкт правопорушення: загальний, тобто осудна особа, яка досягла 16 років.

Суб´єктивна сторона: прямий умисел. Важливим є встановлення в особи відсутності мети збуту зазначених речовин.

Санкція цієї статті є альтернативного, тобто передбачає штраф, а у виняткових випадках, у зв ´язку з тим, що за ступенем громадської безпеки це правопорушення наближається до злочину, застосовується адміністративний арешт.

Поліцейським під час виявлення та документування правопорушення за ст. 44 КУпАП, слід пам’ятати про можливість застосування ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію».

Якщо в особи є наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо, поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як :

• перевірку документів особи, під час якої поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках (ст. 32 Закону) :

• опитування особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що вона володіє інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень. При цьому, для опитування поліцейський може запросити особу до поліцейського приміщення (ст. 33 Закону);

• зупиняти осіб та/або здійснювати поверхневу перевірку шляхом здійснення поліцейським візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою (здійснюється поліцейським відповідної статі (у невідкладних випадках - будь-яким поліцейським лише з використанням спеціального приладу або засобу), спеціальним приладом або засобом (ст. 34 Закону),

• поверхневу перевірку речі або транспортного засобу шляхом візуального огляду речі та/або транспортного засобу або візуального огляду салону та багажника транспортного засобу (має право вимагати відкрити кришку багажника та/або двері салону).

Увага! Для застосування превентивних заходів поліцейським має існувати достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб. Під час поверхневої перевірки речі або транспортного засобу особа повинна самостійно показати поліцейському вміст особистих речей чи транспортного засобу.

При виявленні в ході поверхневої перевірки будь-яких слідів правопорушення поліцейський доповідає оперативному черговому та забезпечує їх схоронність (охорону місця події) до прибуття слідчо- оперативної групи, яка буде здійснювати огляд відповідно до вимог ст. 237 Кримінального процесуального кодексу України.

Щодо підстав та порядку адміністративного затримання, то стаття 37 Закону про обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю, уповноважує поліцію затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, із негайним повідомленням відповідального поліцейського в підрозділі поліції за допомогою технічних засобів про кожне застосування поліцейського заходу.

Отже, щодо осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, ст.263 КУпАП дозволяє для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження застосовувати адміністративне затримання на строк на строк до 3-х діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом 24-х годин з моменту затримання, проводити особистий огляд, огляд речей та їх вилучення.

При проведенні особистого огляду поліцейському слід звернути увагу на стан та поведінку особи. Про факти немедичного вживання наркотичних засобів, психотропних речовин свідчать два типових варіантах стану наркотичного сп´яніння. У першому випадку в поведінці осіб спостерігається емоційна загальмованість, труднощі при спілкуванні, нерозбірливість мови, сповільненість рухів, порушення їх координації, рівноваги, ходи. У другому випадку спостерігається збудження нервової системи, яке проявляється в розмашистих, погано координованих рухах, надмірній активності, метушливості, відсутності концентрації уваги, прискоренні мови, надмірною веселістю та смішливістю, раптовим безпричинним сміхом. Фізіологічними проявами наркотичного сп ´яніння є частота пульсу (надмірне уповільнення або прискорення), блідість або почервоніння шкірних покровів, посилене слиновиділення або сп´янілий часто облизує пересохлі губи, голос сідає, очі стають каламутними, білки червоніють, гарячково блищать, зіниці неприродно збільшуються.

При огляді речей слід звернути увагу на батарейки кишенькового ліхтаря, запальничці, пачці з-під цигарок, упаковці з-під ліків, фотоплівок, цукерок, в продуктах харчування, які зазвичай служать в якості «пересувного укриття» при перенесенні або транспортування наркотичних засобів.

Якщо в результаті огляду, особи та її речей поліцейський виявляє тверді, таблетовані, порошкоподібні, мазеподібних, рідкі невідомі речовини; упаковки з невідомими речовинами; залишені в кишенях і на поверхні одягу частки рослин (конопель, маку тощо); посуд побутового зі слідами наркотичних засобів, посуд аптечний; засоби для вживання наркотичних засобів (шприци, голки т.п.), ним здійснюється вилучення речей, які стали знаряддям вчинення правопорушення.

По загальних правилах, наркотичні засоби, психотропні речовини необхідно вилучати в оригінальній упаковці (тобто в тій упаковці, в якій вони виявлені), помістивши її в зовнішнє упакування, опис яких фіксується в адміністративних процесуальних документах.

В протоколі про особистий огляд, огляд речей, окрім загальних відомостей, зазначається стан особи, підданої особистому огляду, ідентифікаційні ознаки знайдених речовин, вид і кількість).

У протоколі вилучення наркотичних засобів та психотропних речовин необхідно вказати окрім загальних даних, одяг затриманого або речі, в яких знайдено речовину; фізичні ознаки вилученої речовини (колір, запах, вид походження, обсяг та ін.); куди упаковано вилучену речовину (конверт, целофановий пакет і т.п.); чи опечатано вилучена речовина; чи є зауваження під час вилучення.

Особа, яка знаходиться в стані наркотичного сп´яніння або якою спожило наркотичний засіб або психотропну речовину без призначення лікаря, направляється на медичний огляд в спеціалізований заклад охорони здоров´я.

Вилучена речовина для дослідження направляється в експертно- криміналістичний підрозділ. Матеріали адміністративної справи направляються в суд для розгляду.

Об’єктом адміністративного правопорушення за ст.51 КУпАП є суспільні відносини в сфері власності. Відповідно до ст 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. За суб’єктом носія права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (зокрема, підприємств, громадських організацій та інших об´єднань громадян); д) право приватної власності, зокрема, право спільної власності подружжя, членів сім ´ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їхніх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Особливості кваліфікації дрібного викрадення чужого майна полягатимуть у встановленні поліцейськими :

• предмету правопорушення;

• способу вчинення правопорушення.

Предметом адміністративного правопорушення за ст.51 КУпАП є чуже майно, вартість якого на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, яке не перебуває у власності чи законному володінні особи і яким вона заволоділа незаконним шляхом. До такого майна належить і майно власників майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об´єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об´єднань і товариств;

Увага! Не може визнаватися предметом адміністративного правопорушення проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя; майно, набуте в результаті спільної праці членів сім ´ї, що спільно ведуть сільське (фермерське) господарство, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними. Водночас роздільне майно подружжя (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним одним із членів подружжя утворює склад відповідного адміністративного правопорушення, передбаченого коментованою статтею.

Для інформації! Якщо норми санкцій адміністративного та кримінального законодавства за вчинення правопорушень містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн. Якщо норми адміністративного та кримінального законодавства посилаються на н.м.д.г. в частині кваліфікації правопорушень або злочинів, сума встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для відповідного року. Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік» встановлено прожитковий мінімум 1218 грн., а податкова соціальна пільга - 609 грн. Отже, згідно санкції статті, дрібним вважається вартість викраденого чужого майна, вартість якого не перевищує 121 грн.80 коп.

Об´єктивна сторона правопорушення полягає у вчиненні: 1) крадіжки (таємного викрадення чужого майна); 2) шахрайства (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою); 3) привласнення; 4) розтрати.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб:

• за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо);

• у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб;

• у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка);

• у випадку, коли воно вчинюється у присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп´яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення дій винного;

• вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Загалом, викрадення чужого майна може вчинятися декількома способами.

Шахрайством законодавець визнає заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром надалі обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майка, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Суб´єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Суб´єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом і корисливою метою.

Особливості документування правопорушення.

Оскільки статистика показує, що з усіх оформлених правоохоронцями матеріалах по дрібному викраденню, 90 відсотків становить крадіжки з супермаркетів. На прикладі такого випадку, після прибуття на місце події поліції

- складається адміністративний протокол,

- протокол про адміністративне затримання особи, до якого долучається рапорт про адміністративне затримання;

- особі роз’яснюються її права, передбачені статтями 55, 56, 59 Конституції України, статтею 268 КУпАП;

- відбирається пояснення в затриманого, звісно за його бажанням, так як він може відмовитися від такого написання, згідно ст.63 Конституції України;

- відбирається пояснення в охоронця супермаркету; свідків;

- в якості доказів вилучаються пляшки горілки, відеозапис крадіжки, якщо такий здійснювався;

- оформлені матеріали формуються в адміністративну справу і з вилученими доказами передаються супровідним листом в суд для розгляду.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.

Стаття 3 Конституції України визнає людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до наказу МВС України від 11.11.2010 № 550, визначаємо громадський порядок як систему суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях під впливом правових та соціальних норм, спрямованих на забезпечення нормального функціонування установ, організацій, громадських об´єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі.

Об’єктивна сторона правопорушення передбачає діяння, що порушують громадський порядок :

- нецензурну лайку в громадських місцях, під якою необхідно розуміти найбільш цинічні лайки, що належать, як правило, до сфери статевих відносин, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності, що має на меті прояв неповаги як до окремої особи, якщо нецензурна лайка спрямовується на неї безпосередньо, так і до громадськості в цілому;

- образливе чіпляння до громадян : докучливу поведінку, пов´язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини, мають на меті нав’язати в чомусь свою волю особі, проявляються у грубій розв´язній манері. Проявами образливого чіпляння може бути хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині, зривання або пошкодження одягу та інші подібні дії. Для всіх цих випадків характерним є ігнорування волі та моралі громадськості, прояви цинічного свавілля спрямованого на норми моралі та права суспільства;

- інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян : законодавець, враховуючи розмаїття проявів неповаги до особи та суспільства, залишив можливість правоохоронцям кваліфікувати подібні дії, яких об’єднує наслідок - порушення громадського порядку. Конкретними проявами таких діянь є насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів´я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявленням неповаги до них;

- знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо.

Оскільки громадський порядок становить систему суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях, обов ´язко- вою ознакою об´єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме - громадське місце, яке законом визначається як частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під´їзди, а також підземні переходи, стадіони (Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров´я населення» від 22.09.2005 р № 2899-ІУ).

Стаття 13 Закону деталізує види громадських місць, в яких забороняється вчиняти правопорушення:

1) у ліфтах і таксофонах;

2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров’я;

3) у приміщеннях та на території навчальних закладів;

4) на дитячих майданчиках;

5) у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно- оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту;

6) у під’їздах житлових будинків;

7) у підземних переходах;

8) у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів;

9) у приміщеннях закладів ресторанного господарства;

10) у приміщеннях об’єктів культурного призначення;

11) у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ;

12) на стаціонарно обладнаних зупинках маршрутних транспортних засобів, а також у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

13) у приміщеннях готелів, гуртожитків та аналогічних засобів розміщення громадян;

14) в аеропортах та на вокзалах.

При кваліфікації дрібного хуліганства слід відокремлювати адміністративне правопорушення від кримінального, яке відповідно до статті 296 Кримінального кодексу України, передбачає відповідальність за хуліганство. Хуліганство як злочин кваліфікуються дії, які грубо порушують громадський порядок, вчиняються з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю(заподіяння шкоди здоров´ю, знищення майна) чи винятковим цинізмом (грубе зневажанням правилами суспільної моралі). Неповагою до суспільства є прагнення особи показати свою зневагу до інших оточуючих її осіб, до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною, тобто очевидною і безсумнівною для всіх. Додатковим об´єктом кримінального правопорушення може виступати здоров´я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека. У випадках, якщо хуліганство супроводжується тяжкими злочинами проти здоров´я людини, кваліфікуються за сукупністю злочинів, наприклад, хуліганство і умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст.ст. 269 і 121 КК).

Дрібне хуліганство як адміністративне правопорушення не має характеру грубого порушення громадського порядку, яке причинило суттєву шкоду суспільним відносинам, правовим та законним інтересам громадян.

Увага! Не підлягають кваліфікації за ст. 173 КУпАП діяння, які за способом вчинення, іншими ознаками об’єктивної сторони є схожими на дрібне хуліганство (поява у п’яному вигляді у громадських місцях, що ображає людську гідність та громадську мораль (ст. 178 КУпАП); самоправство як самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права, що не завдало істотної шкоди громадянам або державним чи громадським організаціям ( ст.186 КУпАП); вчинення насильства в сім’ї у разі вчинення насильницьких дій до члена сім’ ї із порушенням порядку і тиші в громадському місці (ст. 173-2 КУпАП).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб´єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.

Суб’єктом правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Поліція уповноважена, відповідно до покладених на неї ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» завдань вживати заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

Особливості документування дрібного хуліганства за ст.. 173 КУ- пАП полягатимуть :

- в обов’язковій деталізації протиправних дій, що порушили громадський порядок, у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення;

- в зазначенні місці вчинення протиправного діяння, яке має бути громадським;

- встановлення мотиву хуліганських дія, який має бути відображений у змісті пояснення особи правопорушника;

- визначенні подальшого наміру хулігана порушувати громадський порядок, зневажаючи вимоги поліції припинити правопорушення, що є важливим для підстав застосування поліцейських заходів.

Якщо хуліганськими діями правопорушника заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то судом під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди незалежно від розміру шкоди, крім випадків, якщо шкоду заподіяно неповнолітнім.

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов´язати своєю працею усунути її.

В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Документуючи адміністративне правопорушення за ст. 173 КУ- пАП, поліцейськими зазвичай застосовуються дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень ( див. поліцейські заходи ст.29 Закону України «Про Національну поліцію), а також запобіжних заходів для припинення та забезпечення розгляду справи ( див. ст.260 КУпАП).

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров´я, забезпечення пожежної безпеки та громадського порядку.

Безпосереднім об’єктом правопорушення є норми законодавства (Закону України «Про заходи Щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров´я населення» від 22.09.2005 р. № 2899-ІУ), що регламентують попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей, охорони здоров´я населення від шкоди, що завдається їхньому здоров´ю внаслідок розвитку захворювань, інвалідності, а також смертності, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання.

Об´єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 175-1 КУпАП, вимагає при кваліфікації визначити спосіб вчинення правопорушення (куріння), предмет вчинення правопорушення, а також місця куріння.

Відповідно до Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров´я населення» від 22.09.2005 № 2899-ІУ :

• курінням тютюнових виробів визначено дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить;
• до тютюнових виробів, окрім сигарет з фільтром або без фільтру, цигарок, сигар, сигарил, відноситься також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування;
• до місць, в яких заборонено куріння, віднесено робочі місця та громадські місця, за винятком спеціально для цього відведених місць.

Під робочим місцем необхідно розуміти місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності. Для кваліфікації правопорушення немає значення, на якому робочому місці знаходить правопорушник : постійному робочому місці, - на якому працівник перебуває більшу частину робочого часу (більше 50% або більше 2 годин безперервно); або непостійним робочим місцем вважається місце, на якому працівник перебуває меншу частину (менше 50% або менше 2 годин безперервно).

Якщо робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона, яка визначається як простір, обмежений заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників. (див. Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджені наказом Міністерства праці від 01.09.1992 р. № 41).

Власник або уповноважені ним особи, чи орендарі відповідних споруд, окремих приміщень зобов´язані відвести спеціальні місця для куріння, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити наочну інформацію про розташування таких місць та про шкоду, якої завдають здоров´ю людини куріння тютюнових виробів чи інші способи їх вживання. Законом можуть встановлюватися й інші обмеження щодо місць вживання тютюнових виробів.

У громадських місцях для осіб, які не курять, відводиться не менше ніж 50% площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію.

Поліцейські, які уповноважені документувати адміністративне правопорушення за ст. 175-1, мають знати, які місця визнані забороненими для куріння за рішеннями міської, селищної та сільської ради. Відповідно до статей, 222 та 255 КУпАП, поліція уповноважена складати протоколи про адміністративне правопорушення, розглядати справи та накладати стягнення за ст.175-1 справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, що вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до цього, адміністративні комісії та виконкоми міських, селищних та сільських рад складатимуть протоколи та розглядатимуть справи за ст.175-1, якщо правопорушення вчинено у місцях, заборонених рішеннями відповідної сільської, селищної, міської ради. У зв’язку з тим, що в таких рішеннях зазначаються загальні види громадських місць, визначених Статтею 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров´я населення» від 22.09.2005 № 2899-ІУ : 1) у ліфтах і таксофонах;2) у приміщеннях та на території закладів охорони здоров’я; 3) у приміщеннях та на території навчальних закладів; 4) на дитячих майданчиках; 5) у приміщеннях та на території спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд та закладів фізичної культури і спорту; 6) у під’їздах житлових будинків; 7) у підземних переходах; 8) у транспорті загального користування, що використовується для перевезення пасажирів; 9) у приміщеннях закладів ресторанного господарства;

10) у приміщеннях об’єктів культурного призначення; 11) у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ; 12) на стаціонарно обладнаних зупинках маршрутних транспортних засобів, а також у приміщеннях підприємств, установ та організацій усіх форм власності; 13) у приміщеннях готелів, гуртожитків та аналогічних засобів розміщення громадян; 14) в аеропортах та на вокзалах), без зазначення конкретної адреси. Таким чином, виникає питання щодо розподілу повноважень адміністративних комісій, виконкомів сільських, селищних, міських рад та поліції щодо юрисдикції за ст. 175-1 КУпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності. Необережність проявляється у незнанні вимог рішення міської, селищної та сільської ради про визначення заборонених для куріння місць.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

При кваліфікації правопорушення, вчиненого неповнолітніми особами, слід враховувати можливість винесення особі віком від 16 до 18 років попередження за вчинення адміністративного правопорушення. Санкція статті не передбачає такого виду адміністративного стягнення як попередження. Водночас, ст.13 КУпАП визначає, що до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу, серед яких є попередження.

При кваліфікації правопорушень, вчинених повнолітніми особами, слід враховувати :

• по-перше, характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом´якшують та обтяжують відповідальність, що передбачено ст. 33 КУпАП;
• обставини, що пом´якшують відповідальність (щире розкаяння, вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин, вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року).
• По-друге, можливість звільнення від адміністративної відповідальності за малозначністю на підставі ст. 22 КУпАП. Як свідчить практика розгляду справ про адміністративні правопорушення за ст. 175-1 , в більшості випадків, осіб, що притягувалася до адміністративної відповідальності, було звільнено від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП. Аналіз таких справ дав можливість зробити висновок, що при визначені малозначності адміністративними комісіями виконкомами міських, селищних, сільських рад взято до уваги такі критерії як суспільна шкідливість вчиненого, наявність збитків завданих державі, суспільним інтересам або безпосередньо громадянам. При застосуванні ст. 22 КУпАП, враховувались такі пом’якшуючі обставини як щире каяття. Обтяжуючі обставини при розгляді справ встановлено не було. Окрім того, виходячи з викладеного, при вирішенні питання щодо застосування ст. 22 КУпАП взято до уваги обстановку, в якій вчинено порушення, особу порушника - стан його здоров’я, матеріальне становище, наявність на утриманні малолітніх, неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб.

Для інформації! Особи, які здійснюють торгівельну діяльність із порушенням законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров´я населення, несуть відповідальність згідно із статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров´я населення».

Стаття 178 передбачає адміністративну відповідальність за розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п’яному вигляді.

Об’єктивна сторона правопорушення містить два склади протиправного діяння :

• розпиванні алкогольних напоїв у громадських місцях;

• поява в громадських місцях у п´яному вигляді.

Розглянемо особливості їх кваліфікації.

Об´єктивна сторона «розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях» полягає виключно в активних діях з вживання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв (горілки, коньяку, вин, самогону чи інших алкогольних напоїв домашнього виготовлення та ін.). Вживання одеколонів, лосьйонів, політури та інших одурманюючих рідин на спиртовій основі також становлять предмет вчинення правопорушення, тому що не має значення вид ужитого напою, який містив алкогольну складову.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»:

«Стаття 15-2. Обмеження щодо споживання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв та тютюнових виробів

Забороняється споживання пива (крім безалкогольного), алкогольних та слабоалкогольних напоїв:

1) у закладах охорони здоров´я;

2) у навчальних та освітньо-виховних закладах;

3) у громадському транспорті (включаючи транспорт міжнародного сполучення), на зупинках транспорту, у підземних переходах;

4) у закладах культури;

5) у закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі);

6) у ліфтах і таксофонах;

7) на дитячих майданчиках;

8) на спортивних майданчиках;

9) у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ.

Згідно з цим же Законом «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», пиво - це насичений діоксидом вуглецю пінистий напій, отриманий під час бродіння сусла пивними дріжджами охмеленого. Безалкогольним пивом є такою ж напій, але з об´ємною часткою спирту не більше ніж 0,5%, який виходить шляхом діалізу або переривання бродіння, або виробництва пивного сусла з пониженим вмістом речовин у початковому суслі.

Слабоалкогольними напоями вважаються лікеро-горілчані напої міцністю від 1,2 % до 8,5 %, з масовою концентрацією екстрактивних речовин не більше ніж 14 г/100 см , виготовлений на основі водно- спиртової суміші з використанням інгридієнтів, напівфабрикатів та консерванта, насичений чи ненасичений діоксидом вуглецю. Іноді містять кофеїн чи екстракт гуарани - так звані «енергетичні коктейлі». Особливість впливу таких напоїв пов´язана з тим, що вони містять у собі вуглекислий газ. Він прискорює проходження алкоголю через шлунок і його всмоктування в кишечнику, а через це швидко створюється висока концентрація алкоголю в організмі. В Україні ринок слабоалкогольних напоїв досить насичений, найпопулярнішими є «Ром-Кол», «Джин-Тонік», «Лонгер», енергетичні коктейлі. Такі напої також називають «алкопоп» через їх значну популярність серед молоді (в тому числі, серед неповнолітніх).

Склад адміністративного правопорушення за ч.1 ст.178 буде мати місце тільки у разі розпиття алкогольних напоїв на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в інших заборонених законом місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на розлив дозволена відповідним органом місцевого самоврядування.

При цьому, досягнення певного стану алкогольного сп´яніння є не обов´язковим, що найбільше оспорюється правопорушником під час складання протоколу, оскільки для складу правопорушення достатньо одного факту їх розпивання в місцях, спеціально не встановлених для цього. Саме тому розливання / знаходження в стаканах чи іншому посуді для пиття рідини, яка має характерний запах та вміст, пляшки від пива (з залишками пени, що свідчить про вживання), ром-коли та інших слабоалкогольних напоїв, вина, горілки з залишками напоїв, а також інші дії, що свідчать про намір вживання (розливання спиртного напою в стакани, відкупорка пляшок, розкладання закуски і т.п.) слід кваліфікувати як правопорушення за ч. 1 ст. 178.

Іншим видом дій, які утворюють об´єктивну сторону цього правопорушення, є поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, під якою необхідно розуміти : поведінку особи у стані сп´яніння, яка явно порушує загальновизнані норми (непристойні висловлювання або жести, грубі вигуки, нав´язливе ставлення до громадян тощо); коли порушник має непристойний зовнішній вигляд, що викликає відразу (брудний, мокрий, розстебнутий одяг тощо); через сп´яніння особа повністю чи значною мірою втратила орієнтування (безцільно стоїть чи безцільно пересувається з місця на місце, у неї порушена координація рухів, звідси - нестійкість, хитка хода); п´яний повністю безпорадний (у непритомному стані). Факт появи особи в громадських місцях у такому стані принижує людську гідність, викликає негативну реакцію з боку оточуючих. Внаслідок попрання громадської моралі, яка є складовою громадського порядку, настає правовий наслідок такої поведінки - притягнення відповідної особи до адміністративної відповідальності.

Суб’єктами адміністративно караного діяння, за ст. 178 КУпАП, є осудні фізичні особи, які досягли 16-річного віку. До осіб у віці від 16 до 18 років, які вчинили зазначене адміністративне правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 241 КУпАП.

Суб’єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу. При цьому для притягнення до адміністративної відповідальності форма провини не має істотного значення. І при навмисній, і при необережній провині порушник має достатньо чітке уявлення про антигромадський, аморальний характер своєї поведінки, про можливі для нього негативні наслідки, що можуть настати у зв´язку з учиненим.

Слід зазначити, що і розпиття спиртних напоїв у заборонених законом місцях, і поява в громадських місцях у п’яному вигляді належать до розряду найбільш поширених порушень громадського порядку, які документують уповноважені поліцейські підрозділів Національної поліції.

Уповноважені працівники підрозділів Національної поліції за ч. 1, 2 ст. 178 КУпАП :

- виносять постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за частинами 1 та 2 ст. 178 КУпАП;

- складають протокол про адміністративне правопорушення у разі, якщо правопорушення вчинено неповнолітнім (ст. 13), військовослужбовцем (ст. 15); або особа оспорює факт протиправного діяння чи стягнення (ст. 258 КУпАП);

- застосовують запобіжні заходи (ст. 260 КУпАП) : адміністративне затримання до 3 годин з оформленням протоколу про адміністративне затримання та рапорту по обставини затримання (час, місце, спосіб), стан особи, що підлягає доставленню до підрозділу поліції; окремого рапорту про застосування фізичної сили чи спеціальних засобів до затриманої особи;

- проставляють відмітки в протоколах про адміністративне правопорушення та адміністративне затримання щодо проведення особистого огляд, огляду речей та їх вилучення;

- відбирають пояснення в особи правопорушника, свідків (якщо є);

- протягом доби розглядають справу та

Увага! При складанні протоколу про адміністративне правопорушення слід враховувати, що :

• не підлягає притягненню до адміністративної відповідальності особа тільки за сам факт появи у нетверезому стані, у п´яному вигляді у громадському місці, якщо вигляд і поведінка особи при цьому є

пристойними;

• для кваліфікації правопорушення за ч. 1 ст. 178 не має значення стан алкогольного сп’яніння, який має особа внаслідок розпиття алкогольних напоїв в громадських місцях;

• фабула протоколу за ч.1 ст.178 КУпАП має обов’язково містити відомості про вид громадського місця, де особа розпивала алкогольні напої чи появилася у п’яному вигляді; вид напою, що розпивався із ознаками його належності до пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв; а також спосіб вживання (яким чином розпивався); ознаки п’ яного вигляду, які мають ображати людську гідність та громадську мораль.

У разі неможливості припинити правопорушення на місці вчинення, встановити особу правопорушника та скласти протокол, а також якщо правопорушник оспорює протиправність свого діяння та складені процесуальні документи, справа розглядається в підрозділі поліції, куди особу доставляють в порядку ст. 259 КУпАП.

Розвиток ситуації залежить від дій співробітників правоохоронних органів, поведінки порушника, наявності свідків навколо та їх реакції, інших факторів. Питання про те, що зробити з порушником обговорюваних законів - просто попередити або оштрафувати, належить виключно до компетенції органів міліції. При цьому враховуються характер правопорушення, ступінь вини правопорушника, його майновий стан, обставини, що пом´якшують і обтяжують відповідальність.

Якщо ч. 2 ст. 178 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за повторність протягом року «розпивання» та» «появу» в громадському місці, то за ч. 3 ст. 178 КУпАП до адміністративної відповідальності притягується особа за системність вчинення правопорушення : яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за розпивання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або появу в громадських місцях у п´яному вигляді. Поліцейськими готуються матеріали адміністративної справи, яка супровідною надсилається в суд.

У разі розпивання спиртних напоїв неповнолітньої особи разом із батьками, правопорушення кваліфікується за ст. 180 КУпАП, яка встановлює адміністративну відповідальність за доведення неповнолітнього до стану сп´яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами. Таким чином, щодо повнолітньої особи поліцейському важлива встановити сам факт розпивання (активного вживання) алкогольних напоїв, то щодо неповнолітнього необхідно встановити стан алкогольного сп’яніння.

Доведення до стану сп’яніння означає спонукання (шляхом особистого прикладу) або психічного чи фізичного примусу неповнолітнього, якому не виповнилося 18 років, до вживання спиртних напоїв, у результаті чого він перебуває в стані сп´яніння. Варто звернути увагу на те, що адміністративна відповідальність за такі дії настає за наявності будь- якого, навіть легкого ступеня сп´яніння неповнолітнього. Проте, якщо неповнолітній систематично втягувався в пияцтво, то винна в цьому доросла особа підлягає кримінальній відповідальності. Якщо неповнолітній перебуває в службовій залежності від особи, яка довела його до стану сп´яніння, то остання також несе кримінальну відповідальність.

Суб’єкт адміністративного проступку - батьки неповнолітнього, особи, що їх замінюють, будь-які інші фізичні осудні особи, які досягли 18-річного віку (спеціальний суб’єкт).

Суб’єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Справи про адміністративне правопорушення за ст. 180 КУпАП розглядаються адміністративними комісії при виконавчих органах міських рад та виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють, що розглядаються судом.

У разі виявлення особи, яка перебуває в безпорадному стані внаслідок алкогольного сп’яніння, окрім документування правопорушення за ч.1 ст. 178 КУпАП, поліцейськими відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» застосовуються превентивні поліцейські заходи, що передбачатимуть поверхневий огляд особи та здійснення поліцейського піклування.

Стаття 185 передбачає адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки, також у сфері державного управління.

Відповідальність за злісну законному розпорядженню або вимозі поліцейського є проявом правового захисту поліції з боку держави, яка надала поліції особливі повноваження для забезпечення громадського порядку та громадської безпеки.

Об’єктивна сторона правопорушення складається з двох частин:

• полягає у злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов´язків;

• а також вчинення таких самих дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв´язку з їх участю в охороні громадського порядку.

Для кваліфікації правопорушення важливо встановити спосіб вчинення правопорушення ( злісної непокори).

Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського проявляється в тому, що особа вперто не бажає виконувати розпорядження або дотримуватись вимоги поліцейського, які пред’являються особі на підставі повноважень, визначених законодавством України, Законом України «Про Національну поліцію» зокрема. При цьому, вперте небажання правопорушника може знаходити прояв у нецензурній лайці в бік правоохоронця, цинічних висловах та жестах, спробі уникнути місця події, хватанні поліцейського за формений одяг, грубій відмові проїхати в підрозділ поліції для встановлення обставин.

Під виконанням обов´язків по охороні громадського порядку слід розуміти : несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.

Вимоги поліцейських є законними тільки у тому випадку, якщо вони обґрунтовуються законодавчою правовою нормою. Відповідно до ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; припиняє насильство в сім ’ї; здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами спеціальних правил та порядку зберігання і використання зброї, режиму радіаційної безпеки.

На підставі визначених Законом повноважень поліцейський має право вимагати в особи як припинення протиправних дій, так і пред’явлення особою документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи; пересування особи; зупинки транспортних засобів, залишення місця і обмеження доступу на визначену територію, дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб.

Повноваження членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону визначено у Законі України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000 р. № 1835-Ш.

Відповідно до закону, громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати в установленому цим Законом порядку громадські об´єднання для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров´я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин.

Види громадських формувань з охорони громадського порядку (ГФ з ОГП : зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Державній прикордонній службі України, асоціації громадських формувань тощо.

У сфері охорони громадського порядку ГФзОГП надають допомогу органам внутрішніх справ у :

• забезпеченні громадського порядку і громадської безпеки, запобіганні адміністративним проступкам і злочинам;

• інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань;

• у виявленні і розкритті органами внутрішніх справ злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, захисті інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян від злочинних посягань, шляхом сприяння;

• участі в забезпеченні безпеки дорожнього руху та боротьбі з дитячою бездоглядністю і правопорушеннями неповнолітніх;

Для виконання завдань, визначених у цьому Законі, ГФзОГП та їх члени мають право:

1) брати участь у забезпеченні охорони громадського порядку і державного кордону разом з працівниками міліції, військовослужбовцями Державної прикордонної служби України, а в сільській місцевості - самостійно шляхом виконання конкретних доручень керівника відповідного органу внутрішніх справ чи підрозділу Державної прикордонної служби України;

2) вживати спільно з працівниками міліції заходів до припинення адміністративних правопорушень і злочинів.

3) під контролем органів внутрішніх справ приймати участь в :

- спільному з працівниками органів внутрішніх справ, прикордонниками патрулювання і виставлення постів на вулицях, майданах, залізничних вокзалах, в аеропортах, морських і річкових портах, у місцях компактного проживання громадян, розташування підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, а також у місцях можливої появи порушників кордону в межах району, що контролюється Державною прикордонною службою України, прикордонної смуги; участі в забезпеченні охорони громадського порядку під час проведення масових заходів, погоджених у випадках, передбачених законом, з виконавчими органами місцевого самоврядування;

- проведенні разом з прикордонниками огляду на маршрутах можливого руху порушників державного кордону, місць їх укриття, транспортних засобів, суміжної з державним кордоном місцевості з метою встановлення причин та умов перебування невідомих осіб;

- заходах правоохоронних органів, спрямованих на боротьбу з окремими видами правопорушень.

Права військовослужбовців у сфері підтримання громадського порядку визначено у Законі України «Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» від 24.03.1999 р. № 550-ХІУ.

Склад правопорушення є формальним, тобто воно вважається закінченим з моменту виникнення злісної непокори законним розпорядженням або вимогам визначених у диспозиції статті осіб.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, яка досягла 16 років.

Важливо! При кваліфікації правопорушення за статтею 185 КУ- пАП слід також мати на увазі, що адміністративна відповідальність за названою статтею настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи. У разі заподіяння тілесних ушкоджень будь-якої степені тяжкості, умисного нанесення ударів, побоїв, дії правопорушника кваліфікуються як кримінальні правопорушення.

Погроза застосування насильства під час вчинення опору, що полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до працівника міліції, у зв´язку з виконанням ним інших службових обов´язків також передбачає відповідальність за нормами Кримінального кодексу.

Тому слід чітко відмежовувати поняття активної поведінки при опорі від такої ж поведінки при злісній непокорі !!! При опорі, така протидія обов’язково поєднується із вчиненням дій, які безпосередньо спрямовані на фізичний контакт з особою, що виконує покладені на неї обов’язки, на застосування до неї фізичної сили, але не на вчинення насильства. Злісну непокору утворюють дії, які не пов’язані саме з фізичним впливом на потерпілого. Як зазначається у постанові Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26.06.1992 № 8, злісною непокорою слід вважати:

• відмову від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв’ язку з їх участю в охороні громадського порядку

• або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок .

Практика притягнення осіб до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП свідчить про достатню кількість недоліків, допущених поліцейськими при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, на які належним чином реагують суди.

У разі вчинення особою дій, які відповідно до статті 185 КУпАП кваліфікуються як злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, в обов’язковому випадку складається протокол про адміністративне правопорушення, який з іншими матеріалами справи про адміністративне правопорушення розглядається судом.

При розгляді справи про правопорушення, передбачене статтею 185, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду, судді зобов´язані перевіряти правильність складення протоколу про адміністративне правопорушення, наявність пояснень особи, яка притягається до відповідальності, та свідків правопорушення, даних, що характеризують цю особу, зокрема, чи притягалась вона раніше до адміністративної відповідальності протягом року. У разі відсутності зазначених даних матеріал підлягає поверненню органу внутрішніх справ для належного оформлення.

Також, відсутність в протоколі про адміністративне правопорушення вказівки на нормативний документ, який дозволяє поліцейському давати законні розпорядження (акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі) та висувати законодавчо обґрунтовані вимоги, є підставою для закриття провадження по справі, у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення за ст. 185 КУпАП.

Важливим для кваліфікації правопорушення за ст. 185, є вимоги та розпорядження правопорушнику, які поліцейський пред’являє в процесі виконання ним службових обов’язків по охороні громадського порядку. Про це мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред’явлене відповідне посвідчення.

Другий же склад правопорушення, це «вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв´язку з їх участю в охороні громадського порядку». І саме до цих осіб відноситься «у зв´язку з їх участю в охороні громадського порядку», оскільки забезпечення виконання вимог цих осіб пов´язується тільки якщо вони виконують певну делеговану функцію - охорону громадського порядку.

Під виконанням обов´язків по охороні громадського порядку Верховний Суд України розуміє : несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.

Слід відмітити також, що злісна непокора зазвичай є наслідком вчинення особою іншого правопорушення або застосування поліцейських заходів. У першому випадку, протидія поліцейському є реакцією на вимогу припинити протиправні дії, у другому - протидія на застосування превентивних поліцейських заходів (під час перевірки документів особи; поверхневої перевірки і огляду; зупинення транспортного засобу; обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; вимоги залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; поліцейського піклування). В той же час, активна протидія вимогам поліцейського створює підстави для застосування ним заходів примусу.

Поліцейському, що документує адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП, слід враховувати, що:

• поліцейський захід має застосовуватись виключно для виконання повноважень поліції;

• бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним;

• ґрунтуватись виключно на положеннях Закону України «Про Національну поліцію» (див. Розділ V « Поліцейські заходи»);

• про застосування будь-якого спеціального заходу доповідається керівнику поліцейського підрозділу письмовим рапортом.

Стаття 262 КУпАП передбачає за вчинення злісної непокори застосування адміністративного затримання до особи правопорушника як запобіжного заходу. У такому випадку складається протокол про адміністративне затримання особи.

Рапорт про застосування превентивних та примусових заходів буде одним із основних доказів законності дій поліцейського при розгляді судом справи за ст.185 КУпАП, а також скарги правопорушника, який здійснював злісну непокору.

В рапорті про застосування поліцейських засобів зазначаються відомості про:

• обставини застосування;

• підстави застосування;

• результати поверхневої перевірки, огляду особи;

• наявність та ідентифікаційні ознаки предмету, який використовувався в якості знаряддя для протидії поліцейському;

• стан правопорушника : ознаки вживання алкоголю, наркотиків чи психотропних засобів; агресивність, психічний стан з ознаками афекту та ін.);

• поведінка правопорушення : рухи, висловлювання і т.п.;

• дії поліцейського щодо припинення конфлікту та протиправної поведінки правопорушення (неодноразові вимоги, прохання, пропозиції);

• факт оголошення прав особи, що притягується до відповідальності (див. ст. 268 КУпАП);

• наслідки застосування поліцейських заходів (заподіяння будь- якої шкоди правопорушнику, пошкодження одягу);

• скарги, які правопорушник висловлював під час застосування поліцейського заходу.

Суб´єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

Документування адміністративного правопорушення за ст. 185 КУпАП передбачає застосування поліцейськими комплексу дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень (див. поліцейські заходи ст.29 Закону України «Про Національну поліцію), а також запобіжних заходів для припинення та забезпечення розгляду справи (див. ст.260 КУпАП).

Таким чином, ми розглянули склади найбільш поширених адміністративних правопорушень (Ст. 44, 51, 173, 178, 185 КУпАП), провадження за якими входить до компетенції Національної поліції. Виділено особливості кваліфікації даних правопорушень, заходи реагування на дані правопорушення, а також особливості здійснення провадження за даними правопорушеннями.

Розглянуто загальну характеристику поліцейських адміністративні правопорушень. Виділено 37 складів адміністративних правопорушень щодо яких поліцейський повинен розуміти механізм реагування на адміністративні правопорушення, що включає в себе: знання складів основних «поліцейських» адміністративних правопорушень; знання обсягу власних повноважень при реагуванні на адміністративні правопорушення; знання загальних засад провадження в справах про адміністративні правопорушення; уміння проводити кваліфікацію адміністративних правопорушень; уміння складати всі види процесуальних документів при здійсненні провадження в справах про адміністративні правопорушення; уміння застосовувати заходи забезпечення провадження; уміння проводити розгляд справ про адміністративні правопорушення; уміння виносити постанови в справах про адміністративні правопорушення.

Розглянуто особливості реагування поліцейського на адміністративні правопорушення, провадження за якими входить до компетенції національної поліції, виділено склади правопорушень, об’єктивна сторона яких схожа з об’єктивною стороною відповідних складів кримінальних правопорушень.

Реалізуючи свою компетенцію при фіксації «поліцейських» адміністративних правопорушень, поліцейський повинен розуміти процесуальний механізм притягнення до відповідальності.

Таким чином, в третьому питанні ми розглянули склади найбільш поширених адміністративних правопорушень (Ст. 44, 51, 173, 178, 185 КУпАП), провадження за якими входить до компетенції Національної поліції. Виділено особливості кваліфікації даних правопорушень та заходи реагування на дані правопорушення, а також особливості здійснення провадження за даними правопорушеннями.