Тифлопсихологія
1.2. Принципи тифлопсихології. Її зв’язок з іншими науками
Методологічною основою сучасної тифлопсихології є її принципи, які базуються на загально психологічних і сформульовані О.Г. Литваком (3).
Одним з основних принципів як загальної, так і спеціальної психології є принцип детермінізму, який дозволяє зрозуміти причинну обумовленість особливостей розвитку психіки при дефектах зору, дати наукове пояснення компенсаторних пристосувань в процесі аномального розвитку. Так, серед детермінант психічного розвитку при глибоких порушеннях зору, поряд з біологічними та соціальними факторами, виділяються специфічні, так звані аномальні, фактори до яких відносяться, в першу чергу, зниження гостроти зору і характер захворювання. Необхідність виділення аномальних факторів в особливу групу пов’язана з тим, що вони вклинюються в дію зовнішніх причин через посередництво внутрішніх умов, тобто вклинюються у взаємодію соціального і біологічного, причому аномальні фактори часто змінюють їх прояви.
Таким чином психічний розвиток сліпих та слабозорих детермінується сукупністю біологічних, соціальних та аномальних факторів, які знаходяться у складних взаємовідношеннях. З’ясування цих взаємовідношень, виявлення сили впливу аномальних факторів на взаємодію біологічних та соціальних набуває великого теоретичного і практичного значення, оскільки сприяє розробці загально психологічної проблеми співвідношення біологічного і соціального в розвитку людини з одного боку, та розвитку дефектологічної теорії компенсації, з іншого.
О.Г. Литвак визначив аномальні фактори як своєрідні зовнішні по відношенню до біологічних і психофізіологічних — детермінанти, які при певних умовах можуть стати джерелом виникнення своєрідності внутрішніх факторів (наприклад, встановлено, що хронічні дефекти зору можуть викликати певні особливості вищої нервової діяльності, відбиватися на динаміці потреб, розвитку інтересів та на інших компонентах психіки), і тим самим стають внутрішніми умовами, здатними самостійно переломлювати зовнішні впливи.
Принцип порівняльного дослідження, який розроблявся В.М. Бехтеревим, Л.С. Виготським та ін., набуває особливого значення в тифлопсихології, оскільки дані, отримані при вивченні психіки сліпої людини, не можуть бути зрозумілими без їх розглядання у світлі розвитку людини з нормальним зором.
Суттєвим для тифлопсихології є принцип комплексного підходу. Відомо, що порушення зорових функцій мають вплив не лише на різні психічні процеси і функції. Так, цілісна картина взаємодії соціальних, біологічних та аномальних факторів, які визначають психічний розвиток аномальної дитини, може бути створеною лише в результаті комплексного вивчення психічної діяльності, в її різних проявах, при різній глибині порушення зору із застосуванням комплексу дослідницьких методів, без чого неможливе коректне теоретичне узагальнення.
Використання в тифлопсихології принципу особистісного підходу підвищує об’єктивність досліджень психіки сліпих та слабозорих, оскільки розглядає особистість людини як цілісну систему.
У реалізації принципів розвитку психіки, єдності психіки і діяльності у тифлопсихологічних дослідженнях О.Г. Литвак підкреслює роль каузально-генетичного методу як такого, що розкриває у динаміці умови і закономірності формування психіки особистості з порушеним зором.
Таким чином, методологічне значення для тифлопсихології мають такі принципи: детермінації психічного розвитку (при введенні ще одного фактору — аномального, який впливає на взаємодію біологічного та соціального), порівняльно-комплексного вивчення психіки; особистісного підходу та вивчення розвитку психіки у її єдності з діяльністю (з використанням каузально-генетичного методу).
Тифлопсихологія тісно пов’язана з рядом суміжних наукових дисциплін.
Це, перш за все, загальна психологія, від якої свого часу відокремилася тифлопсихологія. Знання закономірностей психічного розвитку при збереженому зорі, дозволяють визначити особливості розвитку дітей з глибокими його порушеннями. Зокрема знання психології сприймання дозволяє тифлопсихологам визначити особливості цього процесу при зорових порушеннях, а тифлопедагогам на цій основі розробляти методику корекційного впливу на якість сприймання.
Наукова інформація у галузі анатомії і патології органу зору дозволяє тифлопедагогам та психологам визначити шляхи збереження та розвитку залишкового зору, якісні особливості зорового сприймання при тих чи інших захворюваннях.
Використання арсеналу методик психодіагностики забезпечує можливість діяти професійно, на базі конкретних науково достовірних даних про стан психіки незрячої людини, при вирішенні проблем працевлаштування.
Оскільки патологія зору може поєднуватися з іншими вадами психофізичного розвитку дитини, тифлопсихологія використовує дані споріднених галузей спеціальної психології — олігофренопсихології, сурдопсихології, логопедії тощо.
Нерозривні зв’язки тифлопсихології з тифлопедагогікою як частиною корекційної педагогіки — науки (і відповідної сфери практичної діяльності) про освіту, навчання і виховання осіб з порушеннями процесів розвитку і соціалізації.
У дослідженнях соціально-психологічних проблем, положення осіб з порушеннями зору у мікро- та макросоціальному оточенні, їх правового статусу у суспільстві (як інвалідів), тифлопсихологія пов’язана з такими науками як соціологія, правознавство тощо.
Знання з невропатології дають можливість кваліфіковано проаналізувати анамнез дитини, виявити особливості її самопочуття і поведінки та ідентифікувати їх з тим чи іншим захворюванням центральної нервової системи.
Вивчення психопатології, дозволяє тифлологу на основі знань про причини виникнення і протікання психічних захворювань, встановити наявність хворобливих проявів у поведінці незрячої людини.