Тифлопсихологія
1.1. Предмет та завдання тифлопсихології
Предметом тифлопсихології є психіка осіб з порушеним зором.
Часткова або повна втрата зору відбивається на розвитку психічної діяльності, викликаючи кількісні та якісні своєрідності.
Кількісні своєрідності в розвитку психіки при глибоких порушеннях зору спостерігаються, головним чином, в сфері чуттєвого пізнання: у дитини порушуються зорові відчуття та сприймання, що впливає на формування кількості зорових уявлень, а це, в свою чергу, відбивається на формуванні образів уяви тощо.
Якісні своєрідності, в більшій або меншій мірі, проявляються майже в усіх сферах психічної діяльності. Так, змінюється система взаємодії аналізаторів, виникають особливості в формуванні образів уявлень, понять, мови, порушується співвідношення образного та понятійного в мисленнєвій діяльності, спостерігаються своєрідності в емоційних станах та реагуваннях. Порушення зору відбивається і на фізичному розвиткові дитини.
За даними Міністерства освіти України у 2001/02 навчальному році працюють 6 шкіл для сліпих дітей, в яких навчаються близько 850 учнів (з них 176 — слабозорих та 189 розумово відсталих); 25 шкіл для слабозорих дітей, в яких навчаються — 4,4 тис. учнів; 102 дошкільних заклади, в яких виховуються близько 8 тис. дітей із зоровими патологіями різної глибини.
Дорослих сліпих людей в Україні нараховується близько 70 тис.
Отже, об’єктом тифлопсихології є особи, які мають глибокі порушення зору.
Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності наводить дані про те, що патологія зору є однією з найбільш розповсюджених в структурі захворювань дітей. Цей показник складає 50,8 на 1000 обстежених дітей, що проживають в Україні. До найбільш розповсюджених захворювань очей в дитячому віці відносяться аномалії рефракції, основною серед яких є міопія, катаракта (афакія), природжені вади розвитку органу зору, хоріоретинальні дистрофії, атрофія зорового нерву, глаукоми. У 85-95% випадків важка патологія очей у дітей вроджена.
Показник сліпоти — 4,3 на 1000 дітей, слабозорості — 36 на 1000. Сліпота на одне око реєструється у 32 дітей від кожної 1000, на обидва ока — у 1,1% від 1000 дітей (5).
В основі розподілу контингенту досліджуваних у тифлопсихології лежить визначення їх гостроти зору.
Гострота зору, Visus (від лат. Visus — зір) — здатність ока розрізняти дві точки як окремі при мінімальній відстані між ними. Гострота зору перевіряється за спеціальними таблицями, складеними з 10-12 рядків букв або спеціальних знаків. У дітей гострота зору перевіряється за таблицями, на яких зображені різні предмети. Співвідношення знаків кожного наступного рядка у порівнянні з попереднім відповідає різниці гостроти зору на 0,1. Величина знаку кожного рядка відповідає відстані, з якої весь знак видно під кутом зору в 5°, а окремі його елементи (штрих або розрив) в 1°. Гострота зору, яка зустрічається у більшості людей і характеризується здатністю бачити деталі предмету під кутом зору в 1°, розглядається як нормальна. Вона дорівнює одиниці — 1,0. При гостроті зору, яка дорівнює 1,0, досліджуваний визначає знаки десятого рядка таблиці на відстані5 м. Якщо досліджуваний визначає на цій відстані знаки п’ятого рядка — гострота його зору дорівнює 0,5; а якщо лише першого рядка — 0,1. Для перевірки гостроти зору нижче 0,1 користуються перерахунком пальців. Якщо досліджуваний може перерахувати розчепірені пальці на відстані5 м, його гострота зору відповідає 0,09. Гострота зору, яка дорівнює 0,04, приблизно відповідає рахунку пальців на відстані2 м, гострота зору 0,01 — рахунку пальців на відстані 0,5м, а гострота зору 0,005 — рахунку пальців на відстані30 см. Якщо досліджуваний не розрізняє пальців, а визначає лише світло, його гострота зору характеризується як світловідчуття. При такому зорові важливо встановити, чи здатний досліджуваний визначати, з якого боку падає на око світло. Якщо він правильно вказує напрямок світла, його гострота зору визначається як світловідчуття з правильною проекцією світла. Якщо досліджуваний не відрізняє світла від темряви, його гострота зору дорівнює нулю. Ступінь зниження гостроти зору — одна з основних ознак, за якими діти направляються в школи для слабозорих та сліпих (6).
До категорії сліпих відносять осіб з гостротою зору від 0 до 0,04.
У таких випадках у людини зорові відчуття або зовсім відсутні, в силу чого обидва ока втрачають спроможність до відчуття світла та кольоророзрізнення, або у неї зберігається світловідчуття чи незначний залишковий зір.
Розрізняють абсолютну сліпоту (гострота зору дорівнює “0” або залишається світловідчуття) та часткову або парціальну сліпоту, при якій гострота зору дорівнює від 0,01 до 0,04 на оці, яке краще бачить з оптичною корекцією, і людина має збережений формений зір, тобто такий, при якому вона може розрізняти форми, виділяти фігури на загальному фоні.
При парціальній сліпоті спостерігається наявність залишкового зору, який не можна розглядати як крайній ступінь зниження нормального зору. Залишковий зір може мати різні характеристики в залежності від клінічних форм очного захворювання. Це глибоко порушена система зорового сприймання, яка відбивається на усій життєдіяльності людини, викликаючи безпорадність.
До категорії тотально сліпих можуть бути віднесені також особи з різким звуженням поля зору. Поле зору — це простір всі точки якого видно при непорушному погляді. В нормі поле зору дорівнює 180° по горизонталі та 110° по вертикалі. Але для червоного, синього та зеленого кольорів та для предметного бачення воно звужується і в нормі. Звуження поля зору до 10° діагностується як сліпота.
Незалежно від гостроти зору, до порушень зорового сприймання, можуть привести такі захворювання як незкомпенсована глаукома, дистрофічна короткозорість понад 15,0 дптр, двосторонній птоз 3-4 ступеня, рецидивуючий уевіт, кератоконус 4-5 ступеня, хвороба Морфана з підвивихом кришталика 3-4 ступеня, обтяжена афакія, злоякісні новоутворення, рецидивуючі крововиливи в скловидне тіло, сітківку.
До категорії слабозорих відносяться особи з гостротою зору від 0,05 до 0,4 (з оптичною корекцією на оці, яке краще бачить) або зі звуженням поля зору до 20° від точки фіксації. Діти з таким станом зору мають труднощі у навчанні, та у пізнанні оточуючого.
Міжнародна класифікація дещо відрізняється від вітчизняної. Так, особи, що мають стан зору від 0 до 0,02 відносяться до групи сліпих; ті, хто має гостроту зору від 0 до 0,03 — відносяться до групи осіб з помірною сліпотою; від 0,05 до 0,3 — слабозорі; 1,0 і вище — особи з нормальним зором.
У слабозорих при дещо вищій гостроті центрального зору, зустрічаються інші порушення зорової функції, які заважають повноцінному зоровому відображенню дійсності. Але в цих випадках, зір як і в нормі, залишається провідним аналізатором сприймання предметів і явищ.
Великого значення для психічного розвитку дитини має час виникнення порушення зору. Ті, хто втратив зір до трьох років, не мають зорових уявлень і це відбивається на виникненні у них нових і нових.
Це — природжена сліпота. Природжені порушення зорової функції можуть бути обумовлені генетичними факторами (наприклад, спадковими формами природжених катаракт), а також, що зустрічається частіше, можуть викликатись хворобливими впливами на організм в період ембріонального розвитку. У цьому відношенні для вагітної жінки небезпечні такі фактори, які можуть викликати зорову патологію: токсоплазмоз, захворювання краснухою, особливо в перші місяці вагітності, коли у плода іде процес формування органу зору, різні природові порушення, що викликають внутрішньочерепні та внутрішньоокові крововиливи, переломи та зміщення кісток черепа, також можуть стати причиною природжених зорових дефектів. Зорова патологія природженого перинатального характеру складає 70% випадків від загальної кількості очних захворювань; 8% — це зорова патологія, що є наслідком грубого ураження центральної нервової системи і 4% — зорова патологія як наслідок безпосередньої травматизації органу зору. При цьому зорове порушення природженого походження часто поєднується з нервово-психічними розладами: парези кінцівок, зниження слуху, порушення мови, розумова відсталість, різні порушення центральної нервової системи. 30% від загальної кількості дітей з порушеннями зору мають органічну недостатність центральної нервової системи. За даними М.С. Лебединського та В.М. Мясищева (1966 р.) у дітей з природженою патологією сенсорної системи змінюється реактивність нервових процесів, що в поєднанні з почуттям неповносправності, може бути джерелом патологічного афективного розвитку особистості. Л.А. Новикова (1966 р.) після проведення клініко-фізіологічного вивчення дітей з порушеннями різних аналізаторних систем, прийшла до висновку про те, що існує певна нервово-психічна недостатність в діяльності кори головного мозку, обумовлена первинним сенсорним дефектом. Так, вивчаючи активність кори головного мозку дітей з порушеннями зору та слуху методом аналізу та співставлення енцефалограм, було виявлено недостатність слухової та зорової аферентації, що призводить до зниження збудливості центральної нервової системи. Це негативно відбивається на протіканні нервових процесів і опосередковує в тій або іншій мірі особливості пізнавальної і поведінкової сфер особистості.
При природжених дефектах зору у дитини спостерігається відставання у розвиткові пізнавальної діяльності, як вторинне відхилення. Найсуттєвіший вплив спостерігається у розвитку уявлень, понять, що необхідно враховувати педагогам при організації навчання та виховання таких дітей.
Набуті зорові аномалії розповсюджені дещо менше, ніж природжені. В цьому відношенні значну роль відіграють досягнення медицини, заходи профілактичного характеру, внаслідок чого майже ліквідовані випадки глибоких порушень зору у дітей, що викликаються різними інфекційними захворюваннями. Проте, набута зорова недостатність може бути викликана ускладненнями після таких загальних інфекційних захворювань організму як, наприклад, грип, туберкульоз, менінгіт, менінгоенцефаліт, віспа, кір, трахома, туберкульоз очей, скарлатина, а також травматичними пошкодженнями мозку та очей.
Набуті порушення зору не так глибоко і всебічно відбиваються на розвиткові особистості. Великого значення має той факт, наскільки у дитини чи дорослого збережені уявлення та поняття про оточуюче, наскільки розвинені навички практичної діяльності. Зважаючи на ці обставини, педагог планує індивідуальний підхід до дитини в процесі навчання та виховання.
Для практики тифлопедагогіки важливо розрізнювати прогресуючі та стаціонарні порушення зорового аналізатора.
При прогресуючих дефектах зору спостерігається поступове погіршення його функцій, пов’язане з протіканням патологічного процесу.
Це такі важкі захворювання як глаукома, для якої характерне підвищення внутрішньоочного тиску та зміни в тканинах ока, незакінчена атрофія зорового нерву, пігментна дистрофія сітківки, що також є природженими захворюваннями і можуть проявитись у будь якому віці.
Прогресуючі зорові порушення можуть бути пов’язані з розташованими в межах мозочка мозковими пухлинами, які у дітей найчастіше бувають вродженими, доброякісними. Тривалий час вони можуть не проявлятись, але на якомусь етапі розвитку дитини починають викликати поступове зниження зору до зовсім низького, що супроводжується нерідко головними болями, порушенням розумової працездатності. У таких випадках важливо вчасно поставити діагноз і провести хірургічне втручання. В іншому випадку прогноз щодо подальшого психічного розвитку в цілому та збереження зору, зокрема, вкрай песимістичний.
До прогресуючих захворювань очей також відносяться такі аномалії рефракції (переломлюючої функції ока) як короткозорість та далекозорість. При порушеннях санітарно-гігієнічних умов діяльності дитини, пов’язаної із зором (неправильне освітлення, надмірні навантаження зору та ін.), захворювання можуть прогресувати. Тому дуже важливо систематично перевіряти стан зору дітей і виконувати поради лікаря (а саме, коли це необхідно, дитина повинна обов’язково носити корегуючі окуляри, дотримуватись режиму зорових навантажень тощо)
До стаціонарних захворювань зорового аналізатора відносяться, перш за все, природжені його вади: мікрофтальм — природжена аномалія розвитку, що характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей в різній мірі вираженості; колобома — дефект райдужної оболонки або судинної оболонки очного яблука; астигматизм — поєднання в одному і тому ж оці різних видів рефракції, катаракта — помутніння кришталика ока. Причиною стаціонарних захворювань очей може бути перенесена хвороба, яка призвела до зниження зору і процес припинився, до подальшого зниження зору не призводить.
Як вже вказувалось вище, глибокі порушення зору прямо або опосередковано викликають різні особливості в психічному розвитку дітей.
Так, сліпі діти не можуть безпосередньо сприймати візуальні та просторові ознаки об’єктів та явищ оточуючої дійсності, що негативно відбивається на формуванні їх моторно-рухової сфери, дуже ускладнює орієнтування в просторі, серйозно збіднює чуттєвий досвід, перешкоджає розвитку образного мислення.
Своєрідність положення сліпої дитини серед інших дітей і дорослих, поглиблюється помилками в її сімейному вихованні, що нерідко зустрічається, в ставленні до неї з боку оточуючих (головним чином це зводиться до надмірної опіки над дитиною, оберігання її від труднощів) подолання цих помилок сприяло б розвитку у дитини ряду цінних якостей, але бувають і протилежні випадки, коли оточуючі або не рахуються з проблемами незрячого або, навпаки завищують вимоги до нього. Це може викликати небажані відхилення в особистісному становленні дитини — низьку самостійність, негативізм, розбещеність або навпаки, надмірну самовпевненість чи захисні психічні реакції.
Сліпі від народження діти усвідомлюють свій дефект, невдачі в різних видах діяльності і в спілкуванні, обумовлені неможливістю практично користуватись зором, часто викликають у них тяжкі переживання.
На розвиткові вищих форм пізнавальної діяльності (логічного мислення і мови, довільного запам’ятовування, цілеспрямованої уваги та ін.) сліпота відбивається опосередковано, викликаючи якісну своєрідність, в залежності від особливостей зорового сприймання. Спостерігається дисгармонія у взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій. Так, переважанням словесно-логічної форми пізнання над чуттєвою можна пояснити те, що сліпі діти мають іноді досить великий запас абстрактно-словесних, формально правильних знань, але не наповнених конкретно-предметним змістом. Відмічається також і певне відставання в розумінні слів з конкретним значенням.
На відміну від сліпонароджених, діти, осліплі після певного періоду нормального розвитку, зберігають зорові уявлення, сформовані у них раніше. Такі сліди попередніх уявлень залишаються в свідомості дитини завдяки образній пам’яті і відіграють важливу роль у відновленні образів предметів і явищ при сприйманні їх словесних описів. Ступінь збереженості зорових уявлень залежить від віку, в якому наступила сліпота (відповідно, чим пізніше виник зоровий дефект, тим багатший запас попередніх образів дійсності у дитини) та від змісту і організації пізнавальної діяльності осліплих дітей. Відмітимо також, що образні уявлення можуть зберігатись у них досить довго, не згасаючи навіть протягом усього життя.
Як вже зазначалось, втрачена функція зору компенсується у сліпих дітей за допомогою активної діяльності збережених аналізаторів — слухового, рухового, шкіряного та ін. В процесі розвитку у сліпих утворюються нові способи сприймання та аналізу дійсності, орієнтування в просторі, що відіграє провідну роль в їх пізнавальній діяльності. Великого значення тут набуває спеціально організоване навчання та виховання сліпих дітей, що попереджає і коригує вторинні відхилення в їх розвитку, формує та стимулює компенсаторні процеси. Принципово важливим для забезпечення успішності компенсаторного розвитку сліпих є формування у них високих соціальних мотивів, забезпечення свідомості та активності в різних видах діяльності, виховання настирливості та самостійності, оптимізація процесу їх спілкування у колективі.
Особливості розвитку слабозорих дітей пов’язані, перш за все, з тим, що вони, на відміну від сліпих, мають можливість використовувати з метою сприймання предметів і явищ оточуючої дійсності і просторової орієнтації наявний у них (хоча і порушений ) зір. Але досить глибоке порушення зорової функції обумовлює такі особливості процесу візуального сприймання, як загальмованість, знижена точність, вузькість огляду. Зоровий дефект при слабозорості в певній мірі ускладнює і процес просторової орієнтації. При цьому треба мати на увазі те, що недоліки зорової функції у слабозорих дітей не просто кількісно знижують запас вражень, але і викликають якісну своєрідність образних уявлень, що пов’язане зі специфікою зорового відображення дійсності при різних формах слабозорості.
Так, наприклад, у слабозорої дитини з порушенням кольоророзрізнення формуються збіднені (з точки зору багатства їх кольорових характеристик) уявлення про предмети та явища. Діти, що страждають досить різко вираженою короткозорістю або далекозорістю, можуть не помітити деяких важливих, але не так явно виражених ознак об’єктів дійсності. Неадекватні реальності, предметні уявлення можуть сформуватись у слабозорих дітей з природженою колобомою тому, що при цьому захворюванні предмет сприймається верхнім відділом очей.
Таким чином, у дітей з частковим порушенням зору можуть бути виявлені не лише обмежений запас уявлень, але і перекручені уявлення.
Спеціальні спостереження тифлопедагогів свідчать про те, що у слабозорої дитини після того, як вона зрозуміла, що бачить не все і погано, виникають проблеми чисто психологічного характеру: з одного боку вона не відчуває себе сліпою, з іншого — не відчуває себе і повністю зрячою. Невдачі і труднощі в навчанні, грі, спілкуванні часто неправильно оцінюються дитиною, викликаючи роздратованість, замкнутість, негативізм та інші негативні характерологічні риси.
Основним завданням тифлопсихології є вивчення психіки сліпих та слабозорих з метою визначення загальних та специфічних закономірностей розвитку дітей з нормальним та ушкодженим зором; компенсаторних механізмів психічної діяльності при порушеннях зору; встановлення залежності розвитку психіки і особистості в цілому від ступеня, характеру патології зору та часу його порушення, створення психологічного підґрунтя для здійснення цілеспрямованої освітньої, виховної, корекційної роботи на різних етапах соціалізації людей з глибокими порушеннями зору.