Адміністративна діяльність Національної поліції
1.2. Основні положення Закону України «Про Національну поліцію»
Законом, який визначає статус Національної поліції є Закон України «Про Національну поліцію».
Національна поліція України (ст.. 1 Закону) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення :
- охорони прав і свобод людини,
- протидії злочинності,
- підтримання публічної безпеки і порядку.
Завдання поліції (ст.2 Закону):
1) забезпечення публічної безпеки і порядку;
2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;
3) протидії злочинності;
4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Забезпечення публічного порядку та безпеки органами Національної поліції включає в себе відносини з охорони та захисту прав, свобод та інтересів особи у громадських місцях. Охорона публічного порядку та безпеки- це галузь адміністративно-політична, у рамках якої повинні бути створені нормальні умови для життєдіяльності людей у найрізноманітніших сферах суспільних відносин, усунути або нейтралізовані загрози публічної безпеки. Захист публічної безпеки та порядку - це діяльність поліції, пов’язана з припиненням правопорушень у громадських місцях та притягнення правопорушників до відповідальності; діяльність спрямована на усунення загроз публічної безпеки (злочинність та пра- вопорушення,аварійність на автошляхах тощо).
Охорона публічного порядку Національною поліцією полягає в здійсненні поліцейськими заходів щодо забезпечення недоторканості людини, захисту її конституційних прав і свобод, власності та створення умов громадського спокою, нормальних умов функціонування державних органів, установ, підприємств, організацій всіх форм власності.
Складовою частиною охорони публічного порядку є забезпечення публічної безпеки, яка передбачає чітке дотримання правил поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими, сильнодіючими, а також радіоактивними речовинами, правил дорожнього руху, тощо.
Забезпечення публічної безпеки та порядку Національною поліцією - це визначена законом виконавчо-розпорядча діяльність спеціальних підрозділів поліції, що містить встановлення
обов’язкових правил в сфері громадського порядку; у створенні умов для реалізації прав громадян і охорони цих прав; у створенні обстановки спокою в громадських місцях; у напрямку додержання громадянами законів і інших чинних нормативних актів; у здійсненні адміністративного нагляду; в застосуванні до порушників заходів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності.
Виконуючи завдання у сфері забезпечення публічного порядку та безпеки змістом адміністративної діяльності поліції є наступні заходи:
- нагляд за дотриманням порядку у громадських місцях;
- попередження і припинення будь-яких правопорушень у громадських місцях;
- попередження правопорушень, з боку осіб, схильних до їх вчинення;
- протидія алкоголізму, наркоманії, пияцтву, проституції;
- виявлення правопорушників та притягнення винних до відповідальності;
- проведення спеціалізованої виховної роботи з населенням, окремими громадянами, правопорушниками (заходи загальної профілактики);
- нагляд за безпекою дорожнього руху;
- припинення масових порушень громадського порядку;
- нагляд за дотриманням порядку у громадських місцях при настанні надзвичайних ситуацій, у зоні АТО тощо;
Поліція, здійснюючи охорону прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, перш за все виконує функції з запобігання правопорушенням, тобто здійснює їх профілактику (превенцію).
Профілактика (превенція, запобігання) правопорушень - це сукупність різних взаємопов’язаних поліцейських заходів, спрямованих на не допущення вчинення правопорушень, виявлення і усунення причин, які сприяють їх вчиненню.
Запобігання адміністративним правопорушенням Національною поліцією здійснюється з метою:
1. виявлення причин та умов, які сприяють вчиненню правопо- рушеннь;
2. обмеження дії негативних явищ, що сприяють вчиненню правопорушенням;
3. недопущення вчинення правопорушень під час забезпечення публічного порядку та безпеки;
4. виявлення осіб, які готуються до вчинення правопорушень;
5. виявлення осіб, схильних до вчинення правопорушень;
6. виховання осіб, схильних до вчиненню правопорушень у дусі додержання законів та правил співжиття.
Надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Реалізація цього завдання відображається у змісті ст. 41 Закону України «Про Національну поліцію» - у здійсненні поліцейського піклування.
Міжнародні стандарти з прав людини визначають обов’язки поліції щодо їх забезпечення, надання допомоги особі, яка опинилася в складних життєвих ситуаціях, в безпорадному стані тощо. Виходячи зі змісту ст. ст. 2, 41 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейське піклування - це надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Поліцейське піклування може здійснюватися щодо:
1) неповнолітньої особи віком до 16 років, яка залишилася без догляду;
2) особи, яка підозрюється у втечі з психіатричного закладу чи спеціалізованого лікувального закладу, де вона утримувалася на підставі судового рішення;
3) особи, яка має ознаки вираженого психічного розладу і створює реальну небезпеку оточуючим або собі;
4) особи, яка перебуває у публічному місці і внаслідок сп’яніння втратила здатність самостійно пересуватися чи створює реальну небезпеку оточуючим або собі.
У цьому законодавчому акті також визначаються базові положення, засади, орієнтири, яких повинні дотримуватися поліцейські під час здійснення адміністративної діяльності. Мова йдеться про принципи діяльності поліції.
Недотримання вказаних принципів поліцейським при здійсненні адміністративної діяльності тягне за собою настання дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності, впливає на стан законності у державі тощо.
Принципи діяльності поліції містяться у Розділі 2 Закону України «Про Національну поліцію»)
1. Верховенство права (ст.6);
2. дотримання прав і свобод людини (ст..7);
3. законність (ст. 8);
4. відкритість та прозорість (ст. 9);
5. політична нейтральність (ст. 10);
6. взаємодія з населенням на засадах партнерства (ст. 11);
7. безперервність (ст. 12).
1) Принцип верховенства в діяльності Національної поліції:
Змістовне наповнення конституційного принципу верховенства права, в аспекті діяльності Національної поліції України фактично враховує: 1) досягнення національної правової доктрини; 2) здобутки юридичної науки тих держав, які обстоюють ідею панування права та визнання людини найвищою соціальною цінністю; 3) практику Європейського суду з прав людини, положення про необхідність застосування якої в діяльності поліції України є необхідною складовою панування права в нашій державі.
Принцип верховенства права належить до різновиду конституційних і знайшов своє закріплення у ч. 1 ст. 8 Основного Закону Української держави.
Згадується про нього і в абз. 5 Преамбули Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» у вигляді такого положення: "Уряди держав-членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, сповнені рішучості як уряди європейських країн, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній декларації.
Ідея верховенства права знайшла своє закріплення і в Європейському кодексі поліцейської етики 2001 р. У розділі II цього міжнародного документа визначено такі правові основи поліції відповідно до верховенства права:
1. Поліція є публічним органом, створеним згідно із законом;
2. Діяльність поліції завжди повинна проводитися у відповідності з національним правом і міжнародними стандартами, визнаними країною;
3. Законодавство про поліцію повинно бути доступним для громадськості, достатньо зрозумілими і точним, та, за необхідності, супроводжуватися чіткими підзаконним регулюванням, яке також повинно бути доступними для громадськості і зрозумілим;
4. На персонал поліції повинно поширюватися таке саме законодавство, що й на звичайних громадян, і винятки можуть бути виправдані тільки з причин належної роботи поліції в демократичному суспільстві.
В аспекті діяльності поліції зміст цього принципу складають такі незаперечні вимоги:
- визнання пріоритетності, домінування, визначальної ролі прав людини у діяльності поліції, оскільки принцип верховенства права прямо закріплено в ст. 8 Конституції України, в преамбулі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та втілено в усіх статтях цього міжнародного акта, що його зобов’язались виконувати та дотримуватись держави-члени Ради Європи;
- поширюваність пріоритетності цього принципу на діяльність усієї системи правоохоронних органів України, включно із поліцією;
- правова певність, визначеність (legal certainty) становища як посадових і службових осіб поліції, так і контрагента в особі іншої сторони правоохоронних відносин;
- обсяг будь-якого правового розсуду посадових і службових осіб поліції та спосіб його здійснення мають бути з достатньою ясністю визначені законом;
- неприпустимість затримання особи на невизначений і неперед- бачуваний строк, якщо воно не ґрунтується на законі чи судовому рішенні;
- наявність громадської довіри до поліцейських як ефективних захисників справедливості;
- безвиняткова можливість доступу до поліції людини, у разі порушення її конституційних прав і свобод у результаті вчинення відносно неї кримінального злочину чи адміністративного правопорушення;
- наявність прокурорського нагляду (за додержанням законів посадовими особами поліції, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а також нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян) та судового контролю за діяльністю поліції;
- підпорядкованість судовому рішенню, безвиняткова обов’язковість його виконання всіма органами поліції, їх службовими і посадовими особами;
- забезпечення органами поліції України, у разі застосування ними вогнепальної зброї, швидкого й ефективного розслідування справи їхніми слідчими підрозділами, «аби підтримувати громадську довіру з додержання ними верховенства права». Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
Забезпечення верховенства права та захисту прав і свобод людини означає здійснення правоохоронної діяльності в такому порядку, формі і режимі, при яких втручання в гарантовані законом права і свободи людини зовсім не мало б місця, або здійснювалося б лише в передбачених законом випадках, в умовах крайньої необхідності, коли іншими засобами вирішити завдання правосуддя не можливо.
Система прав і свобод людини визначається перш за все в Конституції України, Але Конституція держави закріплює лише основні права і свободи людини, а також фундаментальні засади, діяльності органів держави які мають створювати гарантії таких прав і свобод.
Права і свободи людини та гарантії їх дотримання при здійсненні правоохоронної діяльності отримують більш детальний виклад як в законах України так і в міжнародних правових актах.
1) загальні міжнародно-правові акти :
а) Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 р.;
б) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права” від 16 грудня 1966 р. ;
2) європейські міжнародно-правові акти:
• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року, Протоколом № 14 від 13 травня 2004 року);
• Європейська конвенція з відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року;
• Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або таких, що принижують гідність, поводженню чи покаранню 1987 р.;
• Рекомендації № R (85) 11 відносно положення потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу, прийнятій Комітетом міні- стрів Ради Європи від 28.06.1985;
Стаття 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріплює такі положення, загальнообов ’язкового характеру:
«1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом.
1. Кожному заарештованому повідомляються при арешті причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред´явлене йому обвинувачення.
В ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріплює такі правила:
«1. Всі особи є рівними перед судами і трибуналами.
В ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріплює такі правила:
«1. Всі особи є рівними перед судами і трибуналами.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках як:
a) законне ув´язнення особи після засудження її компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов´язку, встановленого законом;
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
б) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою провадження його до компетентного органу;
е) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
1) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в´їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Ратифікація першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 та 14 до «Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод» відкрила можливість для всіх осіб, що знаходяться під юрисдикцією України, здійснювати захист своїх прав і свобод з застосуванням юрисдикції Європейського Суду з прав людини - кожен громадянин України може звертатись до ЄСПЛ для захисту своїх прав і свобод, коли використані національні засоби захисту таких.
Здійснюючи адміністративну діяльність поліцейським повинен дотримуватися вказаних базових прав і свобод людини, які викладені як у міжнародних правових актах, так і у вітчизняному законодавстві.
3) Принцип законності в адміністративній діяльності поліції полягає у дотриманні таких вимог:
• необхідності здійснювати свою діяльність лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
• забороні виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази;
• Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
Законність є необхідною передумовою конституційного правопорядку, що його необхідно розглядати як мету організації та функціонування органів Національної поліції України.
1. Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади «зобов´язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». З цього випливає, що за змістом положень Основного Закону повноваження органів і підрозділів поліції, їх посадових і службових осіб мають бути визначені конституційно і (або) законодавчо.
Водночас, повноваження державних органів можуть бути визначені і підзаконними актами. Така можливість об´єктивно існує за змістом ст. 92 Конституції України, відповідно до якої виключно законами визначаються:
- організація і діяльність органів виконавчої влади (п. 12 частини 1 ст.92);
- судоустрій, судочинство, статус суддів, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і установ виконання покарань (п. 14 частини 1 ст. 92);
- основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку (п. 17 ч.1 ст. 92).
За будь-яких умов названа стаття не містить передбачень щодо законодавчого унормування статусу всіх тих державних органів, статус яких конституційно не встановлений
2. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.
Вищезазначена частина 2 коментованої статті містить припис, який забороняє виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Вкрай важливо, щоб у суспільстві, керованому верховенством права, поліція проводила лише законні операції. Із параграфу 3 Європейського кодексу поліцейської етики випливає, що законність її операцій оцінюється не тільки з погляду національного права, але і з погляду міжнародних стандартів з прав людини.
Параграф 38 цього ж Кодексу накладає на поліцію обов’язок ex-officio перевіряти законність своїх операцій до і під час їх проведення: "Поліція завжди повинна пересвідчуватися у правомірності своїх запланованих дій". Цей принцип застосовується до поліції як організації, а також до її посадових і службових осіб.
3. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
Одним із принципів законності є неприпустимість протиставлення законності і доцільності, адже законність має найвищу доцільність. Тому, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правот- ворчої діяльності і діяльності з реалізації права.
4) Принцип відкритості та прозорості в адміністративній діяльності поліції полягає у:
1. забезпеченні постійного інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку;
2. забезпеченні доступу до публічної інформації, володільцем якої є поліція;
3. нормативно-правові акти, що регламентують діяльність поліції, обов´язково оприлюднюються на веб-порталі центрального органу управління поліції;
4. проекти нормативно-правових актів, що стосуються прав та свобод людини, обов´язково проходять громадське обговорення в порядку, визначеному Міністром внутрішніх справ України.
Відкритість та прозорість діяльності поліції є фундаментальними складовими механізму становлення інституту демократичності. Важливою гарантією відкритості та прозорості діяльності поліції стало законодавче закріплення цих принципів у спеціальному нормативному акті, що визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, який був підготовлений відповідно до міжнародних стандартів у сфері поліцейської діяльності.
Сьогодні юристи-теоретики та практики як в Україні, так і поза її межами активно оперують поняттями «відкритість» та «прозорість»; отримали своє нормативне закріплення ці принципи й на законодавчому рівні. Так, Конституція України не містить норм, які б чітко закріплювали принципи відкритості, прозорості, проте вони можуть бути виведені із низки конституційних положень, зокрема, зі ст. 57, ч. 1 ст. 84, ч.ч. 2, 3 ст. 94, п. 7 ст. 129 тощо, що становлять нормативну основу для визначення їх змісту і сутності.
Загалом можна констатувати, що законодавче забезпеченням принципів відкритості та прозорості підвищується, особливо останніми роками, проте потребує удосконалення механізм їх реалізації. Разом із тим, ці терміни неоднаково трактуються у науковій літературі та відсутні положення щодо їх визначення, а тим більше розмежування на законодавчому рівні. Оскільки, відкритість та прозорість є стратегічним елементом формування якісної взаємодії між громадськістю та Національною поліцією, принциповим питанням у контексті тлумачення ст. 9 цього Закону є чітке розуміння відкритості та прозорості.
Міжнародний досвід свідчить, що відкритість держави передбачає прозорість функціонування поліції, можливість суспільства контролювати виконання нею важливих рішень. Концепція відкритої держави орієнтована на пошук політико-юридичних складових відкритої, прозорої, публічної й ефективної організації діяльності органів публічної влади, що тісно пов’язана з громадянським суспільством. Відкритість діяльності Національної поліції дозволяє громадянам отримати адекватне уявлення та сформувати критичне судження про її функціонування на засадах демократичності.
Прозорість діяльності передбачає можливість взаємодії громадян, їхніх об’єднань, юридичних осіб з поліцією при реалізації державної політики, впливу на рішення та діяльність цих органів, доступ до повної, об’єктивної, достовірної інформації про їх діяльність.
Можна виділити три рівні прозорості діяльності поліції: перший рівень - прозорість у проведенні кадрової політики та розподілу всієї системи адміністративних повноважень поліції; другий рівень передбачає забезпечення управлінської прозорості поліції шляхом превентивних заходів організаційного характеру; третій рівень - прозорість процесу прийняття рішень поліцією виводячи на перший план таку характеристику, як нейтральність, здатність знайти необхідний баланс між спрямованістю потенційного рішення та його можливими негативними наслідками; вміння визначити оптимальні рамки для розгляду справи.
Відповідно до європейських стандартів, прозорість у діяльності поліції, насамперед, передбачає можливість будь-якої заінтересованої особи отримати у визначеному законодавством порядку від поліції у цілому або окремого її представника інформацію про її діяльність та рішення, за винятком інформації, доступ до якої відповідно до закону є обмеженим. У рамках цього принципу поліцейському забороняється обмежувати доступ осіб до інформації, яка не є таємною чи конфіденційною, з метою приховування певних дій чи відомостей, що підривають його службовий авторитет і можуть зашкодити репутації Національної поліції загалом, а також подавати завідомо неповну або недостовірну інформацію.
У «Кодексі рекомендованої практики громадської участі у процесі прийняття рішень» Ради Європи принцип відкритості передбачає, що адміністрація відкрита для зовнішнього нагляду, а прозорість означає, що при цьому нагляді видно все наскрізь. Відповідно до цього, відкритість та прозорість при адмініструванні являють собою фундаментальний принцип «хорошого адміністрування», яке характеризується двома причинами: 1) воно дозволяє будь-якій особі, щодо якої здійснюється адміністративна дія, розуміти його підстави; 2) відкритість та прозорість сприяють інститутам нагляду (судам, органам розслідування, парламентським комітетам) над адмініструванням. Завдяки цьому, на думку європейських експертів, відкритість та прозорість сприяють законності адміністративного управління.
Узагальнюючи, слід підкреслити, що прозорість діяльності поліції є ознакою зрозумілості, переконливості її дій громадськості та подальшої відповідної зворотної підтримки, без чого неможливий свідомий та результативний вплив громадськості. Відкритість на відміну від прозорості є функціональною характеристикою поліції та виявляє - ступінь безпосередньої участі громадян, активність громадського контролю за її діяльністю, ступінь реального впливу громадян на зміст діяльності поліцейських.
На основі міжнародних договорів у сфері поліцейської діяльності, чинного законодавства та доктринальних положень слід виділити такі організаційно-правові форми реалізації принципів відкритості та прозорості діяльності Національної поліції України:
1. оприлюднення законів, указів, постанов, наказів та інших нормативних актів у сфері діяльності Національної поліції в офіційних виданнях та на офіційних сайтах центрального органу управління поліцією та територіальних органів поліції;
2. оприлюднення центральним органом управління поліцією та територіальними органами поліції затверджених програм, звітів тощо про їх виконання;
3. звернення громадян - громадські приймальні у центральних органах управління поліцією та територіальних органах поліції;
4. забезпечення взаєморозуміння і співпраці Національної поліції з громадськістю;
5. щорічні звіти голів центрального органу управління поліцією та територіальних органів поліції перед громадськістю;
6. проведення відкритих дискусій між Національною поліцією та громадськістю посередництвом електронних засобів інформації консультації з останніми тощо.
Нині існує вагома необхідність формування системи забезпечення повного, достовірного і постійного інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, населення про роботу поліції. Предметом інформування є відомості про ті чи інші аспекти право- застосовної діяльності поліції, нормотворчої діяльності Міністерства внутрішніх справ України тощо. Публічна інформаційна діяльність поліції спрямована на створення між ними та громадянами довірчих відносин і формування об’єктивної оцінки її діяльності за допомогою повного й достовірного інформування про результати правоохоронної роботи.
Форми цього процесу отримали нормативне закріплення. Зокрема, у ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вказано, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь- яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Конституцією України (ст. 57) визначено необхідність доведення до відома населення всіх нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки громадян.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону «Про доступ до публічної інформації» Національна поліція як суб’єкти владних повноважень визнається розпорядником інформації та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 101, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зобов’язана оприлюднювати і регулярно оновлювати публічну інформацію щодо своєї діяльності, прийняті нормативно-правові акти і акти індивідуальної дії (крім внутрішньо-організаційних), проекти власних рішень, а також інформацію про нормативно-правові засади діяльності у формі відкритих даних, зокрема, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. Як вбачається з ч. 2 ст. 15 Закону «Про доступ до публічної інформації» інформація, передбачена ч. 1 ст. 15, підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації. Тому, поліція зобов’язана оприлюднювати свої рішення в офіційних друкованих виданнях чи (та) офіційних веб-сайтах невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня прийняття.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону «Про доступ до публічної інформації» особи, винні у неоприлюдненні інформації відповідно до ст. 15 цього Закону, будуть нести відповідальність. Але кримінальної відповідальності у законодавстві не передбачено. Лише через суд особа, яка вважатиме, що неоприлюдненням Національною поліцією своїх рішень порушено її права та законні інтереси, може притягнути її посадових осіб до цивільно-правової відповідальності, що має компенсаційний характер.
Виходячи з аналізу змісту ст.ст. 12, 13, 14, ч. 1 ст. 15, 23 Закону «Про доступ до публічної інформації» особа може оскаржити бездіяльність Національної поліції щодо неоприлюднення інформації та дії такого органу з приводу відмови у наданні відповідної інформації згідно положень Кодексу адміністративного судочинства України. Таке оскарження здійснюється шляхом подання адміністративного позову. У свою чергу суд, виходячи з вимог п. 1 ч. 1 ст. 183 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен розглянути такий позов у порядку скороченого провадження.
Права громадян на доступ до інформації про діяльність органів влади встановлені такими законодавчими актами, як Закони України: «Про інформацію» від 02 жовтня 1996 р., «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 р., «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р., «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. та ін.
5) Принцип політичної нейтральності полягає у:
1. забезпеченні захисту прав та свобод людини незалежно від її політичних переконань та партійної приналежності;
2. незалежності у своїй діяльності від рішень, заяв чи позиції політичних партій та громадських об’єднань;
3. у забороні використовувати в органах і підрозділах НП будь- які предмети, на яких зображена символіка політичних партій, та провадити політичну діяльність;
4. у забороні висловлювати особисте ставлення до діяльності політичних партій під час виконання службових повноважень, а також використовувати службові повноваження в політичних цілях.
Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 690 (1979) «Про Декларацію про поліцію» від 08 травня 1979 р.
Вказані документи встановлюють основні засади політичної нейтральності поліції та передбачають, що:
- поліція є державною службою, створеної в відповідно до закону, в обов’язки якої входить підтримка і охорона правопорядку;
- поліція у своїй діяльності повинна користуватися достатньою незалежністю від інших державних органів при виконанні доручених їй завдань, за які вона повинна бути повністю відповідальна;
- персонал поліції повинен зазвичай мати такі самі громадянські та політичні права, як і інші громадяни. Можливе обмеження цих прав, тільки якщо це необхідно для виконання функцій поліцією в демократичному суспільстві, відповідно до права, і у відповідності з Європейською конвенцією про права людини;
- посадові особи з підтримання правопорядку постійно виконують покладені на них законом обов’язки, служачи громаді і захищаючи всіх осіб від протиправних актів у відповідності з високою ступенем відповідальності, необхідної їх професією;
- при виконанні своїх обов’язків посадові особи підтримання правопорядку поважають і захищають людське гідність і підтримують і захищають права людини по відношенню до всіх осіб;
- поліція повинна виконувати свої завдання справедливо, керуючись, зокрема, принципами неупередженості та недискримінації;
- діяльність поліції завжди повинна проводитися у відповідності з національним правом і міжнародними стандартами, визнаними країною.
Головним завданням реформування поліції є створення професійного деполітизованого та ефективного інституту, заснованого на принципах верховенства права, законності і толерантності.
Принцип політичної нейтральності поліції є одним з найпоширеніших у країнах Європи, його реалізація в Україні сприятиме комплексному реформуванню правоохоронної системи та створенню у країні професійної та ефективної Національної поліції.
Політична нейтральність Національної поліції полягає у тому, що поліцейський під час провадження службової діяльності повинен об’єктивно і неупереджено виконувати законні накази (розпорядження) осіб, яким він підпорядкований, незалежно від партійної приналежності цих осіб та своїх особистих переконань; поліцейський не може демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії, що будь-яким способом можуть засвідчувати його особливе ставлення до певних політичних сил, партій чи блоків, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків; не має права утворювати політичні партії, блоки та бути їх членом, брати участь у страйках та акціях громадської непокори. Крім того, поліцейському забороняється брати участь у передвиборній агітації. Поліцейські повинні відхиляти незаконні накази і нести відповідальність за незаконні дії, навіть якщо вони виконують накази вищих посадових осіб. Поліцейські не можуть діяти в інтересах окремих осіб чи політичної партії.
Таким чином, у вітчизняній практиці необхідно забезпечити реалізацію принципу політичної нейтральності у діяльності Національної поліції. Національна поліція має бути аполітичною, оскільки її функцією є надання поліцейських послуг населенню на професійній основі, незалежно від особистого ставлення до політичної еліти, яка перебуває при владі. Необхідно проводити політику, спрямовану на створення професійної та стабільної Національної поліції шляхом забезпечення розвитку нових компетенцій поліцейських, проведенням активної роботи з підвищення кваліфікації, посилення їхньої правової та соціальної захищеності.
Політична нейтральність поліцейських у сенсі політичної незаангажованості є необхідною передумовою для гарантування того, що громадяни незалежно від їх політичних поглядів отримають поліцейські послуги на засадах справедливості, рівності, неупередженості. На практиці це досягається шляхом посилення уваги до професіоналізму, заслуг та компетенцій працівників Національної поліції. Принцип політичної нейтральності обов’язково потребує ефективної реалізації, оскільки є основою функціонування професійної і політично нейтральної поліції. Він сприятиме формуванню політично нейтральних поліцейських, які незалежно від того, яка команда прийшла до влади, будуть сумлінно виконувати свою роботу. Політична нейтральність поліцейського є одним із чинників, що впливає на стабільність функціонування інституту Національної поліції.
Політизація Національної поліції перешкоджає створенню високопрофесійного кадрового потенціалу.
6) Принцип взаємодії з населеннямна засадах партнерства полягає у:
1. здійсненні діяльності у тісній співпраці та взаємодії з населенням, територіальними громадами та громадянськими об´єднаннями на засадах партнерства і спрямована на задоволення їхніх потреб;
2. ефективність діяльності визначається на основі рівня довіри населення до поліції;
3. оцінка рівня довіри населення до поліції проводиться незалежними соціологічними службами в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
7) Принцип безперервності полягає у:
1. забезпеченні безперервного та цілодобового виконання завдань поліції;
2. кожний має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського);
Поліцейському заборонено відмовляти в розгляді або відкладати розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.
Принцип безперервного та цілодобового виконання своїх завдань, спрямовує діяльність поліції на вжиття комплексу передбачених для них повноважень для постійної і системної роботи по попередженню і розкриттю злочинів, охорони суспільства і громадян від будь-яких протиправних посягань.
Протидія злочинності несумісна з переривами чи зупинками діяльності поліції, яка будучи наділеною правом і владою, не повинна упустити шанс для попередження злочину і захисту тим самим прав і свобод людини, для закріплення слідів злочину, що потребує невідкладності дій, для встановлення істини.
Для прийому заяв від громадян і для невідкладного реагування на факти кримінальних правопорушень в підрозділах поліції створюються чергові частини, а за необхідності і слідчо-оперативні групи.
Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь- якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. Слідчий інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Закон України «Про Національну поліцію» систему та структуру поліції.
Система поліції складається з двох рівнів (ст.. 13 ЗУ «Про Національну поліцію»):
1) Національний рівень - центральний орган управління поліції.
2) Локальний рівень - територіальні органи поліції.
Структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. До основних структурних підрозділів центрального органу управління поліції відносяться департаменти: патрульної поліції, кримінальної поліції, спеціальної поліції, поліції особливого призначення, поліції охорони, органів досудового розслідування.
Територіальні органи поліції утворюються в АРК, областях, міста- хКиєвітаСевастополі, районах, містах, районах у містах. Такі органи поліції утворює, ліквідовує та реорганізовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі керівника поліції.
Структурні підрозділи поліції:
1) Патрульна поліція(виконує функції з підтримання правопорядку і забезпечення безпеки на вулицях міст і на дорогах, а також превенцію злочинів шляхом здійснення патрулювання. Формами роботи патрульної поліції є: автомобільний патруль, піший патруль, патрулювання з використанням інших засобів пересування (кінний, мото-, річковий патрулі).
2) Кримінальна поліція (здійснює боротьбу із загальнокримі- нальною злочинністю. З цією метою її працівники здійснюють опера- тивно-розшукові заходи, передбачені законом процесуальні дії).
3) Поліція охорони (здійснює заходи щодо охорони нерухомих об´єктів та іншого майна, в тому числі грошових знаків, цінних паперів та інших цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян у порядку, передбаченому законодавством).
4) Спеціальна поліція (забезпечує громадський порядок на об´єктах і територіях, які мають особливе значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи).
5) Поліція особливого призначення (спеціальний поліцейський спецпідрозділ швидкого реагування, який замінить всі існуючі підрозділи МВС, об´єднавши їх в один спецпідрозділ "КОРД").
6) Органи досудового розслідування (здійснюють досудове розслідування по кримінальних провадженнях).
Безпосереднє керівництво поліцією здійснює керівник поліції. Керівник поліції призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра внутрішніх справ України.
Основні повноваження керівника поліції передбачені у ст. 22 Законі України "Про Національну поліцію". Керівник поліції має першого заступника і заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України за поданням керівника поліції.
Керівники територіальних органів поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Заступників керівників територіальних органів поліції призначає на посади та звільняє з посад керівник територіального органу поліції.
Національна поліція, має статус центрального органу виконавчої влади, однак її діяльність спрямовується та координується через МВС України. Повноваження Міністра щодо координації та діяльності Національної поліції викладені у ст. 16 Закону України «Про Національну поліцію».
Законом визначено й основні повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією (ст. 16 ЗУ «Про Національну поліцію»)
Міністр внутрішніх справ України:
1) забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролює її реалізацію поліцією;
2) забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності поліції, погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені поліцією та Міністерством внутрішніх справ України проекти законів, актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності поліції;
3) затверджує стратегічні програми діяльності та визначає пріоритетні напрями роботи поліції, шляхи виконання покладених на неї завдань, затверджує плани її роботи;
4) забезпечує виконання міжнародних договорів України, що належать до сфер діяльності поліції;
5) забезпечує ведення та використання баз (банків) даних, визначає порядок обміну інформацією між Міністерством внутрішніх справ України, поліцією та іншими центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України;
6) приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міністерство внутрішніх справ України;
7) виконує інші обов’язки відповідно до цього та інших законів України.