Кримінологія та профілактика злочинів
4. Класифікація і типологія злочинців
Всі особи, які вчинили злочини, відрізняються один від одного за демографічними, психологічними та іншими ознаками з одного боку, а з іншого - вони за тими ж ознаками схожі між собою і утворюють стійкі групи. Ця проблема розв’язується за допомогою розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.
Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками. У рамках класифікації фактично вивчається не особа у комплексі її характеристик, а контингенти злочинців.
Класифікація злочинців може бути побудована на різних підставах, серед яких слід визначити дві великі групи ознак:
1) соціологічні (соціально-демографічні);
2) кримінально-правові.
До першої групи ознак належать соціально-демографічні ознаки, що характеризують особу:
а) стать (чоловіки і жінки). Виборкові кримінологічні дослідження свідчать про те, що серед злочинців значна кількість чоловіків (до 90%). Але серед деяких видів злочинів доля жінок вище ніж у злочинності в цілому, наприклад, серед притягнених за обман покупців та замовників тощо;
б) вік (неповнолітні з 14 до 18 років, молодіжного віку 18-24, 25-29 (деякі автори визначають молодіжний вік до 35 років), особи зрілого віку 30-39 і 4049, особи похилого віку - 50 і старші). Ця характеристика злочинців дозволяє зробити висновки про криміногенну активність і особливості злочинної поведінки представників різних груп. Дані досліджень свідчать про те, що переважну більшість злочинів вчиняють особи віком від 16 до 40 років (7075%), а середній вік злочинців близько 30 років. Найбільш значною є група, яка вбирає осіб віком від 16 до 29 років, далі йдуть особи віком від 30 до 39 років, а потім злочинна активність спадає і найменша доля серед злочинців падає на осіб віком старіше 60 років. Основна маса таких злочинів як вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, крадіжки, пограбування, розбої, хуліганства, зґвалтування вчиняється особами віком до 30 років. Матеріали досліджень, які проводились у місцях позбавлення волі вказують на те, що вік осіб, які відбувають покарання, в основному складає 16-39 років;
в) соціальне становище (робітники, службовці, фермери, учні, пенсіонери, безробітні, одружені тощо). Вивчення злочинців показує, що, наприклад, близько 50% злочинців на момент вчинення злочину не знаходилась у шлюбі, існує й інша закономірність: із зростанням кількості засуджень, збільшується кількість осіб, які не знаходяться у шлюбі. Виборкові дослідження показують, що більшість злочинців були повністю працездатні, лише незначна їх частка мала обмежену працездатність.
Разом із цим, подібна класифікація не відображає розбіжностей у кримінологічній характеристиці осіб, які вчинили злочини.
Крім цього, до даної групи ознак належить: рівень освіти, матеріальної забезпеченості, місце проживання, громадянство та інше.
До другої групи (кримінально-правові ознаки) відносяться наступні:
а) за видами вчинених злочинів. В цьому плані виділяють “хуліганів”, “вбивць”, “злодіїв”, “хабарників” тощо;
б) характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину;
в) вчинення злочину вперше чи рецидив злочинів;
г) вчинення злочину у групі;
д) форма вини (умисна чи необережна);
є) тривалість злочинної діяльності тощо.
Окрему групу складають ознаки, які характеризують стан здоров’я злочинця. У зв’язку з цим можуть бути викреслені здорові, а також особи, які страждають фізичними або психічними розладами.
Крім того, класифікація особи злочинця може бути здійснена і за іншими критеріями: суспільна небезпечність, характер, мета (спрямованість), мотив вчинення злочину, за кількістю учасників (одноособово чи у складі групи), вид співучасті, ступінь криміногенної зараженості особи злочинця,
Типологія є більш глибоким розподілом злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов’язані із його злочинною поведінкою. У науковій літературі зазначається, що типологія передбачає вищий рівень пізнання. При цьому умовно виділяють ознаки-прояви й ознаки-причини, які забезпечують змістовний характер розподілу. В основі типології обов’язково лежать істотні ознаки явищ.
Проблема типології особи злочинця може бути вирішена з врахуванням положень про соціальну типологію особи, про яку можливо говорити лише в тих випадках, якщо вони відрізняється будь-якого ознакою, якої нема у представників інших соціальних типів. Такою ознакою і є суспільна небезпека особи. В основу кримінологічної типології можна покласти суб’єктивні, внутрішні причини злочинної поведінки. Досягнення у психології говорять про те, що основним стимулом діяльності є мотив. Мотив - явище суб’єктивне, яке пов’язане з індивідуальними особливостями і установками особи. З урахуванням зазначеного можуть бути викреслені окремі типи особи злочинця, наприклад за мотивом: особистого збагачення (користі), із хуліганських спонукань, ревнощі, помсти, по сексуальним мотивам тощо.
Підставами (критеріями) побудови типології злочинців є:
- характер антисуспільної спрямованості особи злочинців та зміст мотивації їх злочинної поведінки (під мотивацією розуміємо процес формування мотивів злочинної поведінки, їх оформлення і розвитку, а також реалізацію їх у фактичному злочинному посяганні);
- ступінь глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців і стійкість їх криміногенної мотивації.
За першим критерієм усіх злочинців слід поділяти на такі чотири типи:
1) злочинці з негативно-зневажливим ставленням до людини та її найголовніших благ (життя, здоров’я, честі, гідності, особистої недоторканності, спокою тощо). Подібне ставлення лежить в основі умисних агресивно-насильницьких злочинів (вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтувань тощо, а також більшості випадків хуліганства);
2) злочинці з корисливо-егоїстичною мотивацією, яка пов’язана з ігноруванням принципу розподілу соціальної справедливості і чесної праці. В цій групі необхідно розрізняти типи злочинів: з одного боку, осіб, які вчиняють службово-корисливі злочини (розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, хабарництво, обман покупців), а з іншого - осіб, які вчиняють крадіжки, пограбування, розбійні напади. Серед них може бути викреслена група тих, хто вчиняє шахрайство, вимагання тощо;
3) злочинці з індивідуально-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, до своїх громадських, сімейних, службових та інших обов’язків. Подібні антисоціальні риси визначають вчинення ряду господарських злочинів, злочинів проти порядку управління, правосуддя, військових злочинів тощо;
4) злочинці з легковажно-безвідповідальне ставленням до встановлених соціальних приписів, цінностей, своїх обов’язків, які виявляються у різних необережних злочинах.
Зазначені вище види антисоціальної спрямованості дозволяють класифікувати осіб, які вчинили злочини, але не вичерпують всіх існуючих варіантів і крім того вони не завжди виступають у “чистому вигляді”.
За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців та стійкості їх криміногенної мотивації, у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:
1) особливо-злісні - це неодноразово засуджені особи за умисні злочини, стійка злочинна діяльність яких носить характер активної опозиції суспільству, його цінностям і нормам, вони наполегливо втягують у злочинну діяльність інших осіб. В першу чергу - це злочинці, які вчиняють систематично тяжкі і особливо тяжкі злочини (сюди належать й усі ті, які вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій). Для цієї категорії характерно те, що сприятливі умови для вчинення злочинів вони активно утворюють самі;
2) злісні злочинці - це особи, які скоїли декілька умисних злочинів і знаходяться в стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них скоєння злочину стало професією). Як і особливо-злісні злочинці, цей тип злочинців стійкий у своїх установках і протиправній поведінці;
3) нестійкі злочинці - особи, які вчинили умисні злочини (буває і багаторазово) не завдяки стійкості антигромадських установок і уяв, а у зв’язку з їх участю в деяких групах негативної спрямованості; ведення ними життя на межі соціально-нормального і антигромадського. Вони відрізняються частковою криміногенною забрудненістю, в якій знаходяться в сукупності риси особи злочинця і особи законослухняних громадян. В більшості випадків вони вчиняють злочини, як правило, в нетверезому стані, дрібні розкрадання і крадіжки, хуліганства, рідше - пограбування, розбої, деякі насильницькі злочини;
4) ситуаційні злочинці - особи, громадська небезпека яких незначно висловлена у їх поведінці, але вона таки виявляється і існує у відповідних ситуаціях. Злочини вони скоюють завдяки особистих психологічних особливостей, які штовхають їх у жорстку залежність від ситуації. До числа ситуаційних злочинців належить значна частка насильницьких злочинців, осіб, які скоїли корисливі злочини, наприклад, перебуваючи в складному матеріальному становищі;
5) випадкові злочинці - особи, які вперше скоїли злочини, що суперечать їх загальній соціально-позитивній спрямованості, яка характеризується попередньою морально-позитивною поведінкою (для них скоєння злочину не є домінуючою лінією поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості і середовища, а скоріше прикрий (хоча і винний) епізод їх життя).
Отже, типологія фіксує не просто те, що найчастіше трапляється, а закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирішенню загальних завдань боротьби зі злочинністю, зокрема підвищенню ефективності індивідуальної профілактики злочинів та ресоціалізації засуджених.
Для успішного ведення індивідуальної профілактики злочинів необхідно знати ті всі індивідуальні особливості і в першу чергу - мотиви, які можуть стимулювати злочинні дії даної особи, і тому повинні стати об’єктом виховного впливу.
І на закінчення необхідно визначити, що будь-яка типологія має умовний і суб’єктивний характер.
ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:
1. Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками. Класифікація злочинців може бути побудована на різних підставах, серед яких слід визначити дві великі групи ознак: соціологічні (соціально-демографічні) і правові.
2. В основу кримінологічної типології можна покласти суб’єктивні, внутрішні причини злочинної поведінки. Типологія може бути побудована по характеру антигромадської спрямованості та ціннісних орієнтацій: 1) негативно-зневажливе ставлення до людини та й найголовніших благ; 2) корисливо-егоїстична мотивація, яка пов’язана з ігноруванням принципу розподілу соціальної справедливості і чесної праці; 3) індивідуально-анархічне ставлення до різних соціальних інститутів, до своїх громадянських, сімейних, службових та інших обов’язків; 4) легковажно-безвідповідальне ставлення до встановлених соціальних приписів, цінностей, своїх обов’язків, які виявляються в різних необережних злочинах.
3. Показниками глибини, стійкості, злісності антисоціальної спрямованості особи злочинця служить сукупність таких факторів як тяжкість скоєного злочину, обставини його вчинення і, взагалі, роль в цій ситуації, поведінка, що передувала злочину. У зв’язку з цим виділяють наступні типи злочинців: 1) особливо-злісні; 2) злісні злочинці; 3) нестійкі злочинці; 4) ситуаційні злочинці; 5) випадкові злочинці.
4. Вивчення особи злочинця має за мету використання отриманих даних для проведення загальної та індивідуальної профілактики.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
Підсумовуючи, ми можемо зробити наступні висновки:
1. Зміст поняття особи злочинця поєднує в собі соціологічне поняття особи і юридичне поняття злочинця, тому проблема особи злочинця має вирішуватись на основі загальносоціологічного вчення про особу.
2. Особа злочинця - це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.
3. Слід відрізняти поняття „особи злочинця” від поняття „суб’єкт злочину”. “Особа злочинця”, як більш широке поняття ніж “суб’кт злочину”, охоплює, крім ознак суб’єкта злочину, ще і всілякі характеристики й особливості, що лежать за межами складу, але обов’язково враховуються судом при винесенні вироку за вчинене суспільно небезпечне діяння. При цьому досліджується особа злочинця в її взаємодії із соціальним середовищем і поряд із соціально-демографічними даними.
4. Вивчення особи злочинця повинно здійснюватися на трьох основних рівнях, виходячи з діалектичної єдності: загального, особливого і одиничного.
5. Вчення про особу злочинця має як науково-пізнавальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проблеми детермінації злочинності та протидії ній.
6. Вітчизняні кримінологи поділяють основні ознаки особи злочинця на такі основні групи: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі і статус; морально-психологічні характеристики.
7. Соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв’язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами живої істоти, ґрунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічих досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці.
8. Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками. Класифікація злочинців може бути побудована на різних підставах, серед яких слід визначити дві великі групи ознак: соціологічні (соціально-демографічні) і правові.
9. В основу кримінологічної типології можна покласти суб’єктивні, внутрішні причини злочинної поведінки. Типологія може бути побудована по характеру антигромадської спрямованості та ціннісних орієнтацій: 1) негативно-зневажливе ставлення до людини та й найголовніших благ; 2) корисливо-егоїстична мотивація, яка пов’язана з ігноруванням принципу розподілу соціальної справедливості і чесної праці; 3) індивідуально-анархічне ставлення до різних соціальних інститутів, до своїх громадянських, сімейних, службових та інших обов’язків; 4) легковажно-безвідповідальне ставлення до встановлених соціальних приписів, цінностей, своїх обов’язків, які виявляються в різних необережних злочинах.
10. Показниками глибини, стійкості, злісності антисоціальної спрямованості особи злочинця служить сукупність таких факторів як тяжкість скоєного злочину, обставини його вчинення і, взагалі, роль в цій ситуації, поведінка, що передувала злочину. У зв’язку з цим виділяють наступні типи злочинців: 1) особливо-злісні; 2) злісні злочинці; 3) нестійкі злочинці; 4) ситуаційні злочинці; 5) випадкові злочинці.
11. Вивчення особи злочинця має за мету використання отриманих даних для проведення загальної та індивідуальної профілактики.