Кримінологія та профілактика злочинів
3. Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця
Вибір злочинної поведінки визначається своєрідністю особи людини, у структурі якої у визначених пропорціях поєднуються соціальні і біологічні початки.
Однією з важливих і значних проблем вивчення особи злочинця є проблема співвідношення соціального і біологічного у злочинній поведінці. Оцінка ролі біологічних факторів часто являє собою той рубіж, який поділяє різні кримінологічні теорії. Вивчення питання про співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця потребує багатобічного підходу з використанням досягнень філософії, соціології, психології, біології, кримінології та інших наук.
Питання про роль біологічних якостей людини у злочинній поведінки ставилося ще на перших етапах розвитку кримінологічної науки, і взагалі, в антропологічних теоріях італійського вченого Чезарія Ломброзо.
Радянська кримінологія виходила з того, що злочинність і конкретні злочини в будь-якому суспільстві носять соціальний характер і в зв’язку з цим був висунутий лозунг - “злочинцями не народжуються - злочинцями становляться”. Цією обставиною ігнорувався індивідуальний підхід до з’ясування причин і умов кожного конкретного злочину. Обвинувачувались при цьому, в першу чергу, сім’я, школа, оточення у виробничій сфері і сфері досугу. Особливості особи злочинця, його психофізичні якості були поставлені на другий план і розглядалися як необов’язкові, факультативні.
Позиція більшості сучасних вітчизняних кримінологів грунтується на тому, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Пояснення її тільки чи переважно біологічними властивостями особи суперечить усій історії злочинності, та боротьба з нею ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними. Говорити про біологічні заходи впливу на сучасному рівні розвитку генетики не доводиться ще й тому, що ця наука не озброїла нас твердою можливістю корегувати поведінку людини. Але розшифрування її генетичного коду вселяє певні надії.
Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Разом з тим, від біологічних особливостей людини теж залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і розвивається. Тому біологічне виступає ніби підгрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.
ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:
Таким чином, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного, а перебувають у тісному взаємозв’язку. Цілісність людини, яка поряд з соціальними якостями наділена природними силами живої істоти, ґрунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного. Ці загальнотеоретичні положення повністю стосуються і особи злочинця. Тому завданням кримінологічних досліджень є визначення суті та рівня взаємодії соціального і біологічного в особі злочинця, розкриття її психофізіологічних властивостей, які проявляються саме у злочинній поведінці.