Кримінальна статистика лише приблизно відображає стан злочинності, оскільки значна частина її не реєструється. Це так звана латентна, тобто прихована злочинність.

Латентна злочинність - це частина фактичної злочинності, що не отримала відображення в кримінальній статистиці та не потрапила в поле діяльності державних правоохоронних органів. Це сукупність злочинних діянь, що були реально вчинені, але не стали відомі органам кримінального судочинства і, відповідно, не відображаються в офіційній статистиці правоохоронних органів.

Латентність поділяється на види: і буває природною, штучною та пограничною.

1. Під природною латентністю - розуміється сукупність тих випадків, коли злочин був вчинений, але він залишився невідомим правоохоронним органам (кишенькові крадіжки, зґвалтування, хуліганство у побуті, насильство в сім’ї).

2. Штучна латентність - має місце тоді, коли факт злочину відомий, але з різних причин він не поставлений на облік правоохоронними органами (потерпілий повідомив про вчинену крадіжку курки чи свині з домоволодіння, але внаслідок її невеликого розміру і небажання правоохоронних органів погіршувати показники злочинів, він не реєструється; небажання правоохоронців розслідувати окремі категорії складно доказуваних справ - зґвалтувань, примушування до вступу у статевий зв´язок, або фактичне приховування більш тяжких злочинів і кваліфікація їх за менш тяжкими статтями - умисне вбивство перекваліфікується на тяжкі тілесні ушкодження, що потягли смерть потерпілого, тілесні ушкодження - на побої, викрадення транспортного засобу - на угон).

3. Гранична латентність - це коли злочин відбувся, але потерпілий не усвідомлює цього (кишенькова крадіжка).

У зарубіжній кримінології вирізняють такі види латентної злочинності:

1) злочини, які залишаються нікому невідомими;

2) антисуспільні дії, що по суті є злочинними, але не визнаються такими (частина підліткової злочинності);

3) невиявлені злочини, вчинені рецидивістами чи професійними злочинцями.

Проміжкову категорію становлять так звані напівприховані злочини або «сіра злочинність», тобто діяння, зареєстровані правоохоронними органами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від відповідальності за недостатністю доказів вини.

Точних даних про розміри латентної злочинності немає. Тому стан латентної злочинності можна розрахувати за формулою:

Л.з. = Нз. + Нр.з. + 3в.,

де Нз. - незареєстровані злочини; Нр.з. - нерозкриті злочини; Зв. - злочини, по яких не винесені обвинувачуванні вироки (але вони розкриті).

Існує також загальна формула обчислення латентної злочинності:

З. л. = З ф. - З вр.,

де З ф. - злочинність фактична; З вр. - злочинність врахована,

Для встановлення рівня латентної злочинності використовують загальні і спеціальні методи кримінології (Тема 1).

До загальних відносяться: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів тощо.

Спеціальними методами можна назвати оперативно-розшукові заходи, аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і запровадження санкцій; екстраполяцію; системно-структурний аналіз тощо.

Можна виокремити види злочинів, які найчастіше залишаються невиявленими, і навпаки.

Низький рівень латентності мають очевидні злочини, внаслідок чого інформація про них швидко розповсюджується (вбивства, розбої, грабежі).

Середній рівень латентності мають злочини, вчинення яких не настільки очевидне (крадіжки, хуліганство, зґвалтування). Потерпілі не звертаються у правоохоронні органи за захистом порушених прав, але і не приховують факт злочину (незначний збиток, невіра у можливість знайти злочинця чи доказати його вину тощо).

Високий рівень латентності мають злочини, вчинення яких у більшості випадків відоме лише злочинцю і потерпілому, причому останній часто зацікавлений у приховуванні злочину з різних мотивів (шахрайство, давання та одержання хабара, вимагання, ухилення від сплати податків). Такі злочини, з огляду на їх неочевидність і практично “нульову” активність потерпілого, залишаються невідомими.

Латентна злочинність залишається поза соціальним контролем і тому є особливо небезпечною, адже має такі негативні наслідки:

а) викривляє уявлення про фактичні розміри злочинності, її кількісні та якісні показники;

б) питання попередження латентної злочинності не враховуються і не плануються правоохоронними структурами;

в) якщо при розкритих злочинах заподіяні збитки певною мірою відшкодовуються, то у прихованих - цього не робиться;

г) відчуття безкараності заохочує осіб продовжувати злочинну діяльність і сприяє зростанню злочинності, особливо рецидивної;

д) латентна злочинність, оскільки вона все ж «помічається» оточуючими, руйнує їх моральні засади, що сприяє становленню інших осіб на злочинний шлях;

е) зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності та визначення найбільш ефективних напрямків попередження злочинності в цілому і латентної її частки;

є) заважає реалізації кримінально-правового принципу невідворотності відповідальності та покарання;

ж) підриває авторитет правоохоронних органів та держави в цілому;

з) знижує активність громадян у попередженні злочинів.

Як частина загальної злочинності, латентна злочинність містить у собі всі її ознаки, обумовлені тими ж соціальними чинниками та спричиняє матеріальну і моральну шкоду суспільству. Існують об’єктивні і суб’єктивні фактори латентної злочинності. Об’єктивні відносяться до обставин, за яких вчиняються злочини (недоліки у звітності і контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів; відсутність письмових і речових доказів). До суб’єктивних факторів належать небезпечність особи, яка вчинила злочин; небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки у роботі право-охоронних органів тощо.

Отже, латентну злочинність необхідно виявляти для того, щоб:

а) володіти інформацією про реальний стан злочинності на певній території;

б) визначити справжню структуру злочинності;

в) мати чіткіше уявлення про тенденції її розвитку;

г) встановити реальний розмір шкоди, заподіяної державі та громадянам;

д) у повному обсязі виявляти чинники злочинності та розробляти методи їх усунення чи нейтралізації;

е) точніше визначати заходи протидії злочинності як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.

ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

1. Під латентною злочинністю розуміють сукупність злочинних діянь, що були реально скоєні, але не стали відомі органам кримінального судочинства і, відповідно, не відображаються в офіційній статистиці.

2. Розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та граничну.

3. Виділяють три рівня латентної злочинності: високолатентна, середньо - латентна та низьколатентна.

4. Існують об’єктивні і суб’єктивні фактори латентної злочинності. Об’єктивні відносяться до обставин, за яких скоюються злочини

До суб’єктивних факторів належать небезпечність особи, яка скоїла злочин; небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки у роботі правоохоронних органів тощо.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Підсумовуючи, ми можемо зробити наступні висновки:

1. Злочинність - це мінливе, історично-перехідне, соціально-правове, відносно масове явище суспільного життя, що включає в себе сукупність всіх злочинів, вчинених на певній території (державі, регіоні) за відповідний період часу, і що характеризується кількісними та якісними показниками.

2. Злочинність характеризується наступними ознаками: найбільш небезпечний видом соціального відхилення; соціально-правове, негативне, історично зумовлене й історично мінливе, масове явище, має часову та територіальну поширеність.

3. Злочинність класифікується за різними підставами: за кількістю вчинених злочинів, статтю, віком, мотивацією, територіальною поширеністю, формою вини, сферами суспільного життя тощо. Класифікація злочинності