Відповідно до вимог наказу Генерального прокурора України від 4 квітня 2011 року № 12гн «Про особливості діяльності військових прокуратур» державне обвинувачення у зазначених справах підтримують військові прокурори усіх рівнів. При вирішенні питання про відшкодування збитків, завданих військовими злочинами, прокурору слід ураховувати певні особливості, обумовлені: а) статусом військового майна; б) повною або додатковою матеріальною відповідальністю військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі у випадку вчинення ними злочину; в) особливостями складу деяких злочинів проти порядку несення або проходження військової служби.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військовим є державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Дія цього закону також поширюється на інші військові формування, утворені відповідно до законів України: внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, Управління державної охорони України, Державну спеціальну службу транспорту у складі Центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, розвідувальний орган Міністерства оборони України, Службу зовнішньої розвідки тощо.

Військове майно за своїм призначенням можливо поділити на:

1) майно, що безпосередньо використовується в ході бойової підготовки військ (Сил), миротворчої діяльності військових контингентів, здійснення розвідувальної чи правоохоронної діяльності уповноваженими військовими формуваннями (всі види озброєння, бойова техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, засоби оборони і особистого захисту; технічне, аеродромне, шкіперське, хімічне, інженерне майно, майно зв´язку тощо);

2) майно, призначене для забезпечення виконання завдань, покладених на відповідні військові формування у мирний та військовий час (майно логістично-тилового призначення: цілісні майнові комплекси, споруди, будинки, комп’ютерна і оргтехніка, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове майно, інші види матеріальних цінностей тощо).

Суб’єктами використання військового майна у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є військові частини, військовослужбовці, військовозобов’язані під час проходження зборів, резервісти, службовці тощо.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 21.09.1999 «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військові частини зобов´язані використовувати закріплене за ними військове майно лише за його цільовим і функціональним призначенням. Порядок обліку, зберігання, списання, використання та передачі закріпленого за Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями рухомого і нерухомого майна визначається Кабінетом Міністрів України(см. додаток 1).

Стаття 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачає, що з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил), а також для підтримання на належному рівні їх бойової і мобілізаційної готовності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях здійснюється господарська діяльність. Вона передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової і спеціальної техніки).

Беручи участь у розгляді цивільного позову у кримінальній справі, прокурор повинен ретельно вивчити всі нормативні документи, які регламентують діяльність підсудного і окреслюють коло його службових обов’язків. Особливу увагу рекомендується звернути на наявність необхідного причинного зв’язку між діянням винної особи і завданою шкодою.

Порядок зберігання, обслуговування, підготовки до використання та виїзду бойової, спеціальної і транспортної техніки з території військової частини (з´єднання, об´єднання, установи, підприємства) встановлено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України(ст.ст. 342, 345, 346, 351, 353, 357, 358, 360, 361), дія якого поширюється на всі без винятку військові формування.

Порядок використання транспортних засобів Міністерства оборони України передбачено спільним наказом Міністра внутрішніх справ України і Міністра оборони України від 26 вересня 1994 року № 448/220 «Про організацію спільного патрулювання співробітників органів внутрішніх справ і

військовослужбовців Збройних Сил України», виданим на виконання Указу Президента України від 21 липня 1994 року «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю». Фактично у кожному з військових формувань існують відомчі нормативні акти, які регулюють порядок використання всіх видів транспортних засобів, бойової, спеціальної, техніки, допоміжного флоту тощо.

При вирішенні питання про притягнення до участі в справі належних осіб як цивільних позивачів і відповідачів прокурору слід керуватися наступним. Оскільки значна частина військового майна (зокрема, військової техніки) законом відноситься до джерел підвищеної небезпеки, шкода, завдана таким джерелом або кількома джерелами, відшкодовується в порядку, передбаченому статтями 1172, 1177, 1187, 1188 ЦК України. У деяких випадках використання джерел підвищеної небезпеки призводить до дорожньо-транспортних, авіаційних чи морських пригод, які супроводжуються загибеллю людей, пошкодженням або знищенням майна фізичних і юридичних осіб, виникненням технічної чи техногенної катастрофи. Цивільними позивачами у таких кримінальних справах, направлених до суду з обвинувальним висновком, можуть бути фізичні або юридичні особи, які зазнали збитків унаслідок наведених подій. Питання про визначення належного цивільного відповідача має вирішуватися з урахуванням ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», відповідно до якої військове майно перебуває у власності держави і закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. Стаття 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» закріплює, що військові частини як суб’єкти господарської діяльності відповідають за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державі. Але відповідальність військової частини як суб’єкта господарської діяльності обмежується коштами, які надходять на її рахунок за відповідними статтями, а у разі недостатності цих коштів відповідальність за зобов’язання військової частини несе Міністерство оборони України (лист Вищого арбітражного суду України від 11.11.1999 № 01-8\531). Тому слід визнати правильною прокурорсько-судову практику, відповідно до якої при вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої з використанням військових транспортних засобів, бойової і спеціальної техніки, зброї та боєприпасів, належним цивільним відповідачем у кримінальних справах одночасно з певною військовою частиною визнається Міністерство оборони України, яке в даному випадку несе субсидіарну матеріальну відповідальність.

Навпаки, у справах про злочини, внаслідок яких пошкоджено військове майно, військові частини, установи, організації, заклади і Міністерство оборони України можуть бути цивільними позивачами. Оскільки в даному випадку завдається матеріальна шкода державі, цивільний позов на їх користь вправі на підставі ч. 2 ст. 29, ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» пред’явити прокурор. Матеріальна відповідальність за збитки, завдані військовому майну, покладається на військовослужбовців, які є підсудними у справі. При цьому прокурору слід керуватися постановою Верховної Ради від 23 червня 1995 року № 243\95-ВР «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі», відповідно до якої особи, які посягають на державну власність, недбало ставляться до озброєння, техніки та іншого військового майна, притягуються до матеріальної відповідальності. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або знищенням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові витрати.

Прикладом є кримінальна справа стосовно Т. та інших службових осіб Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, причетних до катастрофи літака Су-27, яка сталася 27 липня 2002 року на аеродромі «Скнилів» і призвела до численних людських жертв. Цивільні позови про відшкодування матеріальної і моральної шкоди потерпілі пред’явили до Міністерства оборони України, тобто юридичної особи, що на відповідній правовій основі володіла зазначеним джерелом підвищеної небезпеки.

У тій же кримінальній справі заступником Генерального прокурора України до підсудних пред’явлено цивільний позов в інтересах Міністерства оборони України до підсудних на загальну суму понад 11 млн. грн., тобто про відшкодування вартості знищеного літака Су-27. Суд, розглянувши кримінальну справу, визнав позовні вимоги прокурора обґрунтованими і задовольнив їх у повному обсязі, а позови потерпілих – частково, залежно від їх доведеності.

Водночас у випадку, коли військовослужбовець, службовець, військовозобов’язаний (резервіст) неправомірно заволодів транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, заподіяна внаслідок злочину шкода відшкодовується на загальних підставах. Така ситуація можлива, зокрема, у разі вчинення військовослужбовцем злочину, передбаченого ст. 410 КК України (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем); ст. 423 КК України (зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем); ст. 424 КК України (перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень). При цьому прокурору слід мати на увазі, що у разі, коли незаконному заволодінню джерелом підвищеної небезпеки сприяла недбалість його володільця, то шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно у частці, що визначається судом у конкретній кримінальній справі.

Прокурором, суддею при вирішенні питань, пов’язаних з пред’явленням та розглядом цивільного позову у кримінальній справі, повинна враховуватися кратність. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1995року № 880 «Про затвердження переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості» за нестачу та розкрадання окремих категорій військового майна винні особи несуть додаткову матеріальну відповідальність, у тому числі й у судовому порядку. Постановою передбачені наступні види кратності: десятикратний, п’ятикратний, трикратний та двократний розміри відшкодування вартості військового майна.