Кримінологія та профілактика злочинів
6. Сучасні кримінологічні теорії
На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба в глибоких кримінологічних дослідженнях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла й потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції .
До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.
Концепція стратифікації з´явилася під впливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціальних груп, які створюються на різноаспектній основі (професійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до по-рушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є міг-ранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Відомо, наприклад, що питома вага серед злочинців мігрантів, які перебувають на території США нетривалий час, істотно перевищує відповідні показники серед інших верств населення. Раціональні методи концепції стратифікації були б доцільними для пізнання природи злочинів, які вчиняються на міжнаціональному ґрунті, а також для злочинів, що випливають із суперечностей між різними верствами населення. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін.
Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка - це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримінологія свого часу значно збагатилась ідеями інтеракціоністів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.
Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті за-судження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Таврування виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законослухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших злочинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки для теорії, а й для формування кримінальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.
У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди примножують злочинність, повинні стати невіддільною складовою правової пропаганди.
Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США значного поширення набули прикладні кримінологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім´ї, організовану та "білокомірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетрадиційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.
Історія вітчизняної кримінології в 20-30-х рр. XX ст. У перші роки радянської влади продовжували свою діяльність представники дореволюційної соціолого-правової науки (М. Гернет,С. Познишев, М. Ісаєв, О. Жижиленко).
У великих містах Росії було відкрито кримінологічні кабінети, зокрема, у Петрограді (1918р.),Саратові (1922 р.) та Москві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених університету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром Кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримінологічний інститут у Харкові. У цей період інтенсивно вивчалися соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійсню-валися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії: "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922 р.),"Преступность и самоубийство во время войньї и после нее" (М. Гернет, 1927 р.),"Юные правонарушители" (В. Куфаєв, 1924 р.),"Криминальная психология. Преступные типы" (С. Познишев, 1926 р.).
Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рр. ви-давав збірник "Изучение преступности и пенитенциарная прак-тика". У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти. Для кримінологічних досліджень тієї пори були характер-ними порівняна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у характеристиках особи правопорушника. Широко вико-ристовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів М. Бехтерєва та І. Павлова. Усе це суперечило сталін-ському режимові й не вписувалося в офіційно визнані ленінські твердження про корінну причину злочинності.
Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст., українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення низки російських й українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо, що призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики та кримінального права. Це ознаменувало ліквідацію кримінології як "буржуазної лженауки". її викладання у вищих школах припинилося, проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права.
Відродження кримінологічної науки в 60-х рр. ХХ ст. Кримінологічна наука відроджувалася поступово, починаючи з XX з´їзду КПРС. У пресі почали з´являтися статті, у яких на-голошувалося на необхідності відновлення досліджень злочин-ності й розробки запобіжних заходів. Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів щодо вивчення різних аспектів злочинності та її детермінації.
Із 1957 р. проблеми кримінології почали вивчати на юридичних факультетах університетів і юридичних інститутів, секторах філософії та права низки Академій наук союзних республік. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослід-ний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. - Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності при Прокуратурі СРСР. У1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології.
У 60-х рр. XX ст. були опубліковані важливі наукові праці з кримінологічної тематики, зокрема: С. Остроумова "Преступность и ее причини в дореволюционной России" (1960 р.); О. Сахарова "О личности преступника и причинах преступности в СССР" (1961 р.); О. Герцензона "Предмет и метод советской криминолотии" (1962 р.); П. Михайленко, И. Гельфанд
"Предупреждение преступлений - основа борьбы за искоренение преступности" (1964 р.); А. Герцензон "Введение в советскую криминологию" (1965 р.); П. Михайленко "Причини рецидива и борьба с ним в УССР" (1965 р.), "Борьба с преступностью в Украинской ССР" (в 2-х томах, 1966-1967 рр.), "Предупреждение преступ-ности несовершеннолетнихвУССР" (1967 р.), "Профилактическая деятельность районних (городских) органов милиции и следственннх аппаратов при них" (1968 р.); В. Кудрявцев "Причин-ность в криминологии" (1968 р.); И. Карпец "Проблема преступности" (1969 р.); Н. Кузнєцова "Преступлениеипреступность" (1970 р.); П. Михайленко, И. Г ельфанд "Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутренних дел" (1970 р.); Г. Аванесов "Теория и методология криминологического прогнозирования" (1972 р.) тощо.
У 1966 рр. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності.
Відродження кримінології в Україні. Наприкінці 60-х рр. XX ст. в Україні кримінологія почала відроджуватися в Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національна академія внутрішніх справ України) та значною мірою це було пов´язано з ім´ям професора П. Михайленка. Тоді при Київській вищій школі МВС було створено науково-дослідну лабораторію, значну частку серед тематики якої становили кримінологічні проблеми. Нині на базі цієї лабораторії при Національній академії внутрішніх справ України функціонує НДІ, який уперше опублікував у відкритому виданні кримінальну статистику України з 1972 по 1993 рр. Координацію кримінологічних досліджень здійснював відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії наук УРСР. Наукові співробітники цього відділу наприкінці 60-х - початку 70-х рр. проводили широкі кримінологічні дослідження в різних містах України. У результаті цього були підготовлені та видані колективні монографії: "Попередження правопорушень неповнолітніх" (1967 р., відп. ред. М. Міхєєнко); "Боротьба з правопорушеннями і злочинністю" (1969 р., відп. ред. І. Лановенко);"Кримінально-правова боротьба з хуліганством" (1971 р., відп. ред. Ф. Лопушанський); "Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" (1971 р., відп. ред. І.П. Лановенко); "Теоретичні проблеми попередження правопорушень неповнолітніх" (1977 р., відп. ред. Ф.А. Лопушанський).
У цей час також була опублікована низка індивідуальних монографій, зокрема: І. Лановенком "Боротьба зі злочинами проти трудових прав і безпеки виробництва" (1977 р.), О.Я. Свєтловим "Боротьба з посадовими
зловживаннями (1970 р.). Значна увага приділялася підготовці навчально- методичної літератури для службового користування працівників правоохоронних органів. Так, за участю співробітників відділу був виданий навчальний посібник "Розслідування та попередження злочинів" (1970 р.).
Кафедри кримінології створено в Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія ім.Я. Мудрого), Національній академії внутрішніх справ України, Одеській юридичній академії.
Розвиток кримінології в незалежній Україні. В Україні з 1991 р. відбулися суттєві соціально-економічні зміни. Почався перехід від командно- адміністративної системи господарювання до ринкової, від тоталітарної держави до право-вої. Та непослідовність, якою супроводжувався обраний шлях, обернулася негативними наслідками для життя народу. Невтішні результати реформування економіки призвели до спаду виробництва, розростання до загрозливих розмірів "тіньової" економіки, хронічних взаємонеплатежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника й інших негараздів, які загострили соціально-економічну та криміногенну ситуацію в Україні.
Отже, саме життя висунуло перед сучасною українською кримінологією низку складних завдань, що не могло не позначитися на предметі, тематиці та методиці наукових досліджень. Нині реорганізується система кримінологічних закладів, які дісталися в спадок від радянських часів, створюються нові дослідницькі центри. Уже на початку 90-х рр. XX ст. почали функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один із трьох його відділів проводить власні кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН України роботу в цьому напрямку продовжує відділ кримінально-правових і кримінологічних проб-лем. Крім того, на відповідних кафедрах юридичних вишів країни працюють групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування.
У 1971 р. на базі Київської вищої школи МВС СРСР була створена науково-дослідна лабораторія Всесоюзного науково-дослідного інституту МВС СРСР, яку очолив професор П. Михайленко, а згодом - відомий кримінолог професор А. Закалюк. Відтак лабораторія зазнала багато реорганізацій, у 1997 р. на базі цієї установи був створений Науково-дослідний інститут проб-лем боротьби зі злочинністю.
Функції координації в цій сфері покладені на Координаційне бюро з проблем кримінології, що створене при Академії право-вих наук України в 1995 р. Його завдання полягають: у плану-ванні й узгодженні фундаментальних і прикладних досліджень; у підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру (ад´юнктуру) та докторантуру; у забезпеченні навчально-методичною літературою юридичних вишів і факультетів, де читається курс кримінології; в організації проведення наукових семінарів, конференцій, симпозіумів тощо.
У 998 р. було створено Кримінологічну асоціацію України, завдання якої - об´єднання та координація зусиль учених і практичних працівників задля розвитку кримінології.
Основні напрямки розвитку кримінології на сучасному етапі. За ініціативою Кримінологічної асоціації України, Академії правових наук України та Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, за участю національних кримінологічних асоціацій країн СНД та Східної Європи 30.11.2000 р. в м. Києві про-йшов 1-й з´їзд кримінологів України. Констатуючи істотні зрушення в організаційному забезпеченні кримінологічних досліджень в Україні після створення в травні 1998 р. Кримінологічної асоціації України, з´їзд визнав за необхідне: підвищити рівень координації наукових досліджень кримінологічного напрямку, вдосконалити їхній зміст і посилити практичну спрямованість подальшого розвитку міжнародного співробітництва в галузі кримінологічних досліджень, здійснити заходи щодо впровадження їхніх результатів у практику; удосконалити кримінологічну підготовку кадрів працівників судових та правоохоронних органів; визначити перспективи розвитку кримінологічних до-сліджень та їх організаційного, інформаційного та методичного забезпечення; визнати, що головною метою є проведення кримінологічних досліджень в Україні та впровадження їхніх результатів у практику, забезпечення прав і свобод людини, інтересів організованого на демократичних засадах суспільства, сприяння становленню правової держави.
В Україні нині проводиться низка кримінологічних до-сліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як: теорія та практика профілактики злочинів; значення "фонових" явищ у генезі злочинності; аналіз кількісних і якісних показників злочинності; удосконалення організації та методики кримінологічних досліджень; вивчення суб´єктивних детермінантів суспільно небезпечних діянь; узагальнення позитивного досвіду запобігання злочинам у зарубіжних країнах тощо.
У цьому напрямку плідно працюють відомі вітчизняні кримінологи - Ю. Александров, В. Борисов, В. Голіна, В. Глушков, І. Даньшин, О. Джужа, А. Закалюк, О. Костенко, Ф. Лопушанський, П. Михайленко, С. Тарарухін, В. Туляков, І. Туркевич та ін.
У зв´язку з цим необхідно відзначити також плідну діяльність секції кримінального права та кримінології Інституту держави і права імені Корецького НАН України, Міжвідомчого науково-дослідного центру при
Президентській координаційній раді з боротьби з корупцією та організованою злочинністю й Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності в Харкові.
ВИСНОВКИ З ШОСТОГО ПИТАННЯ:
Таким чином, серед важливих напрямів кримінологічних досліджень в Україні останніми роками виокремлюються проблеми організованої та професійної злочинності, економічної злочинності, злочинності неповнолітніх і молоді, питання запобігання злочинності, запобігання та прогнозування рецидивної злочинності, кримінальної психології. Потреби практики висувають кримінологічну науку на відповідне місце в системі право-охоронних органів.
На цей час в Україні сформовано декілька серйозних кримінологічних шкіл (за місцем розташування їх осередків): київська (О. Джужа, В. Василевич, В. Глушков, О. Костенко, І. Богатирьов), харківська (В. Голіна, В. Ємельянов), одеська (В. Меркулова, В. Туляков) школи.
ВИСНОВКИ З ТЕМИ:
Отже, в даній лекції ми розглянули основні етапи розвитку вітчизняної кримінологічної науки через призму систематизації кримінологічних знань та історико-правового огляду розвитку кримінологічної науки у світі.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО ДАНОЇ ТЕМИ
Під час лекції розглядаються лише базові, основоположні теоретичні поняття та риси загальної кримінології як комплексної науки, її загальної структури, предмету.
При підготовці теми, слухачам слід враховувати різнобічні наукові підходи до визначення, класифікації та розуміння деяких питань.
Для вдалого засвоєння цієї теми, слухачам рекомендується звернутись не лише до базового (обов’язкового) списку літератури, а й до інших наукових джерел, які можна знайти у бібліотеці університету або у книжковому фонді навчально-методичного кабінету кафедри загальноправових дисциплін.
Так, під час розгляду теми, слід, також, використовувати наукові праці як українських, так і зарубіжних вчених.
Однак, опрацьовувати додаткову літературу слід з урахуванням національної доктрини, особливостей правової системи України.