• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Вікова психологія

14.3 Вікові завдання старості

Кризу на границі дорослості та старості датують приблизно віком 55-65 років. Його зміст в літературі ще до кінця не розкрито, але називаються конкретні фактори, які можна розглядати як причину кризи.

Так, кризу старшого віку називають передпенсійною, підкреслюючи тим самим, що одною з причин та маркером початку старіння є вихід на пенсію, який кардинально змінює спосіб життя, пов´язаний із втратою важливої соціальної ролі та значимого місця в суспільстві, погіршення матеріального стану, звуження кола спілкування.

Л.І. Анциферова робить висновок про те, що за рядом характеристик (рівень активності, стратегії переборення труднощів, ставлення до світу та до себе, задоволеність життям) можна розрізнити два основні типи людей похилого віку:

1) люди похилого віку першого типу мужньо переживають вихід на пенсію, переключаються на нові цікаві справи, встановлюють нові дружні зв´язки, зберігають здатність контролювати своє оточення. Все це приводить до переживання ними почуття задоволення життям і навіть збільшує його тривалість;

2) люди похилого віку другого типу характеризуються як такі, що пасивно ставляться до життя, переживають відчуження зі сторони оточуючих. Вони демонструють зниження показників інтелекту, звуження кола інтересів, втрату поваги до себе, відчуття непотрібності та особистісної неадекватності.

Найбільш результативною стратегією пом´якшення кризової ситуації виходу на пенсію визнана техніка "антиципуючого оволодіння", суть якої по-лягає у формуванні психологічної готовності до нової соціальної позиції (планування вільного часу, пошук нового життєвого укладу та нових шляхів включення до суспільства тощо).

Старість в концепції Е. Еріксона є завершенням попереднього періоду життєвого шляху. Референтне оточення для людини старшого віку - людство; основні модальності поведінки - бути тим, ким став, усвідомлювати кінеч ність буття; сутність психосоціальної кризи особистості - досягнення цільності Его. Можливість успішного переходу до старості Еріксон пов´язує з позитивним розв´язанням попередніх вікових криз. Цільність особистості базується на підведенні підсумків свого попереднього життя та усвідомлення його як єдиного цілого, у якому вже нічого не можна змінити. Найвищім досягненням віку старості є мудрість. Якщо ж людина відчуває, що не досягла цілей, до яких прагнула протягом життя, і не може звести свої вчинки в єдине ціле, то виникає страх смерті, відчуття безвихідності, відчай. Вирішенням кризи ідентичності кінця життя може бути, на думку Еріксона, зафіксовано в словах: "Я є те, що мене переживе".

Таким чином, вікові завдання розвитку в період старості можна підсумувати таким чином:

• адаптація до вікових змін - тілесних, психофізіологічних;

• адекватне сприйняття старості (протидія негативним стереотипам);

• розумний розподіл часу та цілеспрямоване використання тих років життя, що залишились;

• рольова переорієнтація, відмова від старих та пошук нових рольових позицій;

• протидія афективному збідненню, яке пов´язане зі втратою близьких та відокремленням дітей, збереження емоційної рухливості;

• прагнення до переборення психічної ригідності, пошук нових форм поведінки;

• прагнення до внутрішньої цілісності та осмисленості прожитого життя.