• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Вікова психологія

14.2 Теорії старіння та старості

Підходи до старіння та старості можна розділити на кілька груп:

1. Біологічні теорії. Їх об´єднує розуміння старості як біологічного, фізіологічного процесу, хоча у кожній обґрунтовується своя модель механізму старіння.

Так, основоположник вітчизняної геронтології О.А. Богомолець головним фактором старіння вважав порушення гармонії фізіологічних процесів організму. До речі, ще І.І. Мєчников висунув теорію старіння як інтоксикації.

Геронтолог В.В. Фролькіс визначав старість як час скорочення пристосувальних можливостей організму. Але в той же час ним було показано появу тенденції стабілізації життєдіяльності та збільшення довжини життя. Поняття антистаріння (вітаукта) є важливим моментом пропонованої цим автором адаптаційно-регуляторної теорії старіння.

Розробляються також уявлення про старіння, запрограмоване еволюцією і включене до генетичного коду ("програмоване старіння"), і підхід, відповідно до якого порушення клітин відбуваються випадково ("непрограмоване старіння").

2. Соціальні теорії розуміють старіння як соціально обумовлений процес.

В теорії звільнення, "виходу з гри" вважається закономірним процес послідовного руйнування соціальних зв´язків. Об´єктивно цей процес проявляється у втраті попередніх соціальних ролей, погіршенні стану здоров´я, у віддаленні від близьких. Суб´єктивно він переживається як непотрібність, звуження кола інтересів, сконцентрованість на собі. Цей процес є біологічно та психологічно обумовленим та неминучим.

Теорія активності ("нової зайнятості") є протилежною попередній, оскільки вона стверджує, що старі люди повинні бути включені у життя суспільства. Причому чим активнішою є стара людина, тим більше вона задоволена життям.

3. Теорія старості як когнітивної проблеми. В основі цього підходу лежить так звана "модель дефіциту" - процес втрати або зниження емоційних та інтелектуальних здібностей. Теорія інгібіції (стримування) вважає, що старі люди стають менш умілими з причини труднощів у сприйнятті зовнішньої інформації, тому вони концентруються на завданнях рівня "ручних" справ. Відповідно до теорії "непримінення" інтелектуальні уміння у пізньому житті погіршуються в результаті недостатнього використання.

Ще один варіант когнітивної теорії старіння розглядає старість як тлумачення людиною змін, що відбуваються з нею у трьох областях: особистісні переживання (погіршення самопочуття, зменшення привабливості), особливості соціального статусу (включення, інтеграція або ізоляція), усвідомлення кінечності власного буття.

4. Комплексні теорії старіння. У них акцентується увага на тому, що старіння є багатогранним, складається з кількох взаємозв´язаних біологічних, соціальних та психологічних процесів. Стверджується, що немає старіння взагалі - у кожної людини свій власний, персональний шлях старіння. Так, наприклад, Дж. Тернер і Д. Хелмс виділяють три взаємозв´язаних та взаємо- перекриваючих один одного процеси:

• психологічне старіння - як індивід відчуває та уявляє собі свій процес старіння, як ставиться до нього, порівнюючи з таким же процесом у інших людей;

• біологічне старіння - інволюційні зміни, які відбуваються в організмі з віком;

• соціальне старіння - як індивід пов´язує старіння з суспільством та виконує соціальні ролі.