Вікова психологія
14.1 Старість як психологічне явище
Старість зазвичай розглядають як складне біосоціопсихологічне явище. Як біологічний феномен старість пов´язана зі збільшенням вразливості організму та вірогідності смерті. Як соціальне явище старість асоціюється з виходом на пенсію, зі зміною соціального статусу, втратою важливих соціальних ролей, зі звуженням соціального світу. На психологічному рівні йдеться про усвідомлення цих змін та більше чи менше успішне пристосування до них.
Можна розглядати старість як період втрат (економічних, соціальних, індивідуальних), які ведуть до принизливого стану залежності. Але в позитивному сенсі старість - це період узагальнення досвіду, знань та особистісного потенціалу, яке допомагає вирішувати проблему адаптації до нових вікових вимог.
У світовій науці відмічається великий інтерес до вивчення старості, що обумовлено кількома причинами. В першу чергу, це демографічна ситуація, яка складається на Землі в останні 100 років. Відбувається старіння населення, серед причин якого скорочення народжуваності, покращення охорони здоров´я, зменшення смертності тощо. Це породжує нові медичні, фінансові, юридичні, політичні та інші проблеми, які вимагають в тому числі і психологічного вирішення. Тому пізнання закономірностей старіння, розширення вікових рамок активної працездатності, розробка способів оптимізації старіння - найважливіша комплексна проблема геронтології, геронтомедицини і геронтопсихології.
Геронтопсихологія - розділ вікової психології, який присвячений проблемам старіння. Як протікає психічне старіння, як впливають суспільство та суспільні стереотипи на характер старіння, співвідношення старіння та різних видів професійної діяльності, перспективи включення людини похилого віку в різні сфери суспільного життя, можливості психологічного благополуччя та самореалізації у старості - ось далеко не повний перелік питань, від вирішення яких залежить розробка стратегічних напрямків соціальної політики.