Діяльність прокурора у кримінальному судочинстві з відшкодування завданої злочином шкоди

4.4. Особливості відшкодування шкоди у кримінальних справах про злочини, пов’язані з ухиленням від сплати податків

На сьогодні існують певні труднощі при відшкодуванні до бюджету заборгованості з податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що виникла внаслідок умисного ухилення від їх сплати. Прокурорську практику, яка склалася з цього питання, не можна назвати одноманітною. Як правило, позови у кримінальних справах про злочин, передбачений ст. 212 КК України, в інтересах держави в особі ДПІ подають до суду прокурори відповідного рівня, але питання про визнання певної особи цивільним відповідачем вирішується неоднаково. Як суб’єктами відшкодування шкоди прокурорами визначаються як фізичні службові особи, які притягуються до кримінальної відповідальності, так і юридичні особи, що є платниками податків. У ряді випадків цивільні позови у справах зазначеної категорії залишаються судами без розгляду або вироки місцевих судів, якими вирішено такі цивільні позови, скасовуються судами вищестоящої інстанції.

Наприклад, ухвалою Верховного Суду України від 04.02.2010 скасовано у частині вирішення цивільного позову вирок Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 26.08.2009 стосовно директора МПП «Макс» Б., засудженої за ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК України за ухилення від сплати податків на загальну суму 1041792 грн. Верховний Суд України зазначив, що установлені законодавством правила підвідомчості спорів застосовуються і до цивільних позовів у кримінальній справі. При вирішенні питання про прийняття до розгляду позову суд повинен був з’ясувати, чи може Б. бути відповідачем за цим позовом та чи підлягає він розгляду у кримінальній справі. У справі встановлено, що актом ДПІ визначено факт заниження МПП «Макс» податкових платежів, що призвело до ненадходження до бюджету грошових коштів на загальну суму 1041792 грн. За таких обставин прийняття і вирішення судом позову ДПІ про стягнення зазначеної заборгованості з Б. як з фізичної особи суд касаційної інстанції визнав незаконним і необґрунтованим.

Отже, при вирішенні питання про відшкодування шкоди, завданої злочином, передбаченим ст. 212 КК України, прокурорам, на нашу думку, слід керуватися ст. 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Саме такими і є випадки стягнення в судовому порядку податкової заборгованості.

Стороною, до якої може пред’являтись позов, повинні виступати підприємства, установи, організації та громадяни – платники податків та обов’язкових платежів, які мають податковий борг, встановлений у визначеному законом порядку. Посадові особи платників податків (податкових агентів), які притягуються до відповідальності у кримінальній справі за вчинення злочинів, не можуть виступати такою стороною.

Заявлення органами державної податкової служби позову до платників податків (підприємств, установ, організацій та громадян) про стягнення податкової заборгованості, а також заборгованості перед державними цільовими фондами (встановленої за актами перевірок та рішеннями-повідомленнями) за рахунок їх майна є можливим у рамках окремого провадження в адміністративному суді.

Таким чином, при заявленні цивільних позовів про стягнення сум податкового боргу відповідачами можуть бути лише самі платники податків (а не їх службові особи), оскільки згідно із законом саме вони несуть відповідальність перед державою за належну та своєчасну сплату податкових зобов’язань.

Проте розгляд такого позову є неможливим у межах і за нормами кримінального судочинства.

Як уже зазначалося, відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК України, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України. Відповідно до п. 9 цієї постанови, вирішуючи питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Згідно зі ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Зазначене положення випливає з того, що такі відносини, зокрема – податкові, не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву, а за своїм характером є відносинами влади та підпорядкування.

Цивільні правовідносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Глава 82 Цивільного кодексу України і, зокрема, ст. ст. 1166, 1172 ЦК України, на які посилаються позивачі при пред’явленні позову у рамках кримінальної справи, регулюють положення про відшкодування шкоди, спричиненої особистим майновим та немайновим правам фізичної або юридичної особи, що витікають виключно із цивільних правовідносин, але не вирішують питань, пов’язаних з податковим законодавством.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Цивільний кодекс України визначає податкові правовідносини як відносини влади та підпорядкування. Владною стороною у цих правовідносинах виступають органи податкової системи.

Із введенням у дію Кодексу адміністративного судочинства України розгляд спорів платників податків із суб’єктом владних повноважень (податковими органами) з питань правильності визначення сум податкових зобов’язань, а також за позовами суб’єкта владних повноважень про стягнення податкового боргу в доход держави, відповідно до ст. 17 КАСУ, віднесено до компетенції судів адміністративної юрисдикції.

Принципи адміністративного судочинства закріплено у ст. 11 КАСУ, за якою розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин справи.

На відміну від двох перших принципів (ст.ст. 10, 11 ЦПК України, 16

1

КПК України), останній властивий лише адміністративному процесу. Це обумовлюється нерівністю можливостей учасників публічно-правових відносин, коли особі протистоїть потужний адміністративний апарат. Для збалансування нерівних вихідних можливостей адміністративному суду надано активну роль у судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав.

Процес доказування у цих справах має ряд особливостей. Зокрема, при потребі суд з власної ініціативи виявляє і витребовує докази, яких, на його думку, не вистачає (ч. 4, 5 ст. 11, ч. 4 ст. 65, ч. 5 ст. 71, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 110 КАСУ), під час допиту свідка суд може задавати йому питання в будь-який час, а не лише після закінчення допиту особами, які беруть участь у справі, як це передбачено у цивільному судочинстві (ч. 8 ст. 141 КАСУ).

Також, на відміну від цивільного, в адміністративному судочинстві суд може визнати за необхідне дослідити докази щодо обставин, які визнаються сторонами, якщо у нього є сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (ч. 3 ст. 72 КАСУ).

Отже, в адміністративному судочинстві, на відміну від цивільного та кримінального, тягар збору доказів покладено не лише на сторони, а й на суд. На відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, повне встановлення обставин у справі забезпечується судом.

Виходячи із вищенаведеного позови до платників податків про стягнення податкового боргу та заборгованості перед державними цільовими фондами прокурорами повинні подаватися в порядку адміністративного судочинства. Оскільки повноваження по стягненню заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок майна боржника у разі узгодженості податкового зобов’язання покладено законом на податкові органи, саме вони і повинні звертатися з відповідними позовами до адміністративних судів.

Із зазначених вище підстав не можна визнавати платників податків – юридичних осіб цивільними відповідачами у кримінальних справах стосовно їх службових осіб.

У справах цієї категорії підприємства у будь-якому випадку зобов’язані сплатити податки і цей обов’язок покладено на них незалежно від визнання чи невизнання дій їх службових осіб злочинними, притягнення останніх до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

З метою здійснення представництва в суді інтересів держави у сфері оподаткування прокурори обласного рівня повинні заявляти такі позови до адміністративних судів у разі невжиття заходів податковими органами, а також використовувати такі форми представництва, як вступ у справу і оскарження судових рішень.