Вікова психологія
7.4 Характеристика пізнавальної сфери дитини раннього віку
Основу розумового розвитку становить оволодіння дитиною новими видами дій сприймання та мислительних дій.
Сприймання в цьому віці розвивається передусім за рахунок дій, що виробляються в предметній діяльності. Добираючи різноманітні предмети (за формою, кольором чи розмірами), дитина тим самим оволодіває зовнішніми орієнтувальними діями. Від порівняння властивостей предметів з допомогою таких дій дитина поступово переходить до зорового порівняння, тобто у неї формується новий вид дій сприймання. Нарівні із зоровим у ранньому дитинстві формується і слухове сприймання. Сприймання предметів набуває більш цілісного характеру.
Розширюється коло об´єктів, що привертають увагу малюка. Починаючи з другого року, дитина активно придивляється, прислухається до них, розглядає їх. Найбільшу увагу привертають не самі об´єкти, а дії з ними.
Увага поступово розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших проявів довільної (долання перепон, дії за вказівками тощо).
Обсяг уваги ще дуже вузький. Увага легко відволікається новими чи більш яскравими об´єктами, однак наприкінці третього року словом уже можна викликати увагу та спрямовувати її, що створює передумови для проведення коротких занять у групах дітей.
Значні зрушення спостерігаються і в пам´яті дитини, яка фіксує набутий сенсорний, моторний і емоційний досвід, забезпечуючи тим самим цілісність психічного розвитку. Перші якісні зміни відбуваються в усіх основних процесах пам´яті (запам´ятовуванні, зберіганні та відтворенні). Стрімко розширюється коло об´єктів, які впізнає дитина, а саме впізнання стає дедалі диференційованішим. Значні зміни у мнемічні процеси вносить мовлення, створюючи можливості групувати елементи досвіду, означати їх словами, міцно закріплювати та оперативно відтворювати. Збільшується тривалість збереження вражень у пам´яті дитини. Трохи пізніше, порівняно з упізнанням, розвивається у малюків така активна форма відтворення, як згадування. Процеси пам´яті мають загалом ще мимовільний характер, однак розуміння дитиною слів і оволодіння активним мовленням вже робить можливими перші прояви довільності.
У поведінці дитини, в її діях з іграшками, в перших спробах малювати виявляються образи її уяви, хоча їх вкрай важко відокремити від образів па м´яті. На третьому році життя дитини активізується репродуктивна уява, що проявляється, наприклад, у перенесенні вже відомих дій у нову ситуацію тощо.
У предметних практичних діях дитини зароджується й її мислення, перші прояви якого відносять на кінець першого року життя. Мислити дитина поки що може лише про ті предмети, які вона бачить, з якими щось робить, її мислення здійснюється в наочній ситуації практичними діями (наочно-дійове мислення) і тільки тоді, коли дитина натрапляє на перешкоди в досягненні наочно сприйманої та бажаної мети, спосіб досягнення якої їй невідомий.
Дитина вчиться мислити, вдаючись до практичного аналізу (розламує іграшки, щоб з´ясувати, що в них усередині), практичного синтезу (складає новий об´єкт з деталей конструктора), відкриваючи для себе нові властивості об´єктів у процесі практичного та мовного спілкування з дорослими, тощо.
Перші узагальнення в цьому віці робляться на основі окремих, найпримітніших, часто несуттєвих ознак.