Вікова психологія
6.1 Криза новонародженості та комплекс пожвавлення
Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. В ній виділяють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного - двох місяців). Фізично вже відокремившись від матері, дитина ще тільки має адаптуватися до зовсім інших умов життя (звикнути отримувати кисень з повітря, ззовні приймати їжу, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).
Життя дитини тепер забезпечується певними анатомофізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, які проявляються в готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.
Так, одразу після народження включаються безумовні рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу тощо). Крім них у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на 34 обмеження дії окремих подразників або й на повне відчуження від них), орієнтувальні (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов´язаними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.
По суті новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати в "чистому вигляді" вроджені, інстинктивні форми поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб людини (в кисні, їжі, теплі тощо).
Однак, і це принципово важливо, такі потреби забезпечують лише виживання дитини, а не її психічний розвиток.
Зазначимо, що озброєність людської дитини вродженими формами поведінки значно гірша, ніж у дитинчат тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями освоювати нові форми поведінки. За умови задоволення своїх органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання, у дитини формуються нові, власне людські потреби (в одержанні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), а на їх основі здійснюється психічний розвиток.
Так, відповідно до готовності аналізаторів, розвивається пов´язана з орієнтувальними рефлексами потреба отримувати враження від оточуючої дійсності. При цьому в перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори (смаковий, нюховий, шкіряний, вестибулярний, температурний) і відповідні їм форми чутливості. Трохи пізніше, у відповідь на зорові та слухові подразнення, виникає зорове і слухове зосередження (дитина перестає плакати або ж на деякий час стримує імпульсивні рухи рук, ніг чи головки).
На відміну від дитинчат тварин, у яких насамперед вдосконалюються рухи, для людського новонародженого характерний випереджувальний роз-виток зору та слуху. Його психічна активність проявляється також у гальму-ванні імпульсивної рухової активності.
Підкреслимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є тренування органів відчуттів (аналізаторів), забезпечення з їхньою допомогою отримання мозком різноманітних сигналів із зовнішнього світу.
Джерелом і, що важливіше, організатором таких вражень для новонародженого є дорослий.
Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція - "комплекс пожвавлення" (Н. Фігурін, М. Денисова), яку прийнято вважати початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об´єктах зовнішнього світу, у неї з´явилася вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.
Тепер поведінка немовляти зумовлюється вже не органічними потребами, а передусім соціальною за своєю природою потребою у людині, у спілкуванні з нею, тобто психічний розвиток немовляти набуває суто людського характеру, здійснюючись під час і внаслідок взаємодії з дорослими.